<<
>>

Участь народу в кримінальному судочинстві в радянський період

Радянський уряд, здійснюючи перші кроки з формування судової системи, зробив основний акцент на залученні в процес судочинства представників громадськості. Прямі представники народу в судовій системі СРСР в особі народних засідателів мали компенсувати недостатній рівень професійної підготовки суддів і забезпечувати на практиці реалізацію більшовицької концепції диктатури пролетаріату[46] [47].

Вже Декрет про суд від 22 листопада 1917 №1 містив положення про необхідність участі в засіданнях нового виду представників народу, зокрема в. п. 2 цього Декрету зазначалось «призупинити дію існуючого донині інституту мирових суддів, заміняючи мирових суддів, що обираються донині непрямими виборами, місцевими судами у складі постійного місцевого судді і двох чергових суддів, що запрошуються на кожну сесію за особливими списками чергових суддів»[48].

Після остаточного встановлення на Україні радянської влади низкою нормативних актів було відтворено дію народного суду. Серед цих нормативних актів слід виділити Інструкцію до Тимчасового положення «Про народні суди і революційні трибунали» від 29 квітня 1920 р., Положення Ради Народних Комісарів «Про народний суд» від 26 жовтня 1920 р.[49], Положення «Про судоустрій УСРР» від 16 грудня 1922 р., що набрало чинності з 1 лютого 1923 р.

Внаслідок дії вищезазначених актів всі судові установи, що діяли на території України до встановлення радянської влади - Генеральний суд, судові палати, окружні суди, інститут мирових суддів, з’їзди мирових суддів, суди військові, морські, волосні, комерційні та інші, а також всі установи й організації, що діяли при колишніх судових установах (прокурорський нагляд, нотаріат, присяжна і приватна адвокатура, інститути судових слідчих, судових приставів тощо), були ліквідовані протягом 15-20 лютого 1919 р[50]. Відтоді судова влада на території УСРР стала здійснюватися Народним судом і Радою народних суддів, а також Революційним трибуналом.

Кримінальні справи, що знаходилися у провадженні скасованих судових установ та інститутів, були передані з касаційної інстанції у Раду народних суддів, з першої й апеляційної інстанцій - у Революційний трибунал і Народний суд з дотриманням порядку розгляду справ, що визначався Тимчасовим положенням «Про народні суди і революційні трибунали». Для участі у вирішенні кримінальних справ, за винятком підсудних революційним трибуналам, до складу народних судів залучалися народні засідателі (чергові судді) у кількості двох чи шести чоловік з дотриманням правил статей 36 і 37 даного Положення. Народні засідателі, як і народні судді, обиралися місцевими (губернськими, міськими і повітовими) органами радянської влади у порядку, визначеному законом. Однак після набуття чинності Положення «Про судоустрій УСРР» від 16 грудня 1922 р., справи мали розглядатися народним судом у складі народного судді і двох замість шести народних засідателів. Таке скорочення складу засідателів пояснювалося необхідністю спрощення судового апарату і прискорення провадження справ, оскільки ретельний підбір підготовлених суддів і народних засідателів забезпечував, як вважалося, правильний розгляд і вирішення справ у складі всього двох засідателів[51].

Проведений аналіз участі народу (громадськості) у здійсненні правосуддя на українських етнічних землях дають підстави виокремити наступні етапи зародження та розвитку участі народу в кримінальному судочинстві України:

- зародження суду присяжних в Україні через участь народу у відправлення правосуддя як «добрих людей» (IX-XIII);

- суд присяжних в часи Речі Посполитої та козацької держави (XIV- XVIII) через участь народу у відправленні правосуддя у формі лавників та участі у копних судах);

- суд присяжних на українських землях, що входили до складу Російській імперії (1864р. - 1917 р.);

- суд присяжних на українських землях, що входили до складу Австро- Угорської імперії (1867р. - 1917 р.);

- суд присяжних на українських землях, що входили до складу Польщі (1921-1939);

- участь народу в кримінальному судочинстві УРСР (1922-1991 р.);

- участь народу в кримінальному судочинстві України (1991 - по даний час).

<< | >>
Источник: ВОЛОСКО ІРИНА РОМАНІВНА. СУД ПРИСЯЖНИХ В УКРАЇНІ: ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ТА ДІЯЛЬНОСТІ. Дисертація подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Львів - 2017. 2017

Скачать оригинал источника

Еще по теме Участь народу в кримінальному судочинстві в радянський період:

  1. Список використаних джерел:
  2. 1.2. Кримінальна процесуальна характеристика потерпілого на стадії досудового розслідування
  3. 2.3. Особливості повноважень прокурора у забезпеченні прав і законних інтересів потерпілого
  4. Список використаних джерел:
  5. Список використаних джерел:
  6. Роль та місце інституту адвокатури в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина
  7. Незалежність адвокатури як основна гарантія її діяльності
  8. Участь народу в кримінальному судочинстві в радянський період
  9. Європейська (континентальна) модель.
  10. Особливості суду присяжних в Україні: його надбання і недоліки.
  11. 1.1. Гласність кримінального судочинства як політико-правове явище та її предмет
  12. 2.2. Участь громадськості у розгляді та вирішенні кримінальних справ як складова змісту засади гласності