<<
>>

Соціальні стандарти професійної діяльності і поведінки суддів

Будь-яке суспільство як соціальна система має потребу в певній організації та впорядкуванні суспільних відносин. Упорядкування суспільних відносин досягається за допомогою встановлення певних положень, що виступають щодо особистості, соціальної групи як ціннісні орієнтири. Вони регулюють діяльність і поведінку зазначених суб’єктів, організують їх у певному напрямку. Суб’єкт погоджує свою дію і його мотивацію із вираженою в положенні цілю [1] 1). Це повною мірою стосується діяльності і поведінки суддів.

Без соціальніх норм немає і не може бути суспільної оцінки відповідальності особи та соціального колективу. Оцінка, що дається у цьому випадку, є результатом не тільки пізнавального змісту правових та моральних норм, а і світогляду, яким володіє ця особа [2] 1).

У цьому зв’язку можна говорити про соціальні стандарти професійної суддівської діяльності і поведінки.

Термін «стандарт» означає типовий вид, зразок, якому повинно задовольняти що-небудь за своїми ознаками, властивостями, якостями [3] 2). Таким чином, суддівські стандарти являють собою модель чи зразок, відповідно до якого повинна здійснюватися діяльність суддів і якому має відповідати їх поведінка.

Норматизація є зовнішньою, примусовою детермінацією діяльності – пише О.Ф. Плахотний, і нормами оформлені по суті всі сторони прояви людини у суспільстві. Норматизація є підгрунтям свободи як пізнаної необхідності, а отже, підставою для встановлення відповідальності [1] 1).

Стандарти є вираженням (втіленням) у сучасному суспільстві у концентрованому вигляді уявлень про місце, роль і завдання суддів, судової влади в цілому, способи і порядок вирішення завдань, що стоять перед судом. Вироблення стандартів здійснюється з урахуванням ролі суддів у суспільстві, особливостей їх соціального становища.

Особлива місія суду і суддів у суспільстві обумовлює необхідність порушення питання про соціальну роль носіїв судової влади, чекання, пов’язані із суддівською діяльністю, бо в першу чергу саме вони визначають своєрідність стандартів професійної діяльності і поведінки суддів.

Судді мають виключні повноваження на здійснення правосуддя (ст.127 Конституції України [2] 2)). Потреба в здійсненні правосуддя, зазначає І.Л. Петрухін, обумовлюється наявністю конфліктів у суспільстві і прагненням держави захистити від будь-яких посягань встановлений нею порядок, суспільні відносини, що мають підвищену цінність. До них насамперед належить реалізація загальнолюдських цінностей – захист життя, здоров'я, честі і гідності особистості, забезпечення цивільних, політичних та інших прав людини, втілення в життя принципів законності, правопорядку, справедливості і ін. [3] 3).

Саме правосуддя, справедливо звертає увагу В.М. Лебедєв, виступає найбільш надійним і цивілізованим способом розв’язання виникаючих у суспільстві конфліктів, захисту прав і свобод громадян, інтересів громадянського суспільства і держави, як в наслідок особливого статусу суддів, що забезпечує їх незалежність при розв’язанні конфліктів, так і завдяки особливій процесуальній процедурі, в якій суддівська діяльність реалізується [4] 1). Судовий захист прав громадян має безперечні переваги перед другими формами захисту, зокрема перед адміністративними, бо судова процедура найбільш демократична і оптимальна. Вона містить максимальну кількість гарантій прав особи і справедливого вирішення юридично значущих справ.

Аналогічна точка зору була висловлена і І.Є. Марочкіним, який пише: «Переваги судового порядку вирішення правових конфліктів очевидні і полягають в наступному: судовий порядок найбільш демократич­ний та оптимальний; судочинство здійснюється незалежними і професіональними носіями судової влади – суддями, воно детально регламентовано; забезпечується можливість оскарження і перегляду судового рішення». За своєю природою, продовжує далі автор, «… судова влада покликана відображати ідеал справедливості. Цей тезис носить аксіолого-концептуальний характер. Тому суб’єкт правозахисту, що втілює у собі законний інтерес, вправі очікувати справедливого вирішення юридичної справи судовою владою»[5] 2).

Говорячи про чекання, пов’язані з даним видом діяльності, слід звернути увагу на низку міжнародних актів, насамперед на Європейську хартію про статус суддів (Страсбург, 1998 р.), яка містить загальні положення, що визначають правовий статус суддів [6; 7] 3). У п. 1.1. Хартії зокрема закріплено, що особливий статус служить метою забезпечення компетентності, незалежності і неупередженості, на які очікують від судових органів і кожного судді, покликаного захищати права громадян (тут і далі виділено нами. – С.П.). Встановлення особливого правового становища для суддів є не самоціллю, а засобом забезпечення громадянам необхідних гарантій для ефективного захисту своїх прав. Ці гарантії в інтересах тих, хто звернувся за судовим захистом, виражаються в компетентній, незалежній і неупередженій суддівській діяльності.

Право на незалежний і неупереджений (справедливий) судовий розгляд визнається за кожною людиною і громадянином. Стаття 10 Загальної декларації прав людини формулює таке право: «Кожна людина для визначення її прав і обов’язків і для встановлення обґрунтованості пред’явленого йому кримінального обвинувачення має право, на основі повної рівності, на те, щоб її справа була розглянута гласно і з додержанням усіх вимог справедливості незалежним і неупередженим судом» [8] 1). Стаття 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основних свобод говорить: «Кожний має право при визначенні його цивільних прав і обов'язків чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, пред'явленого йому, на справедливий публічний розгляд справи в розумний строк незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону» [9] 2). Аналогічне право закріплене й у ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права [10] 3).

Таким чином, судді мають виключні повноваження по розгляду і розв’язанню юридично значущих справ у суспільстві та державі. До того ж, цей вид діяльності повинен реалізовуватися ними незалежно, неупереджено, компетентно, тобто справедливо. В противному разі втрачається та зводиться нанівець уся соціальна цінність і значущість судової діяльності, що явно не відповідає концепції правової держави, приводить до посилення соціальної несправедливості і заважає нормальному розвиткові суспільства. Тобто фактично у зацікавлених осіб унеможливлюється право доступу до правосуддя (судового захисту).

З огляду на необхідність досягнення незалежної, неупередженої і компетентної судової діяльності, бо така діяльність є правом тих, хто звертається до правосуддя, виробляються і встановлюються в законодавстві, Кодексі професійної поведінки стандарти професійної діяльності і поведінки суддів. Вони знаходять своє безпосереднє вираження в їх правах, обов’язках та обмеженнях і сприяють правильній реалізації наданих владних повноважень.

Закономірним є питання про те, як співвідносяться стандарти з обов’язками та вимогами, що покладені на носіїв судової влади. Вважаємо, що стандарти не слід зводити лише до простої сукупності нормативних приписів, оскільки вони мають більш широке поняття. Адже вимоги, що ставляться до суддів, їх права і обов’язки становлять матеріальну основу суддівських стандартів. При цьому необхідне також їх (вимог, обов'язків, прав) почуттєве сприйняття (представлення) як зразка чи моделі поведінки (діяльності). У цьому зв’язку стандартами професійної діяльності і поведінки суддів є закріплена у відповідних актах сукупність вимог, що пред’являються, а також покладених обов’язків і наданих суддям прав, що служить і сприймається (представляється) як допустимий зразок їх поведінки і діяльності. Іншими словами, такі стандарти – це зразок поведінки і діяльності суддів, відображений у відповідних нормативних приписах.

Класифікувати стандарти суддівської діяльності та поведінки можна за низкою критеріїв. Наприклад, залежно від джерела їх закріплення: документах міжнародного характеру (Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод, Основні принципи незалежності судових органів, Рекомендація № R (94) 12 Комітету міністрів державам-членам щодо незалежності, дієвості та ролі суддів; Європейська хартія про статус суддів та ін.); Конституції України; процесуальному законодавстві, Кодексі професійної етики судді, Законах України «Про судоустрій України», «Про статус суддів» та ін. [6; 7; 9; 11; 12; 14; 15] 1); в залежності від сфери регулювання – ті, що стосуються професійної діяльності; що регулюють позаслужбову діяльність і поведінку, а також загальні, що опосередковано регулюють як професійну, так і позаслужбову діяльність і поведінку суддів, тобто такі, що визначають і встановлюють належні (необхідні) для суддівської роботи моральні, естетичні якості. До загальних стандартів перш за все належать такі, що визначають і встановлюють необхідні для заняття суддівською діяльністю моральні якості (чесність, неупередженість, порядність, гуманізм та ін.) 1). Зазначимо, що в цілому розмежування суддівських стандартів за сферою регулювання має дещо умовний характер, бо вони взаємопов’язані.

Подібна думка була висловлена й А.Ф. Ізваріною, яка за предметом регулювання правила поведінки суддів кваліфікує як: загальні вимоги; правила здійснення професійної діяльності; правила, що регулюють позаслужбову діяльність; правила, що встановлюють відповідальність за порушення суддівської етики [16] 2). При цьому, на наш погляд, видається не зовсім правильним ототожнення правил поведінки з засобами їх забезпечення (у даному разі з відповідальністю).

Носії судової влади зобов’язані додержуватися загальновизнаних норм моралі і поведінки, що існують у суспільстві. Вони повинні пам’ятати, що є об’єктом постійної і пильної уваги з боку громадськості і в цьому зв’язку добровільно беруть на себе обмеження, які пересічним громадянам можуть показатися обтяжливими. Адже бути готовим до підвищеної уваги означає необхідність постійної самооцінки суддею своїх вчинків і дій з позиції додержання моральних принципів та норм.

Суддя – це професіонал, тобто як слушно зауважують В.Г. Ігнатов та В.К. Бєлоліпецький: «… це глибоко поважаюча себе людина, яка високо цінує своє ремесло і невіддільний від нього спосіб життя. Останній цілком, без залишку покриває весь життєвий, тривалий шлях людини, не залишаючи місця й часу для всякого роду улюблених занять, пристрастей, «слабостей», які б надмірно відволікали від «вічного» ремесла. Звичайно, у житті будь-якої людини, у її суєтному круговороті справ є місце відпочинку «душі», але це не виключає, а, навпроти запевняє нас у думці, що професіонал – це образ його життя, що включає в себе побут, суспільні справи, стиль і уклад життя, почуття власної гідності» [17] 1).

Наділення правом бути суддею означає суспільну довіру йому. Займатися суддівською діяльністю може лише людина, яка усвідомлює свій суспільний і професійний обов’язок, виконує його за велінням совісті, виявляючи при цьому глибоку повагу до закону, нетерпимість до правового нігілізму в будь-яких його проявах, правдолюбство і повагу до людини, її честі і гідності, наполегливе прагнення до пошуків і досягнення істини.

Як у приватному житті, так і при здійсненні службових повноважень судді необхідно уникати використання неналежних виразів; саркастичних, принижуючих висловів расового, статевого, релігійного, національного характеру, а так само демонструвати упередження щодо віку, соціально-економічного становища чи сексуальної орієнтації громадян.

Слід проявляти розбірливість у способах використання вільного часу і в особистих зв’язках, вести здоровий спосіб життя (головним чином обмежене вживання алкоголю), вміти уникати і вирішувати конфліктні ситуації, що виникають у повсякденному житті (як у трудовому колективі, так і вдома). Суддя в будь-якій ситуації повинен зберігати особисту гідність, піклуватися про свою честь, уникати всього, що могло б завдати шкоди його репутації і поставити під сумнів можливість здійснення правосуддя неупереджено і об’єктивно [18] 1). Він завжди зобов’язаний поводитися так, щоб зміцнювати віру громадян у чесність, незалежність, неупередженість і справедливість суду [15] 2).

Другу групу складають стандарти, що регулюють службову діяльність. Судочинство повинно здійснюватися в межах і порядку, визначених процесуальним законом, відповідно до вимог Конституції і законів України [14] 3).

Швидке судочинство вимагає присвячення службовим обов’язкам достатньої кількості часу, присутності в суді в призначений час, оперативного вирішення представлених на розгляд документів і настроювання для цього на співробітництві працівників апарату суду, сторін, що сперечаються, адвокатів, прокурорів, працівників ОВС і експертних установ. Мають заохочуватися і надаватися сприяння позасудовому врегулюванню спірних питань (якщо така можливість випливає із законодавства), однак у сторін не повинно створюватися враження, що їх примушують відмовитися від права розв’язати спірні питання в суді.

Судді зобов’язані підтримувати свою компетентність на належному рівні [18; 15] 4). Передбачається, що всі вони добре поінформовані про основні галузі права і законодавства. При цьому існує необхідність в систематичному вдосконаленню рівня знань. Специфіка даної професійної діяльності вимагає високого рівня розумових здібностей; здатності до правового аналітичного і абстрактного мислення; інтелектуальної допитливості, ясного мислення і вираження своїх думок (здорового міркування, обґрунтованості дій); знань про логічні помилки в міркуваннях і можливості їх запобігання. Крім того, підтримання кваліфікації припускає звернення, поряд з питаннями права і законодавства, до етичних категорій, які супроводжують діяльність щодо здійснення правосуддя.

Носії судової влади повинні уникати будь-якого незаконного впливу на їх діяльність. Вони не мають права використовувати своє посадове становище в особистих інтересах чи в інтересах інших осіб. Наприклад, забороняється користуватися своїм становищем для надання допомоги в судовому процесі та інших ситуаціях – друзям чи членам сім’ї, а так само давати зрозуміти третім особам, що вони знаходяться в особливому становищі і можуть вплинути на прийняття рішень.

Неприпустимими є поза службові контакти з учасниками процесу, їх родичами та іншими зацікавленими особами. Подібного роду стосунки, навіть за бездоганної поведінки з боку судді, можуть бути використані на шкоду його репутації, для дискредитації або ускладнення провадження у справі.

При прийнятті рішень у справі слід бути вільним від прихильності сторін, впливу суспільної думки, побоювань перед критикою діяльності[18] 1). «Йдеться не про те, що суддя об’єктивно позбавлений від впливу суспільної думки чи від критики, що взагалі неможливо, – пише О.С. Кобліков. Свобода судді означає його внутрішній стан, здатність протистояти суспільній думці, не боятися можливої критики, якщо вони суперечать суддівському уявленню про законне і справедливе вирішення конкретної справи, його совісті» [19] 2).

Судді зобов’язані зберігати професійну таємницю щодо інформації, одержаної ними при виконанні своїх обов'язків [11; 14; 18; 15] 1). Вони не мають права робити публічні заяви, коментувати в засобах масової інформації справи, що знаходяться у провадженні суду, піддавати сумніву судові рішення, що вступили в законну силу, а так само повинні вимагати аналогічної поведінки і від працівників апарату суду.

До третьої групи стандартів належать суддівські стандарти, що стосуються позаслужбової поведінки і діяльності. Справедливо відмічено, що цілком відокремити суддів від їх справ, не пов’язаних із професійними функціями, не можливо і нерозумно: вони не повинні бути ізольовані від суспільства, в якому живуть [20] 2). Судді можуть брати участь у суспільному житті, якщо це не завдає шкоди авторитету судової влади і належному виконанню ними своїх основних обов’язків. При цьому важливо одне – уникати будь-якої діяльності і поведінки, а також особистих зв'язків, що можуть зашкодити репутації, зачепити честь і гідність носія судової влади. Особа, яка придатна за своїми особистими якостями бути суддею, здатна усвідомити сутність цих положень як обов’язкову умову своєї правомірної поведінки, що відповідає професійним стандартам.

В п. 4.2 Європейської хартії про статус суддів звернуто увагу на можливість заняття різними видами діяльності, крім основної, серед яких і ті, котрі є вираженням їх громадянських прав. Однак ці свободи можуть (і повинні) бути обмежені в тій мірі, в якій ці зовнішні види діяльності є несумісними з довірою щодо неупередженості і незалежності суддів чи з вимогою уважно і у розумний строк розглядати справи, представлені на їх розгляд [6; 7] 3). Аналогічне положення відображене і в п.8 Основних принципів незалежності судових органів [11] 1).

Надмірна захопленість іншими видами занять, на відміну від помірного розширення діапазону діяльності, що сприяє загальному розвитку судді, росту його культури та освіченості, може істотно впливати як на організацію і суть діяльності, пов’язаної з розглядом судових справ, так і, у ряді випадків, тягнути зниження престижу самого судді в суспільній думці [21] 2).

Таким чином, можливо заняття науковою, викладацькою і творчою діяльністю; захоплення спортом, мистецтвом тощо, якщо це не заважає вимозі уважно і у розумний строк розглядати справи, а також не підриває авторитет носія судової влади.

Припустимою є участь у публічних засіданнях чи контактуванні в інший спосіб з органами законодавчої і виконавчої влади з питань права, законодавства в тій мірі, в якій це сприймається як використання юридичних знань і досвіду в конкретній галузі (зокрема, головним чином, під час обговорення питань удосконалення судоустрою і судочинства).

Існують обмеження на участь у політичній діяльності, тобто заборона на: лідерство чи заняття посади в політичній організації; виступи в підтримку політичних організацій чи їх кандидатів, а так само публічні виступи проти кандидатів на державну посаду; участь у збиранні коштів (платі різноманітних внесків); відвідування політичних зборів і здійснення інших подібних дій. «Суддя з партійним квитком (неважливо, якої партії) завжди небезпечний, – пише Ю.І. Стецовський, – його політична ангажованість перешкоджає неупередженості, змушує керуватися не Конституцією і правовим законом, а політичними ідеалами тієї чи іншої партії або руху, навіть незалежно від формального зв’язку з ними» [22] 3). Таким чином, суддівський статус містить певні обмеження загальних громадянських прав для його носіїв.

Реалізуючі свої громадянські права, судді володіють власністю і відповідно можуть управляти нею, однак заняття підприємницькою (фінансовою, комерційною) діяльністю заборонено. Адже існує небезпека зловживань службовим становищем чи можливість здійснення угод з особами, які можуть у наступному звертатися до суду, де працює даний суддя.

У цьому зв’язку неприпустимо також заняття юридичною практикою (наприклад, проведення консультацій для господарюючих суб’єктів з питань тієї чи іншої галузі права і законодавства). Незважаючи на таке обмеження, судді можуть діяти у своїх інтересах як приватні особи (використовувати свій юридичний досвід і знання в особистих цілях при розв’язанні того чи іншого конфлікту або ситуації), а також давати юридичні консультації членам своєї сім’ї, складати і перевіряти для них документи. При цьому заборонено використовувати і розкривати інформа­цію, яка була одержана в процесі виконання службових обов’язків.

Очевидно, що чим конкретніше визначаються основні стандарти, які регулюють діяльність і поведінку суддів у службовий та позаслужбовий час, тим простіше здійснювати контроль за цією діяльністю, оздоровлювати етичний і правовий клімат у суддівському співтоваристві. Тому для уніфікованого закріплення стандартів професійної діяльності і поведінки суддів розробляються та приймаються відповідні кодекси поведінки.

Кодифіковані стандарти суддівської діяльності і поведінки покликані служити системою орієнтирів при збалансуванні, практичному узгодженні своїх професійних прав і обов’язків зі статусом, основними завданнями і принципами їх діяльності, визначеними Конституцією України, Законом України «Про статус суддів» та іншими законодавчими актами України. Вони також повинні закріпити єдину систему критеріїв при оцінці різних аспектів поведінки судді, зокрема, в дисциплінарному провадженні кваліфікаційних комісій, у разі оскарження його дій як таких, що порушують Присягу, тощо. Крім того, у судді завжди буде можливість повсякденного самоконтролю шляхом постановки питання про те, чи створив він, вирішуючи конкретну справу або поводжуючи себе певним чином в позаслужбовий час, у оточуючих осіб (які беруть участь у вирішенні справи та інших громадян) підставу для сумніву в його незалежності та неупередженості.

Актуальним на сьогоднішній день залишається вислів А.Ф. Коні про те, що які б гарні не були правила діяльності і поведінки, вони можуть втратити своє значення в недосвідчених, грубих чи несумлінних руках [23] 1). У цьому зв’язку особлива роль повинна приділятися питанням забезпечення додержання стандартів суддівської діяльності і поведінки, або ж суддівській дисципліні.

Визначено, що поняттям «дисципліна» охоплюється обов’язкове для всіх членів якого-небудь колективу підпорядкування встановленому порядку [1] 2). Дисципліна, як невід’ємний елемент діяльності будь-якої організації, спрямована на забезпечення єдності в досягненні поставлених цілей, виступає як необхідна умова будь-якої загальної праці.

На думку М.І. Хавронюка, дисципліна – це становище, за якого усі суб’єкти правовідносин влади і підпорядкування неухильно додержуються порядку і правил, що встановлені законами, а також відповідними статутами і положеннями [24] 3).

В. Терьохін до змісту поняття «судова дисципліна» включає такі елементи: визнання і закріплення соціальних правил поведінки суддів; способи забезпечення і додержання судових стандартів поведінки; оцінку поведінки суддів з огляду на відповідність соціальним правилам і реалізацію норм юридичної відповідальності за порушення судових обмежень[25] 1).

Вважаємо, що помилковим є відношення до елементів поняття «суддівська дисципліна» реалізації юридичної відповідальності за порушення вимог (обмежень), що пред’являються у суспільстві і державі до носіїв судової влади, а також попередню оцінку поведінки суддів з огляду відповідності професійним правилам, закріпленим у чинному законодавстві, Кодексі професійної поведінки. Якщо заперечувати це положення, то юридична відповідальність, як один із способів забезпечення і додержання суддівської дисципліни, необґрунтовано ототожнюється з останньою.

На наш погляд, невірною є і сама постановка питання про роз’єднання суддівської дисципліни на окремі елементи: способи забезпечення і додержання судових стандартів, з одного боку, і реалізацію юридичної відповідальності (яка включає в себе й оцінку поведінки суддів з огляду на професійні правила) за порушення цих стандартів – з іншого. Саме відповідальність і є одним із способів забезпечення додержання професійних стандартів.

Ми підтримуємо погляди відповідно до яких сутність службової дисципліни 2) виявляється на основі визнання її комплексного характеру. При цьому дисципліна розглядається в єдності двох аспектів: як сукупність положень, що встановлюють порядок здійснення службової діяльності, і як фактичне додержання цих положень, або правомірна поведінка державних службовців при реалізації повноважень (виконанні службових обов'язків)[26; 27] 3).

На нашу думку, суддівська дисципліна являє собою відповідність діяльності і поведінки суддів професійним стандартам, що пред’являються до них у суспільстві і державі. Таким чином, у випадках, коли діяльність і поведінка суддів не відповідає встановленим суддівським стандартам, можна говорити про недисципліновану поведінку (діяльність) суддів або про порушення суддівської дисципліни, що повинно тягти за собою відповідне реагування з боку уповноваженого суб’єкта.

Безумовно, не будь-яке порушення суддівських стандартів професійної діяльності і поведінки може бути підставою для притягнення до відповідальності. Існує пряма залежність від ступеня серйозності і частоти порушень, що допускаються. Однак у будь-якому разі суддівська діяльність і поведінка, що не відповідають професійним стандартам, підривають довіру громадськості до суддівського корпусу і судової влади в цілому. Разом з тим довіра громадян до судової діяльності є важливим чинником. Як слушно відзначав один із відомих вчених дореволюційної Росії проф. Н.Н. Розін, від дійсної довіри громадян до інститутів і органів судової влади, так само як і від визнання її авторитету, чіткої організації здійснення, низки інших факторів – залежить її сила [28] 1). Крім того, підтримання престижу суду важливо і з огляду на потребу виховання у громадян поваги до закону та необхідність його добровільного виконання, бо це створює сприятливі умови для здійснення правосуддя. Адже високий авторитет судді передбачає впевненість громадян у його об’єктивності, неупередженості і справедливості рішень, що приймаються. Усвідомлення соціальної корисності діяльності судді позитивно впливає на зростання громадянської самосвідомості і полегшує звернення до суду за захистом порушених прав [29] 2).

Таким чином, у сучасних умовах актуальним залишається питання про забезпечення стандартів суддівської діяльності і поведінки та їх реалізацію, а також одного з засобів їх забезпечення – дисциплінарної відповідальності суддів.

Висновки до підрозділу 1.1.

Регулювання поведінки і діяльності суддів здійснюється на підставі професійних стандартів.

Стандартами професійної діяльності і поведінки є закріплена у відповідних актах сукупність вимог, що пред’являються до суддів, покладених на них обов’язків та наданих прав, яка служить і сприймається (представляється) допустимим зразком їх поведінки і діяльності. Цей зразок є вираженням (втіленням) існуючих у сучасному суспільстві уявлень про місце, роль і завдання суддів, судової влади в цілому, способи і порядок вирішення завдань, що стоять перед судом. Встановлення суддівських стандартів здійснюється з урахуванням ролі суддів у суспільстві та особливостей їх соціального становища.

За сферою регулювання суддівські стандарти можуть кваліфікуватися таким чином: стандарти, що належать до професійної діяльності; стандарти, що регулюють позаслужбову діяльність і поведінку, а також загальні, тобто такі, що стосуються як професійної, так і позаслужбової діяльності і поведінки суддів, тобто визначають і встановлюють належні (необхідні) для суддівської роботи моральні якості.

Поняття «суддівська дисципліна» означає відповідність діяльності і поведінки суддів професійним стандартам, які пред’являються до них у суспільстві та державі.

1.2.

<< | >>
Источник: Подкопаєв Сергій Васильович. ДИСЦИПЛІНАРНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СУДДІВ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Харків - 2003. 2003

Скачать оригинал источника

Еще по теме Соціальні стандарти професійної діяльності і поведінки суддів:

  1. 2.4. Проблеми реалізації міжнародно-правових стандартів в діяльності місцевих загальних судів України
  2. Злочини у сфері нотаріальної діяльності: кримінально-правова характеристика
  3. 3.1. Поняття та основні заходи загальносоціального запобігання злочинам у сфері нотаріальної діяльності
  4. Джерела дослідження підвищення кваліфікації та становлення системи підвищення кваліфікації прокурорів.
  5. Характеристика систем безперервного навчання прокурорів у зарубіжних країнах.
  6. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  7. ВСТУП
  8. Соціальні стандарти професійної діяльності і поведінки суддів
  9. Забезпечення стандартів суддівської діяльності і поведінки
  10. 1.2.1. Дисциплінарна відповідальність суддів – вид юридичної відповідальності.
  11. 1.2.2. Особливості дисциплінарної відповідальності суддів.
  12. 2.1. Підстава притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності
  13. ВИСНОВКИ
  14. 2.4. Проблеми реалізації міжнародно-правових стандартів в діяльності місцевих загальних судів України
  15. Роль та місце інституту адвокатури в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина
  16. Незалежність адвокатури як основна гарантія її діяльності
  17. Взаємовідносини адвокатури та держави в процесі надання кваліфікованої правової допомоги
  18. 2.2. Участь громадськості у розгляді та вирішенні кримінальних справ як складова змісту засади гласності
  19. 3.2. Професійні таємниці та їх охорона у сфері кримінального судочинства