<<
>>

3.3 Заходи запобігання незаконній міграції

Заходи запобігання незаконній міграції, організації незаконної міграції як щодо незаконного переправлення мігрантів через державний кордон України, так і щодо організації незаконного перебування мігранта в країні-призначення міграції, що здійснена незаконним способом, у кожній країні відрізняються залежно від того, до якої групи країн така країна належить: країна-джерело походження мігрантів, країна-транзитер мігрантів, або країна призначення мігрантів.

З огляду на міграційну обстановку у державі визначається і законодавча модель протидії незаконній міграції у виді співвідношення правових механізмів різних галузей права, що визначають її міграційну політику.

Особливістю регламентації відповідальності за незаконну міграцію є вимога міжнародних договорів, що визначають незаконного мігранта як «об’єкта» незаконної міграції та спрямовують кримінально-правову протидію у сфері незаконної міграції на встановлення відповідальності осіб, які організовують або сприяють мігрантам здійснити міграційні процеси у незаконний спосіб.

Протидія злочинності в цілому розуміється як предметно існуюча система соціальних заходів, які мають виконуватись органами держаної виконавчої влади, спеціалізованими правоохоронними органами і формуваннями громадськості та окремими громадянами, застосовуючи чинне законодавство, міжнародні правові норми в сфері боротьби зі злочинністю, практичний досвід і досягнення науки [30, с. 138]. На думку В. В. Голіни, «важливою складовою протидії злочинності виступають заходи запобігання злочинам у конкретній сфері. У юридичній літературі наголошується, що: «1) запобігання злочинності – перспективний напрям протидії злочинності; 2) основою системи запобігання злочинності є правова держава; 3) запобігання злочинності розуміється як єдність загальносоціальних і спеціальних видів діяльності держави і суспільства; 4) обов’язковість участі громадськості в запобіганні злочинності; 5) мета системи запобігання злочинності – істотне зниження кількісних і позитивні зміни якісних показників злочинності в Україні; 6) ресурсне забезпечення запобігання злочинності; 7) моніторинг злочинності й ефективності заходів її запобігання [64, с. 116].

Щодо протидії незаконній міграції в юридичній літературі зазначається, що під такою протидією слід розуміти діяльність органів державної влади, спрямованої на: а) попередження незаконної міграції, у тому числі виявлення та послідовне усунення причин та умов, що сприяють вчиненню протиправних діянь у сфері міграції; б) виявлення та припинення правопорушень у сфері міграції; в) мінімізації та (або) ліквідації небажаних наслідків, пов’язаних із незаконною міграцією [197, с. 25]. О. М. Відлер визначає протидію нелегальній міграції як систему державно-управлінських заходів, що вживаються шляхом координації та взаємодії між органами державної влади, які у межах своїх повноважень беруть або можуть брати участь у виконанні завдань щодо своєчасного виявлення, запобігання та нейтралізації реальних і потенційних загроз національним інтересам та національній безпеці України, що призводять до нелегальної міграції [56].

Традиційно у системі протидії злочинності вчені виокремлюють три основних види (або рівні) запобігання: загальносоціальне, спеціально кримінологічне та індивідуальне.

З метою аналізу заходів протидії незаконній міграції вважаємо за доцільне дослідити такі заходи на зазначених трьох рівнях.

Загальносоціальне запобігання незаконній міграціїполягає у здійсненні заходів загального характеру, які спрямовані на вирішення проблемних питань функціонування державних органів, суспільства в цілому, вирішення яких впливає на усунення умов, що сприяють злочинності в цілому. Л. М. Давиденко відзначає, що на загальносоціальному різні заходи проводяться поза рамками протидії злочинності й спрямовані на вирішення загальносоціальних завдань: стабілізацію економіки, удосконалення соціальної сфери, однак не враховувати ці заходи при організації протидії злочинності не можна, тому що вони створюють передумови для усунення й ослаблення факторів детермінації злочинності [69, c. 13-14].

До заходів загальносоціального запобігання незаконній міграції варто віднести:

– підвищення економічного добробуту населення. Такі заходи можуть бути досягнуті завдяки подоланню економічної кризи, відновленню економічного зростання в державі. На сьогодні з огляду на тимчасову окупацію території України, внаслідок чого економіка втратила близько 20% свого потенціалу, це надскладне завдання. Проте поступове покращення економічної ситуації сприятиме зменшенню еміграції населення з території України до інших країн, внаслідок чого знизяться показники міграції населення, в тому числі і ті, що здійснюються у протизаконний спосіб;

– підвищення стандартів соціального захисту населення. Наявність глибокої економічної кризи обумовило не лише безробіття, а й значну девальвацію національної валюти, підвищення цін на основні групи товарів, що погрішило економічний стан соціально незахищених верств населення. За даними, наведеними у міграційному профілі України у 2011–2015 роках за міжнародним показником, що характеризує якість життя населення – «Індексом людського розвитку», який щорічно розраховується ООН і основними критеріями якого виступають: середня тривалість життя при народженні, рівень грамотності та рівень життя населення країн світу, який оцінюється через ряд показників, основними з яких є довге та здорове життя, доступ до якісної освіти, гідний рівень життя, український Індекс людського розвитку є меншим за середнє значення цього показника для країн із високим рівнем людського розвитку [165, с. 13–14]. З огляду на наведене слід здійснювати заходи економічного характеру для підвищення соціально-економічного добробуту громадян України;

– соціально-економічне забезпечення внутрішньо переміщених з тимчасово окупованої території осіб. У зв’язку з анексією території АРК та проведення АТО на Сході країни в Україні зареєстровано більше 1 млн. внутрішніх переселенців, які втратили житло та роботу. Недоліками політики держави щодо внутрішніх переселенців є відсутність комплексного підходу до вирішення їх соціально-економічних проблем, відсутність державних програм щодо вирішення їх проблем у нових місцях проживання. Зважаючи на значну кількість таких осіб, держава повинна вживати спеціальних заходів щодо створення умов для проживання та працевлаштування внутрішньо переміщених осіб. Необхідно законодавчо визначити шляхи соціального захисту таких осіб, що нададуть можливість забезпечити соціально-економічну стабільність цих осіб в нових місцях проживання;

– встановлення чітких законодавчих механізмів здійснення громадянами України міграційних процесів, які надають можливість задовольнити потреби населення у трудовій міграції у законний спосіб. Варто зазначити, що1 січня 2016 р. набрав чинності Закон України «Про зовнішню трудову міграцію», що визначає правові та організаційні засади державного регулювання зовнішньої трудової міграції та соціального захисту громадян України за кордоном (трудових мігрантів) і членів їхніх сімей [245]. Згідно п. 2 ч. 1 ст. 1 цього закону, зовнішня трудова міграція – переміщення громадян України, пов’язане з перетинанням державного кордону, з метою здійснення оплачуваної діяльності в державі перебування. Відповідно до даних міграційного профілю України у 2011–2015 роках з січня 2010 р. по середину червня 2012 р. за кордоном з метою заробітку перебувало 1,2 млн. громадян, що становить 3,4% населення зазначеного віку та 6% працездатного населення України [165, с . 68]. Ці показники свідчать про значні обсяги трудової міграції громадян України, тому державний захист на рівні окремого Закону є необхідним. Зауважимо, що відповідно до ст. 5 цього закону, державна політика у сфері зовнішньої трудової міграції здійснюється, зокрема, за такими напрямами: 1) здійснення ефективного державного регулювання зовнішньої трудової міграції; 2) забезпечення соціального та правового захисту трудових мігрантів і членів їхніх сімей; 3) здійснення співробітництва з державними органами іноземних держав, міжнародними та громадськими об’єднаннями, заінтересованими у вирішенні питань зовнішньої трудової міграції; 4) здійснення заходів із запобігання незаконній зовнішній трудовій міграції; 5) створення умов для повернення в Україну та реінтеграції в суспільство трудових мігрантів і членів їхніх сімей; 6) посилення інституційної спроможності закордонних дипломатичних установ України щодо надання правової, інформаційної та іншої допомоги трудовим мігрантам і членам їхніх сімей на території держави перебування;7) укладення міжнародних договорів з питань захисту прав трудових мігрантів і членів їхніх сімей у державі перебування [245];

– удосконалення обліку громадян України, іноземців та осіб без громадянства, що постійно або тимчасово проживають на території України. Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» визначено правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи [238], що частково усуває можливість видачі у незаконний спосіб документів, які посвідчують особу та зменшує рівень зловживань у цій сфері. Необхідно провести перепис населення України, застосувати механізми видворення щодо незаконних мігрантів та підвищити захист документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус.

Водночас, тимчасова окупація частини території України створює ризики неконтрольованої видачі документів, що посвідчують особу за законодавством України через наявність бланків офіційних документів, захоплених учасниками терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР», а також окупаційною владою АРК. Слід зазначити, що згідно зі ст. 12 Протоколу кожна Держава-учасниця вживає, заходів для: a) забезпечення такої якості документів на в'їзд/виїзд або посвідчень особи, що ускладнювало б їхнє неправомірне використання і підробку або протизаконну зміну, відтворення або видачу; і b) забезпечення захищеності та надійності документів на в'їзд/виїзд або посвідчень особи.

З метою усунення умов вчинення злочину, передбаченого у ст. 332 КК, необхідно уніфікувати реєстри дозвільних документів на перетинання державного кордону України та створити умови для можливості забезпечити в пунктах пропуску державного кордону оперативну перевірку справжності таких документів. За даними ДМСУ, на сьогодні у сфері «безпеки документів» по мірі видачі громадянам України паспортів громадянина України для виїзду за кордон з безконтактним носієм біометричної ідентифікації розпочато вилучення з обігу документів, що не відповідають стандартам ЄС; забезпечується оперативне надання Інтерполу і ДПСУ інформації про втрачені або викрадені паспорти громадянина України для виїзду за кордон; забезпечується захист персональних даних під час оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон з безконтактним електронним носієм. Ці заходи спрямовані на унеможливлення використання втрачених або підроблених документів, що надають право на перетинання державного кордону [295].

Таким чином, до заходів загальносоціального запобігання незаконній міграції слід віднести: підвищення економічного добробуту населення; забезпечення працевлаштування населення та скорочення безробіття; підвищення стандартів соціального захисту населення; соціально-економічне забезпечення внутрішньо переміщених з тимчасово окупованої території осіб; встановлення чітких законодавчих механізмів здійснення громадянами України міграційних процесів, які надають можливість задовольнити потреби населення у трудовій міграції у законний спосіб; удосконалення обліку громадян України, іноземців та осіб без громадянства, що постійно або тимчасово проживають на території України. Доцільність проведення таких заходів підтверджують також результати проведеного нами анкетування, під час якого 95% респондентів вказали на такий основні заходи протидії незаконній міграції як подолання кризових явищ в економічній сфері.

Спеціально кримінологічне запобігання незаконній міграції.На цьому рівні здійснюється запобігання незаконній міграції органами та суб’єкти, які здійснюють заходи, що спеціально створені для боротьби із цими злочинами. На відміну від загальних і організаційно-правових заходів, спеціальні заходи профілактики прямо і безпосередньо впливають на злочинність, тобто це такі заходи, які цю функцію виконують безпосередньо. Спеціально кримінологічне запобігання, будучи одним із видів запобігання злочинності являє собою діяльність, яка здійснюється державними органами, громадськими організаціями, соціальними групами і громадянами, спрямовану на усунення причин та умов, що породжують і сприяють злочинності, а також недопущенню вчинення злочинів на різних стадіях злочинної поведінки [129, с. 55]. А. П. Закалюк зазначав, що «багато заходів запобігання злочин­ності чинять вплив: не тільки після вчинення злочину, а й частіше до ньо­го; у сфері, яка лише частково регулюється правом; засобами, що мають винятково цільове запобіжне призначення; інколи паралельно із засобами згаданих вище різновидів, але частіше після них. Такі заходи становлять окремий вид діяльності із запобігання злочинності – суто кримі­нологічний, їх називають – спеціально-кримінологічні» [90, с. 121].

В. Голіна та М. Колодяжний з урахуванням резолюції 13 конгресу ООН, що відбувся у 2015 р. в м. Доха відзначають, що «до міжнародного прогресивного досвіду запобігання незаконній міграції можна віднести таке: 1) у межах національного законодавства незаконна міграція має регулюватися не імміграційним, а кримінальним законодавством; 2) створення спеціальних органів у сфері протидії незаконній міграції; 3) захист прав і надання допомоги мігрантам із метою їх участі у розкритті механізму переправлення осіб через кордон та виявлення всіх учасників злочинної мережі; 4) підвищення кваліфікації прикордонників; 5) посилення міжнародного співробітництва в обміні досвідом запобігання незаконній міграції» [65, с. 96].

З метою протидії незаконній міграції прийнято Указ Президента України «Про Концепцію державної міграційної політики». Реалізація положень Концепції у сфері боротьби з нелегальною міграцією передбачає, зокрема: посилення відповідальності за правопорушення, пов'язані з нелегальною міграцією, та внесення в установленому порядку відповідних законодавчих пропозицій; активізацію переговорного процесу з питань укладення міжнародних договорів з державами міграційного ризику про реадмісію осіб; підвищення ефективності прикордонного та внутрішнього міграційного контролю; залучення коштів міжнародних організацій для вирішення питань, пов'язаних із незаконною міграцією [237]. Реалізація завдань цієї концепції надасть можливість частково усунути умови, що сприяють незаконній міграції на території України.

Розглядаючи заходи спеціально кримінологічного запобігання незаконній міграції, варто звернути увагу насамперед на необхідність додаткової криміналізації суспільно небезпечних діянь, пов’язаних із нею. До таких діянь, як ми уже зазначали у Розділах 1 та 2 роботи, належить незаконне перетинання державного кордону України та організація незаконного перебування іноземців та осіб без громадянства на території України. На думку Ю. Ю. Бишевського, міграція як кримінологічна проблема має розглядатися з точки зору державної міграційної політики. При цьому її завдання можуть бути сформульовані таким чином: недопустимою слід визнавати протидію міграції як позитивному явищу; необхідно протидіяти криміногенним умовам міграції; обов’язковою є боротьба з так званою «кримінальною» міграцією [18, с. 9]. Слід погодитися із наведеною точкою зору з огляду на те, що міжнародне співтовариство визначає міграцію як позитивне явище, що спрямоване на реалізацію інтересів осіб, що її здійснюють. Це трудові, культурні, економічні інтереси тощо. Протидія діянням, що полягають у наданні можливості мігрантам реалізувати свої інтереси у протизаконний спосіб, без належних підстав або з порушенням порядку здійснення міграційних процесів покликано забезпечити охорону вищезазначеному порядку суспільних відносин. Щодо «кримінальної» міграції, варто зазначити про необхідність встановлення кримінальної відповідальності за незаконне перетинання державного кордону з відповідною протиправною метою, коли мета мігранта, що незаконно перетинає державний кордон України полягає у завданні шкоди інтересам держави, вчинення злочинів на території цієї держави тощо. Таке розрізнення видів міграційних процесів надає можливість забезпечити право осіб на свободу пересування, а також забезпечити ефективну та цілісну кримінально-правову охорону порядку здійснення міграційних процесів з урахуванням міжнародних зобов’язань держави.

Ураховуючи наведене, у КК доцільно криміналізувати незаконне перетинання кордону України так званими «кримінальними мігрантами». Щодо визначення відповідного поняття А. П. Мозоль виділяє такий різновид міграції, як кримінальна міграція, що відрізняється кримінальними (злочинними) цілями приїзду. Іншими словами, це міграція, що стимулюється антигромадськими інтересами, мотивами здійснення злочинів. Кримінальна міграція – це поняття, прийняте кримінологами для виділення контингентів мігрантів, що прибувають зі злочинними цілями і тому вимагають підвищеної профілактичної уваги. Детермінанти нелегальної міграції і злочинності тісно переплітаються між собою, що робить вказані явища взаємопов'язаними [171, с. 13].

До спеціально кримінологічних заходів протидії незаконній міграції М. Г. Колодяжний відносить перекриття транснаціональних потоків нелегальної міграції з території РФ [110, с. 10].У контексті протидії незаконному перетинанню державного кордону України варто зазначити і про необхідність забезпечення технічного захисту лінії державного кордону з РФ шляхом створення перешкод для безконтрольного перетинання державного кордону поза пунктами пропуску. В аспекті адміністративного кордону тимчасово окупованої території необхідно забезпечити його суцільний інженерно-технічний захист. З 2014 р. в Україні реалізується проект «Стіна» або «Європейський Вал». Це фортифікаційний проект, котрий має підвищити рівень безпеки на суходільному кордоніУкраїни та РФ. Відповідно до цього проекту пропонується облаштувати оборонні споруди, системи спостереження, рокади на всій довжині кордону. Також має бути облаштоване морське узбережжя держави та демаркаційна лінія на межі Кримської автономії [258]. Окрім цього одними із основних завдань Стратегії розвитку Державної прикордонної служби визначено створення нової системи захисту державного кордону з РФ та іншими суміжними державами як гарантування державного суверенітету і забезпечення національної безпеки [254]. В умовах відсутності технічної захищеності державного кордону України ефективним заходом необхідно визнати систематичне проведення спеціальних профілактичних заходів органами ДМСУ, МВСУ та ДПСУ, таких як «Кордон», «Мігрант», «Іноземець», «Рубіж», про що наголошує М. Г. Колодяжний [110, с. 10].

Зважаючи на різні рівні ризиків забезпечення безпеки державних кордонів з огляду на статус територій, з якими Україна межує, можна виокремити технічні недоліки облаштування державного кордону залежно від його ділянок:1) на ділянках державного кордону України з іншими державами (заходи: створення технічних та інженерних перешкод для перетину кордону, координація по локалізації окремих ділянок кордону, які використовуються для безконтрольної міграції); 2) на ділянках державного кордону України з квазі-державами (повноцінне інженерно-технічне облаштування захисту державного кордону, що межує з невизнаною Придністровською Республікою); 3) на ділянках адміністративного кордону з ТОТ України (АРК) (створення цілісної лінії адміністративного кордону); 4) на ділянках адміністративного кордону з ТОТ терористичними організаціями «ДНР» та «ЛНР» в окремих районах Донецької та Луганської областей (створення суцільної лінії адміністративного кордону, залучення ЗСУ для захисту лінії адміністративного кордону поза пунктами пропуску).

Ще одним спеціально кримінологічним заходом протидії незаконній міграції є забезпечення повноцінного інтегрованого обліку осіб, що перетинають державний кордон України. Проведення чіткого обліку осіб, які перетинають державний кордон та створення ефективних облікових баз даних осіб, які входять до зони ризику у сфері незаконної міграції є одним із основних завдань держави. У Методиці аналізу ризиків з метою протидії нелегальній міграції передбачено порядок обміну між органами державної влади статистичною та аналітичною інформацією з питань протидії нелегальній міграції [251].

Згідно з п. 6 Методики статистичною інформацією є відомості про: чисельність та громадянство виявлених нелегальних мігрантів; чисельність іноземців та осіб без громадянства з країн міграційного ризику, які звернулися з клопотанням до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном про оформлення віз для в’їзду в Україну, за громадянством та типами віз; кількість та типи віз для в’їзду в Україну, оформлених іноземцям та особам без громадянства з країн міграційного ризику, за громадянством; чисельність іноземців та осіб без громадянства з країн міграційного ризику, яким дипломатичними представництвами та консульськими установами України за кордоном було відмовлено в оформленні віз, за громадянством, типами віз та причинами відмови; чисельність та громадянство іноземців та осіб без громадянства з країн міграційного ризику, які звернулися з клопотанням про отримання статусу біженця в Україні; чисельність та громадянство іноземців та осіб без громадянства з країн міграційного ризику, які змінили статус перебування в Україні; чисельність та громадянство іноземців та осіб без громадянства, яким продовжено термін перебування в Україні; чисельність та громадянство іноземців та осіб без громадянства, які навчаються у вищих навчальних закладах; чисельність та громадянство нелегальних мігрантів, відносно яких прийнято рішення про видворення з України, у тому числі в примусовому порядку, та про заборону в’їзду в Україну; чисельність та громадянство іноземців та осіб без громадянства, яким відмовлено у в’їзді в Україну, у тому числі через непідтвердження мети поїздки; чисельність та громадянство іноземців та осіб без громадянства з країн міграційного ризику, які в’їхали або виїхали з України; кількість виданих, продовжених та анульованих дозволів на застосування праці іноземців та осіб без громадянства; чисельність та громадянство іноземців та осіб без громадянства, притягнутих до адміністративної та кримінальної відповідальності під час перебування в Україні; чисельність та громадянство мігрантів, прийнятих та переданих згідно з угодами про реадмісію осіб [251].

Також вище зазначеною Методикою передбачено, що аналітичною інформацією визнаються відомості щодо: виявлення фізичних та юридичних осіб, які порушували законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; способів незаконного перетинання державного кордону України з використанням підроблених документів, запрошень неіснуючих підприємств та установ різних форм власності; соціально-політичної ситуації в країнах походження та транзиту нелегальних мігрантів. Таким чином, запровадження механізмів збору та обробки аналітичної інформації у сфері незаконної міграції сприятиме підготовці обґрунтованих пропозицій щодо змін правового регулювання та правозастосовної практики у сфері протидії незаконній міграції.

В межах реалізації Стратегії розвитку ДПСУ передбачено такі заходи: створення в пунктах пропуску через державний кордон України підсистем з функціями оброблення інформації про осіб, які перетинають державний кордон, та їх паспортних документів з використанням електронних носіїв інформації, у тому числі з функцією біометричного контролю; забезпечення доступу прикордонників, які здійснюють прикордонний контроль в пунктах пропуску через державний кордон, до баз даних правоохоронних органів та Міжнародної організації кримінальної поліції – Інтерполу; модернізації системи автоматизованої ідентифікації іноземців та осіб без громадянства, яким відмовлено у праві в’їзду в Україну в пунктах пропуску через державний кордон; запровадження систем управління рухом транспортних засобів та «єдиного вікна» в пунктах пропуску для автомобільного сполучення; розгортання мережі судово-експертних установ експертної служби ДПСУ із судової експертизи паспортних документів, які використовуються під час перетинання державного кордону [254].

Необхідність кодифікації міграційного законодавства. У міграційному профілі України за 2011–2015 роки констатовано, що «значна за обсягами законодавча база управління міграційними процесами потребує розгляду питання щодо доцільності розробки Кодексу міграційного законодавства як цілісного документа, в якому будуть відображені всі процедури, пов’язані з документуванням громадян України, правовим статусом іноземців та осіб без громадянства від моменту перетину ними державного кордону України і до набуття громадянства України, наданням притулку тощо» [165, с. 71]. Зазначимо, що у зв’язку із значною кількістю законодавчих актів у сфері міграції, підзаконних нормативно-правових актів КМУ, наказів профільних міністерств і відомств (ДПСУ, МВСУ, ДМСУ, спільних наказів органів виконавчої влади) вважаємо слушним розроблення кодифікованого акта у сфері регулювання міграційних процесів, що надасть можливість систематизувати законодавство у цій сфері.

Удосконалення взаємодії органів державної влади, до повноважень яких віднесено протидію незаконній міграції. До цих органів слід віднести ДПСУ, ДМСУ, МВСУ. Основним проблемним питанням на сьогодні є їх ресурсне забезпечення з метою виконання покладених законодавством завдань на ці органи та їх технічне забезпечення. Також варто зазначити, що для забезпечення безпеки державного кордону у Стратегії розвитку ДПСУтакож передбачаються заходи щодо врегулювання на законодавчому рівні порядку та способів залучення підрозділів ЗСУ, Національної гвардії та правоохоронних органів до виконання завдань з посилення охорони державного кордону, припинення збройних та інших провокацій на державному кордоні в мирний час і за межами району проведення АТО; проведення спільних навчань щодо виконання завдань з посилення охорони державного кордону та припинення збройних та інших провокацій на державному кордоні [254]. Таким чином, основним заходом протидії слід визначити внесення змін в законодавство з метою надання можливості ЗСУ здійснювати заходи по охороні державного кордону спільно з ДПСУ.

Міждержавне співробітництво у сфері протидії незаконній міграції. Важливим заходом протидії є поглиблення міждержавного співробітництва у сфері протидії незаконній міграції. До основних заходів запобігання незаконній міграції слід віднести:

– підписання угод про реадмісію. Слід зазначити, що країнами міграційного ризику для України є країни, визначені в додатку 2 до Інструкції про порядок оформлення іноземцям та особам без громадянства віз для в’їзду в Україну і транзитного проїзду через її територію. Загалом до цього переліку входить 86 країн світу. Необхідно встановити ефективний та суцільний контроль за видами дозволів щодо тимчасового, транзитного, туристичного перебування іноземців та осіб без громадянства на території України з метою дієвого моніторингу осіб, які порушують міграційне законодавство. Також механізмом протидії незаконній міграції є запровадження механізмів реадмісії з усіма країнами, з якими держава України має спільні кордони та з 86 країнами, що віднесені до групи ризику.

Відповідно до інформації ДМСУ на сьогодні триває діалог стосовно опрацювання текстів імплементаційних протоколів про реадмісію з 11 країнами ЄС. Крім цього, опрацьовуються тексти Угоди про реадмісію осіб та імплементаційних протоколів до неї з Швейцарською Конфедерацією та Сербією. Також ВРУ ратифікувала Угоду між КМУ та Урядом Ісландії про реадмісію осіб [295]. Зазначимо, що в ході проведеного нами анкетування 60% респондентів серед заходів спеціально кримінологічного запобігання незаконній міграції назвали укладення двосторонніх угод про реадмісію з усіма країнами, які віднесено до групи ризику у сфері незаконної міграції;

– запровадження організаційно-правових умов спільного контролю за недоторканністю державного кордону із державами-сусідами. Протидія нелегальній міграції передбачає, зокрема: вдосконалення правового поля та механізмів співпраці у протидії нелегальній міграції, а також розвиток міжнародного та міжвідомчого співробітництва щодо обміну інформацією про загрози у сфері прикор­донної безпеки; продовження впровадження 4-рівневої сучасної системи контролю за в’їздом та перебуванням в Україні іноземців [99, с. 166]. Так, згідно зі ст. 10 Протоколу Держави-учасниці, які мають спільні кордони або знаходяться на маршрутах, по яких здійснюється незаконний ввіз мігрантів обмінюються інформацією з таких питань, як: a) пункти відправлення і призначення, а також маршрути, перевізники і транспортні засоби, які, як це відомо або підозрюється, використовуються будь-якою організованою злочинною групою, яка бере участь у вчиненні діянь, зазначених у ст. 6 цього Протоколу; b) дані про організації або організовані злочинні групи, які, як це відомо або підозрюється, беруть участь у вчиненні діянь, зазначених у ст. 6 цього Протоколу, і методи, які вони використовують; c) відмітні ознаки дійсності та належна форма документів на в'їзд/виїзд, які видаються Державою-учасницею, і відомості про викрадені бланки документів на в'їзд/виїзд або посвідчень особи або їх наступне неправомірне використання; [259]. Про необхідність посилення взаємодії із відповідними підрозділами боротьби із нелегальною міграцією передусім європейських країн, що мають спільні кордони з Україною вказує і М. Г. Колодяжний [110, с. 10].

Індивідуальне кримінологічне запобігання незаконній міграції полягає у здійсненні комплексу заходів, спрямованих на усунення умов незаконної міграції громадян України, іноземців та осіб без громадянства. Таке запобігання передбачає як вплив на осіб, які за виявленими закономірностями особи злочинця, що вчиняє незаконну міграцію можуть вчиняти такі злочини (наприклад, безробітні жителі прикордонних зон, іноземці, які є громадянами країн, що віднесені до груп ризику незаконної міграції та тимчасово проживають на території України), так і засуджених за ст.ст. 332, 3321 КК, що відбули призначене покарання.

Як зазначає А. О. Йосипів, «основне завдання індивідуальної профілактики виявити реальні закономірності антигромадської поведінки, показати механізм її формування та зміни. Для цього необхідно своєчасно виявляти осіб, від яких можна очікувати вчинення правопорушень та здійснювати щодо них профілактичний вплив. Це передбачає вирішення комплексу питань, до числа яких, зокрема, належать такі: виявлення осіб, чия поведінка, погляди, моти­ви і т.п. свідчать про можливість вчинення правопорушення; вивчення цих осіб та джерел негативного впливу на них; дослідження можливостей створення сприятливої обставин, щоб не допустити вчинення злочинів; усунення джерел негативного впливу; контроль за поведінкою таких осіб та способом їх життя; періодичні перевірки результатів проведених профілактичних заходів» [95].

За спостереженнями В. В. Голіни, «вдосконалення запобіжної функції кримінального законодавства на сучасному етапі протидії злочинності лежить у таких площинах: усунення умов, що послабляють мотиваційний вплив застосування кримінального законодавства з його негативними соціальними і правовими наслідками, підвищення загальнообов’язковості санкцій, поглиблення знань стосовно розуміння злочинності і злочинця, розширення законодавчо закріплених можливостей у конкретних життєвих ситуаціях прийняття правомірного рішення» [64, с. 114–116].

Індивідуальне запобігання незаконній міграції має здійснюватися на основі вжиття заходів для усунення тих причин та умов, які сприяли вчиненню злочинів, передбачених ст.ст. 332, 3321 КК конкретними особами. На нашу думку, такі заходи мають розроблятися з урахуванням ознак кримінологічного портрета особи злочинця (підрозділ 3.2), зокрема:

– працевлаштування чоловіків у віці 30–50 років на прикордонних територіях. За кримінологічним портретом, середній вік засуджених за ст. 332 КК складає 45 років. При цьому більше 90% засуджених – це чоловіки, як правило, безробітні.

– розробка та втілення індивідуальних програм по контролю за діяльністю осіб, які вчинили злочин, передбачений ст. 332 КК. Так, на думку А. П. Мозоля, «з метою профілактичного впливу на організаторів та посередників переправлення нелегальних мігрантів необхідно: виявляти і ставити на облік осіб з місцевих жителів, які притягувалися раніше до відповідальності за пособництво злочинній діяльності; проводити індивідуально-профілактичну роботу з цією категорією осіб; здійснювати правову пропаганду, яка викликала б у мешканців прикордонних районів нетерпиме ставлення до пособництва нелегальній міграції; створювати умови, які стимулювали б українських громадян до виявлення незаконних мігрантів та осіб, що беруть участь у переправленні їх через державний кордон» [171, с. 13–14].

– оскільки злочин, передбачений ст. 332 КК у 25% випадків вчиняють – іноземці до індивідуальних заходів запобігання незаконній міграції слід віднести контроль за працевлаштуванням та родом занять іноземців, які постійно або тимчасово проживають на території України, відповідність їх діяльності заявленій під час імміграції меті прибуття в Україну (трудові мігранти, студенти тощо);

– забезпечення невідворотності покарання за вчинення злочинів, пов’язаних із незаконною міграцією, усунення недоліків судової практики в частині необґрунтованого звільнення від відбування покарання за ст. 332 КК з випробуванням (досягає 70% випадків);

– створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених за ст.ст. 332, 3321 КК, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, що полягає у: 1) здійсненні нагляду за особами, звільненими від відбування покарання з випробуванням органами кримінально-виконавчої інспекції; 2) встановленням адміністративного нагляду за поведінкою окремих осіб, які були засуджені за ч.ч. 2. 3 ст. 332, ч. 3 ст. 3321 КК, звільнених з місць позбавлення волі; 3) надання допомоги особам, які звільнені з місць відбування покарання згідно з нормами глави 24 КВК України;

– удосконалення застосування за вчинення відповідних злочинів заходів кримінально-правового характеру. С. А. Чибулаєва зазначає, що загальною світовою тенденцією у законодавстві розвинутих країн є введення у системі кримінально-правового впливу заходів, що не пов’язані із покаранням, а також реформування цвілому системи правового впливу на правопорушника. Вектором такого реформування є законодавче забезпечення попереджувальних заходів та заходів кримінально-правового характеру, зокрема і конфіскації майна як виду такого заходу, а не покарання [366, с. 564].

Відповідно до ст. 961 КК з урахуванням змін у 2016 р. спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених КК, за умови вчинення умисного злочину або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі НМДГ.

Таким чином, за вчинення злочинів, передбачених у ст.ст. 332, 3321 КК, передбачено застосування спеціальної конфіскації, а за вчинення злочину, передбаченого у ч. 3 ст. 332 КК, також застосовується конфіскація майна. Зазначені кримінально-правові механізми надають можливість забезпечити конфіскацію засобів вчинення злочину, які використовуються для переправлення незаконних мігрантів (як правило, це транспортні засоби). Проте, аналіз практики призначення додаткового покарання у виді конфіскації майна показує, що таке покарання у 2012 р. призначалася до 8-ми засуджених (11%), у 2013 р. – до 14-ти засуджених (15%), у 2014 р. – до 13 засуджених (13%), у 2015 р. – щодо 11 засуджених (16%). Таким чином, застосування додаткового покарання у виді конфіскації майна за аналізований період складає в середньому 14%. Тому вважаємо, що поширення застосування спеціальної конфіскації за вчинення злочинів, передбачених ст.ст. 332, 3321 КК, забезпечить ефективне індивідуальне запобігання цим злочинам;

– застосування заходів кримінально-правового характеру до юридичних осіб за вчинення злочину, передбаченого ст. 332, 3321 КК. Одним із шляхів протидії нелегальній міграції В. Г. Севрюк визначає необхідність здійснення заходів щодо припинення протиправної діяльності фізичних і юридичних осіб, які незаконно переправляють мі­грантів в Україну або транзитом переміщують їх через територію України [283, с. 4]. Погоджуємося із необхідністю здійснювати дієві заходи у цій сфері. Слід зазначити, що за оцінками голови Європолу у 2015 р .оборот коштів, отриманих від організації нелегальної міграції, склав від 3 до 6 млрд. дол. [203].

Проблемним питанням, що стосується нормативного забезпечення механізмів протидії незаконній міграції, що вчиняється із допомогою юридичних осіб (туристичних бюро, інших підприємств) є відсутність законодавчих механізмів застосування до них заходів кримінально-правового характеру, передбачених у Розділ XIV-1 Загальної частини КК. Так, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 963 КК, вчинення її уповноваженою особою від імені та в інтересах юридичної особи будь-якого із злочинів, передбачених ст.ст. 109, 110, 113, 146, 147, ч.ч. 2–4 ст. 1591, ст.ст.160, 260, 262, 436, 437, 438, 442, 444, 447 КК. Таким чином, до вказаного переліку злочинів не належать злочини, що полягають у незаконній міграції (ст.ст. 332, 3321, 334 КК). При цьому, згідно з ч. 2 ст. 964 заходи кримінально-правового характеру, у випадках, передбачених п.п. 3 і 4 ч. 1 ст. 963 КК, можуть бути застосовані судом до суб’єктів приватного та публічного права резидентів та нерезидентів України. Разом з цим, до юридичних осіб за правилами статей 967–969 може бути застосовано штраф, конфіскацію майна, ліквідацію.

Відповідно до ст. 2 (Відповідальність юридичних осіб) Рамкового рішення Ради ЄС про підвищення стандартів кримінальної відповідальності з метою покарання за допомогу незаконному в'їзду, транзиту і перебуванню, кожна держава-член вживає необхідних заходів з метою забезпечити, щоб юридичні особи могли залучатися до відповідальності за злочини, згадані в параграфі 1 статті 1 (a) відносно всякої особи, яка умисно допомагає особі, що не належить до громадянства держави-члена, проникнути на територію або вчинити транзитний проїзд через територію держави-члена, порушуючи законодавство цієї держави про в'їзд та транзит іноземців; b) відносно всякої особи, яка умисно та в корисливих цілях допомагає особі, що не належить до громадянства держави-члена, залишатися на території держави-члена в порушення законодавства цієї держави про перебування іноземців), коли ці злочини здійснені на їх користь [262].

Окремо зазначимо, що у Дохійській Декларації про внесення питань попередження злочинності й кримінального правосуддя у ширший порядок денний ООН з метою вирішення соціальних та економічних проблем і сприяння забезпеченню верховенства права на національному та міжнародному рівнях, а також участі громадськості 2015 р. встановлено рекомендацію розглядати під час розслідування і кримінального переслідування у зв’язку із злочинами, які стосуються незаконного ввезення мігрантів, можливість паралельного проведення фінансових розслідувань з метою відстежування, заморожування і конфіскації доходів, отриманих в результаті вчинення таких злочинів» [77, c. 11]. З огляду на вказану рекомендацію, ООН визнає той факт, що при організації незаконного переправлення осіб через державний кордон в більшості випадків у суб’єктів злочину наявний корисливий мотив, що в неорганізованих формах полягає у передачі грошових коштів між фізичними особами за вчинення вищезазначених дій. Проте, оскільки випадки сприяння незаконній міграції набувають все більш організованих форм та зрощуються з легальними формами діяльності, в тому числі і підприємницької, для отримання грошових коштів від незаконної міграції використовуються юридичні особи, як правило, у сфері туризму, для легалізації грошових коштів здобутих злочинним шляхом та прикриття їх походження.

Ураховуючи наведене вище, вважаємо за необхідне внести до переліку злочинів, за вчинення яких передбачено можливість застосування заходів кримінально-правового характеру до юридичних осіб, за вчинення злочинів, передбачених у ч.ч. 2, 3 ст. 332 та ч.ч. 2, 3 ст. 3321 КК, що надасть можливість підвищити ефективність кримінально-правової протидії незаконній міграції. Аналіз санкцій у цих частинах статей вказує на те, що це злочини середньої тяжкості (ч. 2 ст. 3321) та тяжкі злочини (ч.ч. 2. 3 ст. 332, ч. 3 ст. 3321).

Проблемним також є питання відсутності правового регулювання щодо відповідальності за переправлення осіб через адміністративний кордон ТОТ, оскільки у ст. 3321 КК встановлено відповідальність за порушення порядку в’їзду на ТОТ або виїзду з неї. Таким чином постає питання про наявність/відсутність відповідальності осіб, в тому числі і службових осіб юридичних осіб стосовно сприяння у вищезазначених діях.

Варто зазначити, що 3 липня 2015 р. у ВРУ зареєстровано проект Закону України (реєстраційний номер 2285а), яким пропонується доповнити ст. 3321 КК частиною такого змісту: «Діяльність осіб, спрямована на надання транспортних, туристичних або інших послуг з порушенням встановленого законодавством України порядку в’їзду на тимчасово окуповану територію та виїзду з неї та пов’язаних з ними осіб відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» [252]. На нашу думку, зазначений законопроект не може бути прийнятий, проте використання юридичних осіб для вчинення злочину, передбаченого ст. 3321 КК має враховуватись шляхом можливості застосування заходів кримінально-правового характеру до юридичних осіб, які використовуються суб’єктами злочину, передбаченого ст 3321 КК.

Ураховуючи те, що транснаціональні злочинні організації в більшості випадків використовують для організації незаконної міграції на різних етапах юридичні особи як легальне прикриття своєї злочинної діяльності та механізм передання грошових коштів, доцільно внести до переліку злочинів, за вчинення яких передбачено можливість застосування заходів кримінально-правового характеру до юридичних осіб, статті 332, 3321 КК, що надасть можливість підвищити ефективність кримінально-правової протидії незаконній міграції.

Висновки до 3 розділу

Причинами незаконної міграції, її організації слід визначити сформовану у її суб’єктів мотивацію здійснити міграційні процеси у протизаконний спосіб. В свою чергу умовами незаконної міграції, її організації слід визначити соціально-економічні, організаційно-управлінські, технічні умови. Серед соціально-економічних умов та технічних умов, що сприяють незаконній міграції варто окремо виділити умову наявності збройних конфліктів на території України та тимчасову окупацію частини території держави.

В аспекті технічного оснащення ділянок державного кордону існують окремі умови, що сприяють незаконній міграції, які визначають різні рівні ризиків незаконного переправлення осіб через державний кордон та можуть бути класифіковані залежно від території, що межує з ділянками державного або адміністративного кордону таким чином: 1) на ділянках державного кордону України з іншими державами; 2) на ділянках державного кордону України з квазі-державами; 3) на ділянках адміністративного кордону з ТОТ України (АРК); 4) на ділянках адміністративного кордону з ТОТ терористичними організаціями «ДНР» та «ЛНР» в окремих районах Донецької та Луганської областей.

На основі проведеного дослідження за результатами аналізу ознак суб’єкта та характеристики особи злочинця, який вчинив незаконне переправлення осіб через державний кордон України, проведеної на основі даних судової статистики за 2012–2015 роки, розроблено кримінологічний портрет особистості такого злочинця. В основному злочин, передбачений у ст. 332 КК, вчиняє особа чоловічої статі у співучасті з іншою особою, громадянин України, у віці від 30 до 50 років, як правило з повною загальною середньою освітою або професійно-технічною освітою, який не працює та не навчається, раніше не судимий.

До заходів загальносоціального запобігання незаконній міграції слід віднести: підвищення економічного добробуту населення; забезпечення працевлаштування населення та скорочення безробіття; підвищення стандартів соціального захисту населення; соціально-економічне забезпечення внутрішньо переміщених з тимчасово окупованої території осіб; встановлення чітких законодавчих механізмів здійснення громадянами України міграційних процесів, які надають можливість задовольнити потреби населення у трудовій міграції у законний спосіб; удосконалення обліку громадян України, іноземців та осіб без громадянства, що постійно або тимчасово проживають на території України тощо.

До заходів спеціально кримінологічного запобігання незаконній міграції слід віднести, зокрема: встановлення кримінальної відповідальності за незаконне перетинання державного кордону та за організацію незаконного перебування іноземців та осіб без громадянства на території України; проведення кодифікації міграційного законодавства; перекриття транснаціональних потоків нелегальної міграції з території РФ; забезпечення інженерного та технічного захисту державного кордону; забезпечення повноцінного інтегрованого обліку осіб, що перетинають державний кордон; удосконалення взаємодії органів державної влади, до повноважень яких віднесено протидію незаконній міграції; посилення міжнародного співробітництва у сфері протидії незаконній міграції.

Заходи індивідуального запобігання незаконній міграції полягають у впливі органів держави на умови, що сприяли вчиненню злочину, передбаченого ст. 332 КК, виходячи з характеристики кримінологічного портрету особи, що вчиняє незаконне переправлення осіб через державний кордон України.

Зважаючи на те, що транснаціональні злочинні організації в більшості випадків використовують для організації незаконної міграції на різних етапах юридичні особи як легальне прикриття своєї злочинної діяльності та механізм передання грошових коштів, доцільно внести до переліку злочинів, за вчинення яких передбачено можливість застосування заходів кримінально-правового характеру до юридичних осіб, статті 332, 3321 КК, що надасть можливість підвищити ефективність кримінально-правової протидії незаконній міграції.

<< | >>
Источник: ОГНЄВ ТАРАС ЄВГЕНІЙОВИЧ. НЕЗАКОННА МІГРАЦІЯ: КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВІ ТА КРИМІНОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. КИЇВ –2016. 2016

Скачать оригинал источника

Еще по теме 3.3 Заходи запобігання незаконній міграції:

  1. Розділ V ЗАПОБІГАННЯ НАДЗВИЧАЙНИМ СИТУАЦІЯМ
  2. Стаття 96. Фінансування робіт із запобігання та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій
  3. Стаття 98. Створення та використання матеріальних резервів для запобігання і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій
  4. Розділ XVІI ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІЯ КОНТРАБАНДІ
  5. Глава 66. Заходи щодо запобігання та протидії контрабанді
  6. Стаття 121. Запобігання авіаційним подіям та інцидентам
  7. Стаття 211. Заходи щодо запобігання банкрутству суб'єктів підприємництва
  8. Стаття 107. Шкідлива дія вод і заходи щодо запобігання їй та усунення її наслідків
  9. Стаття 108. Невідкладні заходи щодо запобігання стихійному лихові, спричиненому шкідливою дією вод, аваріям на водних об'єктах та ліквідації їх наслідків
  10. Стаття 263. Запобігання або зменшення збитків
  11. Стаття 6. Запобігання адміністративним правопорушенням
  12. Стаття 166-9. Порушення законодавства щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення
  13. 3.1. Поняття та основні заходи загальносоціального запобігання злочинам у сфері нотаріальної діяльності
  14. Спеціально-кримінологічне запобігання злочинам у сфері нотаріальної діяльності
  15. Індивідуальні заходи запобігання злочинам у сфері нотаріальної діяльності