<<
>>

Суб’єктивна сторона злочину «фіктивне підприємництво»

Вимоги комплексного та всебічного дослідження складу злочину, передбаченого ст. 205 КК України, обумовлюють, безперечно, необхідність аналізу суб’єктивної сторони фіктивного підприємництва.

Як пам’ятаємо, суб’єктивна сторона злочину - це психічне ставлення особи до вчиненого нею злочину, а її зміст характеризують певні юридичні ознаки. Цей елемент складу злочину включає інтелектуальний і вольовий момент, ставлення особи до вчинюваного діяння або його наслідків, мету й мотиви її діяльності, також емоційний стан, який характеризує психіку людини в момент скоєння суспільно небезпечного діяння. В.А. Ломако наголошує: «Встановлення всіх ознак суб’єктивної сторони - це завершальний етап у констатації складу злочину як єдиної підстави кримінальної відповідальності» [135, с. 142-143]. У теорії кримінального права й на практиці ці ознаки поділяються на основні (обов’язкові) й додаткові (факультативні).

Основні ознаки притаманні будь-якому складові злочину та мають обов’язкове значення для кваліфікації діянь винних осіб і для призначення їм виду й міри покарання. Обов’язковою ознакою всякого складу злочину є вина, яка поділяється на умисну й необережну. Вона дозволяє не лише констатувати саму наявність суб’єктивної сторони, а і значною мірою встановити її зміст. Відсутність вини виключає суб’єктивну сторону й тим самим склад злочину.

До числа факультативних ознак входять мета й мотив. Деякі вчені відносять сюди також емоційний стан [152, с. 95], а дехто зауважує, що більшість емоцій перебуває за межами суб’єктивної сторони злочину, тому що зовсім не впливають на формування її ознак або вплив їх настільки малий, що не має істотного значення при формуванні у свідомості особи мотиву вчинення злочину; однак деяким із них закон надає значення ознаки суб’єктивної сторони, наприклад, станові сильного душевного хвилювання, який відіграє істотну роль у формуванні мотиву вчинення таких злочинів і входить до змісту суб’єктивної сторони) [135, с.

142].

Слід також пам’ятати, що вина - не лише кримінально-правове, а й соціальне явище. Її соціальну сутність становить заперечливе (що характерно для умислу) чи зневажливе або недостатньо уважне (що характерно для необережності) психічне ставлення до основних соціальних цінностей, що проявляється в конкретному злочинному діянні.

Крім того, наука кримінального права, виходячи із конституційного принципу винуватої відповідальності, розглядає вину особи (суб’єкта злочину), як факт об’єктивної дійсності, який відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства підлягає встановленню і доказуванню судом в кожній кримінальній справі. Як ми вже наголошували, відсутність вини виключає суб’єктивну сторону і тим самим кримінально-правову відповідальність. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 205 КК України, характеризується сукупністю в переважній більшості схожих юридичних ознак, а тому більшістю науковців, зокрема, авторами науково-практичних коментарів до Кримінального кодексу України, співавторами відповідних підрозділах у підручниках, іншими вченими, котрі присвятили вивченню цього злочину свої наукові роботи, характеризується виключно умисною формою вини за наявністю прямого умислу. Дана позиція підтверджується тлумаченням диспозиції вказаної кримінально-правової норми, у тексті якої законодавець передбачив мету вчинення фіктивного підприємництва - прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона, надавши, таким чином, цій факультативній ознаці суб’єктивної сторони обов’язковий характер. Також наведене обґрунтовує її вплив на кваліфікацію злочинів і зобов’язує правозастосовників установлювати її наявність. У разі ж констатації відсутності вказаної мети під час створення або придбання юридичної особи - суб’єкта підприємницької діяльності, необхідно визнати відсутність складу злочину, передбаченого ст.

205 КК України.

Результати дослідження судової практики з очевидністю підтверджують те, що особи, які вчинили злочин, передбачений ст. 205 КК України, діючи на прохання третіх осіб, часто мають корисливий мотив та легковажно ставляться до наслідків своїх дій.

Типовим прикладом є вирок у справі за обвинуваченням особи, яка була засуджена за вчинення злочинів, передбачених ч. 1 ст. 205, ч. 2 ст. 358 КК України. Так, вона у грудні 2009 р., за попередньою змовою з невстановленою слідством особою, умисно, не маючи на меті ведення підприємницької діяльності, придбала, тобто перереєструвала на своє ім’я за грошову винагороду суб’єкт підприємницької діяльності (юридичну особу) - ТОВ „Л.”

У ході розгляду справи було встановлено, що дана особа з середини грудня 2009 р. (точна дата слідством не встановлена), знаходячись у місті Києві за невстановленою слідством адресою, погодилась на пропозицію невстановленої слідством особи придбати, тобто перереєструвати суб’єкт підприємницької діяльності на своє ім’я за грошову винагороду, із корисливих мотивів надала невстановленій слідством особі копії свого паспорту та довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру для оформлення реєстраційних та статутних документів ТОВ „Л”. Пізніше ця особа підписала у нотаріуса статут ТОВ „Л”, який у той же день за невстановлену грошову винагороду передала невстановленій слідством особі для подальшої реєстрації підприємства в органах державної влади Печерського району міста Києва.

Допитана в судовому засіданні правопорушниця свою вину в учиненні злочину визнала повністю, щиро розкаялась у скоєному та повністю підтвердила покази, дані нею в ході судового слідства та обставини, викладені в обвинувальному вироку [13].

Із наведеного прикладу бачимо, як у гонитві за кращими показниками в роботі слідчі органи, а далі й суди ігнорують приписи кримінального законодавства та результати теоретичного доробку кримінально-правової науки.

Закріпивши диспозиції ст. 205 КК України спеціальну мету, законодавець підкреслює, що вона має бути заздалегідь оформленою в уяві суб’єкта та реалізована шляхом створення або придбання суб’єкта підприємницької діяльності. Правопорушник повинен усвідомлювати, що юридична особа, у створенні або придбанні якої він бере участь, використовуватиметься для прикриття незаконної діяльності або ж для здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона. Якщо з боку засновника або набувача суб’єкта підприємництва такої мети в указаний нами момент немає, то немає й жодних підстав вести мову про наявність у його діяннях ознак злочину «фіктивне підприємництво».

Зважаючи на викладене, вкрай важливого значення для безпомилкового правозастосування набуває встановлення спрямованості й обсягу умислу винної особи. Чи повинна особа, котра використовується для створення або придбання суб’єкта підприємницької діяльності, чи надає для цього свої документи:

- знати напрямок подальшої діяльності (у тому числі й незаконної) такої юридичної особи;

- знати, яка діяльність є незаконною;

- знати, яка діяльність є забороненою?

Також маємо встановити ступінь конкретизації загального умислу особи.

Суб’єктивна сторона фіктивного підприємництва знаходить свій прояв у зовнішньому протиправному діянні. Це свідчить про те, що неможливо вивчати дії людини у відриві від суб’єктивних чинників, бо злочинне діяння особи відбиває ставлення її свідомості і волі до вчиненого акту поведінки та його наслідків. Тобто зміст суб’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 205 КК України, мають характеризувати конкретні юридичні ознаки, які є різними формами психічної активності, пов’язані між собою та залежні одна від іншої, тобто внутрішній, психічний стан особи, які у своїй єдності та взаємозв’язку створюють психіку людини, її інтелект, свідомість і волю. Тому для кваліфікації діяння як фіктивного підприємництва виняткове значення має встановлення зв’язку зовнішнього прояву діяння людини з її психічним станом.

Вважаємо, що при розгляді ознак суб’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 205 КК України, необхідно встановлювати не лише активні дії, спрямовані на створення або придбання фіктивного підприємства. Слід встановити, у чому полягала мотивація суб’єкта; які ставилися при цьому цілі, за допомогою чого мала бути досягнена мета злочину - створити (придбати) фіктивне підприємство тощо; чи усвідомлював суб’єкт, що він вчиняє дії з реєстрації підприємства саме з метою здійснення фіктивного підприємництва. Виходячи з цього, можна стверджувати, що при прямому умислі особа заздалегідь визначає, в який спосіб вона буде діяти і які знаряддя чи засоби буде використовувати, та якої мети бажає досягти.

На перший погляд може здаватися, що при вчиненні діяння, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України, можливий і непрямий умисел щодо заподіяної шкоди, коли особа не бажає, але свідомо припускає настання суспільно злочинних наслідків своїх дій. Можна підвести до вказаної посилки й вольовий момент: особа бажає / не бажає настання небезпечних наслідків, але все-таки припускає таку можливість і такий варіант розвитку подій є прийнятним. Особа усвідомлює спосіб своїх дій, навіть якщо її умисел непрямий. Утім, це, як ми зауважили, лише на перший погляд.

Ми поділяємо точку зору більшості науковців, які вважають, що непрямий умисел можливий лише в матеріальних складах злочинів. Щодо формальних складів злочинів, які не передбачають як необхідну умову настання певних суспільно - небезпечних наслідків, змістом прямого умислу є усвідомлення винуватою особою суспільно-небезпечного характеру своєї дії або бездіяльності і бажання їх вчинення. Цей висновок підтверджує думку про те, що форма і вид вини визначаються ставленням суб’єкта лише до тих ознак, які перебувають у межах складу злочину. Із цього слідує, що склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 205 КК України, як формальний склад, учиняється з прямим умислом за наявності вищевказаної мети, закріпленої законодавцем у тексті норми. Вкрай важливо те, що наслідки, хоча й не включені законодавцем у конструкцію формального складу злочину, утім беззаперечно охоплюються прямим умислом суб’єкта. У кваліфікованому складі - тобто у злочині, передбаченому ч. 2 ст. 205 КК України - наслідки з’являються як реалізація мети з основного складу - тобто з ч. 1 ст. 205 КК України. Таким чином, ніяк не можна говорити про непрямий умисел і, тим більше, про змішану форму вини у разі вчинення кваліфікованого складу злочину «фіктивне підприємництво».

Як показує дослідження судової практики, у більшості вироках за обвинуваченням осіб у вчиненні фіктивного підприємництва, основним доказом на підтвердження наявності або відсутності у особи прямого умислу, корисливого мотиву, цілі та специфічної мети є повне визнання своєї вини та щиросердне каяття підсудних.

Як ми вже зазначали, у переважній кількості вивчених кримінальних справ, особи вчиняли злочин, передбачений ст. 205 КК України, за винагороду, тобто з корисливих мотивів.

Подальше визнання особою вини та щиросердне каяття неможна, на наш погляд, визнавати достатнім доказом провини. Дуже часто людина, попадаючи в поле зору правоохоронних органів, впадає у психологічний ступор. Особливо це стосується тих, хто раніше не притягався до юридичної відповідальності, не має юридичної освіти, знайомий зі сферою юриспруденції з телебачення або публікацій у засобах масової інформації. Також такому станові більше схильні особи жіночої статі. Перебуваючи в ньому, такі особи готові якнайскоріше, щоб ліквідувати джерело некомфортного психологічного середовища, визнати свою провину. Утім, заради справедливості слід зазначити, що часто вони дійсно щиросердно каються у скоєному.

Ураховуючи наведене, встановлення спрямованості та обсягу умислу винної особи набуває особливого значення.

Якщо під час створення юридичної особи - суб’єкта підприємницької діяльності або набуття права власності на неї особа не має на меті прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона, то про наявність складу фіктивного підприємництва говорити не можна. У випадку, коли вказана юридична особа створюється з метою законної, легальної підприємницької діяльності й лише в процесі її здійснення починає використовуватися для вчинення інших злочинів (наприклад, ухилення від сплати податків, заволодіння кредитними чи іншими коштами, легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, тощо) інкримінування ст. 205 КК України виключається, а кваліфікація повинна здійснюватися за іншими нормами кримінального кодексу, які й передбачають відповідальність за конкретні злочини, вчинені з використанням даної юридичної особи.

Виходячи з цього, маємо відзначити, що умислом суб’єкта фіктивного підприємництва повинно охоплюватися усвідомлення подальшої, у тому числі й незаконної або забороненої діяльності юридичної особи, яка створюється або набувається ним чи за його участю.

Також маємо сказати про ступінь конкретизованості умислу особи. Із об’єктивних причин людина, котра бере участь у реалізації діянь, які охоплюються ознаками об’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 205 КК України, може не мати спеціальних знань у царині юриспруденції, економіки взагалі або в сфері підприємництва чи оподаткування зокрема. Утім, це не є обов’язковою вимогою для констатації в її діяннях складу фіктивного підприємництва. Особа, якщо вона не є безпосереднім виконавцем похідних від фіктивного підприємництва злочинів, не повинна детально знати подальші незаконні або заборонені схеми, достатньо, щоби вона в загальних рисах усвідомлювала це.

Повертаючись до вищенаведеного прикладу, коли особа надає свої документи та бере участь у нотаріальному оформленні статуту юридичної особи - суб’єкта підприємницької діяльності, маємо відповісти на ряд запитань, пов’язаних зі співучастю у злочині, передбаченому ст. 205 КК України.

Як пам’ятаємо, згідно зі ст. 26 КК України співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину. Для співучасті характерна наявність як об’єктивно існуючого причинового зв’язку між діяннями співучасників і суспільно небезпечними наслідками цих діянь; так і суб’єктивного винного зв’язку. Про причиновий зв’язок ми докладно говорили у підрозділі, присвяченому аналізові об’єктивної сторони злочину, який розглядається, тут же детальніше розглянемо винний зв’язок між співучасниками.

Винний зв’язок - це внутрішній зв’язок, який характеризується бажанням співучасників досягти конкретного злочинного результату. У випадку розділення ролей кожна особа може мати лише загальну уяву про загальний результат, конкретизуючи свій власний умисел лише на тих діяннях, які їй належить скоїти в рамках її ролі. Так, наприклад, особа, котра надає свої документи для створення юридичної особи - суб’єкта підприємницької діяльності, конкретизує власні дії, у першу чергу, на представлені паспорту та індивідуального номеру платника податку, а також знає, що в певний час повинна буде явитися до нотаріуса для підписування, наприклад, статуту. Про подальшу реєстрацію створеної за допомогою його документів юридичної особи в органах державної влади така особа може навіть не замислюватися та не знати про таку необхідність. Також вона не повинна знати деталі вчинення окремих діянь у майбутньому - будь те прикриття незаконної діяльності чи здійснення забороненої діяльності. Разом із тим, якщо такий суб’єкт не матиме хоча б загального уявлення про таку подальшу незаконну діяльність він не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності як співучасник злочину, передбаченого ст. 205 КК України, бо буде відсутній внутрішній винний зв’язок між ним та іншими співучасниками.

Таким чином бачимо, що окрема особа фактично полегшує подальшу незаконну (заборонену) діяльність інших осіб, а визнаватися співучасником не може. На наш погляд, такий стан речей не відповідає беззаперечно значному ступеню суспільної небезпечності таких дій і потребує обов’язкового відображення в результатах правозастосування.

Справа в тому, що останнім часом надання, як правило за матеріальну винагороду, своїх документів іншим особам набуло значного розповсюдження. Також широкому висвітленню піддається ця ситуація, з наведенням конкретних прикладів і акцентуванням уваги на їхній протиправності, в засобах масової інформації. Ураховуючи це, вкрай великою є ймовірність розуміння цих аспектів самою особою, котра передає свої документи незнайомим людям. Ураховуючи це, вважаємо, що констатація цих фактів повинна відбуватися за допомогою криміналістичного (відповідної тактики й методики розслідування злочинів) та процесуального інструментарію. Із боку кримінального права така можливість, на наш погляд, повністю забезпечується завдяки чинним приписам Загальної та Особливої частини кримінального кодексу.

Хоча, наприклад, російський законодавець підійшов до розв’язання даної проблеми дещо по-іншому й, на наш погляд, украй спрощено, що не вважаємо позитивним. Декриміналізувавши у 2010 р. ст. 173 КК РФ (Лжепідприємництво), у 2011 р. він вводить до кодексу нові статті: 173-1 (Незаконне утворення (реорганізація) юридичної особи через підставних осіб) і 173-2 (Незаконне використання документів для створення (реорганізації) юридичної особи). Як ми вже згадували вище, фіктивне підприємництво це, по суті, укладення зобов’язань без мети їхнього подальшого виконання. За своєю організаційною та юридичною природою воно є фактично предикатним діянням по відношенню до інших злочинів, які вчинюються в майбутньому з використанням раніше створеної юридичної особи - суб’єкта підприємницької діяльності. Це, на наш погляд, дає доволі обґрунтовані підстави для виключення ст. 205 із тексту КК України, що ми також уже згадували раніше. Разом із тим, слід пам’ятати, що доволі впливовими підставами для криміналізації є політичні та дипломатичні моменти, міжнародні зобов’язання держави. На наше глибоке переконання ними ні в якому разі не можна зловживати, бо вони навряд чи є природними для кримінального права, утім, окремі виключення повинні бути й вони є. Серед таких виключень вважаємо необхідність протидії організованій транснаціональній злочинності, у тому числі в економічній сфері. Передчасність декриміналізації фіктивного підприємництва наочно засвідчується наведеними прикладами зі ст. ст. 173, 173-1 та 173-2 КК Російської Федерації, коли для подолання прогалини, створеної виключенням із тексту кодексу однієї статті, до нього через рік було введено дві нові норми. Більше того, подібні кроки російського законодавця, на наш погляд, мають окремі ознаки надмірної криміналізації, коли в тексті ст. 173-2 КК РФ фактично було передбачено відповідальність за одну з форм співучасті.

Вищенаведене підтверджує пропозиції, висунуті в підрозділі, присвяченому аналізові об’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 205 КК України, що остаточно буде узагальнено у висновках до розділу.

Щодо сформульованих нами питань про те, чи повинна особа знати, яка діяльність є незаконною або забороненою, маємо сказати, що таке усвідомлення може й не бути конкретизованим. Для визнання особою суб’єктом фіктивного підприємництва достатньо, щоб вона в загальних рисах розуміла чи, навіть, здогадувалася про незаконність подальшої діяльності. Для особи, котра створює юридичну особу, або набуває право на неї, та в подальшому планує використовувати її для такої незаконної діяльності такого планування достатньо для констатації вказаного усвідомлення. Для тієї ж особи, котра використовується лише як підставний засновник або набувач, необхідно використовувати підходи, аналогічні проаналізованим вище.

Розглядаючи суб’єктивну сторону фіктивного підприємництва не можна залишити поза увагою й мотиви окремих осіб, які зважуються на скоєння даного злочину, хоча мотив і не передбачений диспозицією ст. 205 КК України, тобто не набуває характеру обов’язковою ознаки. Хоча фіктивне підприємництво й посягає на встановлений порядок здійснення підприємницької діяльності, він завжди прямо чи опосередковано обумовлений наявністю корисливого мотиву.

Аналіз судової практики засвідчує, що у переважній більшості випадків засуджені вчиняли злочин, погодившись на пропозицію іншої особи, котра, будучи попередньо знайомою із засудженою особою, схиляла її на вчинення фактичних дій із фіктивного підприємництва. У юридичній літературі домінуючою є думка про те, що метою таких діянь є бажання особи, яка схиляє іншу особу, домогтися від неї вчинення дій з реєстрації фіктивного підприємства. Перспективною ж метою таких діянь для осіб, які фактично виступають в якості організаторів (фактичних власників), є можливість здійснювати (прикрити) незаконну діяльність або здійснювати види діяльності, щодо яких є заборона, та мати від цього зиск, про що вказувалося вище.

Підбиваючи підсумки роботі, проведеній у цьому підрозділі, а також ураховуючи проведений вище аналіз, маємо можливість сформулювати ознаки інтелектуального та вольового моментів умислу особи, котра вчиняє фіктивне підприємництво.

Отже, інтелектуальний момент умислу характеризується тим, що суб’єкт усвідомлює:

1) суспільну небезпечність власних діянь;

2) характер власної поведінки зі створення або придбання суб’єкта підприємницької діяльності (юридичної особи);

3) у разі наявності співучасті, суспільну небезпечність діянь інших співучасників чи хоча б одного з них;

4) принаймні загальну незаконність діяльності, яка буде провадитися в майбутньому з використанням юридичної особи, яку утворено або право на яку набуто;

5) реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді матеріальної шкоди державі, юридичній особі або громадянинові.

Також слід зазначити, що особа не повинна усвідомлювати великий розмір можливої матеріальної шкоди. Вона може не мати відповідних знань взагалі або мати лише загальне уявлення про те, як цей розмір розраховується. Необхідність такої конкретизації не є умовою повної та правильної кваліфікації злочинів.

Вольовий момент умислу характеризується бажанням вчинити діяння зі створення хоча б одного суб’єкта підприємницької діяльності - юридичної особи або його придбання - для злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205 КК України. Для кваліфікованого складу до вказаного також додається бажання досягти злочинного результату у вигляді заподіяння матеріальної шкоди державі, юридичній або фізичній особі.

Висновки до розділу 2

Аналіз об’єктивних і суб’єктивних ознак злочину «фіктивне підприємництво» дозволяє сформувати правильне уявлення про соціально-правову сутність цих діянь.

1. Загальний об’єкт цього злочину співпадає із усіма іншими злочинами, ним є стан правопорядку в суспільстві. Також вважаємо правильним визначити родовий об’єкт фіктивного підприємництва як порядок здійснення економічної діяльності. На наш погляд, зводити визначення родового об’єкта до назви розділу Особливої частини кримінального кодексу не можна. Рамки діяльності, яка об’єктивно поставлена під охорону норм, об’єднаних у розділі VII Особливої частини КК визначаються значною кількістю нормативно-правових актів саме регулятивних галузей законодавства, а не лише законодавством господарським, як це може здаватися з назви.

Подальша виправдана конкретизація можлива на рівні видового (підгрупового) об’єкта злочину, що дає можливість конкретизувати коло соціальних цінностей, шкода яким може заподіюватися окремими групами злочинів, передбачених статтями розділу VII Особливої частини КК України.

Видовим об’єктом злочину «фіктивне підприємництво» можна визнати саме «порядок зайняття господарською діяльністю, який відповідає приписам чинного законодавства». Вважаємо, що застосовувати термін «нормальний» для характеристики об’єкта злочину, передбаченого ст. 205 КК України, небажано.

Основним безпосереднім об’єктом даного злочину є встановлений законодавством порядок здійснення підприємницької діяльності. Групи соціальних цінностей, яким фіктивне підприємництво завдає шкоди або створює загрозу її спричинення разом із порядком здійснення підприємницької діяльності, необхідно визнати фактичними об’єктами злочину, передбаченого ст. 205 КК України. Тобто це конкретні реально існуючі соціальні цінності, які піддаються злочинному впливу під час знов таки конкретного протиправного посягання (на відміну від абстрактного узагальненого об’єкта, який випливає зі змісту норми Особливої частини кримінального кодексу, та адаптується до будь-якої можливої ситуації в процесі правозастосування).

2. Вважаємо за необхідне внести зміни до ч. 2 ст. 205 КК України, виключивши з переліку можливих потерпілих від фіктивного підприємництва банк та кредитні установи, бо вони повністю охоплюються поняттям юридичної особи, а термін «громадяни» замінити терміном «фізична особа».

3. Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 205 КК України, може реалізовуватися лише в формі активних дій.

Момент закінчення злочину - момент безпосереднього внесення державним реєстратором відомостей про юридичну особу до Єдиного державного реєстру залежить не від прямих діянь виконавця або інших співучасників, а від третьої особи - державного реєстратора. Діяння державного реєстратора, у випадку наявності в нього єдиного умислу з іншими співучасниками, необхідно визнавати пособництвом у вчиненні фіктивного підприємництва.

4. Якщо суб’єкт підприємницької діяльності фактично буде створений: існуватиме рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, або рішення інших уповноважених органів, буде укладено засновницький договір або оформлено статут тощо; утім не відбудеться його державна реєстрація як юридичної особи, вести мову про закінчений злочин не маємо підстав. У цьому випадку треба говорити про стадію замаху на вчинення злочину.

5. Придбання суб’єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) є набуттям права власності на її майно як у цілому, так і в тій частині, яка дозволяє фактично керувати діяльністю даного підприємства, впливати на прийняття рішень його керівними органами. У підприємствах корпоративного типу під терміном «придбання» необхідно розуміти зміну носіїв корпоративних прав.

6. Формулювання «здійснення видів діяльності, щодо яких е заборона» вважаємо зайвим, оскільки така діяльність охоплюється іншим поняттям - «незаконна діяльність».

7. Вважаємо за необхідне включити у сферу чинності ст. 205 КК України, шляхом внесення до її диспозиції відповідних змін, також фізичних осіб - підприємців і юридичних осіб, які не суб’єктами підприємницької діяльності.

Ураховуючи те, що використання в тексті закону понять, які характеризують легальні процедури та не відображають юридичної природи вчинюваного злочину, є некоректним, вважаємо за необхідне використовувати ті поняття, через які фіктивне підприємництво й набуває характеру суспільно небезпечних діянь. Це - вчинення фіктивного правочину.

Зважаючи на те, що діяльність неприбуткових організацій не є в чистому вигляді підприємницькою, а лише набуває окремих її ознак, у диспозиції треба говорити також про діяльність із ознаками підприємництва.

8. Також із урахуванням правил юридико-лінгвістичного тлумачення правових норм маємо вказати на необхідність застосування в тексті кримінального закону поняття «суб’єкти підприємницької діяльності (юридичні особи)» не в множині, а в однині. Аналіз наукової літератури засвідчує, що, не зважаючи на законодавче використання в диспозиції ч. 1 ст. 205 КК України вказаного терміну саме в множині, вченими він переважно тлумачиться в однині, хоча іноді прямо на цьому увага не акцентується.

9. Наявні в науковій літературі пропозиції щодо можливого підвищення вікової межі, з якої може наставати кримінальна відповідальність за фіктивне підприємництво, не підтримуємо. На наше переконання, вищевикладені обставини треба обов’язково встановлювати під час досудового слідства з тим, щоби врахувати їх під час призначення судом покарання неповнолітньому суб’єктові.

10. Суб’єктивна сторона фіктивного підприємництва характеризується виключно умисною формою вини за наявності прямого умислу.

Інтелектуальний момент умислу характеризується тим, що суб’єкт усвідомлює:

1) суспільну небезпечність власних діянь;

2) характер власної поведінки зі створення або придбання суб’єкта підприємницької діяльності (юридичної особи);

3) у разі наявності співучасті, суспільну небезпечність діянь інших співучасників чи хоча б одного з них;

4) принаймні загальну незаконність діяльності, яка буде провадитися в майбутньому з використанням юридичної особи, яку утворено або право на яку набуто;

5) реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді матеріальної шкоди державі, юридичній особі або громадянинові.

Також слід зазначити, що особа не повинна усвідомлювати великий розмір можливої матеріальної шкоди. Вона може не мати відповідних знань взагалі або мати лише загальне уявлення про те, як цей розмір розраховується. Необхідність такої конкретизації не є умовою повної та правильної кваліфікації злочинів.

Вольовий момент умислу характеризується бажанням вчинити діяння зі створення хоча б одного суб’єкта підприємницької діяльності - юридичної особи або його придбання - для злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205 КК України. Для кваліфікованого складу до вказаного також додається бажання досягти злочинного результату у вигляді заподіяння матеріальної шкоди державі, юридичній або фізичній особі.

11. Декриміналізацію фіктивного підприємництва вважаємо взагалі можливою, утім, із огляду на міжнародні зобов’язання України та вкрай актуальну для всього людства проблему протидії організованій транснаціональній злочинності (у тому числі економічній) на даному історичному етапі передчасною.

12. Із урахуванням здійсненого аналізу, а також приписів ст. 234 ЦК України, запропоновано таку редакцію диспозицій частин першої та другої ст. 205 КК України:

«Стаття 205. Фіктивне підприємництво

1. Фіктивне підприємництво, тобто вчинення в процесі здійснення підприємницької діяльності чи діяльності, що містить ознаки підприємницької, правочину без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, -

карається...

2. Фіктивне підприємництво, вчинене повторно або якщо воно заподіяло велику матеріальну шкоду державі, юридичній або фізичній особі, -

карається...»

<< | >>
Источник: Бондарчук Віталій Вікторович. КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ФІКТИВНЕ ПІДПРИЄМНИЦТВО (ст. 205 КК України). Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2013. 2013

Скачать оригинал источника

Еще по теме Суб’єктивна сторона злочину «фіктивне підприємництво»:

  1. ЗМІСТ
  2. Історичний розвиток кримінально-правової заборони фіктивного підприємництва
  3. Зарубіжний досвід регламентації та застосування кримінальної відповідальності за фіктивне підприємництво
  4. 2.2. Об’єктивна сторона злочину «фіктивне підприємництво»
  5. Суб’єктивна сторона злочину «фіктивне підприємництво»
  6. РОЗДІЛ 3 ПРОБЛЕМИ КВАЛІФІКАЦІЇ ФІКТИВНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА ТА ЙОГО ВІДМЕЖУВАННЯ ВІД СУМІЖНИХ ЗЛОЧИНІВ
  7. ВИСНОВКИ