<<
>>

ВИСНОВКИ

Підсумовуючи результати проведеного дисертаційного дослідження, доцільно виділити найбільш вагомі висновки, що були сформовані на основі його проведення. Такими висновками виступають наступні:

1. Процесуальна норма є первинним, невід’ємним складовим елементом системи адміністративного права і виступає регулятором суспільних відносин. Адміністративно-процесуальні норми, як і норми будь-якої іншої галузі права, мають свою правову природу: зміст, структуру, особливості та класифікацію. Суттєвою відмінністю даних норм є те, що вони, видаються уповноваженими на те органами і регулюючи суспільні відносини суб’єктів у публічній сфері завжди встановлюють для таких суб’єктів (учасників) чіткі рамки поведінки, конкретно визначені права та обов’язки.

Також, ще однією особливістю адміністративно-процесуальних норм є те, що усю їх систему, за сферою регулювання та колом учасників, можна умовно поділити на три підгрупи адміністративно-процесуальних норм: 1) норми, що регулюють взаємовідносини учасників під час реалізації їх прав та законних інтересів; 2) норми, що гарантують забезпечення реалізації прав та інтересів учасників суспільних відносин (розв’язання конфліктів та досудове вирішення спорів на рівні органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування); 3) норми, що регулюють відносини у сфері судового захисту.

Процесуальна норма адміністративного права – це загальнообов’язкове, структуроване та санкціоноване правило поведінки, що встановлене державою та її уповноваженими органами, регулює суспільні відносини у сфері взаємодії фізичних, юридичних осіб із органами публічної адміністрації та органами місцевого самоврядування на усіх стадіях таких відносин (реалізація, забезпечення, захист, в тому числі судовий), шляхом створення можливостей та забезпечення гарантій для реалізації прав та обов’язків кожного учасника таких відносин.

Процесуальні норми адміністративного права, мають свою структуру, особливості. Крім цього дані норми займають відповідне місце у системі адміністративного права та мають своє призначення і відіграють відповідну роль. Ознайомившись та детально проаналізувавши існуючі у теорії адміністративного права та процесу наукові думки, підтримуємо думку про те, що система адміністративно-процесуальних норм виступає, як нормативна база існування адміністративного процесу.

2. Система процесуальних норм адміністративного права складається із відповідних груп норм. До таких відносяться норми, що визначають умови для реалізації прав та обов’язків суб’єктів суспільних відносин публічної сфери, які є свого роду передумовою існування таких відносин. Наступна група адміністративно-процесуальних норм визначає необхідність у самій процесуальній діяльності органів публічної влади та органів місцевого самоврядування. Їх умовно можна назвати визначальними. Ще одна група норм встановлює саму суть діяльності суб’єктів суспільних відносин публічної сфери: визначає предмет, над яким потрібно працювати. І, ще одна група процесуальних норм (гарантійно-захисна), є обов’язковою і дуже важливою оскільки встановлює гарантії реалізації та забезпечення попередніх груп адміністративно-процесуальних норм та матеріальних норм адміністративного права. З приводу останніх, то з’ясовано, що практично усі автори, які займаються дослідженням проблематики адміністративно-процесуальних норм, розглядають їх у тісному взаємозв’язку із нормами матеріальними.

І, у такому співвідношенні, дана специфіка, прослідковується у наступному:

- процесуальні норми регулюють порядок, процедуру реалізації тих прав і обов’язків, які встановлюються нормами матеріального права.

- процесуальні норми виникають й існують, зазвичай, за наявності потреби у реалізації матеріальних норм. Однак тут важливо відмітити, що адміністративно-процесуальні норми не завжди виступають, як засіб реалізації матеріальних норм.

- процесуальні норми не ототожнюються із процедурними, оскільки мають більш узагальнюючий характер і охоплюють ширше коло суспільних відносин. Натомість, процедурні, на наш погляд, мають місце у більш вузькому колі взаємодії (реалізація конкретно визначеної процедури).

3. Юридичний процес – це нормативно визначені форми упорядкування юридичної діяльності, спрямовані на оптимальне задоволення і гарантування інтересів суб’єктів права. Також, слід вказати що саме завдяки існуванню юридичного процесу матеріальне право тісно взаємодіє з процесуальним. Така взаємодія, як правило, здійснюється у формі тих чи інших проваджень. Провадження – це вид процесу, а процес в свою чергу є сукупністю проваджень.

Сутність і основне призначення адміністративно-забезпечувального провадження полягає у наступному, - створювати умови та надавати реальні можливості громадян України для участі в управлінні державними та громадськими справами; здійснювати відповідний вплив на роботу органів виконавчої влади різного рівня і органів місцевого самоврядування; впливати на роботу, або приймати участь у роботі підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, з єдиною метою – відстоювання своїх прав і законних інтересів.

Недосконалість законодавства ускладнює повне та ефективне здійснення провадження. Відсутність відповідних процесуальних норм тягне за собою ускладнення у процесі реалізації відповідної норми матеріального права і досить часто виходить за межі одного провадження.

В такому контексті, важливим є створення універсальних процесуальних норм, які будуть сприяти реалізації норм матеріального права із групи однорідних суспільних відносин в рамках адміністративно-забезпечувального провадження.

Процесуальні норми, в контексті правозахисного провадження, є невід’ємною складовою реалізації положень матеріального права, що містить у собі норми направленні на роз’яснення та захист прав та законних інтересів суб’єктів правовідносин. Завдяки процесуальним нормам врегульовано порядок вчинення дій суб’єктів правовідносин і у правозахисних провадженнях також. Окрім цього, процесуальні норми однієї галузі права в порядку вчинення правозахисного провадження забезпечують реалізацію матеріальних норм різних галузей права. Таке співвідношення надає процесуальним нормам подвійної важливості. Звідси вбачається, що роль останніх у адміністративно-забезпечувальних та правозахисних провадженнях достатньо велика. Вона обумовлює логічність існування і реалізації норм матеріальних галузей права і, в той же час, вимагає від них особливої «гнучкості» і практичності.

4. Адміністративно-юрисдикційна діяльність має власні характерні риси, які відрізняють адміністративно-юрисдикційні провадження, що реалізуються в процесі такої діяльності, від інших видів проваджень. Такими характерними рисами є: 1) наявність порушеного права (правовий конфлікт, правовий спір); 2)власний суб’єктний склад; 3) обов’язковість належного процесуально-правового регулювання; 4) змагальність сторін під час розгляду індивідуально-конкретних справ; 5) обов’язкове ухвалення рішення, як результат логічного завершення розгляду та вирішення конкретної спірної (конфліктної) ситуації.

Важливо і те, що як особливу ознаку, виділено місце судів у системі органів, що реалізують адміністративно-юрисдикційну діяльність.

Адміністративно-юрисдикційні провадження це свого роду процесуальна діяльність, яка здійснюється відповідно до певних правил. Такими правилами, у адміністративно-юрисдикційній діяльності, виступають процесуальні норми. Слід зазначити, що адміністративно-процесуальні норми, визначені як правила поведінки в адміністративно-юрисдикційних провадженнях, виступають як права для одних учасників, і як обов’язки – для інших.

Адміністративно-процесуальні норми відіграють важливу роль у сфері адміністративно-юрисдикційної діяльності, що є об’єктивною закономірністю. Дана закономірність проявляється у тому, що між процесуальними нормами та правовідносинами, які вони регулюють, існує тісний зв'язок, який виникає, розвивається і припиняється в процесі реалізації приписів матеріальних норм, забезпечених санкціями адміністративно-правового характеру. Таким чином, адміністративно-юрисдикційні відносини складаються між протилежно різними суб’єктами. Одні з них спрямовують свою діяльність на застосування права, інші – є тими суб’єктами, на яких спрямовані дії матеріальних та процесуальних норм. Таким чином основне призначення, в якому виражаюся процесуальні норми у сфері адміністративно-юрисдикційної діяльності полягає у врегулюванні поведінки учасників адміністративно-юрисдикційних правовідносин.

5. В контексті наданні адміністративних послуг особлива увага має бути приділена питанню про становлення центрів надання адміністративних послуг у державі. Актуальність створення вказаних структур продиктована вимогами часу, а ефективність їхнього функціонування доведена тим, що вони, змінені та удосконалені, діють по сьогоднішній день. До того ж, сучасні центри надання адміністративних послуг, є проміжним етапом переходу від традиційної системи взаємодії осіб та суб’єктів публічної адміністрації до новітнього формату відносин за допомогою онлайн-сервісів: електронних реєстрів та веб-порталів.

Саме за допомогою процесуальних норм статика відносин, між особою (фізичною чи юридичною) та суб’єктом владних повноважень, перетворюється у динаміку, що в свою чергу відображає повноту адміністративної послуги та приводить до отримання результату, який є основним та вихідним елементом послуги. Крім цього, з метою подальшого ефективного функціонування електронних онлайн-сервісів необхідне проведення популяризації серед населення електронного цифрового підпису (ЕЦП), а також прийняти положення про «Он-лайн будинок юстиції» (проект якого розроблено).

Процесуальні норми у сфері адміністративного права, регулюють велике коло відносин, які складаються між суб’єктами. І, найважливішою, відмінністю, яка відрізняє механізми застосування процесуальних норм в адміністративній сфері від інших площин їхньої реалізації, є те, що виходячи з зазначеного контексту, процесуальні норми застосовуються в системі владно-управлінських відносин. Тобто, особливим і обов’язковим учасником таких відносин завжди виступає суб’єкт публічної адміністрації. Таким чином, застосування процесуальних норм здійснюється у реалізації цілого ряду проваджень: дозвільного, реєстраційного, контрольного, виконавчого, проваджень в адміністративних справах про дисциплінарні проступки.

Для покращення ефективності використання вказаних сервісів та підвищення рівня інформаційної безпеки для користувачів, - потрібно прийняти новий закон про електронний цифровий підпис, який буде відповідати вимогам часу та узгоджуватиметься з європейськими стандартами у даній сфері відносин. В першу чергу, у такий закон потрібно включити визначення поняття про електронний цифровий підпис, який буде узгоджуватися із аналогічними поняттями міжнародних нормативно-правових актів.

Також важливим є прийняття Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та нової редакції Закону України «Про виконавче провадження». Основними змінами вказаних законодавчих актів є те, що вони впроваджують інститут приватних виконавців та створюють правове поле для їхньої подальшої діяльності. І, хоча, говорити про проблематику застосування процесуальних норм адміністративного права у сфері практичної роботи приватних виконавців ще зарано, однак, законодавче закріплення вказаного інституту є яскравим прикладом позитивних законодавчих змін.

6. У контексті проблеми застосування процесуальних норм важливою є проблематика, яка стосується різноманітності систем електронного документообігу, інформаційних баз даних та інших програмно-апаратних ресурсів, які використовуються в органах державної влади для надання послуг населенню через онлайн-сервіси. Основна складність полягає у тому, що у роботі усіх вказаних вище сервісів відсутня єдина система принципів електронної взаємодії. З огляду на це дане питання потрібно вирішувати комплексно, із погодженням з тримачами відповідних баз шляхом розроблення та прийняття уніфікованих стандартів взаємодії електронних баз, реєстрів та інших інформаційних систем усіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування та інших уповноважених суб’єктів.

Врегулювання питання з отримання результатів надання адміністративних послуг в електронному вигляді дасть можливість створення необхідних умов для того, щоб громадяни змогли користуватися простим та зрозумілим алгоритмом дій: замовлення послуги, внесення необхідної плати (мита) за потрібну послугу та отримання результату в електронному вигляді з відомчим електронним цифровим підписом (електронною печаткою). Це суттєво спростить процедури та скоротить час громадян на спілкування з державними органами і, безумовно, покращить якість надання таких послуг.

Створення та запровадження стандартів електронної взаємодії електронних інформаційних ресурсів державних органів забезпечить створення єдиного інформаційного простору. А це в свою чергу забезпечить міжвідомчу інтеграцію існуючих державних інформаційних реєстрів та баз даних. Удосконаляться механізми централізованого створення, наповнення та підтримки в актуальному стані нормативно-довідкової інформації, регламентів та порядку взаємодії між інформаційними ресурсами.

Серед першочергових кроків, які потрібно зробити у вказаній сфері відносин має бути: 1) вдосконалення нормативно-правової бази, в тому числі розробка відповідних адміністративно-процесуальних норм, якими визначатимуться: створення єдиного, інтегрованого, типового програмного продукту для публічної адміністрації і органів місцевого самоврядування, інших уповноважених органах, в частині надання адміністративних послуг засобами електронного онлайн-зв’язку, порядок роботи існуючих електронних онлайн-сервісів; 2) процеси внутрішньої міжвідомчої взаємодії та координації між органами виконавчої влади та іншими установами, які не наділені управлінськими державно-владними повноваженнями.

При цьому, слід зауважити, що головне завдання розвитку та вдосконалення адміністративно-процесуального нормативного забезпечення у контексті надання послуг через електронні онлайн-сервіси та адаптації електронного урядування до сучасних потреб України, - має базуватися на комплексному підході до вирішення вказаних вище питань, а також у послідовності дій.

7. На основі аналізу реалізації електронного урядування на прикладі досвіду Канади, Естонії, Норвегії, та Швеції у контексті застосування процесуальних норм в адміністративному праві, у здійсненні державного управління через центри надання адміністративних послуг та за допомогою електронних онлайн-сервсів, пропонується закріпити на законодавчому рівні поетапне впровадження обов’язкового використання ID-карт та МobileID при отриманні адміністративної послуги від суб’єкта її надання через електронні веб-ресурси. При цьому, підзаконні нормативно-правові акти, які уже використовуються у системі відповідних державних органів і установ, а також ті, які знаходяться у процесі розробки мають відповідати законам та узгоджуватися між собою. Тобто, адміністративно-процесуальні норми, які містяться у таких актах і завдяки яким можливе їхнє використання, мають відповідати єдиному алгоритму функціонування електронних сервісів державних органів.

<< | >>
Источник: Куценко станіслав Ігорович. ПРОЦЕСУАЛЬНІ НОРМИ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ. Київ –2017. 2017

Скачать оригинал источника

Еще по теме ВИСНОВКИ:

  1. Стаття 411. Невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження
  2. Стаття 101. Вимоги до висновку експерта
  3. Стаття 102. Вимоги до висновку експерта.
  4. Стаття 98. Вимоги до висновку експерта
  5. ВИСНОВКИ
  6. ВИСНОВКИ
  7. ВИСНОВКИ
  8. Висновки до розділу 1
  9. Висновки до розділу 2
  10. ВИСНОВКИ
  11. Висновки до Розділу 1
  12. Висновки до Розділу 3
  13. Висновки до розділу 1
  14. Висновки до розділу 2
  15. Висновки до розділу 1.
  16. ВИСНОВКИ ЗА РОЗДІЛОМ
  17. ВИСНОВКИ ЗА РОЗДІЛОМ
  18. ВИСНОВКИ
  19. ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ
  20. ВИСНОВКИ