<<
>>

2.2. Практика діяльності спеціалізованих трудових судів у зарубіжних державах

Діюча в даний час система та процесуальна форма судового захисту в галузі трудових правовідносин в Україні значно відстають від вимог, що пред'являються до оперативності та якісного розгляду трудових спорів. У зв'язку з цим, важливо здійснити висвітлення окремої ланки, покликаної здійснити правосуддя у справах, що випливають з трудових і пов'язаних з ними відносин, — спеціалізованих судів з розгляду трудових спорів. При розробці законопроекту про спеціалізовані суди по трудових спорах бажано врахувати розроблені теорією концепції, пропозиції, що існують в Україні, судову систему, а також досвід держав, в яких існує така інституція як спеціалізований трудовий суд.

В українській і зарубіжній доктрині трудового права великою мірою проблеми спеціалізованих трудових судів з'явилися предметом окремих досліджень таких вчених як І.Я. Кисельов, Л.І. Носенко, І.Л. Петрухін, Ю.Я. Рибаков, Ф.М. Решетников, Є.Б. Хохлов та ін. Разом з тим, питання про трудову юстицію та спеціалізовані трудові суди відноситься до числа недостатньо розроблених в юридичній науці.

Спеціалізований трудовий суд — це особливий спеціалізований орган державної влади, що здійснює судову владу шляхом відправлення правосуддя при розгляді справ, що випливають з трудових відносин, у порядку, встановленому процесуальним законодавством. Таким чином, існування трудового суду припускає спеціалізацію суддів, підвищення їхньої кваліфікації, що призводить до однакового застосування законодавства та до скорочення кількості судових помилок. На нашу думку, спеціалізовані суди об'єктивно зможуть поліпшити якість розгляду справ по трудовим спорам і сприяти їхньому швидкому розгляду. Зокрема, ще в 1987 р. В.М. Скобєлкін зазначав, що забезпечення реалізації прав працівників полягає не тільки у закріпленні в законодавстві правових засобів, що перешкоджають порушенню трудових прав, а й у створенні ефективної системи їхнього поновлення, зокрема, шляхом оскарження незаконних дій адміністрації та розгляду трудових спорів [178, с. 167, 168]. Отже, відсутність трудового суду призводить до неможливості реального захисту трудових прав і охоронюваних законом інтересів працівників та інших пов'язаних з ними правовідносин. Саме тому для створення подібної спеціалізованої судової гілки ми вважаємо за доцільне проаналізувати практику зарубіжних держав в цьому питанні.

У більшості європейських країн сформована спеціалізована трудова юстиція у вигляді трудових судів чи адміністративних органів. Ці структури наділені функціями з вирішення деяких трудових спорів, що становить характерну прикмету правового регулювання праці в країнах розвиненої ринкової економіки.

Практика існування судів різної спеціалізації широко застосовується в багатьох країнах світу. Так, у багатьох штатах США діють суди спеціальної юрисдикції (або самостійно, або при окружних судах), зокрема, це: суди по податках, по земельних спорах, по претензіях до влади, у справах про спадкування, про порушення правил дорожнього руху, тощо. Важливе місце серед них займають суди у справах неповнолітніх, що нерідко поєднують у собі й функції сімейних судів [179, с. 185]. У Норвегії, наприклад, спеціальні суди розглядають цивільні та кримінальні справи з питань, пов'язаних з рибальством [179, с. 152].

Варто зауважити, що установи спеціалізованої трудової юстиції, що функціонують за кордоном вже багато років (наприклад, у Франції близько 200 років), повністю виправдовують себе.

У Російській імперії, до складу якої входила більша частина сучасної території України, спеціалізованих судів з розгляду трудових спорів не було, хоча їхнє введення планувалося. Наприклад, у 1865 р. російському законодавцю пропонувався проект Закону про промислові (трудові) суди, в нормах якого була врахована також і міжнародна практика побудови спеціалізованої трудової юстиції, проте, цей Проект все ж таки було відхилено. У своїй праці «Про трудове законодавство» В.І. Ленін зазначав, що цим Проектом передбачалось, що до складу промислових судів повинні входити порівну виборні судді від фабрикантів і від робітників [180, с. 104].

Питання створення спеціалізованих трудових судів також постало й перед більшовицькою владою після революції. У СРСР в період 1924–1936 рр. існували особливі трудові сесії (або трудові камери) районних судів, які створювались за постановою Пленумів відповідних судів для розгляду справ про порушення трудового законодавства. До складу трудової сесії народного суду входили постійний голова (народний суддя) та два постійних члени, один з яких був представником Народного комісаріату праці РРФСР, інший — представником профспілкової організації. Згодом склад непрофесійних членів трудової сесії суду був змінений. Одного з них делегували на річний термін Місцевою губернською профспілковою радою, інший призначався на той самий строк Місцевим губернським виконавчим комітетом [181, с. 104]. Трудові сесії районних народних судів перестали існувати після 1936 р. Спори, що виникали з трудових правовідносин, стали підвідомчі судам загальної юрисдикції, практика чого передалась у спадок усім країнам колишнього СРСР.

Зарубіжний фахівець у галузі трудової юстиції В.М. Оробець зазначає, що в зарубіжних державах, які відносяться до англосаксонської правової сім'ї, можна відзначити тенденцію до створення спеціалізованих трудових судових органів, що не утворюють самостійних судових систем, а також адміністративних квазі-судових установ, які виконують функції, подібні до судових. Так, у США, Японії, Канаді (на федеральному рівні й у англомовних провінціях) діють спеціалізовані адміністративні органи, що виконують судові функції, делеговані їм державою. Для країн, що належать до романо-германської правової сім’ї, у свою чергу, характерним є створення спеціалізованих трудових судових органів. До держав, де існують такі спеціалізовані суди, потрібно відносити Австрію, Бельгію, Велику Британію, Данію, Ізраїль, Іспанію, Канаду (у провінції Квебек), Люксембург, Німеччину, Нову Зеландію, Норвегію, Португалію, Фінляндію, Францію, Швейцарію (в окремих кантонах), Швецію [182, с. 7–10].

Відповідно до того, як специфічно будується спеціальна трудова юстиція в зарубіжних державах світу, можна систематизувати її види залежно від тих правових систем, в яких вони створюються. Отже, така система буде складатись з 2 елементів.

1. Англо-американська модель побудови. Англосаксонська правова сім’я характеризується існуванням єдиної системи загальних судів, які розглядають основні види цивільних і кримінальних справ, здійснюють адміністративний і конституційний контроль. Незважаючи на настільки широку компетенцію, концепція такої правової системи не виключає можливість створення спеціалізованих судів, що доповнюють систему загальних судів. Найчастіше при побудові судової системи має місце внутрішня спеціалізація, що проводиться шляхом виділення всередині кожного судового органу судових складів (присутності, колегії, лави, камери) або окремих суддів, що спеціалізуються на розгляді певних категорій справ.

У той же час, для таких держав характерною рисою також є практика створення адміністративних органів, які виконують подібні до судової влади функції, втім, їхні рішення можуть бути оскаржені в судовому порядку. Зокрема, у Сполученому Королівстві діяльність квазі-судових органів перебуває під контролем звичайних судів.

Як уже зазначалось, у США діє низка спеціалізованих судів: трудовий, претензійний, суд у митних справах, апеляційний суд з митних і патентних справ, податковий, військові суди та ін. [179, с. 185]. Однак, установи, які наділені правом вирішувати певні суперечки, не є судовими органами в повному розумінні слова, найчастіше вони представляють собою адміністративні органи, що займаються квазі-судової діяльністю. Зокрема, попередник Федерального претензійної суду США (US Court of Federal Claims) був заснований у 1855 р. та існував спочатку як установа, яка збирає матеріали по претензіях приватних осіб і представляє Конгресу свої рекомендації, а вже в 1863 р. він отримав повноваження виносити рішення по суті цих претензій. Лише через дев’яносто дев’ять років Верховний суд США (Supreme Court of the United States) у вирішенні Glliden Co. v. Zdanok [183] оголосив його повноправним судовим органом [184, с. 104; 185, с. 142].

2. Романо-германська модель побудови. Основною особливістю, що відрізняє цю правову систему від англо-американської, є те, що поряд із традиційними судами загальної юрисдикції існує практика створення спеціалізованих судів. Таким чином, судова система держав романо-германської правової сім’ї складається з кількох автономних підсистем, що наділяються державою специфічною компетенцією.

А.С. Безнасюк й Х.У. Рустамов відзначають, що таким державам також характерне створення спеціалізованих апеляційних і касаційних судових органів для кожної підсистеми [186, с. 125]. Зокрема, у Німеччині кожна гілка судової влади має свій вищий судовий орган: Федеральна судова палата очолює систему загальних судів; Федеральний адміністративний суд перебуває на чолі системи адміністративних судів; Федеральний фінансовий суд очолює систему фінансових судів; Федеральний суд з трудових справ — систему трудових судів; Федеральний суд з соціальних справах — систему соціальних судів. У той же час, Суди по трудових спорах І та ІІ інстанції підпорядковуються міністрам праці відповідних федеральних земель (крім землі Гессен), а діяльність Федерального трудового суду контролюється Федеральним Міністерством праці та соціального порядку Німеччини [187, с. 257].

На нашу думку, найбільш характерним прикладом зазначеної моделі слід назвати судові системи Ізраїлю та Німеччини. У число джерел трудового права Ізраїлю входить і судовий прецедент у вигляді рішень Національного трудового суду (בית הדין הארצי לעבודה, National Labour Court Of Israel). Цей суд представляє собою вищу апеляційну інстанцію системи трудових судів Ізраїлю.

В Ізраїлі існують спеціалізовані трудові суди, які знаходяться у віданні Міністерства юстиції й Голови Верховного суду. Ізраїльські трудові суди володіють виключним правом на судовий розгляд трудових спорів як колективного, так й індивідуального характеру. Спеціального закону про індивідуальні трудові спори в Ізраїлі не існує, а єдиний Закон про врегулювання трудових спорів (תקנה חוק, סכסוכי עבודה) 1957 р. [188] вказує, що поняття трудового спору за цим законом включає тільки колективні трудові спори. При цьому, колективним трудовим спором вважається спір з певного кола питань, що виникає між роботодавцем і його працівниками (частиною працівників), або ж між роботодавцем й організацією працівників, або ж між організаціями роботодавців і працівників. Порядок звернення до суду й повноваження суду визначаються законами про конкретні підстави для таких звернень, наприклад, Законом про запобігання сексуальних домагань на роботі (חוק חוק למניעת הטרדה מינית) 1998 р. [189], Законом про захист працівників (при виявленні корупції) (חוק הגנה על עובדים בזיהוי שחיתות) 1997 р. [190], а в окремих випадках — і судовими прецедентами за конкретною підставою.

Трудові суди відповідно до політики Національного трудового суду воліють не втручатися у виробничі розбіжності сторін трудових відносин. Тим не менш, якщо страйк порушує права профспілки по колективній угоді чи починається без обов'язкового попереднього повідомлення, трудові суди в ряді випадків видають приписи про припинення або обмеження страйку. Спори про право обов'язково подаються на розгляд трудового суду, тому предмет страйків зазвичай обмежений економічними підставами.

Категорії незаконних страйків також встановлені судовими прецедентами. Так, Верховний суд Ізраїлю встановив незаконність страйків, що заважають проведенню виборів в Кнесет (כנסת) чи спрямовані на запобігання прийняттю Кнесетом закону, який зачіпає страйкуючих працівників. Існує ряд прецедентів, в яких Національний трудовий суд вимагав припинити страйк, що порушує основні конституційні права (наприклад, право про подорожі за межі країни). Однак, у всіх подібних випадках суди надзвичайно обережно підходять до питань регулювання права на страйк, прагнучи не допустити зайвих обмежень.

Практика створення спеціалізованих судів у Німеччині є однією із найдемонстративніших. У даний час систему органів судової влади Німеччини складають 5 самостійних судових систем: загальна; адміністративна; трудова; фінансова; соціальна, кожна з яких характеризується внутрішньої організаційною структурою.

У Німеччині існує система спеціалізованих судів з трудових справ, що складається з судів 3 інстанцій: суди з трудових справ першої інстанції, що розглядають спори по суті; земельні суди з трудових справ, що розглядають апеляції на рішення судів нижчої інстанції; федеральний суд по трудових справах, що є верховною касаційною судовою інстанцією, яка може змінити або відмінити рішення будь-якої інстанції суду.[5]

Діяльність трудових судів у Німеччині регламентується Законом про трудові суди 1953 р. (Arbeitsgerichtsgesetz, ARBGG) [191], згідно з яким трудові спори знаходяться у винятковій компетенції трудових судів [192, с. 44]. До компетенції трудових судів Німеччини належить розгляд індивідуальних трудових спорів правового характеру, колективних трудових спорів з приводу застосування тарифних угод, а також спорів, пов'язаних з діяльністю рад підприємств. Це, перш за все, індивідуальні трудові спори, найчастіше пов'язані з укладанням, реалізацією й припиненням трудового договору, відшкодуванням шкоди, завданої один одному сторонами трудового договору, а також юридичні колективні трудові спори, наприклад, що стосуються статусу профспілок або представництва трудового колективу на підприємстві, участі працівників і профспілок в управлінні виробництвом.

Відповідно до Закону про трудові суди, вони відповідають виключно за вирішення: цивільних правових спорів між сторонами тарифної угоди; цивільних правових спорів між сторонами, що мають право на укладення тарифних угод, які виникають у зв'язку з недозволеними діями, коли йдеться про заходи, вжиті з метою страйкової боротьби, або про питання свободи об'єднань; цивільних правових спорів між роботодавцями та найманими працівниками: 1) що виникають з трудових відносин; 2) про існування чи неіснування трудових відносин; 3) що виникають з переговорів про вступ у трудові відносини й про їхні наслідки; 4) що виникають у зв'язку з недозволеними діями, коли ці дії пов'язані з трудовими відносинами; 5) про документи щодо трудового стажу; 6) за рішеннями про визнання права окремих об'єднань працівників і роботодавців щодо укладення тарифних угод.

Територіальна підсудність трудових судів визначається місцем знаходження відповідача. У суперечках про застосування трудового договору компетентний суд — це суд, розташований у місцевості, де здійснюється трудова діяльність, а у спорах у зв'язку з вчиненням незаконних дій — у місці вчинення таких дій. Працівник може, як правило, звернутися з позовом до суду з трудових справ, під юрисдикцію якого підпадає дане підприємство.

Трудові суди першої інстанції й земельні суди, які формуються й фінансуються землями, складаються з голови — професійного судді та 2 непрофесійних суддів (засідателів): одного — від підприємців, іншого — від працівників.

Варто відмітити, що, наприклад, у Франції спеціальні трудові суди здійснюють свою діяльність на двосторонній паритетній основі, тобто без професійного судді. Кандидати на посаду судді у трудових справах висуваються організаціями роботодавців і профспілками й обираються строком на 5 років. Вибори суддів здійснює кожна сторона, тобто об'єднання роботодавців і профспілки, вони проходять по окремих виборчих колегіях, які формуються для робітників, службовців і роботодавців. Наявність юридичної освіти не є обов'язковою умовою для обрання суддею у трудових справах.

Професійні судді трудових судів і трудових судів земель Німеччини призначаються довічно міністрами праці земель за погодженням з Міністерством юстиції ФРН. Призначенню професійних суддів у суди першої інстанції передують консультації зі спеціально сформованою для цих цілей комісією, що визначає їхню професійну придатність. Судді повинні обов'язково мати юридичну освіту. У свою чергу, засідателі до судів перших двох інстанцій призначаються міністрами праці земель за списками, запропонованими профспілками, об'єднаннями роботодавців, строком на 4 роки з правом повторного призначення.

Федеральний суд по трудових справах, керований Федеральним Міністерством праці та соціального порядку при консультаціях з Федеральним Міністерством юстиції, зазвичай функціонує у складі голови — професійного судді, 2 членів суду — професійних суддів і 2 засідателів: одного — від підприємців, іншого — від працівників.

Професійні судді Федерального трудового суду призначаються довічно (після обов'язкових консультацій з міністром юстиції ФРН та органом, що представляє професійних суддів Федерального трудового суду) Президентом Німеччини за пропозицією комісії, що складається з представників міністерств праці земель і рівного їм числа осіб, які обираються федеральним парламентом. Вік таких суддів не може бути нижче 35 років. Вимоги до їхньої кваліфікації такі ж, як і до суддів звичайних судів (здача двох кваліфікаційних іспитів і стажування в суді). Варто зауважити, що законодавцем Німеччини не передбачена можливість участі профспілки й об'єднання роботодавців у підборі суддів Федерального трудового суду.

Засідателі Федерального трудового суду призначаються Міністром праці та соціального порядку Німеччини за рекомендацією профспілок й об'єднань роботодавців. Засідателі трудових судів продовжують працювати на своїй основній роботі й періодично запрошуються на судові сесії (не більше одного місяця в рік, окрім винятків продовжуваності справи). Велика частина засідателів — це профспілкові функціонери, як правило, особи, які вже вийшли на пенсію, а з боку підприємців — менеджери підприємств, їхні власники, функціонери об'єднань роботодавців. Варто відмітити, що непрофесійні судді отримують від держави всі гарантії та статус професійного судді. Засідателі не підпорядковані організаціям, які їх висунули, не можуть одержувати від них інструкції, не можуть бути відкликані чи переведені на іншу роботу, не отримують за судову діяльність заробітну плату, а лише компенсацію за втрату заробітку за основною роботою та за витрати у зв’язку з відрядженням та іншими понесеними витратами. Також професійні й непрофесійні судді трудових судів у ФРН мають рівні права під час судового розгляду. Рішення в суді приймаються більшістю голосів без фіксації особливої думки судді. Організаційна структура кожного суду визначається самим судом і закріплюється в його організаційній карті.

Важлива особливість судового розгляду трудових справ, яка спостерігається, головним чином, на практиці спеціалізованих трудових судів, — це спрямованість його на досягнення компромісу, тобто на укладення мирової угоди. Розгляд починається з обов'язкових спроб примирення. У процедурі примирення бере участь тільки професійний суддя без непрофесійних суддів (народних засідателів) й обидві сторони спору. Закон про трудові суди 1953 р. зобов'язує цих судів домагатися досягнення примирення на всіх стадіях процесу. Це ж стимулюють правила про судові витрати. Якщо сторони уклали мирову угоду в трудовому суді першої інстанції або примирення досягнуто поза судом, судові витрати не стягуються, а в земельних і федеральних трудових судах скорочуються наполовину. У разі, коли трудові спори розглядаються спеціалізованими трудовими судами, вони можуть бути оскаржені як до судів загальної юрисдикції (Австрія), так і у вищі спеціалізовані суди (Німеччина, Венесуела). У ряді країн до компетенції судів, що розглядають трудові спори, віднесені й справи, що випливають із правовідносин по соціальному забезпеченню (Німеччина, Австрія, Польща).

Разом із функціональними питаннями існування трудових судів у світі важливим питанням залишається процесуальне вирішення трудових конфліктів цими судами. Питання формування трудового процесуального права вже тривалий час є актуальним у наукових колах вітчизняних і закордонних фахівців у галузі трудового права [178, 193–198].

Як правило, при розгляді трудових спорів трудовими судами виявляється недолік процесуальних норм трудового права, внаслідок чого багато прогалин заповнюються нормами цивільного процесу. Проте, норми цивільно-процесуального законодавства у багатьох випадках виявляються непридатними для реалізації трудових прав працівника. Саме тому ми вважаємо, що позитивним аспектом у вдосконаленні механізму захисту трудових прав і законних інтересів працівників може виступити розробка й прийняття кодифікованих процесуальних трудових норм, які будуть засновуватись на принципах цивільного судочинства.

Норми трудового та суміжних з ним галузей права, які носять матеріально-правовий характер, не можуть не впливати на процедуру вирішення трудових спорів, причому цей вплив настільки істотний, що зміст процесуальних особливостей вирішення справ у спорах, що випливають з трудових і пов'язаних з ними відносин, в сукупності утворює великий рівень похибки при вирішенні справ, який суперечить загальним положенням цивільного процесуального законодавства. Зокрема, в РФ у «Програмі соціальних реформ Російської Федерації на період 1996–2000 рр.» [199] було закріплено положення про необхідність розробки Трудового процесуального кодексу, проте, цей пункт програми не було реалізовано урядом.

До особливостей трудового процесу, на прикладі Франції, потрібно відносити: 1) проведення розгляду на засадах усності (безпротокольний розгляд); 2) безоплатність і швидкість судового розгляду; 3) активну участь суддів при дослідженні представлених доказів; 4) спеціальні правила представництва працівників профспілкою, делегатом персоналу, колегами по роботі, родичами.

Процес у трудових судах у ФРН є різновидом цивільного процесу, тому на нього поширюються норми Цивільного процесуального кодексу Німеччини, а також Закону про судоустрій Німеччини 1961 р. (в редакції 1979 р.), які доповнюють положення Закону про трудові суди 1953 р. У Франції на стадії касації трудові справи розглядаються професійними суддями в соціальній секції цивільної палати Касаційного суду за нормами цивільного процесуального законодавства.

Варто зауважити, що касаційне рішення по трудовим справам у Франції, після набрання ним правової сили, має прецедентне значення, тобто підлягає застосуванню при вирішенні аналогічних справ у судовому бюро.

Сторони в судах перших двох інстанцій можуть самостійно виступати в процесі, а можуть бути представлені адвокатами чи іншими особами. Якщо одна сторона представлена адвокатом, суд повинен призначити юриста для представництва іншої сторони.

Адвокати в обов'язковому порядку допускаються до нижчих трудових судів при ціні позову понад певну суму чи за рішенням голови суду, коли це пов'язано з інтересами сторін. Поряд з адвокатами в суді перших двох інстанцій у процесі можуть брати участь представники профспілкової або підприємницької організації. У Федеральному трудовому суді як представники сторін виступають тільки професійні адвокати.

Рішення трудових судів першої інстанції підлягають негайному виконанню. Виконавче провадження здійснюється за правилами, встановленими в цивільному процесі, з деякими особливостями, що враховують специфіку трудових відносин. Так, допускається можливість арешту майна та винесення розпорядження про забезпечення домагань позивача. Практикується також спрощений порядок розгляду справ про стягнення заборгованості: кредитор не пред'являє позов, а виступає з клопотанням про винесення наказу про сплату простроченого боргу, суд у цьому випадку видає особливий формуляр, який має силу виконавчого документа.

Таким чином, практика діяльності спеціалізованої трудової юстиції на розглянутих вище прикладах демонструє позитивні результати у сфері захисту трудових прав трудящих. Безумовною перевагою існування спеціалізованих трудових судів у національній правовій системі держави є наявність можливості врахування специфіки правових спорів при розгляді конкретних судових справ. Очевидно, що впровадження спеціалізованих трудових судів в Україні призведе до підвищення ефективності судової системи в цілому.

<< | >>
Источник: МЕЛЬНИК Катерина Володимирівна. ГАРМОНІЗАЦІЯ НОРМ НАЦІОНАЛЬНОГО ТРУДОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА ТА МІЖНАРОДНИХ НОРМ У СФЕРІ ЗАХИСТУ ТРУДОВИХ ПРАВ ПРАЦІВНИКІВ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Луганськ–2011. 2011

Скачать оригинал источника

Еще по теме 2.2. Практика діяльності спеціалізованих трудових судів у зарубіжних державах:

  1. Стаття 25. Спеціалізовані служби цивільного захисту
  2. Стаття 126. Оплата праці працівників, які забезпечують відомчу та місцеву пожежну охорону і входять до складу формувань або спеціалізованих служб цивільного захисту
  3. Стаття 550. Спеціалізовані навчальні заклади та науково-дослідна установа органів доходіві зборів
  4. Стаття 556. Земельні ділянки, службові та побутові приміщення, обладнання та засоби зв’язку органів доходів і зборів, а також спеціалізованих навчальних закладів та науково-дослідної установи органів доходів і зборів
  5. Стаття 577. Особливості правового статусу осіб, які навчаються у спеціалізованому вищому навчальному закладі органів доходів і зборів
  6. Стаття 394. Втеча із спеціалізованого лікувального закладу
  7. ВСТУП
  8. 1.4. Правова характеристика принципів і процесуальних правовідносин з вирішення трудових спорів і конфліктів на сучасному етапі
  9. 2.2. Трудові спори з питань укладення трудового договору у світлі конституційних гарантій права на працю
  10. 2.3. Трудові спори і конфлікти з питань опати праці: особливості змісту і регулювання за умов становлення ринкової економіки