Участь народу в кримінальному судочинстві в радянський період
Радянський уряд, здійснюючи перші кроки з формування судової системи, зробив основний акцент на залученні в процес судочинства представників громадськості. Прямі представники народу в судовій системі СРСР в особі народних засідателів мали компенсувати недостатній рівень професійної підготовки суддів і забезпечувати на практиці реалізацію більшовицької концепції диктатури пролетаріату[46] [47]. Вже Декрет про суд від 22 листопада 1917 №1 містив положення про необхідність участі в засіданнях нового виду представників народу, зокрема в. п. 2 цього Декрету зазначалось «призупинити дію існуючого донині інституту мирових суддів, заміняючи мирових суддів, що обираються донині непрямими виборами, місцевими судами у складі постійного місцевого судді і двох чергових суддів, що запрошуються на кожну сесію за особливими списками чергових суддів»[48]. Після остаточного встановлення на Україні радянської влади низкою нормативних актів було відтворено дію народного суду. Серед цих нормативних актів слід виділити Інструкцію до Тимчасового положення «Про народні суди і революційні трибунали» від 29 квітня 1920 р., Положення Ради Народних Комісарів «Про народний суд» від 26 жовтня 1920 р.[49], Положення «Про судоустрій УСРР» від 16 грудня 1922 р., що набрало чинності з 1 лютого 1923 р. Внаслідок дії вищезазначених актів всі судові установи, що діяли на території України до встановлення радянської влади - Генеральний суд, судові палати, окружні суди, інститут мирових суддів, з’їзди мирових суддів, суди військові, морські, волосні, комерційні та інші, а також всі установи й організації, що діяли при колишніх судових установах (прокурорський нагляд, нотаріат, присяжна і приватна адвокатура, інститути судових слідчих, судових приставів тощо), були ліквідовані протягом 15-20 лютого 1919 р[50]. Відтоді судова влада на території УСРР стала здійснюватися Народним судом і Радою народних суддів, а також Революційним трибуналом. Проведений аналіз участі народу (громадськості) у здійсненні правосуддя на українських етнічних землях дають підстави виокремити наступні етапи зародження та розвитку участі народу в кримінальному судочинстві України: - зародження суду присяжних в Україні через участь народу у відправлення правосуддя як «добрих людей» (IX-XIII); - суд присяжних в часи Речі Посполитої та козацької держави (XIV- XVIII) через участь народу у відправленні правосуддя у формі лавників та участі у копних судах); - суд присяжних на українських землях, що входили до складу Російській імперії (1864р. - 1917 р.); - суд присяжних на українських землях, що входили до складу Австро- Угорської імперії (1867р. - 1917 р.); - суд присяжних на українських землях, що входили до складу Польщі (1921-1939); - участь народу в кримінальному судочинстві УРСР (1922-1991 р.); - участь народу в кримінальному судочинстві України (1991 - по даний час).
Еще по теме Участь народу в кримінальному судочинстві в радянський період:
- Список використаних джерел:
- 1.2. Кримінальна процесуальна характеристика потерпілого на стадії досудового розслідування
- 2.3. Особливості повноважень прокурора у забезпеченні прав і законних інтересів потерпілого
- Список використаних джерел:
- Список використаних джерел:
- Роль та місце інституту адвокатури в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина
- Незалежність адвокатури як основна гарантія її діяльності
- Участь народу в кримінальному судочинстві в радянський період
- Європейська (континентальна) модель.
- Особливості суду присяжних в Україні: його надбання і недоліки.
- 1.1. Гласність кримінального судочинства як політико-правове явище та її предмет
- 2.2. Участь громадськості у розгляді та вирішенні кримінальних справ як складова змісту засади гласності