<<
>>

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Із прийняттям 14 жовтня 2014 року Закону України «Про прокуратуру» було розпочато реформування органів прокуратури України, зумовлене необхідністю гармонізації та уніфікації правового регулювання їх діяльності відповідно до європейських стандартів, а також оновленням кадрового складу, здатного ефективно вирішувати поставлені суспільством і державою завдання. Адже функціонування корпусу високоосвічених, кваліфікованих прокурорів із необхідним рівнем ділових і морально-етичних якостей сприятиме трансформації української прокуратури у правову інституцію європейського зразка, а її діяльність відповідатиме суспільним очікуванням і демократичним принципам та цінностям високої професійності, моральності й доброчесності.

Закон зобов’язує прокурора вдосконалювати власний професійний рівень і з цією метою підвищувати кваліфікацію. Відокремлене серед інших видів навчання підвищення кваліфікації здійснюється протягом усієї професійної діяльності прокурора та передбачає різноманітні правові форми, які в сукупності забезпечують необхідний рівень його професійної компетентності.

Однак практика функціонування єдиної системи підвищення кваліфікації прокурорсько-слідчих працівників органів прокуратури України, заснованої в радянську добу та побудованої на теоретико-методологічних підходах тогочасної науки прокурорського нагляду, демонструє її недосконалість і непристосованість до сучасних умов реформування.

У нормативно-правовому регулюванні цієї системи не передбачається чіткої взаємозалежності рівня знань, стажу роботи на посаді, категорій посад та обсягу повноважень прокурора, професіоналізму при виконанні посадових обов’язків і безперервності навчання. Також не впроваджено європейські стандарти безперервного навчання «протягом життя» (lifelong learning) та «шириною в життя» (lifewide learning), що мають стати основними пріоритетами розвитку постійного навчання прокурорів, його цілей, завдань, принципів, структури й змісту, засобів і форм реалізації.

Існуючій на сьогодні єдиній системі підвищення кваліфікації властива низка організаційних проблем, пов’язаних із відсутністю координації, неузгодженістю, непослідовністю реалізації форм підвищення кваліфікації стосовно конкретних прокурорів, що перешкоджає реалізації їхнього права на безперервне навчання. Так, не забезпечується баланс організаційних можливостей єдиної системи підвищення кваліфікації та потреб прокурорської практики. Недоліки, пов’язані з плануванням і прогнозуванням потреб органів прокуратури в цьому напрямі, перешкоджають реалізації принципу системності й дотримання необхідної періодичності проходження прокурорами постійного навчання (раз на п’ять років). Як наслідок, за останнє десятиліття у Національній академії прокуратури України загалом підвищили кваліфікацію лише 10 190 прокурорів із майже двадцятитисячного прокурорського корпусу.

В організаційно-методичному забезпеченні системи підвищення кваліфікації прокурорів недостатньо використовуються сучасні науково- технічні досягнення, і передусім інформаційно-комунікаційні технології, новітні освітні інновації, застосування яких розкриває нові можливості для організації та проведення систематичного навчання.

Наявність вказаних проблем зумовлює необхідність запровадження системи постійного професійного навчання прокурорів, яке має відповідати вимогам сучасності.

Зазначене вказує на необхідність ґрунтовного дослідження організаційно-правових аспектів підвищення кваліфікації прокурорів в Україні та розробки науково обґрунтованих пропозицій щодо впровадження системи безперервного професійного навчання прокурорів і визначення актуальних напрямів та способів посилення її ефективності в сучасних умовах.

Теоретичну основу дослідження організаціино-правових аспектів підвищення кваліфікації прокурорів становлять наукові праці Б. Абільдіна, В. Бабкової, Ф. Багаутдінова, В. Бессарабова, Є. Блажівського, Г. Василевича, С. Винокурова, Л. Грицаєнка, Л. Давиденка, В. Долежана, О. Дупака, Г. Кожевнікова, І. Козьякова, О. Колтунова, М. Косюти, В. Кравчука, М. Курочки, П. Каркача, В. Малюги, І. Марочкіна, М. Мичка, В. Мурзи, О. Литвака, В. Остапчука, В. Пастухова, С. Подкопаєва, Н. Рибалки, М. Руденка, В. Рябцева, О. Смірнова, В. Сухоноса, Г. Середи, В. Тихого, О. Толочка, Т. Фулей, В. Шобухіна, Л. Шевченко, В. Шиндa, П. Шумського, М. Якимчука, В. Ященка й інших учених.

Окремі питання щодо підвищення кваліфікації прокурорів фрагментарно досліджували М. Бурбика у дисертації «Робота з персоналом в органах прокуратури України: організаційно-правові питання», захист якої відбувся 2007 року, та А. Виноградова у дисертації «Інститут підвищення кваліфікації як елемент підготовки кадрів у сфері правоохоронної діяльності», захищеній у 2011 році. Водночас до сьогодні в Україні не проводились системні та комплексні дослідження організаційно-правових аспектів підвищення кваліфікації прокурорів і опрацювання рекомендацій щодо їх вдосконалення.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Десертаційне дослідження здійснювалось з метою гармонізації та адаптації національного законодавства до законодавства Європейського Союзу відповідно до положень Рекомендації REC (2000) 19 Комітету Міністрів державам-членам «Про роль служби публічного обвинувачення в системі кримінальної юстиції», ухваленої Комітетом Міністрів 6 жовтня 2000 року, Коцепції реформування кримінальної юстиції України, затвердженої Указом Президента України від 8 квітня 2008 року № 311/2008, Національної стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року, схваленої Указом Президента України від 25 червня 2013 року № 344/2013. Дисертацію підготовлено згідно з планом наукової роботи Національної академії прокуратури України за темою «Правові основи діяльності органів прокуратури та їх реалізації в національному законодавстві».

Тема дисертації затверджена (протокол № 6 від 27 лютого 2010 року), перезатверджена в остаточній редакції (протокол № 4 від 25 грудня 2014 року) Вченою радою Національної академії прокуратури України.

Мета і задачі дисертаційного дослідження. Метою дисертаційного дослідження є: визначення теоретико-правових і методологічних основ розвитку наукової думки, періодизації становлення системи підвищення кваліфікації прокурорів, поняття та правовідносин, що виникають у зв’язку з організацією підвищення кваліфікації прокурорів; надання характеристики функціонування системи безперервного навчання прокурорів у зарубіжних країнах; дослідження нормативно-правової бази і специфіки організації існуючої системи підвищення кваліфікації прокурорсько-слідчих працівників органів прокуратури України; формування основних напрямів удосконалення системи підвищення кваліфікації, розробки концептуальних засад оптимальної моделі системи безперервного професійного навчання прокурорів.

Дослідження має теоретико-прикладний характер і відповідно до поставленої мети зорієнтоване на вирішення таких задач:

- розкрити поняття підвищення кваліфікації прокурорів, сутність і становлення системи підвищення кваліфікації прокурорів;

- висвітлити позитивний досвід діяльності органів прокуратури зарубіжних країн щодо організації функціонування систем постійного навчання прокурорів;

- охарактеризувати правову основу і функціональну структуру єдиної системи підвищення кваліфікації прокурорсько-слідчих працівників в Україні;

- визначити теоретичні засади оптимізації та модернізації підвищення кваліфікації прокурорів у системі безперервного професійного навчання прокурорів;

- розробити оптимальну організаційно-правову модель системи безперервного професійного навчання прокурорів.

Об’єктом дослідження є правовідносини, що виникають у зв’язку з організацією та здійсненням підвищення кваліфікації прокурорів.

Предметом дослідження є організаційно-правові аспекти підвищення кваліфікації прокурорів.

Методи дослідження. Методологічну основу роботи становлять загальнонаукові та спеціальні методи наукового дослідження. Так, діалектичний метод пізнання використано для вивчення існуючих правових явищ; історичний метод дав змогу розглянути генезу підвищення кваліфікації прокурорсько-слідчих працівників (підрозділ 1.1). Формально-логічний та юридико-догматичний методи застосовувалися для узагальнення: нормативно-правової регламентації, існуючих вітчизняних і зарубіжних наукових праць; формулювання практичних висновків та рекомендацій (розділи 1, 2, 3); описово-аналітичний метод використано для з’ясування змісту чинного законодавства і правової практики його застосування, сутності зовнішніх ознак правових явищ, їх відмінностей, поняття та сутності підвищення кваліфікації прокурорів (підрозділи 1.2, 2.1); прогностичний метод і метод правового моделювання надав можливість опрацювати теоретичні основи й основні напрями щодо удосконалення системи підвищення кваліфікації прокурорів, а також розробити концептуальні засади системи безперервного професійного навчання прокурорів (підрозділ 1.3). Статистичний метод застосовано з метою з’ясування аспектів правової дійсності й узагальнення цих даних для теоретичних і практичних цілей. Методи моделювання, аналізу і синтезу використано з метою формулювання концептуальних і науково обґрунтованих пропозицій щодо удосконалення функціонування системи підвищення кваліфікації прокурорів (підрозділи 3.1, 3.2).

Усі наукові методи, використані в роботі, застосовано комплексно, що забезпечило ґрунтовний аналіз предмета дослідження.

Емпіричну базу дослідження становлять статистичні матеріали Генеральної прокуратури України та Національної академії прокуратури України з означених питань, результати анкетування 259 респондентів щодо проблем організації підвищення кваліфікації прокурорів, із яких: 120 прокурорів, які працюють у прокуратурах обласного рівня; 109 прокурорів, які працюють у прокуратурах районної ланки; 30 науково- педагогічних працівників Національної академії прокуратури України.

Наукова новизна одержаних результатів обумовлюється тим, що робота є одним із перших комплексних досліджень підвищення кваліфікації прокурорів в органах прокуратури України за науковою спеціальністю 12.00.10 - судоустрій; прокуратура та адвокатура, в якій комплексно висвітлюються питання стосовно організаційно-правових аспектів

підвищення кваліфікації прокурорів.

У дисертаційному дослідженні:

вперше одержано:

- висновок про необхідність урахування історичного досвіду в процесі

оптимізації сучасної системи безперервної професійної підготовки прокурорів; динаміку потреб суспільства й держави в підвищенні кваліфікації кадрів прокуратури на різних етапах її існування за результатами системно-історичного аналізу її еволюції; авторську класифікацію

(періодизацію) становлення й послідовного розвитку системи підвищення кваліфікації кадрів органів прокуратури України;

- формулювання юридичної категорії «безперервне професійне навчання прокурора» за допомогою логічного співвідношення змісту понять «професійна компетентність прокурора» - «кваліфікація прокурора» як загального й окремого та запропоновано її введення до юридичного наукового обігу й понятійного апарату правотворчої практики;

- оптимальну організаційно-правову модель системи безперервного професійного навчання прокурорів, якою забезпечується адекватність цілей і завдань підвищення професіоналізму кадрів різної кваліфікації й

спеціалізації потребам практики органів прокуратури України на основі розробки заходів щодо: а) вдосконалення нормативно-правового

забезпечення функціональної та організаційної структури підвищення професійної компетентності прокурорів, б) створення механізму систематичного та своєчасного оновлення змісту кожної з форм безперервного навчання відповідно до практичних потреб прокурорської діяльності; в) запровадження системи контролю якості й оцінки ефективності системи підвищення кваліфікації прокурорських кадрів на основі зворотного зв’язку з органами прокуратури всіх організаційних рівнів та органами прокурорського самоврядування;

удосконалено:

- підходи до визначення основних принципів підвищення кваліфікації

прокурорів, до яких належать принципи: єдності, ступеневості навчання, зв’язку теорії з практикою, диференціації, планування, системності та послідовності, індивідуального навчання, колективного (спільного) навчання, виховного і розвиваючого характеру навчання, науковості, безперервності навчання, обов’язковості навчання, випереджального характеру,

встановлення взаємних прав, обов’язків і відповідальності прокурорів, взаємозв’язку результатів навчання й просування по службі, державного управління й координації діяльності елементів системи підвищення кваліфікації;

- визначення правових форм системи підвищення кваліфікації прокурорсько-слідчих працівників та запропоновано розширення їх переліку такими формами: самоосвіта як основна форма безперервного навчання; самостійне навчання прокурорів як фундаментальна форма навчання; навчання в базових прокуратурах як основоположна форма навчання для молодих спеціалістів; підготовка наукових і науково-педагогічних кадрів у Національній академії прокуратури України; підвищення кваліфікації наукових і науково-педагогічних працівників;

дістало подальший розвиток:

- пропозиції стосовно розробки положення про систему безперервного професійного навчання прокурорів, що має забезпечити підвищення їх професійної компетентності;

- аргументація необхідності доповнення правових форм системи підвищення кваліфікації прокурорсько-слідчих працівників.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки дослідження і сформульовані на їх підставі пропозиції можуть бути використані у: правотворчості - для удосконалення нормативно-правової основи організаційно-правових аспектів підвищення кваліфікації прокурорів (довідка про впровадження результатів дисертаційного дослідження у практичну діяльність від 18 червня 2014 року № 04-20/12-1437);

правозастосуванні - для оптимізації структури, форм, методів, змісту системи підвищення кваліфікації прокурорів, а також практики застосування правових форм підвищення кваліфікації (акт про впровадження результатів дисертаційного дослідження у практичну діяльність від 3 жовтня 2014 року, довідка про впровадження результатів дисертаційного дослідження у практичну діяльність від 25 лютого 2015 року №12/2-16вих-15); науково- дослідній діяльності - для опанування теоретичних питань і досліджень проблем організації та функціонування системи безперервного навчання прокурорів (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у наукову діяльність від 2 квітня 2015 року); навчальному процесі - при підготовці підручників, посібників, методичних рекомендацій, лекцій із зазначених питань, а також для забезпечення викладання таких навчальних дисциплін: «Основи прокурорської діяльності», «Організація роботи в органах прокуратури України» (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у навчальний процес від 25 лютого 2015 року).

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження, проведеного автором, доповідалися на міжнародних, всеукраїнських конференціях, круглому столі: Міжнародній науково-практичній конференції «Підготовка працівників міліції (поліції): державні та міжнародні стандарти» (м. Донецьк, 28 квітня 2011 року); Міжнародній науково-практичній конференції «Правове забезпечення політики держави на сучасному етапі її розвитку» (м. Донецьк, 4-5 квітня 2014 року); Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання теорії та практики застосування сучасного вітчизняного та міжнародного права» (м. Київ, 11-12 липня 2014 року); Міжнародній науково-практичній конференції «Правове регулювання суспільних відносин в умовах демократизації української держави» (м. Запоріжжя, 3-4 жовтня 2014 року); Міжнародній науково-практичній конференції «Правова політика в Україні: питання теорії та практики» (м. Київ, 24 жовтня 2014 року); XV Всеукраїнській науково-практичній конференції «Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи» (м. Тернопіль, 19 квітня 2013 року); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Політико- правові реформи та становлення громадянського суспільства в Україні» (м. Херсон, 10-11 жовтня 2014 року); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Законодавство України: недоліки, проблеми систематизації та перспективи розвитку» (м. Херсон, 13-14 лютого 2015 року); круглому столі Донецького юридичного інституту Міністерства внутрішніх справ України «Світогляд і особистість правоохоронця» (м. Донецьк, 11 жовтня 2013 року).

Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження викладено у п’ятнадцяти наукових публікаціях: п’яти статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях; одній статті, опублікованій у науковому періодичному виданні іншої держави; девяти тезах доповідей на науково-практичних конференціях та круглому столі.

Структура дисертації обумовлена метою і предметом дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, що містять дев’ять підрозділів, висновків, додатків і списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 216 сторінок, із них: основний текст - 180 сторінок; список використаних джерел (223 найменування) - 24 сторінки, 6 додатків - 16 сторінок.

<< | >>
Источник: УСТИМЕНКО ВІКТОРІЯ ВОЛОДИМИРІВНА. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ПРОКУРОРІВ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2015. 2015

Скачать оригинал источника

Еще по теме ВСТУП:

  1. Стаття 13. Вимоги до осіб, які претендують на вступ на дипломатичну службу
  2. ВСТУП
  3. ВСТУП
  4. ВСТУП
  5. ВСТУП
  6. ВСТУП
  7. ВСТУП
  8. Вступление в законную силу обвинительного приговора в отношении главы муниципального образования
  9. ВСТУП
  10. ВСТУП