Висновки до розділу 2:

1. Правова допомога - це закріплена в Конституції України та деталізована в поточному галузевому законодавстві сукупність видів юридичної допомоги, що надається адвокатами, нотаріусами, юрисконсультами громадських об’єднань та інших уповноважених на це суб'єктів, що функціонує з метою забезпечення реалізації конституційних прав і свобод людини та громадянина, захисту цих прав, а також відновлення у разі порушення.

2. Конституційну вимогу кваліфікованості правової допомоги слід розуміти не тільки як кваліфікацію суб'єкта надання (передумову його діяльності, необхідну, але не достатню для характеристики її якості), але і як вимогу якості самої правової допомоги, яка має бути реалізована в кожному разі звернення за правовою допомогою.

3. Під кваліфікованою правовою допомогою слід розуміти будь-яку самостійну діяльність з надання на постійній професійній основі правових послуг на території України. При цьому, суб'єктами надання кваліфікованої правової допомоги на постійній професійній основі можуть бути тільки фізичні особи, які мають згідно чинного законодавства нашої держави статус адвоката, нотаріуса або науковий ступінь кандидата або доктора юридичних наук, а також у передбачених законодавством випадках їх професійні об’єднання, створені відповідно до законодавства. України.

4. Правову допомогу слід розглядати як вид правозахисної діяльності, один з головних інструментів громадського контролю за діяльністю публічної влади. Її відмінність від інших способів правозахисної діяльності полягає в тому, що саме правова допомога як сприяння реалізації індивідуальних інтересів конкретних осіб здійснюється юридичними засобами, закріпленими в чинному позитивному праві. При цьому, правозахисна функція держави в повному обсязі виявляється в практичній діяльності інституту адвокатури і лише частково - в діяльності інших суб'єктів надання правової допомоги.

5. Під конституційним правом на отримання правової допомоги слід розуміти гарантоване Конституцією право людини і громадянина на звернення до адвоката, органів нотаріату, юрисконсульта, державного, муніципального чи іншого органу за отриманням юридичної консультації, представництва інтересів в суді, інших органах держави з метою захисту порушених конституційних прав і свобод, а також попередження їх можливого порушення в майбутньому.

6. Оскільки право отримувати правову допомогу закріплено в Конституції України, то воно відноситься до основних, тобто конституційних права і свобод. Інші, похідні від нього права (право на захисника, право на нотаріальне посвідчення прав, право на юридичну консультацію, право на інформацію в питаннях права і т. п.) закріплюються в інших нормативно- правових актах. Вони не є похідними та менш значущими; забезпечення цих прав знаходиться на рівні з конституційними правами захистом держави.

7. Змістом конституційного права на правову допомогу є такі принципово важливі положення, що відносять дане право до предмета правового регулювання в конституційному праві: 1) норма Конституції про право на правову допомогу носить установчий характер; 2) конституційне право на правову допомогу входить до правового інституту основних прав і свобод людини і громадянина, який лежить в основі правового статусу особи; 3) положення про правову допомогу в Конституції є правовстановлюючою нормою; 4) особливістю закріплення права людини і громадянина на правову допомогу є той факт, що воно було здійснено матеріальною конституційною нормою; 5) право на правову допомогу не може бути обмежене; 6) конституційне положення про право на правову допомогу носить уповноважуючий, а не зобов'язуючий характер.

8. Юридична природа права на отримання правової допомоги походить з «другого покоління» прав і свобод людини і громадянина, закріпленого в дусі позитивістської доктрини прав і свобод. Це право не є природне право людини, а є позитивним правом, яке закріплено Конституцією України подібно до того, як й інші основні права і свободи людини і громадянина.

9. Інститут адвокатури на сьогодні день є фактично єдиним інститутом надання правової допомоги при розгляді справ у судах, статус якого врегульований належним чином нормативно; володіє системою допуску та перевірки кваліфікації кандидатів, а також механізмами відповідного контролю за діяльністю адвокатів. В той же час, надання правової допомоги іншими фахівцями в галузі права позбавлене нормативних обмежень та контролю.

10. Вважаємо, запровадження монополії адвоката на представництво інтересів особи в суді значно підвищить стандарти надання правової допомоги. Ці стандарти повинні передбачати необхідність володіння певним рівнем юридичних знань, дотримання важливих етичних норм, обмеження гонорару, який має відшкодувати сторона, що програла справу та ін. Відповідно, наявність такого стандарту вимагає й певного рівня відповідальності адвоката, як мінімум дисциплінарної відповідальності перед своїми колегами, яка полягає в загрозі втрати можливості займатися такою роботою.

В той же час, законодавцю необхідно встановити певні градації справ (від малозначущих до важливих), в яких визначити можливість представництва інтересів не тільки адвокатами та відшкодування витрат на юридичні послуги: в адміністративних справах - стягнення незначних штрафів (їх ведення, доцільно дозволити будь-яким юристам, встановивши обмеження суми відшкодування вартості їхніх послуг з боку держави у випадку програшу; у цивільних справах можливим було б установлення грошової межі, коли представництво було б дозволено будь-якому спеціалісту в галузі права, але сума відшкодування також мала б бути обмежена.