<<
>>

ВИСНОВКИ

У результаті проведеного дослідження, виконаного на основі положень Конституції України, чинного кримінального процесуального законодавства і міжнародних правових актів у сфері захисту прав, свобод і законних інтересів людини та громадянина, здійснено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання, пов’язаного з розробкою положень практичного характеру щодо реалізації прав потерпілого на стадії досудового розслідування.

На підставі проведеного дослідження сформульовані наступні загальні висновки та пропозиції, спрямовані на досягнення поставленої мети і завдань.

Дослідження наукових уявлень щодо поняття, сутності та значення правового захисту особи, щодо якої вчинено кримінальне правопорушення, дає підстави визначити, що він є однією із конституційних гарантій, а також першочерговим завданням кримінального провадження. Однак, у чинному КПК України відсутнє законодавче закріплення цього поняття, а окремі положення інших законів досить неоднозначно його тлумачать, що призводить до проблем реалізації захисту прав і законних інтересів учасників кримінального провадження у практичній діяльності правоохоронних органів. Потерпілого як учасника кримінального судочинства доцільність розгляду у чотирьох аспектах: 1) кримінально-правовому; 2) кримінальному процесуальному; 3) кримінологічному; 4) міжнародному. Кожний із вказаних аспектів має специфічні риси, виконує свої функції та завдання. Потерпілим у кримінальному провадженні визнається особа за наявності заподіяння саме їй моральної, фізичної та майнової шкоди, а з моменту подання нею заяви або її залучення як потерпілої вона наділяться процесуальними правами і обов’язками.

З урахуванням вивчення та аналізу різноманітних позицій, на нашу думку, поняття правового захисту особи, щодо якої вчинено кримінальне правопорушення, слід розуміти як врегульовану законом систему процесуальних дій працівників органів досудового розслідування, прокуратури, слідчого судді, суду, відомств, організацій та установ, що спрямовані на поновлення прав і законних інтересів учасників кримінального провадження, а також відшкодування (компенсації) завданої кримінальним правопорушенням шкоди.

Не зважаючи на існуючі наукові погляди та новели чинного КПК України, у яких визнано потерпілим фізичну та юридичну особу, в окремих випадках потерпілою доцільно визнавати й державу в особі її компетентних органів (наприклад, у злочинах проти основ національної безпеки та ін.). З прийняттям чинного КПК України розширено права та обов’язки потерпілого, а момент визнання особи потерпілим не залежить від винесення постанови або ухвали, на відміну від КПК України 1960 р. У зв’язку з цим, на нашу думку, під поняттям потерпілого слід розуміти фізичну особу, якій кримінальним правопорушенням завдано моральну, фізичну та майнову шкоду і юридичну особу, якій завдано майнову шкоду або підрив діловій репутації, а також державу в особі її компетентних органів, яким завдано матеріальну шкоду та приниження авторитету. Під діловою репутацією запропоновано розуміти будь-яку діяльність, що не заборонена національним і міжнародним законодавством, яку здійснює особа як учасник суспільних правовідносин.

Для ефективної та повної реалізації завдань та засад (принципів) кримінального провадження теорією та практикою вироблено комплекс кримінальних процесуальних гарантій, які закріплено в Конституції України, зокрема: права на захист у суді, на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних органів, право знати свої права і обов’язки та інші. Кримінальні процесуальні гарантії взаємопов’язані між собою, утворюють єдину та нерозривну правову систему, оскільки недодержання одних гарантій тягне за собою невиконання інших, що призводить до порушення прав учасників кримінального провадження. На нашу думку, до переліку ст. 7 КПК України «Загальні засади кримінального провадження» необхідно внести додаткову засаду, зокрема про відшкодування (компенсацію) шкоди у кримінальному провадженні. Аргументованість такої пропозиції підтверджується новелою КПК України щодо виділення цього правового інституту в окрему главу 9 «Відшкодування (компенсація) шкоди у кримінальному провадженні», але відсутністю серед переліку загальних засад кримінального провадження.

Разом із тим, для ефективної та повної реалізації завдань та засад (принципів) кримінального провадження теорією та практикою вироблено комплекс кримінальних процесуальних гарантій, які у загальному вигляді закріплено в Конституції України. Проте, з прийняттям чинного КПК України окремі проблемні питання й досі потребують свого вирішення, оскільки кримінальне процесуальне законодавство постійно знаходиться у динаміці розвитку, що потребує нових підходів до подальшого вдосконалення. Кримінальні процесуальні гарантії взаємопов’язані між собою, утворюють єдину та нерозривну правову систему, адже недодержання одних гарантій тягне за собою невиконання інших, що призводить до порушення прав учасників кримінального провадження. На нашу думку, до переліку ст. 7 КПК України «Загальні засади кримінального провадження» необхідно внести додаткову засаду, зокрема про відшкодування (компенсацію) шкоди у кримінальному провадженні. Аргументованість такої пропозиції підтверджується новелою КПК України щодо виділення цього правового інституту в окрему главу 9, але є відсутньою серед переліку загальних засад кримінального провадження.

Правові підстави реалізації прав і законних інтересів потерпілого на стадії досудового розслідування залежать від моменту їх виникнення. Згідно чинного КПК України таким моментом є подання заяви потерпілим або заяви особи про залучення її до кримінального провадження як потерпілого, оскільки у неї виникають процесуальні права і обов’язки. У чинному КПК України розширено та уточнено перелік прав потерпілого (з’явилось близько десяти нових прав), шо надає йому можливість більш активно сприяти реалізації своїх прав і законних інтересів на стадії досудового розслідування. При цьому, на потерпілого покладено й процесуальні обов’язки, які також розширено, зокрема не розголошувати без дозволу слідчого, прокурора, суду відомості, які стали йому відомі у зв’язку з участю у кримінальному провадженні і які становлять охоронювану законом таємницю. Новелою чинного КПК України є законодавче закріплення понять «малолітня» і «неповнолітня» особа, однак у більшості випадків їх захист закріплено лише у статусі підозрюваного, обвинуваченого.

Аналіз засобів забезпечення прав і законних інтересів потерпілого органами досудового розслідування, дає можливість визначити їх основні завдання, зокрема з однієї сторони це забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування з тим, щоб підозрюваний, обвинувачений був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, а з іншої сторони, щоб до кожного потерпілого була застосована належна правова процедура та захист. Слід констатувати, що діяльність таких органів у цьому напрямі обумовлюється правоохоронною спрямованістю, наділенням посадових осіб процесуальними правами та обов’язками, а втручання в їх діяльність особами, що не мають на те законних повноважень, заборонено законом. З метою уникнення фактів формального вручення слідчим, прокурором, судом пам’ятки про процесуальні права і обов’язки потерпілого, а також більш ефективної реалізації прав і законних інтересів потерпілим, доцільно внести зміни до чинного КПК України. Зокрема, ч. 1 ст. 55 доповнити обов’язком слідчого, прокурора, суду щодо чіткого та повного роз’яснення його процесуальних прав і обов’язків та впевненості і отримання від потерпілого інформації щодо їх розуміння. Також ст. 40 КПК України доцільно доповнити обов’язком слідчого КПК України щодо залучення представника-адвоката потерпілого і забезпечення правової допомоги, у тому числі безоплатної.

Особливостями повноважень прокурора у забезпеченні прав і законних інтересів потерпілого є процесуальне керівництво і здійснення прокурорського нагляду, що сприяє більш ефективній реалізації конституційних і процесуальних прав, свобод і законних інтересів, зокрема потерпілого на стадії досудового розслідування. Повноваження прокурора доцільно розглядати як провідну функцію у забезпеченні прав і законних інтересів, а також координаційну щодо процесуальної діяльності органів досудового розслідування з досліджених питань. Новелою чинного КПК України є надання права прокурору щодо ініціювання укладання угоди про визнання винуватості між ним та підозрюваним чи обвинуваченим у проваджені щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої та середньої тяжкості, тяжких злочинів, якщо шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам, про практичне значення і актуальність чого свідчить анкетування та підтримка цього права 89% слідчих і 63% прокурорів. Відтак, у ч. 7 ст. 469 КПК України доцільно закріпити за слідчим, прокурором обов’язок не тільки проінформувати потерпілого про його право на примирення, а й роз’яснення про можливе настання правових наслідків укладення такої угоди.

Щодо міжнародних правових актів у сфері захисту прав і законних інтересів особи, зокрема й потерпілого, то вони втілюють основоположні засади (принципи) і досвід міжнародного права, мають універсальний та узагальнюючий характер, але не є усталеними, а постійно вдосконалюються та імплементуються у національне законодавство. Одним із перших актів, у якому звернено увагу на потерпілого (жертви злочинів) стала Конвенція про відшкодування шкоди жертвам насильницьких злочинів. Пізніше, у 1985 р. Генеральною Асамблеєю ООН було прийнято Декларацію основних принципів правосуддя жертв злочинів і зловживання владою, у якій вперше розкрито поняття «жертви злочинів», а одним із найважливіших прав визнано право на відшкодування шкоди. Особливістю зазначених актів є те, що їх положення закріплюються загальними зусиллями держав за взаємною згодою, вони є єдиними для усіх держав-учасниць, а встановлені вимоги мають однаковий ступінь імперативності. Чинним КПК України закріплено нове положення щодо застосовується практики Європейського суду з прав людини (ст.ст. 8,9 КПК України). Відтак, доцільно вказане положення закріпити додатково й до інших загальних засад (принципів) кримінального провадження.

Порівняльний аналіз КПК України 1960 р. та КПК України 2012 р. надає можливість відмітити, що інститут відшкодування (компенсації) шкоди у кримінальному провадженні введено як новелу (глава 9). Однак, незважаючи на вдосконалення даного правового інституту, доцільно внесення змін і доповнень у КПК України, зокрема: 1) у положеннях ст. 128 закріпити право потерпілого на відшкодування (компенсацію) фізичної шкоди; право на пред’явлення цивільного позову представником потерпілого; право пред’явлення цивільного позову під час судового провадження; звільнення потерпілого та цивільного позивача від державного мита, якщо позов пред’явлено в межах кримінального провадження; право відмови від пред’явленого позови, але до моменту виходу суду до нарадчої кімнати та права повторної подачі цього ж позову у кримінальному провадженні; 2) у ст. 129 КПК «Вирішення цивільного позову в кримінальному провадженні» закріпити наступні вимоги: щодо визначення розміру моральної, фізичної та майнової шкоди; визнання за потерпілим або цивільним позивачем права на задоволення позову та передачі позову в частині визначення його розміру на розгляд в порядку цивільного провадження при неможливості здійснити детальний розрахунок за пред’явленим позовом без відкладення розгляду справи; строк для добровільного виконання за ухваленим обвинувальним вироком в частині пред’явленого позову; міри, що приймаються судом щодо конфіскації майна, якщо це не було забезпечено в ході кримінального провадження.

Під час дослідження встановлено, що у чинному КПК України процесуальний статус захисника і представника фактично поєднано в одному із учасників кримінального провадження – в адвокаті, а їх процесуальні права і обов’язки не розмежовано, врегульовано не чітко, вони мають загальний характер, що на практиці призводить до труднощів у реалізації ефективного захисту. Відтак, однією з умов ефективної реалізації прав потерпілого у кримінальному провадженні є обов’язкова участь представника-адвоката потерпілого з чітко відокремленим правовим статусом, який з урахуванням завдань, мети та засад (принципів) кримінального провадження не повинен збігатися з правовим статусом захисника-адвоката. Крім цього, подальші зміни та вдосконалення у сфері забезпечення та реалізації прав потерпілого у кримінальному провадженні повинні бути направлені на реалізацію принципу рівності та змагальності сторони захисту та обвинувачення. Чинний КПК України доцільно доповнити КПК України додатковою ст. 58-1 «Обов’язкова участь представника потерпілого», у якій чітко регламентувати права і обов’язки представника-адвоката потерпілого. При цьому, доцільність у ч. 1 ст. 58 КПК України замінити слово «захисник» на «адвокат».

<< | >>
Источник: АБЛАМСЬКИЙ СЕРГІЙ ЄВГЕНОВИЧ. РЕАЛІЗАЦІЯ ПРАВ ПОТЕРПІЛОГО НА СТАДІЇ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. ХАРКІВ 2014. 2014

Скачать оригинал источника

Еще по теме ВИСНОВКИ:

  1. Стаття 411. Невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження
  2. Стаття 101. Вимоги до висновку експерта
  3. Стаття 102. Вимоги до висновку експерта.
  4. Стаття 98. Вимоги до висновку експерта
  5. ВИСНОВКИ
  6. ВИСНОВКИ
  7. ВИСНОВКИ
  8. Висновки до розділу 1
  9. Висновки до розділу 2
  10. ВИСНОВКИ
  11. Висновки до Розділу 1
  12. Висновки до Розділу 3
  13. Висновки до розділу 1
  14. Висновки до розділу 2
  15. Висновки до розділу 1.
  16. ВИСНОВКИ ЗА РОЗДІЛОМ