<<
>>

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ І

На основі викладеного вище та матеріалів, які були використанні у першій частині дослідження, можна дійти наступних висновків:

1. Процесуальна норма є первинним, невід’ємним складовим елементом системи адміністративного права і виступає регулятором суспільних відносин.

Адміністративно-процесуальні норми, як і норми будь-якої іншої галузі права, мають свою правову природу: зміст, структуру, особливості та класифікацію. Суттєвою відмінністю даних норм є те, що вони, видаються уповноваженими на те органами і регулюючи суспільні відносини суб’єктів у публічній сфері завжди встановлюють для таких суб’єктів (учасників) чіткі рамки поведінки, конкретно визначені права та обов’язки. Також, ще однією особливістю адміністративно-процесуальних норм є те, що усю їх систему, за сферою регулювання та колом учасників, можна умовно поділити на три підгрупи адміністративно-процесуальних норм: 1) норми, що регулюють взаємовідносини учасників під час реалізації їх прав та законних інтересів; 2) норми, що гарантують забезпечення реалізації прав та інтересів учасників суспільних відносин (розв’язання конфліктів та досудове вирішення спорів на рівні органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування); 3) норми, що регулюють відносини у сфері судового захисту.

2. Процесуальна норма адміністративного права – це загальнообов’язкове, структуроване та санкціоноване правило поведінки, що встановлене державою та її уповноваженими органами, регулює суспільні відносини у сфері взаємодії фізичних, юридичних осіб із органами публічної адміністрації та органами місцевого самоврядування на усіх стадіях таких відносин (реалізація, забезпечення, захист, в тому числі судовий), шляхом створення можливостей та забезпечення гарантій для реалізації прав та обов’язків кожного учасника таких відносин.

3. Процесуальні норми адміністративного права, мають свою структуру, особливості. Крім цього дані норми займають відповідне місце у системі адміністративного права та мають своє призначення і відіграють відповідну роль. Ознайомившись та детально проаналізувавши існуючі у теорії адміністративного права та процесу наукові думки, підтримуємо думку про те, що система адміністративно-процесуальних норм виступає, як нормативна база існування адміністративного процесу.

4. Система процесуальних норм адміністративного права складається із відповідних груп норм. До таких відносяться норми, що визначають умови для реалізації прав та обов’язків суб’єктів суспільних відносин публічної сфери, які є свого роду передумовою існування таких відносин. Наступна група адміністративно-процесуальних норм визначає необхідність у самій процесуальній діяльності органів публічної влади та органів місцевого самоврядування. Їх умовно можна назвати визначальними. Ще одна група норм встановлює саму суть діяльності суб’єктів суспільних відносин публічної сфери: визначає предмет, над яким потрібно працювати. І, ще одна група процесуальних норм (гарантійно-захисна), є обов’язковою і дуже важливою оскільки встановлює гарантії реалізації та забезпечення попередніх груп адміністративно-процесуальних норм та матеріальних норм адміністративного права. З приводу останніх, то у роботі з’ясовано, що практично усі автори, які займаються дослідженням проблематики адміністративно-процесуальних норм, розглядають їх у тісному взаємозв’язку із нормами матеріальними.

І, у такому співвідношенні, дана специфіка, прослідковується у наступному:

- процесуальні норми регулюють порядок, процедуру реалізації тих прав і обов’язків, які встановлюються нормами матеріального права.

- процесуальні норми виникають й існують, зазвичай, за наявності потреби у реалізації матеріальних норм. Однак тут важливо відмітити, що адміністративно-процесуальні норми не завжди виступають, як засіб реалізації матеріальних норм.

- процесуальні норми не ототожнюються із процедурними, оскільки мають більш узагальнюючий характер і охоплюють ширше коло суспільних відносин. Натомість, процедурні, на наш погляд, мають місце у більш вузькому колі взаємодії (реалізація конкретно визначеної процедури).

5. Риси процесуальних норм дійсно відрізняють їх від норм матеріального права. Саме матеріальні норми приводять в дію перші. Проте, та особливість процесуальних норм однієї галузі права, яка забезпечує їхню можливість виконувати реалізуючу функцію декількох норм різних галузей матеріального права потребує більш детального наукового обґрунтування та постійного вдосконалення перших. А система процесуальних норм адміністративного права, їх функціональне призначення та тісний взаємозв’язок із нормами матеріальними, визначають роль та місце процесуальних норм у галузі адміністративного права.

6. Наука адміністративного права України, у порівняні із іншими галузями, є дуже громіздкою і охоплює значний обсяг теоретичних питань, які потребують більш ґрунтовного та змістовного дослідження. Зокрема це стосуються тих елементів, які нерозривно пов’язані з практикою. Такими якраз і виступають процесуальні норми адміністративного права (адміністративно-процесуальні норми), які є невід’ємними складовими елементами адміністративного права, як галузі права України. Галузь адміністративного права України поєднує в собі матеріальні та процесуальні норми. Адміністративно-процесуальне право було і залишається частиною адміністративного права в цілому. Хоча зараз серед представників адміністративно-правової науки (переважно) точаться різні дискусії з приводу створення, двох відносно самостійних галузей: адміністративного та адміністративно-процесуального права. Звичайно, кожна думка має право на існування,однак такі пропозиції є не зовсім доречними, в першу чергу, з точки зору практики. Так, як адміністративне право, як і будь-яка інша галузь права в Україні завжди розвивається і вивчається як: наука, навчальна дисципліна (теоретичні складові) та галузь права (практична складова). Навчальні програми багатьох українських вишів складаються, в тому числі, і з навчальної дисципліни «Адміністративно-процесуальне право». На законодавчому рівні в Україні існують Кодекс адміністративного судочинства України та Кодекс про адміністративні правопорушення, норми яких активно використовуються/застосовуються на практиці. Однак, не слід погоджуватися із дискусіями, які точаться навколо питання про прийняття/неприйняття єдиного адміністративно-процесуального кодифікованого акта, шляхом об’єднання існуючих у цій галузі кодексів, з метою систематизації адміністративно-процесуальних норм. Це доволі складний процес, і з теоретичної і з практичної сторін, оскільки коло відносин, які регулюються адміністративно-процесуальними нормами дуже велике.

З метою удосконалення, і в певній мірі спрощення використання на практиці адміністративно-процесуальних норм потрібно уникати дублювання цих норм у різних законодавчих актах.


<< | >>
Источник: Куценко станіслав Ігорович. ПРОЦЕСУАЛЬНІ НОРМИ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ. Київ –2017. 2017

Скачать оригинал источника

Еще по теме ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ І:

  1. Розділ XXІ ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ
  2. 2.2 Правові норми, що регулюють правовідносини нижчого духовенства, причетників та монахів
  3. РОЗДІЛ 4 ПРАВО ЄС ЩОДО ДЕРЖАВНИХ ЗАМОВЛЕНЬ
  4. РОЗДІЛ 3 ПРОБЛЕМИ КВАЛІФІКАЦІЇ ФІКТИВНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА ТА ЙОГО ВІДМЕЖУВАННЯ ВІД СУМІЖНИХ ЗЛОЧИНІВ
  5. 1.3. Реалізація кримінальних процесуальних гарантій прав потерпілого при здійсненні досудового розслідування
  6. ВСТУП
  7. 1.1. Сутність адміністративно-правових відносин у сільському господарстві
  8. 1.2. Поняття, соціально-правовий зміст та проблеми державного управління сільським господарством у сучасних умовах
  9. ВСТУП
  10. Висновки до розділу 2
  11. 2.1. Організаційні та правові проблеми проведення дізнання у Збройних Силах України та інших військових формуваннях
  12. ВСТУП
  13. 2.1. Захист трудових прав працівників за допомогою міжнародних норм та інституцій
  14. 2.2. Місце громадських організацій у механізмі захисту трудових прав працівників
  15. 1.1 Поняття та структура давності як юридичної конструкції кримінального права України
  16. 2.5 Юридичні наслідки застосування давності
  17. ВСТУП
  18. 1.4 Кримінальна відповідальність за незаконну міграцію у законодавстві інших держав