Відбір присяжних для участі в розгляді кримінальної справи.

Другий етап добору кандидатів у присяжні за законодавством України полягає у формуванні складу присяжних для конкретного судового розгляду. Чинний КПК України передбачає, що після призначення судового розгляду судом присяжних головуючий дає секретарю судового засідання розпорядження про виклик присяжних у кількості семи осіб, які визначаються автоматизованою системою документообігу суду з числа осіб, які внесені до списку присяжних.

Тож підготовче судове провадження у випадку наявності клопотання

про розгляд справи судом присяжних здійснюється без їх участі судом у

складі двох суддів. Дане положення також роз’яснив Вищий спеціалізований

суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, зокрема зазначивши,

що другий професійний суддя, окрім головуючого, визначається

автоматизованою системою документообігу суду зі складу колегії суддів, яка

168

здійснювала підготовче провадження .

Виклик особи, яка була визначена автоматизованою системою документообігу зі списку присяжних, надсилається письмово поштою, рекомендованим листом із повідомленням про вручення. Вручається він ^[168] присяжному або іншій особі, яка його отримала, для передачі присяжному під розписку, але не пізніше ніж за п’ять днів до судового засідання. Такий строк встановлюється для того, щоб присяжний мав можливість закінчити свої справи і вчасно приступити до виконання обов’язків присяжного.

У виклику обов’язково зазначаються: день, час і місце проведення судового засідання, права та обов’язки присяжного, перелік вимог до присяжних, підстави для увільнення їх від виконання обов’язків, припис про явку, обов’язок присяжного (чи іншої особи, яка одержала виклик для передачі його присяжному) невідкладно повідомити суд про причини неможливості явки.

Неприбуття присяжного за викликом до суду не розглядається як

-Э

неповага до суду, відповідальність за яку передбачено ст.

Повідомлення про причини неявки до суду може бути здійснено будь - яким доступним для присяжного способом, бажано до початку судового засідання. Виклик особи як присяжного до суду є підставою для звільнення її роботодавцем від роботи на час виконання нею обов’язків зі здійснення правосуддя. Відмова у звільненні від роботи вважається неповагою до суду, за

-з

яку передбачено покарання у вигляді штрафу (ст. 185 КУпАП).

Законом не передбачена відповідальність присяжних за їх недобросовісне ставлення до своїх обов’язків, порушення присяги. Відтак, доцільно було б передбачити таку відповідальність у формі хоча б оголошення публічних зауважень чи громадського осуду таким громадянам, оскільки вони є представниками громадянського суспільства та конкретної територіальної громади.

Неявка присяжних в судові засідання є причиною відкладення справ, тривалого затягування судових процесів. За наявності недостатньої кількості осіб у списку присяжних суд позбавлений процесуальної можливості розглядати кримінальне провадження, чим порушуються не лише процесуальні строки розгляду справи, але й права обвинуваченого, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожен має право на

справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним, безстороннім та компетентним судом. Відтак, з метою ефективності та якості правосуддя, підвищення авторитету суду та зміцнення його незалежності вкрай необхідним є збільшення списку присяжних.

Якщо в особи є підстави для увільнення її від участі в судовому розгляді як присяжного, передбачені ст. 66 ч. 2 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», вона має подати письмову заяву голові відповідного суду з викладенням усіх обставин, що дають право на звільнення.

Г олова суду має право звільнити таких осіб від участі в кримінальному провадженні як присяжних до початку судового провадження. Однак, якщо особа заявила про своє бажання звільнитися від виконання обов’язків присяжного після відкриття судового засідання, то питання її звільнення вирішується у судовому засіданні шляхом постановлення ухвали двома професійними суддями.

У юридичній літературі часто обговорюється доречність участі як присяжних німих, глухих, сліпих, а також інших осіб з обмеженими фізичними можливостями. В основному апелюють до проблемної участі в судовому засіданні таких осіб, що призводить до порушення принципу безпосередності (оскільки інформацію вони отримуватимуть за допомогою інших осіб). Тому пропонується за наявності їх прохання звільняти таких громадян від виконання обов’язків присяжних у зв’язку з поважними причинами, що унеможливлюють їх участь у судовому розгляді.

Окремої уваги заслуговує можливість звільнення від виконання обов’язків присяжного посадових осіб органів місцевого самоврядування, передбачена п. 2 ч. 2 ст. 66 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів». Але законодавець при цьому допустився помилки, оскільки такі посадові особи взагалі не можуть брати участі у здійсненні правосуддя як присяжні з огляду на п. 4 ч. 2 ст. 59 ЗУ «Про судоустрій і статус судців», який забороняє включення до списків присяжних державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 12 ЗУ «Про службу в органах місцевого самоврядування» на посадових осіб місцевого самоврядування поширюються вимоги та обмеження, встановлені ЗУ «Про запобігання корупції»^[170]. Відповідно до ст. 25 цього закону посадовим особам місцевого самоврядування заборонено займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту) або підприємницькою діяльністю, якщо інше не передбачено Конституцією або законами України.

Таким чином, посадові особи органів місцевого самоврядування взагалі не можуть бути включені до списку присяжних, оскільки прирівнюються до державних службовців^[171].

Певна інформація про присяжного вже є в суду, оскільки вона збирається під час відбору його для здійснення правосуддя. Однак і вже відома інформація, і невідома (наприклад, про стосунки з особами, які беруть участь у процесі) може бути з’ясована також під час судового провадження. Такі відомості збираються для перевірки можливої участі присяжного під час судового розгляду. Якщо такі обставини будуть з’ясовані, такій особі має бути заявлений відвід (ст. 75 КПК). Головуючий може вимагати від присяжного подання іншої необхідної інформації про себе, яка б дала можливість дійти висновку про його незакавленість у справі та неупередженість.

Незважаючи на те, що присяжний виступає як суддя під час судового розгляду, він повинен дотримуватися порядку в судовому засіданні і виконувати розпорядження головуючого.

З урахуванням принципу незмінності складу суду (ст. 319 КПК), присяжний зобов’язаний перебувати постійно під час судового розгляду у залі судового засідання. Для недопущення втручання у роботу присяжного і виключення впливу на його свідомість та зміну думки щодо провадження, яке розглядається, без дозволу головуючого присяжному забороняється спілкування з особами, які не входять до складу суду, щодо суті провадження та процесуальних дій, що здійснюються під час нього.

У зв’язку з цим у судах мають бути створені такі умови, які б дозволяли присяжним виконувати свої функції (місця в залі судового засідання як для основних, так і запасних присяжних, кімнати відпочинку тощо).

Оскільки кримінальний процес України є змагальним (сторони самостійно обстоюють свої інтереси і для цього можуть використовувати всі передбачені КПК засоби (ст. 22), переконання присяжного щодо обставин кримінального провадження ґрунтуються на відомостях, які надані сторонами, тому він не може збирати докази самостійно поза судовим засіданням. Цим присяжний підмінятиме сторони, виконуючи не властиві йому функції.

Відповідно до ч. 1 ст. 387 КПК відбір присяжних здійснюється після відкриття судового засідання. Порядок відбору присяжних у суді відбувається у кілька етапів та складається із: 1) вступного слова головуючого, в якому він має представити себе і сторони, повідомити, яке провадження підлягає розгляду; 2) роз’яснення кандидатам у присяжні їх прав та обов’язків, передбачених ст. 386 КПК, завдання, які стоять перед ними, а також умов їх участі у судовому розгляді; 3) з’ясування обставин, що можуть перешкоджати участі присяжного в судовому розгляді; 4) процедури, пов’язаної зі звільненням присяжних від участі у кримінальному провадженні, а також їх самовідводом і відводам; 5) визначення необхідної кількості присяжних; 6)

172

оголошення результатів відбору .

Г оловуючий повідомляє присяжним, яке провадження підлягає розгляду, роз’яснює їм права та обов’язки, а також умови їх участі в судовому розгляді. При цьому кожен із присяжних має право заявити про неможливість його участі в судовому розгляді, вказавши причину цього та заявити собі

• 173

самовідвід .

Найбільш ефективним методом отримання необхідної інформації в даному випадку виступає опитування - з'ясування у кандидатів у присяжні інформації, що стосується їх особи, життєвих і моральних установок, а також відносин з іншими учасниками кримінального судочинства. Це принципово важливо, оскільки відсторонення від участі в розгляді справи тих чи інших кандидатів у присяжні носить індивідуально орієнтований характер, тобто можуть використовуватися при визначенні можливості участі в розгляді кримінальної справи лише окремо взятих конкретних кандидатів у

•174

присяжні .

Для з’ясування обставин, що можуть перешкодити участі присяжного в судовому розгляді, прокурор, потерпілий, обвинувачений з дозволу головуючого можуть ставити присяжним відповідні запитання (ч. 3 ст.

387 КПК). Хоча дана норма, не надає такого права захиснику обвинуваченого та представнику потерпілого, однак, керуючись змістом статей 46, 58 КПК, вони можуть ставить питання присяжним на рівні з іншими учасниками судового провадження. ^{[172] [173] [174]}

Питання доцільно задавати у такому порядку: а) спрямовані на з’ясування формальних підстав відводу; б) спрямовані на з’ясування підстав самовідводу; в) спрямовані на з’ясування упередженості у зв’язку з винуватістю обвинуваченого чи характером кримінального провадження.

Важливо пам’ятати, що запитання мають бути сформульовані в простих і зрозумілих людям різного інтелектуального рівня виразах. Слід передбачити таку форму звернення до присяжних, щоб кожен з них сприймав питання як таке, що задається йому особисто.

Також питання мають передбачати єдину однозначну відповідь — ствердну або заперечну. Не можна ставити запитання громіздкі, заплутані та такі, що допускають неоднозначні відповіді на них. Крім того, запитання не повинні формувати упереджене ставлення присяжних до обвинуваченого, а також передчасно розкривати обставини провадження.

У будь-якому випадку доцільно ставити лише такі запитання, відповіді на які дозволяють усунути тих кандидатів, що не відповідають вимогам закону, а також є потенційно необ’єктивними. Однак питання не повинні стосуватися конфіденційної інформації про осіб (домашня адреса, місце роботи тощо), оскільки її можна використати для впливу на присяжних. Тому в кожному конкретному випадку головуючий вправі відхилити питання, поставлене присяжному, якщо, на його думку, воно не стосується обставин, які впливають на виконання присяжним своїх обов’язків .

Відповідно до п. 25 Загального коментаря № 32 Комітету з прав людини ООН від 9-27 липня 2007 р. расистські висловлювання з боку присяжних, які не припиняються судом, або расові упередження при відборі складу присяжних є прикладами, які негативно впливають на справедливість процедури . В зв’язку з цим, прокурору та суду варто в кожному випадку ^{[175] [176]}

виявлення таких порушень вирішувати питання про можливість та доцільність участі такого присяжного в судовому розгляді кримінального провадження.

В процесі формування суду присяжних, потрібно враховувати дуже низький рівень явки громадян, які внесені до списку присяжних за викликом до суду.

Так, кримінальне провадження про обвинувачення Б. і Т. за п. 2, 12 ч. 2 ст. 115 КК України надійшло до Галицького районного суду м. Львова 08.04.2014 року. В підготовчому судовому засіданні, яке відбулося 24.09.2014 року, за клопотанням обвинувачених справа була призначена до судового розгляду судом присяжних з викликом присяжних в кількості семи осіб, які були визначені автоматизованою системою документообігу суду з числа осіб, які внесені до списку присяжних. В судове засідання на 06.11.2014 р. жоден із викликаних присяжних не з’явився, хоча належним чином, письмовим викликом були повідомлені про день, час і місце проведення судового засідання, із зазначення прав та обов’язків присяжного, переліком вимог до присяжних, а також повідомлені про підстави для увільнення їх від виконання обов’язків, а також обов’язок присяжного невідкладного повідомити суд про причини неможливості явки. В судове засідання 28.01.2015р. після повторного виклику з’явилось двоє присяжних, від чотирьох надійшла заява про увільнення їх від виконання обов’язків (з причини догляду за дітьми та хворими, стану здоров’я, виробничої необхідності тощо). В подальшому, у сім судових засідань не з’явився жоден із викликаних присяжних; у наступних п’ять судових засідань з’являлись по 1-2 присяжних, що унеможливило розгляд кримінального провадження. Судом було скеровано подання до апеляційного суду Львівської області про направлення справи до іншого суду, однак, у зв’язку із аналогічною ситуацією,пов’язаною з неявкою присяжних , справа повернута назад до суду для продовження розгляду. Станом на вересень 2016 року суд присяжних не сформовано, відібрано лише

трьох основних присяжних, а суд продовжує виклик і відбір запасних

177

присяжних .

У кримінальному провадженні стосовно О.,Ч.,Л., які обвинувачувалися у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 4 ч. 2 ст. 115, п. 12 ч. 2 ст.115 КК України, в підготовчому судовому засіданні, яке відбулося 24.09.2014 року, за клопотанням захисту та обвинувачених, Галицьким районним судом м. Львова було призначено розгляд справи у суді присяжних на 11.12.2014 року. У визначений день із семи викликаних, в порядку ст. 385 КПК України, присяжних, з’явилось лише двоє присяжних. В наступні п’ять судових засідань не з’являвся жоден присяжний; четверо з них написали заяви про самовідвід. Так, С. мотивував тим, що є відповідальною в ЛКП особою за мобілізацію,відтак, не може приймати участь у судових засіданнях протягом часу АТО; троє інших громадян покликались на стан здоров’я, відпустку у зв’язку із пологами. Розгляд справи відкладався ще п’ять разів через неможливість сформувати склад суду. Двох присяжних було усунуто від подальшої участі у судовому розгляді кримінального провадження за ініціативою головуючого через систематичну неявку; один громадянин із затвердженого міською радою списку присяжних, за вказаною адресою не проживав. І лише 23.08.2015 року автоматизована система документообігу суду відібрала трьох основних присяжних та двох запасних. Таким чином, відбір присяжних тривав майже рік^{[177] [178].}

Орган місцевого самоврядування не обмежений Законом у кількості громадян-присяжних і якщо їх кількість буде становити хоча б по 50 осіб на кожний район діяльності суду, то це дозволить оперативно і якісно сформувати суд присяжних.

Окрім цього, на наведених прикладах ми також бачимо, проблематику утворення суду присяжних, яка полягає у несумлінності громадян, які занесені до списку присяжних, та недостатньо ретельний відбір громадян з високими моральними якостями, відповідальністю за доручену справу і добросовісністю поведінки.

Безумовно, інститут присяжних є необхідним в Україні задля відновлення довіри громадян до судової системи, особливо в теперішні й час, народ повинен брати участь у судовому процесі. Для цього народ повинен бути більш правосвідомим, а не покладати функцію здійснення правосуддя на вузький склад суду, а за наслідками розгляду справ висловлювати своє певне незадоволення, хоч і не маючи базового знання права та поняття цієї системи в цілому. Так, об’єктивно різний рівень правової культури,а також принципово різний стан людей щодо сприйняття ними понять добра, милосердя, співчуття, призводять до того, що присяжними не завжди стають особи принаймні порівнюваного, в тому числі освітнього і професійного рівня.

Слід ураховувати, що особливу важливість має різнорідність складу присяжних. Групи з неоднорідним складом, із значними індивідуально - психологічними відмінностями учасників набагато кращі, ніж однорідні.

Різнорідний склад групи сприяє активізації колективного мислення. Завдяки відмінностям у досвіді, у поглядах, здібностях, сприйнятті присяжні з різних боків підходять до вирішення завдань. У результаті збільшується число ідей, варіантів рішення і, як наслідок, зростає вірогідність ефективного виконання поставленого завдання. Варто погодитись з думкою, що ефективність функціонування інституту присяжних безпосередньо залежить від якісного складу осіб, які його реалізують. Корпус присяжних є своєрідним соціальним «зрізом» суспільства, у якому віддзеркалюються всі його вади і переваги і який перебуває у безпосередній залежності від стану правової культури громадян держави. Це не виключає ймовірності потрапляння до лави присяжних людей з низькими моральними якостями. Необхідність відбору найкращих представників суспільства, здатних прийняти справедливе рішення, вимагає встановлення низки обмежень щодо участі громадян як присяжних. Інший шлях - це підвищення загального культурного рівня всього населення країни, що дозволить скоригувати відсоток потрапляння до суду присяжних осіб, життя яких

179

співвідноситься з законами природи .

Саме тому, наприклад, російське законодавство (ч. 1 ст. 330 КПК Російської Федерації) надає суду можливість прийняти рішення про розпуск колегії присяжних з огляду на її тенденційність за клопотанням сторін. Під тенденційністю складу колегії присяжних слід розуміти випадки, коли положення закону про порядок її формування дотримані, проте є підстави вважати, що утворена щодо конкретної кримінальної справи колегія не спроможна всебічно та об’єктивно оцінити обставини даної кримінальної справи і винести справедливий вердикт (наприклад, внаслідок однорідності складу колегії присяжних засідателів з огляду на вікові, професійні, соціальні та інші фактори).

Але на відміну від російського законодавства, вітчизняне законодавство не передбачає розпуску суду присяжних з підстав тенденційності.

І.М. Алексєєв на нашу думку необгрунтовано вважає, що наявна повна непередбачуваність вироків, винесених судом за участю присяжних, як при засудженні, так і при виправданні підсудних . Але як на нас, така непередбачуваність може бути лише в тому випадку коли органи досудового ^{[179] [180] розслідування неякісно провели розслідування або прокурор пасивно підтримує державне обвинувачення.}

Чинний КПК України, на відміну від англосаксонської (класичної) моделі, закріпив право сторін кримінального провадження заявляти лише мотивовані відводи присяжних.

У резонансних кримінальних провадженнях доцільно було б з’ясовувати у присяжних ступінь і характер їх поінформованості про обставини кримінального провадження, яке вони будуть розглядати. Проте навіть при отриманні позитивних відповідей безумовно заявляти відвід з причини упередженості кандидата у присяжні, видається не зовсім правильним. Основним критерієм, на нашу думку, повинно бути те, щоб склад присяжних становили неупереджені особи, а не необізнані або безініціативні присяжні.

Важливим практичним питанням є допустимість входження до складу присяжних тих кандидатів, які раніше були у статусі потерпілого у кримінальних провадженнях. Як зазначає С. Залеський, сформований у них синдром жертви злочину не дозволить їм якісно, а головне об’єктивно, розібратися у справі. А отже, це безумовна підстава для заявлення та задоволення мотивованого відводу . Аналогічної думки дотримується також О. Ванніков, який вказує на вкрай слабку нервову систему жертв, яка не здатна витримати такі серйозні навантаження, як обов’язки присяжного .

З висловленими думками можна погодитись лише частково, оскільки у кожному випадку потрібно враховувати час, який пройшов з моменту вчинення злочину, характер злочину, психологічну стабільність кандидата у присяжні. Як правило, адвокати намагаються перестрахуватися заявляючи відводи кандидатам у присяжні, які були колись потерпілими, оскільки вважать, що такі особи схильні до постановлення обвинувальних вироків. ^{[181] [182]}

Однак, вважаємо, що суд в кожному випадку повинен всебічно та повно розглянути питання про те, наскільки особа може об’єктивно та неупереджено виконувати обов’язки присяжного.

Безумовними підставами для відводу присяжного будуть: 1) якщо він є заявником, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, близьким родичем чи членом сім’ї слідчого, прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, заявника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача; 2) якщо він брав участь у цьому провадженні як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, слідчий, прокурор, захисник або представник; 3) якщо він особисто, його близькі родичі чи члени його сім’ї заінтересовані в результатах провадження; 4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості.

Недоліком запровадження суду присяжних в Україні вважаємо те, що законодавцем не закріплено право сторін заявляти невмотивовані відводи кандидатам у присяжні. Як вірно зазначає О.Н. Тісен сутність категорії «невмотивований відвід» зовсім не означає, що для її реалізації відсутні об’єктивні причини^[183].

Підставами для заявлення невмотивованого відводу є будь-які виявлені сторонами особливості особи кандидата в присяжні: наприклад, психологічна неврівноваженість, неприязне ставлення до кого-небудь з учасників судового розгляду, схильність до поспішних рішень. Чи може бути причиною такого відводу інтуїтивне відчуття стороною кримінального провадження упередженості кандидати у присяжні? Зарубіжна судова практика відповідає позитивно. У відомій справі «Сполучені Штати проти Джона де Лореана» (1985 р.) адвокат Говард Вейцман відчував упереджене ставлення одного з кандидатів до свого підзахисного. Оскільки кандидат ретельно приховував свої почуття, тому не було можливості заявити йому відвід. Тоді Вейцман почав задавати йому питання. Чоловік встав і, підійшовши ближче до адвоката, був готовий його вдарити. Кандидат у присяжні був відведений^{[184] [185].}

В кожній країні різна кількість невмотивованих відводів, яку можуть заявляти сторони. В Російській Федерації кожній стороні надається можливість заявити тільки два немотивовані відводи присяжних, у Франції п’ять, а в США - до двадцяти .

Вважаємо, що потрібно запровадити в КПК України право сторін кримінального провадження заявляти по три невмотивованих відводи кандидатам у присяжні. Така процедура розширить змагальність сторін в ході судового розгляду, надасть можливість сформувати об’єктивну та неупереджену колегію присяжних. Звичайно запровадження права на невмотивані відводи, призведе до внесення змін в процесуальне законодавство в частині кількості осіб, які викликаються в судове засідання. В зв’язку з цим, пропонуємо ч. 1 ст. 285 КПК України викласти у наступній редакції: «Після призначення судового розгляду судом присяжних головуючий дає секретарю судового засідання розпорядження про виклик присяжних у кількості п’ятнадцяти осіб, які визначаються автоматизованою системою документообігу суду з числа осіб, які внесені до списку присяжних». Статтю 387 ч. 4 КПК України доповнити абзацом другим наступного змісту: «Кожна з сторін кримінального провадження має право заявити по три невмотивованих відводи кандидатам у присяжні».

Крім того, положення ч. 3 ст. 387 КПК про можливість звільнення присяжних від виконання їх обов’язків за їх усними чи письмовими заявами надає можливість професійним суддям приймати рішення про звільнення присяжних від виконання їх обов’язків за наявності поважних причин, що фактично унеможливлюють виконання особою обов’язків присяжних, в інших випадках, ніж передбачені у ст. 66 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відвід присяжному (запасному присяжному) на етапі їх відбору для здійснення судового розгляду судом присяжних, а також інші питання, пов’язані зі звільненням присяжних від участі у розгляді кримінального провадження та із самовідводом, згідно з ч. 5 ст. 387 КПК вирішуються ухвалою суду у складі двох професійних суддів, що постановляється після проведення наради на місці без виходу до нарадчої кімнати, крім випадків, коли такий вихід судом буде визнано необхідним (наприклад, якщо підставою для відводу стала інформація, підкріплена фото, аудіо-, відеоматеріалами, про перебування присяжного із однією зі сторін кримінального провадження у близьких стосунках)^{[186] [187]. При вирішенні питань, пов’язаних зі звільненням присяжних від участі в розгляді кримінального провадження, а також із їх самовідводом і відводом, слід мати на увазі, що присяжних має бути не менше трьох, а також двоє запасних, які відбираються після основних присяжних за}

187

такими ж правилами .

Суд присяжних формують після того, як зроблено всі звільнення та відводи кандидатів у присяжні. Якщо після всіх звільнень, відводів і самовідводів їх залишається п’ять (оскільки для участі в судовому розгляді потрібно п’ять присяжних - троє основних та двоє запасних) або більше, то за допомогою автоматизованої системи документообігу суду (тобто шляхом випадкової вибірки) з їх числа обирають трьох основних присяжних. Якщо присяжних залишилося менше необхідної для участі в судовому розгляді кількості (тобто менше п’яти), секретар судового засідання за вказівкою

головуючого судді викликає присяжних додатково. Оскільки процедура виклику присяжних додатково нормами КПК не визначена, то необхідно керуватися ч. 1 ст. 385 КПК, а саме викликати присяжних у кількості семи осіб, які визначаються автоматизованою системою документообігу, з числа осіб, внесених до списку присяжних¹⁸⁸.

Після відбору основних присяжних відбирається двоє запасних присяжних. Вони обираються з числа осіб, що залишилися після відбору основних присяжних шляхом вибірки автоматизованою системою документообігу суду. У випадку, коли після відбору основних присяжних залишається лише двоє кандидатів, вони автоматично стають запасними присяжними. Прізвища відібраних основних і запасних присяжних заносяться до журналу судового засідання в тому порядку, в якому їх було відібрано.

Якщо після відбору основних присяжних, кандидатів у запасні присяжні залишилося двоє і вони автоматично стають запасними присяжними, їх прізвища до журналу судового засідання необхідно вносити в алфавітному порядку.

На запасних присяжних під час виконання ними своїх повноважень поширюються всі гарантії, передбачені для основних присяжних. Вони також повинні виконувати обов’язки, визначені ч. 2 ст. 386 КПК. Однак запасні присяжні не можуть користуватися всіма правами, наданими основним присяжним. Зокрема, запасні присяжні не беруть участі у дослідженні всіх відомостей та доказів у судовому засіданні; не можуть ставити запитання обвинуваченому, потерпілому, свідкам, експертам, іншим особам, які допитуються. Вони також не можуть просити головуючого роз’яснити їм норми закону, що підлягають застосуванню під час вирішення питань, юридичні терміни і поняття, зміст оголошених у судовому засіданні документів, ознаки злочину, у вчиненні якого обвинувачується особа.

Ці права запасний присяжний зможе здійснювати лише після того, як ухвалою суду його включать до складу основних присяжних. Із змісту ст. 320 КПК можна зробити висновок, що судовий розгляд у цьому випадку продовжується. Таким чином всі нез’ясовані чи незрозумілі для присяжного питання в процесі судового розгляду, коли він не міг активно брати в ньому участь, мають бути роз’яснені йому головуючим після включення його до

189

складу суду присяжних .

Після того, як завершився відбір присяжних (основних і запасних), головуючий пропонує їм зайняти відведені місця. Основні присяжні сидять поруч із суддями (оскільки становлять єдине ціле - суд), а запасні - у залі судового засідання, але таким чином щоб це унеможливило контакт зі сторонами або іншими особами, які присутні під час судового розгляду. За цим має спостерігати судовий розпорядник.

Присяга присяжних є офіційною ритуально-урочистою дією. Дотримання присяги після її прийняття є обов’язковим, що передбачає юридичну відповідальність у разі ігнорування положень її тексту. Присяжні складають присягу у залі судового засідання за пропозицією головуючого у присутності учасників кримінального провадження та осіб, які присутні в залі судового засідання. Текст присяги підкреслює необхідність керуватись загальними засадами кримінального судочинства: насамперед законністю, верховенством права; безпосередністю (брати до уваги лише ті докази, які досліджені в суді). Все це є фактором, який психологічно посилює спрямованість присяжного протистояти як зовнішньому, так і внутрішньому

тиску на нього під час виконання ним конституційної ролі представника народу у здійсненні правосуддя.

Текст присяги зачитує кожен присяжний. Складають присягу як основні, так і запасні присяжні. Останні, хоча і не належать до складу суду, який буде ухвалювати рішення, однак вони мають бути обов’язково присутніми в залі судового засідання протягом усього часу з’ясування обставин і дослідження матеріалів кримінального провадження - тобто отримувати всю інформацію, яку отримують основні присяжні, зокрема й інформацію закритого судового засідання чи закритої його частини, і на них розповсюджується та сама відповідальність за її розголошення, як і на основних присяжних. Саме тому запасні присяжні із самого початку судового засідання мають бути «пов’язані» присягою із основним складом суду, який бере участь у кримінальному провадженні. За приписом абз. 2 ч. 2 ст. 388 КПК присяжний має підтвердити, що йому зрозумілі його права, обов’язки та

• 190

компетенція .

Хоча зі змісту ч. 3 ст. 388 КПК незрозуміло, чи підписує присяжний текст присяги, вважаємо, що його підпис під текстом присяги повинен бути обов’язково, що свідчить не тільки про оголошення ним тексту присяги, але і усвідомлення її змісту. Підписані основними та запасними присяжними тексти присяг повинні бути долучені до матеріалів кримінального провадження.

Присяжний викликаються і його відбирають для участі пише в одному складі суду для розгляду лише одної справи, тому він складає присягу у кожному іншому судовому розгляді, якщо його знову відберуть до складу суду. ^[188]

Варто погодитись з думкою, що сьогодні нам не потрібно боятися суду присяжних, а треба виховувати самих присяжних^[189]. Необхідно, щоб в суспільну свідомість знову поверталась повага до правопорядку, законності, загальнолюдських цінностей. Потрібно сприяти зростанню правової культури населення, роз’яснювати важливість народної участі у здійсненні правосуддя, залучати до роботи цього інституту широкі верстви добропорядних громадян нашої країни. Виконання обов’язків присяжного повинно з небажаного тягаря перетворитися на по-справжньому почесну роботу, належне виконання якої всіляко заохочується державою і суспільством.

2.3.