<<
>>

3.2. Проблеми та перспективи розвитку нормативно-правового забезпечення, в контексті надання адміністративних послуг через електронні онлайн-сервіси

Відповідно до п. 20 Женевської декларації принципів 2003 року, державні органи, а також приватний сектор, громадянське суспільство, Організація Об’єднаних Націй та інші міжнародні організації відіграють важливу роль і несуть відповідальність за розвиток інформаційного суспільства і, в належних випадках, за процеси прийняття рішень. Побудова інформаційного суспільства, орієнтованого на інтереси людей, є спільним зусиллям, що вимагає співробітництва і партнерства між усіма заінтересованими сторонами [139].

На підставі цього українськими високопосадовцями та науковцями усе частіше порушується питання про удосконалення системи державного управління, урядування з використанням новітніх інформаційних технологій. Це обґрунтовується тим, що глобалізаційні процеси, які відбуваються у світі, роблять його більш динамічним, мобільним і вимагають нових підходів до суспільного і державно-владного життя.

Зважаючи на це, питання створення ефективного електронного уряду стає все більш актуальним. З цього приводу Ткаченко А. зазначає, що враховуючи сучасні можливості комп’ютерних технологій та стрімкий розвиток онлайн-комунікацій, можна сміливо говорити про те, що на даний час електронний уряд поступово стає альтернативою уряду традиційному [140].

Однак, ефективне функціонування електронного уряду, як і традиційного, здійснюється завдяки наявності відповідних правил та норм. В контексті питань, які досліджуються нами у вказаному дисертаційному дослідженні, зокрема, і в даній частині роботи – це процесуальні норми адміністративного права.

Таким чином, у даній частині дослідження нам потрібно: а) визначити поняття електронного урядування; б) проблеми та перспективи розвитку нормативно-правового забезпечення, в тому числі, адміністративно-процесуального, в контексті надання адміністративних послуг через електронні онлайн-сервіси. На основі досліджуваного матеріалу зробити висновки та рекомендації до вказаного підрозділу.

Так, О. Ємельяненко наголошує на тому, що термін «egovernment» досить складний для перекладу українською. І «електронний уряд» – лише один із варіантів цього перекладу. Слово «government» можна також передати як «урядування». Отже, може йтися про «електронну державу», «електронний державний апарат», «електронну інфраструктуру держави», «державу інформаційного суспільства» тощо [141].

Як стверджує О. Баранов існують дві крайні точки зору стосовно існування урядів взагалі, а також їхньої можливої заміни з використанням інформаційних технологій [142].

Перша з них зводиться до того, що в умовах найбільшого поширення інформаційних комп’ютерних технологій роль держави, уряду, місцевих органів влади й інших централізованих владних інститутів нівелюватиметься.

Інша точка зору полягає в тому, що впровадження інформаційних технологій не призводить до зниження ролі державних інституцій, органів самоврядування, навпаки – підвищення ефективності діяльності згаданих органів, яке визначає ще більшу їхню значимість. Але в чому праві ініціатори дискусій, так це в тому, що в умовах широкого використання комп’ютерних технологій необхідно переглядати парадигму державного, адміністративного управління [142].

На думку європейських експертів, у результаті впровадження електронного уряду варто очікувати: поліпшення якості послуг з надання інформації держорганами; зменшення часу обслуговування клієнтів (громадян і бізнесу); зниження адміністративних бар’єрів; зменшення витрат на адміністрування; розширення набору державних послуг; підвищення ефективності діяльності держорганів і якості надаваних ними громадянам і бізнесу послуг; поліпшення показника задоволеності клієнтів послугами [133, с.

140-143].

Автори видання «Доступ до інформації та електронне урядування» вважають, що доречніше говорити про державну мережеву інформаційну структуру, як інформаційно-комунікаційну систему, яка забезпечує оптимальне для суспільства функціонування усіх гілок і рівнів державної влади [144, с. 93] На думку М. С. Демкової, М. В. Фігеля, електронне урядування – це спосіб організації державної влади за допомогою систем локальних інформаційних мереж та сегментів глобальної інформаційної мережі, яка забезпечує функціонування певних служб в режимі реального часу та робить максимально простим і доступним щоденне спілкування громадянина з офіційними установами [144, с. 94]. Вважаємо, що таке визначення поняття «електронне урядування», яке наведено авторами є досить вдалим, точним, зрозумілим та заслуговує на увагу.

Переходячи до наступного питання нашого дослідження звертаємо увагу на те, що Законом України «Про адміністративні послуги» визначено, що надання населенню адміністративних послуг в електронній формі мало розпочатись з 1 січня 2014 р. через Єдиний державний портал адміністративних послуг [96]. Проте, за результатами дослідження Національного центру електронного урядування, в Україні, станом на кінець 2013 року, майже половина (46 %) центральних органів виконавчої влади та чверть (25 %) обласних державних адміністрацій мають веб-сторінки для надання онлайн-послуг. З установ, які мають такі сторінки, лише 19 % центральних органів виконавчої влади та 30 % обласних державних адміністрацій надають послуги в електронній формі [145].

Як уже зазначено вище, система внутрішнього електронного документообігу, що охоплює усі етапи від створення документів до відправлення, запроваджена у половині органів місцевого самоврядування (46 %). При цьому, у 2014 році лише у 13 % з них до системи електронного документообігу підключені усі структурні підрозділи. У той же період електронні архіви вхідної та вихідної документації створено лише у третині (32 %) міських рад. Низьким також залишався рівень захисту інформації в системі: для обміну електронними документами з іншими державними організаціями лише чверть органів місцевого самоврядування використовують захищені канали зв’язку [146], інші використовували електронну пошту. У період 2016-2017рр. співробітники ЦНАПів використовують ЕЦП як державні реєстратори, коли реєструють бізнес та нерухомість.

Так, у пояснювальній записці проекту Закону України «Про електронні довірчі послуги» (далі – проект Закону), який зареєстровано у Верховній Раді України під № 4685 від 17.05.2016, вказано, що він спрямований на гармонізацію із положеннями Регламенту Європейського Парламенту та Ради від 23 липня 2014 року про електронну ідентифікацію та довірчі послуги для електронних транзакцій в межах внутрішнього ринку [147].

Проект Закону розроблений Міністерством юстиції України, Адміністрацією Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України з метою реформування законодавства у сфері електронного цифрового підпису з урахуванням досвіду Європейського Союзу, розбудови єдиного простору довіри на основі системи електронних довірчих послуг, визнання в Україні електронних довірчих послуг, які надаються іноземними постачальниками електронних довірчих послуг, що забезпечить активний розвиток транскордонного співробітництва та інтеграцію України у світовий електронний інформаційний простір [147].

У пояснювальній записці до даного проекту закону зазначено, що прийняття Закону України «Про електронні довірчі послуги» сприятиме забезпеченню:

- створення умов для розвитку та функціонування сфери електронних довірчих послуг;

- вільного обігу електронних довірчих послуг в Україні, а також можливості вільного доступу до електронних довірчих послуг постачальниками електронних довірчих послуг, що провадять діяльність в інших державах;

- підвищення рівня довіри громадян до електронних послуг, у тому числі транскордонних;

- рівних можливостей для доступу до електронних довірчих послуг, у тому числі для осіб з обмеженими можливостями;

- свободи договору у сфері електронних довірчих послуг;

- захисту прав і законних інтересів користувачів електронних довірчих послуг;

- відповідності вимог до надання електронних довірчих послуг європейським та міжнародним стандартам;

- інтероперабельності та технологічної нейтральності національних технічних рішень, а також недопущення їхньої дискримінації;

- захисту персональних даних, що обробляються під час надання електронних довірчих послуг;

- відкритості для інновацій у сфері електронних довірчих послуг [147].

Взявши до уваги вказану вище інформацію, вважаємо, що прийняття Закону України «Про електронні довірчі послуги» покращить ситуацію у сфері здійснення державного управління, виконання функцій органів державної виконавчої влади за допомогою електронного онлайн-спілкування суб’єктів (учасників) взаємовідносин, що виникають у цій сфері. Зокрема, більш врегульованішим стане питання щодо захисту прав користувачів електронних послуг.

Як зазначено вище, Міністерство юстиції України є ініціатором та одним із основних розробників вказаного проекту закону. Так, Міністр юстиції України Павло Петренко заявив, що ухвалення Верховною Радою закону про електронні довірчі послуги дозволить громадянам отримувати послуги державних органів в електронному вигляді зі смартфонів, а бізнес зможе брати участь у тендерах країн Європейського Союзу [148].

Крім цього, до факторів, які, на думку Джиги Т. В., ускладнюють повноцінне впровадження електронного документообігу в органах державної влади та органах місцевого самоврядування належать: відсутність єдиних загальнодержавних стандартів функціонування систем електронного документообігу, уніфікованих вимог до програмного забезпечення, що ускладнює процес запровадження внутрішніх систем електронного документообігу органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також інтеграцію цих систем; недосконалість вітчизняного законодавства про електронний документообіг та електронний цифровий підпис; усталені традиції ведення документообігу в паперовій формі в органах державної влади та органах місцевого самоврядування; недостатній рівень захисту інформації в системах електронного документообігу органів державної влади та органів місцевого самоврядування [149].

У зв’язку з цим потребує суттєвого вдосконалення нормативна база, якою забезпечується та в подальшому забезпечуватиметься діяльність електронного урядування. Зокрема, це стосується і адміністративно-процесуальної складової функціонування електронних онлайн-сервісів.

З попередніх частин дисертаційного дослідження видно, що велика увага щодо розвитку електронного урядування в Україні, зосереджена на прикладі роботи електронних онлайн-сервісів, які функціонують у системі Міністерства юстиції України. Варто ще раз наголосити на тому, що електронний онлайн-сервіс «Он-лайн будинок юстиції» (достатньо успішно функціонує протягом року) є особистою ініціативою автора даного дисертаційного дослідження. У зв’язку з цим, далі мова піде про перспективи розвитку процесуальних норм адміністративного права в контексті удосконалення існуючої системи електронного урядування на прикладі органів юстиції України, а також, що є надзвичайно важливим, – про створення електронної міжвідомчої взаємодії та координації між електронними онлайн-сервісами різних органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Перш за все потрібно відзначити, що 1 березня 2017 року, Міністр юстиції України Павло Петренко, на засіданні Кабміну презентував «Он-лайн будинок юстиції» з новими функціями, зокрема: а) реєстрація і ліквідація бізнесу онлайн (послуги з реєстрації і ліквідації фізичних осіб-підприємців, юридичних осіб; внесення змін до державного реєстру щодо юридичних осіб); б) реєстрація громадських організацій, засобів масової інформації [148].

Також, на всеукраїнському рівні було презентовано повторну видачу документів реєстрації актів цивільного стану, які доступні в он-лайн режимі на всій території України.

Звичайно у цій сфері на сьогоднішній день існує чимало складових, які потребують доопрацювання. Зараз, наприклад, ситуація така: особі потрібно брати одну довідку в одному органі влади, потім з цією довідкою іти в інший орган влади (фактично створені штучні умови, коли людину змушують «пройти всі кола пекла» для того, щоб один орган пересвідчився в тому, що інший орган його не обманює). Якщо стане можливою реєстрація усіх дій в реєстрах кожного органу влади, то в подальшому головним завданням є уніфікація цих реєстрів. Таким чином, у особи, яка звертається до органу влади за отриманням тієї чи іншої послуги (довідки, іншого документу), зникне необхідність відвідувати спочатку один орган, а потім інший. Зараз, зокрема Міністерство юстиції України працює над тим, щоб об’єднати усі свої реєстри. На разі це 17 електронних реєстрів і вони мають бути уніфіковані між собою. Це також стосується реєстрів й інших органів влади.

У цьому контексті, на наш погляд, потрібно зібрати перелік усіх електронних реєстрів, які існують у системі Міністерства юстиції України і інших органів державної влади та налагодити їхню міжвідомчу координацію через систему АРІ (Aplication programming interface). Таким чином створиться нова система електронної взаємодії, завдяки якій людина просто подавши електронну онлайн-заявку через Єдиний портал онлайн-послуг, отримає готовий документ або готовий запис в електронному реєстрі щодо себе по важливому для неї питанню.

Ми пропонуємо реалізацію таких послуг за наступним алгоритмом:

- заявником формується та направляється електронний запит, який підписується електронним цифровим підписом, BankID чи MobileID;

- генерується відповідна інформація в електронному реєстрі щодо питання заявника;

- інформація передається у інший необхідний реєстр і таким чином відповідний орган є поінформованим;

- заявник отримує послугу або витяг.

Вказаний електронний онлайн-сервіс «Он-лайн будинок юстиції» з новими функціями презентовано автором дослідження на міжнародному рівні, в рамках міжнародної співпраці та обміну досвідом роботи (додаток 3).

Тут, на нашу думку, дуже важливим фактором виступає нормативно-правове забезпечення функціонування та використання вказаних реєстрів. Зокрема, потрібно вдосконалити існуючу законодавчу базу у цій галузі та, при необхідності, розробляти та приймати нові законні та підзаконні нормативно-правові акти.

У даному дисертаційному дослідженні основна увага приділена процесуальним нормам в адміністративному праві України на сучасному етапі розвитку нашої держави. І, якщо 5-10 років тому адміністративно-процесуальні норми розглядалися, в основному, в контексті діяльності судів адміністративної юрисдикції та при розгляді адміністративних справ іншими, уповноваженими на це органами, то зараз сфера застосування адміністративно-процесуальних норм є набагато ширшою. На наш погляд, такий підхід цілком відповідає вимогам часу і визначенню поняття адміністративно-процесуальної норми, яке зроблено нами у першому розділі наукового дослідження.

Розглядаючи питання про проблеми та перспективи розвитку нормативно-правового забезпечення, в тому числі адміністративно-процесуального, в контексті надання адміністративних послуг через електронні онлайн-сервіси, вважаємо за потрібне зупинитися на наступному.

У зв’язку з розвитком доктрини позитивного державного управління питання нормативно-правового регулювання відносин між органами публічної

адміністрації та громадянами, в тому числі у сфері надання адміністративних послуг, знаходять своє відображення як у доктрині адміністративного права, так і в нормативно-правових актах.

Адміністративні послуги надаються у зв’язку із встановленими в законі повноваженнями органів публічної адміністрації. Михайлюк Я. Б зазначає, що повноваження щодо надання адміністративних послуг також характеризуються певними особливостями, оскільки вирішення питання щодо надання чи відмови у наданні окремих індивідуальних послуг належить до дискреційних повноважень (адміністративного розсуду) суб’єкта надання. Дискреційні повноваження являють собою особливий тип повноважень адміністративних органів, які мають місце тоді, коли правова норма наділяє орган правом на власний розсуд вирішувати певну адміністративну справу [150, 248 с.].

Законом України «Про адміністративні послуги» до суб’єктів надання адміністративних послуг віднесено «орган виконавчої влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, їхні посадові особи, уповноважені відповідно до закону надавати адміністративні послуги» [96, ст.1].

Проте, такий склад суб’єктів надання адміністративних послуг, в тому числі і за допомогою онлайн-сервісів, на наш погляд є звуженим порівняно, наприклад, з європейським досвідом організації суб’єктів надання адміністративних послуг. Водночас, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції розвитку системи надання адміністративних послуг органами виконавчої влади» від 15 лютого 2006 р. №90-р до суб’єктів надання адміністративних послуг віднесено, окрім органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, також державні підприємства, установи та організації, що не є суб’єктами владних повноважень [151, с. 168].

Вважаємо, що вказане є цілком виправданим і займає відповідне місце в контексті побудови електронного урядування в Україні, наданні послуг через електронні онлайн-сервіси і створює додаткові можливості для розвитку адміністративно-процесуальних норм і науки адміністративного права.

Так, на проблему невиправданого звуження кола суб’єктів, що надають адміністративні послуги в Законі України «Про адміністративні послуги», звертається увага у вітчизняній науковій літературі. Зокрема, Тимощук В. В. зазначає, що коло «суб’єктів надання адміністративних послуг обмежене лише органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, тобто фактично – публічними службовцями. Такий підхід не відповідає тенденціям розвинених країн, і може призвести до надмірної бюрократизації та загального

збільшення вартості адміністративних послуг. Замість врегулювання умов, на яких адміністративні послуги могли б надавати підприємства та установи, їх просто вилучено з переліку суб’єктів надання адміністративних послуг» [152, c. 9].

На основі зазначеного, варто наголосити, що розвиток адміністративно-процесуальних норм в контексті надання адміністративних послуг в режимі онлайн, має відбуватися і з урахуванням розширення і закріплення на законодавчому рівні суб’єктного складу надання адміністративних послуг. Зокрема, вважаємо за доцільне доповнити Закон України «Про адміністративні послуги» положеннями, відповідно до яких, до суб’єктів надання адміністративних послуг віднести, окрім органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, також державні підприємства, установи та організації, що не є суб’єктами владних повноважень. Це потрібно робити негайно. Адже, уже зараз існує реальна практика взаємодії органів юстиції із державними лікувальними закладами, лікарнями у системі надання електронних онлайн-послуг, зокрема що стосується реєстрації новонароджених та онлайн-заповнення заявок по отриманню виплат на дітей [153].

Цей Порядок визначає механізм електронної взаємодії між Міністерством соціальної політики України та Міністерством юстиції України щодо підтвердження факту народження дитини (далі – інформаційна взаємодія) у випадках, коли заява про призначення державної допомоги при народженні дитини подана в електронній формі (з використанням засобів телекомунікаційних систем, через офіційний веб-сайт Мінсоцполітики або інтегровані з ним інформаційні системи органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, зокрема з використанням електронного цифрового підпису).

Інформаційна взаємодія здійснюється з використанням даних Державного реєстру актів цивільного стану громадян (далі – Реєстр) на центральному рівні в електронному вигляді каналами зв’язку з дотриманням вимог Закону України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах» [153, п.п. 1,2].

Для розвитку українського законодавства врахування сучасних напрямів удосконалення форм діяльності органів публічної адміністрації має значення у зв’язку з необхідністю забезпечення адміністративної здатності органів публічної адміністрації, що являє собою «інтегрований показник діяльності органів публічної влади, що реалізують функції держави в сфері виконавчої влади (органів публічної адміністрації), використовується для позначення двох взаємопов’язаних аспектів діяльності публічних адміністрацій: здатності проводити підготовку, координацію та виконання процедури входження до ЄС; та здатності імплементувати acquis communautaire й забезпечувати ефективне співробітництво з іншими країнами – членами ЄС на постійній основі» [154, с. 215–216].

На особливу увагу в контексті розглянутого питання, заслуговують і інші нормативні документи. Одним із таких є Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції розвитку системи електронних послуг в Україні» від 16 листопада 2016 року № 918-р. У вказаному документі «електронна послуга» розглядається як адміністративна й інша публічна послуга, яка надається суб’єкту звернення в електронній формі за допомогою засобів інформаційних, телекомунікаційних, інформаційно-телекомунікаційних систем [155].

Як уже зазначалося, cьогодні в Україні створено велику кількість електронних порталів надання адміністративних послуг, зокрема на загальнодержавному рівні функціонує «Кабінет електронних сервісів» і «Он-лайн будинок юстиції», які забезпечують надання електронних адміністративних послуг Міністерства юстиції України, а також працює портал «Електронні сервіси», що забезпечує надання електронних адміністративних послуг Державною фіскальною службою України. Окремі електронні адміністративні послуги Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру надаються через розроблений із цією метою «Електронний сервіс».

На регіональному рівні, зазначає Михайлюк Я. Б., органами місцевого самоврядування та місцевими органами виконавчої влади утворюються окремі електронні портали (сервіси) надання адміністративних послуг, наприклад, Офіційний веб-портал електронних послуг Києва, портал електронних сервісів Волині [156, с. 135-138.].

Крім, вказаних вище порталів, також функціонує Портал державних послуг iGov.org.ua. І, на думку, О.М. Буханевича «у цілому ідея створення порталу iGov.org.ua заслуговує на увагу, однак таким порталом має бути Єдиний державний портал адміністративних послуг, який і повинен забезпечувати надання електронних адміністративних послуг. Для цього є правові підстави, які випливають із Закону України «Про адміністративні послуги» [157, c. 59].

В свою чергу, Барікова А. А. вважає, що інтеграція інформаційних систем державних органів та органів місцевого самоврядування до Єдиного державного порталу адміністративних послуг пов’язана з проблемою відсутності «типового програмного продукту для публічної адміністрації в частині надання адміністративних послуг в електронній формі» [158, c. 142].

Узагальнюючи викладене вище та підтримуючи позицію Михайлюк Я. Б. Вважаємо, про те що створення в Україні окремих електронних сервісів, які забезпечуватимуть надання адміністративних послуг органами державної влади й місцевого самоврядування, є позитивним явищем на початковому етапі реформування системи електронних адміністративних послуг, важливо зазначити наступне. Основною метою у сфері надання адміністративних послуг через електронні сервісні системи (в режимі онлайн) має стати інтеграція окремих електронних сервісів адміністративних послуг у єдиний загальнодержавний веб-портал, функції якого виконуватиме уніфікована і налагоджена система.

У підтвердження вище наведеному,зазначаємо те, що кінцевою метою Концепції розвитку системи електронних послуг в Україні, що передбачена на період до 2020 року є забезпечення надання електронних послуг у всіх сферах суспільного життя, надання інтегрованих електронних послуг, а також запровадження транскордонних електронних послуг [155].

І, хоча сьогодні правове регулювання надання транскордонних адміністративних послуг в Україні відсутнє, проте інтеграція України до ЄС, адаптація українського законодавства до законодавства держав-членів ЄС, як вдало зазначає Михайлюк Я. Б., зумовлює необхідність розвитку зазначеного інституту і створення як правових, так і організаційних передумов його впровадження в практичну діяльність органів публічної адміністрації [156, с.137].

Зрозуміло, що розвиток і вдосконалення системи надання адміністративних послуг в електронній формі, окрім питань, які нами розглянуті, містить й інші важливі аспекти, що потребують належного правового врегулювання, в тому числі і з позиції адміністративно-процесуального правового забезпечення.

Але цілком очевидним є те, що існуючий стан правого забезпечення і регулювання у тих аспектах, які розглянуті вище, дуже уповільнює розвиток практики надання адміністративних послуг в електронній формі за допомогою електронних онлайн-сервісів.

У зв’язку з цим, вважаємо, що серед першочергових кроків, які потрібно зробити у цій сфері має бути вдосконалення нормативно-правової бази, в тому числі розробка відповідних адміністративно-процесуальних норм, якими визначатимуться: створення єдиного, інтегрованого, типового програмного продукту для публічної адміністрації і органів місцевого самоврядування в частині надання адміністративних послуг засобами електронного онлайн-зв’язку, порядок роботи існуючих електронних онлайн-сервісів; процеси внутрішньої міжвідомчої взаємодії та координації між органами виконавчої влади та іншими установами, які не наділені управлінськими державно-владними повноваженнями.

Варто також відзначити, що надання адміністративних послуг в електронній формі має відбуватися з позиції комплексного підходу. Мається на увазі поєднання двох шляхів реалізації: нормативного і технічного. При цьому, стандарти технічного аспекту повинні мати відповідне законодавче закріплення. У додатку 1, до даного дисертаційного дослідження, нами, на прикладі вдосконалення роботи електронного сервісу Міністерства юстиції України «Он-лайн будинок юстиції» показано, яким чином має відбуватися поєднання нормативної та технічної складових у сфері надання адміністративних послуг в електронній формі.

Отже, у даній частині дослідження нами проведено аналіз наукових думок вітчизняних та зарубіжних вчених та визначено, що відповідно до визначення, яке зроблено Демковою М., електронне урядування, – це спосіб організації державної влади за допомогою систем локальних інформаційних мереж та сегментів глобальної інформаційної мережі, яка забезпечує функціонування певних служб в режимі реального часу та робить максимально простим і доступним щоденне спілкування громадянина з офіційними установами.

Крім цього, ми визначили, що до факторів, які, на думку Джиги Т. В., ускладнюють повноцінне впровадження електронного документообігу в органах державної влади та органах місцевого самоврядування належать: відсутність єдиних загальнодержавних стандартів функціонування систем електронного документообігу, уніфікованих вимог до програмного забезпечення, що ускладнює процес запровадження внутрішніх систем електронного документообігу органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також інтеграцію цих систем; недосконалість вітчизняного законодавства про електронний документообіг та електронний цифровий підпис; усталені традиції ведення документообігу в паперовій формі в органах державної влади та органах місцевого самоврядування; недостатній рівень захисту інформації в системах електронного документообігу органів державної влади та органів місцевого самоврядування [149].

Ще одне важливе питання, яке розглядається у даній частині роботи пов’язано з тим, що інформаційно-телекомунікаційні системи, які на сьогоднішній день функціонують у державних органах влади, не мають необхідної взаємодії між собою, що ускладнює обмін інформацією і доступ до неї. Крім того, це призводить до дублювання робіт, подорожчання розробок і експлуатації систем. А тому, для реалізації вищезазначених можливостей в Україні необхідно, в першу чергу, забезпечити ефективний міжвідомчий інформаційний обмін між електронними інформаційними ресурсами державних органів і закріпити це на законодавчому рівні.

Система взаємодії електронних інформаційних ресурсів державних органів забезпечить створення єдиного інформаційного простору, інтеграцію в нього існуючих державних інформаційних реєстрів та баз даних, включить в себе механізми централізованого створення, наповнення та підтримки в актуальному стані нормативно-довідкової інформації, регламентів та порядку взаємодії між інформаційними ресурсами. Також, ця система гарантуватиме прямий доступ до інформаційних ресурсів, їхню технологічну сумісність і захист персональних даних.

На основі зазначеного, вважаємо, що прийняття Закону України «Про електронні довірчі послуги» сприятиме реалізації вказаних вище та інших, важливих для цієї сфери, умов.

Отже, Україні слід вдосконалювати існуюче електронне урядування вже сьогодні. У зв’язку з цим, вважаємо, що серед першочергових кроків, які потрібно зробити у цій сфері має бути вдосконалення нормативно-правової бази, в тому числі розробка відповідних адміністративно-процесуальних норм, якими визначатимуться: створення єдиного, інтегрованого, типового програмного продукту для публічної адміністрації і органів місцевого самоврядування в частині надання адміністративних послуг засобами електронного онлайн-зв’язку, порядок роботи існуючих електронних онлайн-сервісів; процеси внутрішньої міжвідомчої взаємодії та координації між органами виконавчої влади та іншими установами, які не наділені управлінськими державно-владними повноваженнями. Головне завдання адаптації електронного урядування до сучасних потреб України має полягати у комплексному підході до вирішення вказаних вище питань, а також у послідовності та ефективності дій.

<< | >>
Источник: Куценко станіслав Ігорович. ПРОЦЕСУАЛЬНІ НОРМИ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ. Київ –2017. 2017

Скачать оригинал источника

Еще по теме 3.2. Проблеми та перспективи розвитку нормативно-правового забезпечення, в контексті надання адміністративних послуг через електронні онлайн-сервіси:

  1. Глава вторая. Проблемы соответствия нормативных правовых актов различной юридической силы
  2. 3.1. Участие России в международно-правовом регулировании международной торговли услугами на глобальном (универсальном уровне): проблемы и перспективы
  3. Нормативно-правовые акты.
  4. СПИСОК использованных нормативных правовых актов и литература
  5. 2.4. Проблеми реалізації міжнародно-правових стандартів в діяльності місцевих загальних судів України
  6. §3. Виды нормативных правовых актов, принимаемых субъектами
  7. 1.1. Сутність адміністративно-правових відносин у сільському господарстві
  8. РОЗДІЛ 4 АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОГО РОЗВИТКУ ІНСТИТУТУ АДМІНІСТРАТИВНИХ ПОСЛУГ У ГАЛУЗІ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ
  9. 4.2. Проблеми законності надання адміністративних послуг у галузі сільського господарства
  10. ЗМІСТ
  11. ВСТУП
  12. Поняття та правова природа процесуальних норм адміністративного права
  13. 2.3. Адміністративно-процесуальні норми у сфері надання адміністративних послуг через центри надання адміністративних послуг та електронні онлайн-сервіси
  14. 3.1. Проблеми застосування адміністративно-процесуальних норм на сучасному етапі та шляхи їх вирішення