<<
>>

ВСТУП

Актуальність теми. Кримінальний кодекс України має своїм завданням не лише правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а й запобігання злочинам.

Ефективність превентивної діяльності має місце не лише тоді, коли держава призначає особі покарання або застосовує інші заходи кримінально-правового характеру, а й тоді, коли за певних умов особа не відбуває покарання.

КК України передбачає, що за наявності певних підстав та умов особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності, від покарання та його відбування, а також від застосування заходів кримінально-правового характеру, у тому числі у зв’язку із закінченням строків давності. При цьому у КК міститься п’ять «давнісних» статей: 49 – звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності, 74 (ч. 5) – звільнення від покарання у зв’язку із закінченням строків давності, 80 – звільнення від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку, 96-5 – звільнення юридичної особи від застосування заходів кримінально-правового характеру та 106 – звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання осіб, які вчинили злочини у віці до вісімнадцяти років. Ст. 96-5 КК є новелою вітчизняного кримінального законодавства. Відповідний кримінальний закон був прийнятий у зв’язку з виконанням Україною Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України та набрав чинності 27 квітня 2014 року.

За даними Державної судової адміністрації України у 2012 році було винесено 5 769 постанов про звільнення від кримінальної відповідальності, з них – 2 491 за давністю, що становить 43,2 % від загальної кількості постанов. У 2012 році було задоволено 112 172 клопотань щодо розгляду питань у порядку виконання судових рішень, з них – 49 у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку, що становить 0,04 %[1].

У 2013 році усього було звільнено від кримінальної відповідальності 170 осіб, з них – 76 за давністю, що становить 44,7 % від загальної кількості постанов. У 2013 році було звільнено від відбування покарання 5 870 осіб, з них 10 – у зв’язку з давністю виконання обвинувального вироку, що становить 0,2 %[2].

Незважаючи на великий відсоток осіб, які звільняються за давністю, все ж практичні працівники стикаються з багатьма труднощами, пов’язаними із застосуванням відповідних кримінально-правових норм. Серед науковців немає одностайності при вирішенні питання правової природи давності у кримінальному праві, щодо дня вчинення злочинів з матеріальним складом, продовжуваних та триваючих злочинів, незакінчених злочинів, а також злочинів, вчинених у співучасті тощо.

У різний час внесок у розробку вчення про давність у кримінальному праві зробили, зокрема, такі вчені-криміналісти, як: Х.Д. Алікперов, Д.С. Азаров, З.А. Астеміров, Ю.В. Баулін, О.П. Горох, В.Г. Даєв, А.Н. Демич, О.О. Дудоров, Н.Д. Дурманов, А.В. Єндольцева, О.О. Житний, В.С. Зиков, Л.В. Іногамова-Хегай, С.А. Квелідзе, С.Г. Келіна, Г.Д. Коробков, О.О. Книженко, І.В. Красницький, Л.П. Крассмауль, Л.Л. Кругліков, Л.В. Лобанова, С.В. Маліков, В.В. Мальцев, М.А. Махмудова, А.Г. Мокшанов, П.Я. Мшвеніярадзе, А.А. Музика, В.О. Навроцький, Д.В. Орлов, Є.О. Письменський, А.Д. Прошляков, В.К. Саблер, В.В. Свєрчков, В.В. Скибицький, В.Є. Смольніков, Н.Д. Сухарева, Ю.М. Ткачевський та інші.

До проблем давності у кримінальному праві України, які залишаються недостатньо дослідженими або не знайшли свого остаточного розв’язання, належать, зокрема: визначення давності як юридичної конструкції та виокремлення її елементів; встановлення початкового та (або) кінцевого моментів перебігу строків давності; визначення дня вчинення злочинів з матеріальним складом, триваючих та продовжуваних злочинів, незакінчених злочинів та злочинів, вчинених у співучасті; характеристики підстав зупинення та переривання строків давності, та загалом – виявлення вад законодавства і правозастосовної діяльності в аспекті цієї проблеми.

Викладене свідчить про актуальність обраної теми дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження відповідає Концепції реалізації державної політики у сфері профілактики правопорушень на період до 2015 року (схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 р. № 1209-р.). Дисертаційне дослідження виконано згідно з планами науково-дослідних робіт Київського університету права НАН України за темами «Доктринальні засади розвитку держави та права: аналіз національних та міжнародних тенденцій» (номер державної реєстрації 0112U00270); «Дослідження основних інститутів держави та суспільства: компаративістичний аналіз сучасних правових доктрин» (номер державної реєстрації 0114U000796).

Мета і задачі дослідження. Метою роботи є систематизація знань про давність як юридичну конструкцію у кримінальному праві України, а також вироблення рекомендацій і пропозицій по вдосконаленню кримінального закону і практики його застосування.

Відповідно до поставленої мети було сформульовано такі задачі:

– визначити поняття та структуру давності як юридичної конструкції в кримінальному праві України;

– проаналізувати у ретроспективній площині давність у вітчизняному кримінальному законодавстві;

– вивчити зарубіжний досвід в частині регламентації питань про давність;

– охарактеризувати елементи давності як юридичної конструкції кримінального права України;

– визначити початковий та кінцевий моменти строків давності, а також їх тривалість;

– охарактеризувати обставини, які зупиняють або переривають перебіг строків давності;

– здійснити кримінально-правову характеристику винятків із правил застосування давності;

– визначити юридичні наслідки застосування давності;

– сформулювати пропозиції щодо вдосконалення давності як юридичної конструкції кримінального права України.

Об’єктом дослідження є кримінально-правові відносини, які виникають у зв’язку з перебігом строків давності.

Предметом дослідження є давність у кримінальному праві України.

Методи дослідження. У процесі дослідження використані загальнонаукові та спеціальні методи пізнання правових явищ. Застосування історичного методу сприяло вивченню процесу виникнення та становлення давності в ретроспективній площині (підрозділ 1.2); порівняльно-правовий метод використовувався для вивчення досвіду регламентації давності в Україні та зарубіжних державах (підрозділ 1.3); догматичний метод застосовувався для встановлення змісту кримінально-правових понять, які характеризують давність, з’ясування закономірностей дії права за допомогою правил юридичної логіки (підрозділи 1.1, 2.1, 2.2, 2.3, 2.4, 2.5); застосування структурно-системного методу слугувало дослідженню особливостей давності як юридичної конструкції кримінального права України, визначенню її елементів з урахуванням внутрішніх (у межах кримінального права) і міжгалузевих зв’язків відповідних правових норм (підрозділи 1.1, 2.1, 2.2, 2.3, 2.4, 2.5); соціологічний метод використовувався під час анкетування працівників суддів, прокурорів, слідчих органів внутрішніх справ і сприяв розробленню пропозицій, спрямованих на вдосконалення давності як юридичної конструкції кримінального права (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3, 2.4, 2.5); статистичний метод застосовувався для аналізу емпіричної інформації (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3, 2.4, 2.5).

Емпіричну базу дослідження становлять: матеріали опублікованої судової практики (усього вивчено 500 кримінальних справ (кримінальних проваджень), внесених до Єдиного державного реєстру судових рішень за 2010-2014 р.р.), статистичні дані Державної судової адміністрації України; результати анкетування практичних працівників (опитано 300 суддів, прокурорів та слідчих органів внутрішніх справ).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним із перших у вітчизняній науці кримінального права комплексним і системним дослідженням концептуальних проблем давності як юридичної конструкції кримінального права України.

У праці сформульовано та обґрунтовано або додатково аргументовано низку висновків, теоретичних положень і пропозицій. До положень, що мають наукову новизну, зокрема, належать:

Вперше:

1) на підставі статично-структурного та процесуально-генетичного підходів до розуміння суті юридичних конструкцій доведено, що давність є юридичною конструкцією кримінального права України. Виділено такі її елементи: а) строк, визначений у кримінальному законі України; б) підстава застосування давності; в) об’єкт, з приводу якого виникають відповідні суспільні відносини; г) суб’єкти суспільних відносин; д) юридичні наслідки, які настають в результаті закінчення перебігу строків давності;

2) констатовано, що поняття «давність» та «строк давності» співвідносяться як ціле та частина. Давність – це юридична конструкція кримінального права (ціле), а строк давності – її елемент (частина). Обґрунтована доцільність застосування у КК України понять «перебіг строків давності» та «обчислення строків давності», а не «перебіг давності», «обчислення давності»;

3) запропоновано змінити назву ст. 96-5 КК України на «Звільнення юридичної особи від застосування заходів кримінально-правового впливу у зв’язку із закінченням строків давності»; підставою відновлення строків давності доцільно визнавати з’явлення уповноваженої особи із зізнанням або її затримання, а підставою переривання строків давності – вчинення уповноваженою особою будь-якого нового злочину, зазначеного у ст. 96-3 КК;

4) встановлена доцільність передбачити «скорочені» строки давності у випадку вчинення незакінченого злочину (якщо особа вчинила готування до злочину, то строки давності визначаються в розмірі половини строку, визначеного для відповідного закінченого злочину, а у випадку вчинення замаху на злочин – двох третин такого строку;

Набуло подальшого розвитку:

5) правило про те, що строки давності повинні відповідати строкам максимально можливого покарання, передбаченого за вчинення злочинів відповідного виду залежно від ступеня тяжкості, а строки давності для осіб, які вчинили злочини до досягнення 18-річного віку, повинні бути вдвічі меншими, ніж для повнолітніх осіб;

6) положення про визначення початку та закінчення перебігу строків давності. Строки давності починають перебіг з нуля годин наступної доби після тієї, протягом якої настав певний юридичний факт (вчинення особою злочину, набрання чинності обвинувальним вироком), а закінчуються в нуль годин останньої доби строків давності, визначених у КК України;

7) наукові підходи до регулювання строків давності, що передбачені за вчинення злочинів невеликої тяжкості. Доведено, що такий строк має бути єдиним та становити два роки, що відповідає максимальному строку покарання у виді позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості, який передбачається у санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України;

8) аргументація щодо недоцільності встановлення єдиного недиференційованого строку давності у випадку ухилення особи від досудового слідства або дізнання, що суперечить підставам та принципам інституту давності у кримінальному праві України. У зв’язку з цим запропоновано правило про подвоєння строків давності у випадку ухилення, якщо перебіг строків давності не був перерваний вчиненням нового злочину;

9) наукова пропозиція щодо необхідності урахування меншого ступеня кримінальної активності та суспільної небезпеки осіб, які вчиняють злочини з необережності, зокрема підставою переривання строків давності доцільно визнавати вчинення не будь-якого злочину, а нового умисного злочину середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого злочину;

10) пропозиція про вилучення з КК України статті 49 та включення у нього статті 74-1 (звільнення від покарання у зв’язку із закінченням строків давності) з урахуванням того, що закінчення перебігу строків давності робить неефективним застосування до особи покарання, а не кримінальної відповідальності;

Удосконалено:

11) науковий підхід щодо визначення дня вчинення злочину: день повного виконання суспільно небезпечного діяння (для матеріальних та формальних складів злочинів), день початку виконання суспільно небезпечного діяння (для усічених складів злочинів); день, протягом якого було припинено злочинну діяльність особи з причин, що не залежали від її волі (для незакінчених злочинів); день вчинення кожним із співучасників діянь відповідно до рольового розподілу (у випадку вчинення злочину у співучасті з розподілом ролей); день скоєння діяння, якою особа виконує два чи більше злочинів (для ідеальної сукупності), день вчинення декількох діянь, якими виконується декілька злочинів (для реальної сукупності); день вчинення останньої з тотожних дій (для продовжуваного злочину), день фактичного припинення злочинного стану з волі або поза волею особи, яка вчинила злочин (для триваючих злочинів);

12) наукова позиція, щодо доцільності фіксації у КК України конкретного строку покарання у виді позбавлення волі, який застосовується у випадку, коли суд не визнає за можливе застосувати давність до особи, яка вчинила особливо тяжкий злочин, за скоєння якого передбачається довічне позбавлення волі або до особи, яка засуджена до цього виду покарання. У такому випадку довічне позбавлення волі заміняється позбавленням волі на строк п'ятнадцять років;

13) законодавче формулювання підстав незастосування давності : якщо особа вчинила злочини проти миру та безпеки людства, проти порядку несення військової служби (військові злочини) або інші злочини, передбачені міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані у дисертаційному дослідженні висновки та рекомендації можуть бути використані:

– у науково-дослідницькій діяльності як основа для подальшого вивчення давності у кримінальному праві України, а також інших суміжних проблем;

– у правотворчій діяльності для подальшого вдосконалення давності як юридичної конструкції кримінального права України (лист Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної ради України від 6 жовтня 2014 року №04-20/2092);

– у правозастосовній діяльності – під час застосування кримінально-правових норм про звільнення від кримінальної відповідальності, від покарання та його відбування, від застосування заходів кримінально-правового характеру у зв’язку із закінченням строків давності, а також під час узагальнень судової практики, підготовці відповідних постанов Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (лист Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ від 19 серпня 2014 року № 223-1210/0/4-14);

– у навчальному процесі – при підготовці відповідних розділів підручників і навчальних посібників, викладанні курсів Загальної та Особливої частини кримінального права на юридичних факультетах вищих навчальних закладів України (акт про впровадження результатів дослідження у навчальний процес кафедри кримінального права та процесу юридичного факультету Київського університету права НАН України від 2 вересня 2014 року).

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації, теоретичні висновки і практичні рекомендації доповідалися на Міжнародній науково-практичній конференції «Современное состояние и проблемы уголовного и уголовно-процессуального права, юридической психологии» (Російська Федерація, м. Волгоград, 13–14 грудня 2012 року); круглому столі «Перспективи і ризики кодифікаційного оновлення кримінального та кримінального процесуального законодавства України» (м. Київ, 4 червня 2013 року); міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми кримінальної відповідальності» (м. Харків, 10–11 жовтня 2013 року), V міжвузівській науково-практичній конференції «Протидія злочинності: теорія та практика» (м. Київ, 18 жовтня 2013 року), міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні сучасні проблеми кримінального права та кримінології у світлі реформування кримінальної юстиції» (м. Харків, 23 травня 2014 року), VІ міжвузівській науково-практичній конференції «Протидія злочинності: теорія та практика» (м. Київ, 16 травня 2014 року).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 12 наукових праць, із них: 4 статті у фахових наукових виданнях України, 1 у зарубіжному періодичному виданні, 6 публікацій за результатами участі у наукових та науково-практичних конференціях та 1 публікація у збірнику наукових праць.

Структура дисертації. Дисертація складається з переліку умовних позначень, вступу, двох розділів, що включають вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 284 сторінки, з них список використаних джерел із 285 найменувань на 32 сторінках, додатки на 51 сторінці.

<< | >>
Источник: ГОЛОВЧАК МАР’ЯН МИХАЙЛОВИЧ. ДАВНІСТЬ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2014. 2014

Скачать оригинал источника

Еще по теме ВСТУП:

  1. Стаття 13. Вимоги до осіб, які претендують на вступ на дипломатичну службу
  2. ВСТУП
  3. ВСТУП
  4. ВСТУП
  5. ВСТУП
  6. ВСТУП
  7. ВСТУП
  8. Вступление в законную силу обвинительного приговора в отношении главы муниципального образования
  9. ВСТУП
  10. ВСТУП
  11. ВСТУП