<<
>>

ВИСНОВКИ

На основі репрезентованого у рукописі дисертації дослідження, здійснено теоретичне узагальнення методологічних основ розвитку наукової думки, проаналізовано становлення системи підвищення кваліфікації прокурорів, визначено правовідносини, що виникають у зв’язку з організацією підвищення кваліфікації прокурорів, охарактеризовано функціонування системи безперервного навчання прокурорів в зарубіжних країнах, сформульовано основні напрями удосконалення системи підвищення кваліфікації та концептуальні засади системи безперервного професійного навчання прокурорів в Україні, зокрема:

1. В результаті дослідження організаційно-правових аспектів підвищення кваліфікації прокурорів в контексті визначення поняття та сутності, історичного аспекту становлення системи підвищення кваліфікації прокурорсько-слідчих працівників вказує на те, що ефективність якісного кадрового забезпечення прокуратури України полягає в удосконаленні єдиної системи підвищення кваліфікації прокурорів та трансформації її у систему безперервного професійного навчання прокурорів в Україні.

2. Для удосконалення теоретичної та практичної основи впровадження та функціонування системи підвищення кваліфікації прокурорів в Україні, запропоновано такі дефініції: професійна компетентність прокурора - це комплекс його професійних знань, умінь, навичок, спроможність прийняття рішень із застосуванням позитивного досвіду роботи в органах прокуратури, особисті високі моральні якості, комунікативні здібності та етична професійна поведінка; безперервне професійне навчання прокурора - це систематичне та послідовне підвищення рівня професійної компетентності прокурора впродовж всієї практичної діяльності в органах прокуратури.

3. Дослідження досвіду функціонування систем безперервного навчання прокурорів в зарубіжних країнах, виявлення проблем його рецепції в сучасній Україні, інтеграція України в Європейське співтовариство дає можливість наполягати на перегляді традиційних, історично сформованих правових форм підвищення кваліфікації прокурорсько-слідчих працівників; пропонувати впровадження підготовки нової генерації професійно-компетентних прокурорів, за допомогою реалізації концепції впровадження системи безперервного професійного навчання прокурорів в Україні.

4. Чинна єдина система підвищення кваліфікації прокурорів не передбачає чіткої взаємозалежності рівня знань, стажу роботи на посаді прокурора, категорії посад і обсяг повноважень прокурора, професіоналізму при виконанні посадових обов’язків та періодичності організації підвищення кваліфікації прокурорів. Тому, головною умовою ефективності впровадження інновацій у цю систему є реалізація таких аспектів: концептуального (визначення мети, завдань інновацій та розробка відповідного нормативноправового забезпечення); змістовного (визначення та обґрунтування нового змістовного контексту); методичного (залучення новітніх методів, що відповідають меті інновації) та організаційного (підготовка та проведення необхідних організаційних заходів).

5. Встановлені теоретичні засади та основні напрямки вдосконалення системи підвищення кваліфікації прокурорсько-слідчих працівників вказують на необхідність ґрунтовного підходу щодо визначення періодичності та змісту навчання, інноваційних правових форм організації підвищення кваліфікації, фіксації кадровими підрозділами прокуратури систематичного підвищення кваліфікації кожним прокурором. Виникає необхідність розробки концепції професійної компетентності прокурорів в системі їх безперервного професійного навчання, що дозволить зберегти набутий позитивний досвід, переваги традиційної єдиної системи підвищення кваліфікації прокурорсько- слідчих працівників та запровадити з урахуванням зарубіжного досвіду нові форми навчання.

Крім того, удосконалення потребує організація проходження таких форм навчання: самоосвіти та самостійного навчання, навчання в базових прокуратурах.

6. Встановлено, що підвищення кваліфікації прокурорів в Інституті підвищення кваліфікації кадрів Національної академії прокуратури України залежить від рівня професійної компетенції наукових та науково-педагогічних працівників, тому необхідним є впровадження підвищення професійної компетентності наукових та науково-педагогічних працівників в системі безперервного професійного навчання прокурорів в органах прокуратури України.

7. Одним із стратегічних напрямів оптимізації системи підвищення кваліфікації прокурорів є забезпечення якості і ефективності. Якісне та ефективне підвищення професійної компетентності повинно відповідати сучасним європейським стандартам, державним і суспільним потребам, формувати здатність до постійного удосконалення, враховувати індивідуальні можливості кожного прокурора, відповідати визначеним основоположним принципам.

Тому, структура системи повинна включати такі форми:

- підготовка магістрів права;

- підготовка кандидатів на посаду прокурора;

- підготовка науково-педагогічних кадрів;

- підвищення професійної компетентності прокурорів;

- підвищення професійної компетентності наукових і науково- педагогічних працівників НАПУ;

- підвищення професійної компетентності керівного складу органів прокуратури України.

8. На підставі проведеного дослідження запропоновано внести наступні зміни та доповнення до чинного законодавства України:

До Закону України «Про прокуратуру»:

1) у п. 6 статті 11 «Повноваження керівника регіональної прокуратури» та у п. 4 статті 13 «Повноваження керівника місцевої прокуратури» слова «підвищення кваліфікації» замінити словами «підвищення професійної компетентності»

1) у п. 2 статті 19. «Загальні права та обов’язки прокурора» викласти у такій редакції: «Прокурор зобов’язаний підвищувати свою професійну компетентність.

Прокурор періодично проходить навчання в Національній академії прокуратури України, що повинно включати вивчення правил прокурорської етики».

2) статтю 80. Національна академія прокуратури України. Закону України «Про прокуратуру» викласти у такій редакції:

«1. Національна академія прокуратури України є державним вищим навчально-науковим закладом, який забезпечує підготовку фахівців з вищою освітою, спеціальну підготовку кандидатів на посаду прокурора, підвищення професійної компетентності прокурорів та підготовку наукових і науково- педагогічних кадрів в системі безперервного професійного навчання прокурорів.

2. Основні завдання Національної академії прокуратури України це

реалізація кадрової політики щодо кадрового забезпечення органів прокуратури України та здійснення науково-дослідної діяльності і використання отриманих результатів в освітньому процесі та практичній діяльності, забезпечення творчої діяльності прокурорів та наукових,

науково-педагогічних працівників Національної академії прокуратури України.

3. Національна академія прокуратури України є юридичною особою, що діє на підставі законодавства України та статуту.

На наукових, науково-педагогічних працівників, аспірантів і докторантів Національної академії прокуратури України, які мають класні чини, поширюються положення статей 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52, 53, 54, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 64, 81, 82, 83, 84, 85, 86 цього Закону.

4. Національна академія прокуратури України функціонує при Генеральній прокуратурі України.»

3) У Законі України «Про прокуратуру» необхідно передбачити положення щодо заохочень за сумлінне і зразкове професійне навчання, дисциплінарних стягнень за невиконання чи неналежне виконання планів у системі безперервного професійного навчання прокурорів.

<< | >>
Источник: УСТИМЕНКО ВІКТОРІЯ ВОЛОДИМИРІВНА. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ПРОКУРОРІВ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2015. 2015

Скачать оригинал источника

Еще по теме ВИСНОВКИ:

  1. Стаття 411. Невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження
  2. Стаття 101. Вимоги до висновку експерта
  3. Стаття 102. Вимоги до висновку експерта.
  4. Стаття 98. Вимоги до висновку експерта
  5. ВИСНОВКИ
  6. ВИСНОВКИ
  7. ВИСНОВКИ
  8. Висновки до розділу 1
  9. Висновки до розділу 2
  10. ВИСНОВКИ
  11. Висновки до Розділу 1
  12. Висновки до Розділу 3
  13. Висновки до розділу 1
  14. Висновки до розділу 2