<<
>>

3.1 Причини та умови вчинення злочинів, пов’язаних із незаконною міграцією

Дослідження причин та умов вчинення того чи іншого злочину сприяє як з’ясуванню обставин, що лежать в основі девіантної поведінки людини, так і надають можливість здійснювати заходи по усунення сприятливого середовища, в якому формується мотивація злочинної поведінки суб’єкта злочину.

О. М. Литвинов зазначає, що «своєчасне виявлення й усунення причин та умов, що сприяють вчиненню злочину, має не тільки правове значення, але й спричиняє позитивний психологічний плив, демонструючи прагнення і здатність осіб, які здійснюють кримінальне переслідування, всебічно, повно і об’єктивно встановити всі обставини вчинення злочину, у тому числі його причини та умови» [145, с. 323].

Для аналізу причин та умов вчинення злочину важливим є визначення відповідних понять та їх взаємозв’язку. Так, А. П. Закалюк зазначав, що причиною називають явища (системи), які породжують, продукують інші явища (системи) – наслідки; умовою – різноманітні явища, процеси, обставини, які сприяють або створюють можливість виникнення та прояву причини, яка породжує наслідок; корелянти – такий зв’язок між подіями, явищами, процесами, за якого зміна oдниx явищ супроводжується (нe спричиняється чи обумовлюється) зміною інших [90, с. 186, 188, 189]. Окремі науковці розглядають питання причин та умов вчинення злочину у сукупності. Так, на думку Г. М. Міньковського, причини та умови конкретного злочину – це середовище, що формує дисгармонію або деформацію потреб, інтересів, ціннісних орієнтації конкретної особи, що стають основою криміногенної мотивації; сама криміногенна мотивація; ситуації, в яких перебуває особа в процесі формування, життєдіяльності і безпосередньо в процесі вчинення злочину і які сприяють виникненню і реалізації криміногенної мотивації в поведінці (умови, що сприяють конкретному злочину); психофізіологічні та психологічні особливості особи, що підсилюють її чутливість до криміногенних впливів ззовні та стимулююче перетворення їх у внутрішню позицію [130, с.136].

Вважаємо, що в структурі мотивації вчинення злочину причина завжди є одна: обрання злочинної поведінки суб’єктом для задоволення своїх інтересів у протизаконний спосіб. При цьому усі обставини, що обумовлюють вчинення конкретного злочину слід відносити до умов його вчинення, що сформували сприятливу обстановку, в якій такий злочин вчиняється.

Як слушно зазначає О. М. Костенко, «кримінальний характер поведінки людини визначається властивостями його «соціальної особи» (а не фізичними або біологічними властивостями людини). Суть «соціальної особи» людини складають її воля і свідомість, саме вони утворюють у людини шар «соціальна особа». Таким чином, науковець робить висновок про те, що які воля і свідомість людини – така і її соціальна поведінка як прояв її волі і свідомості. Цей висновок, у свою чергу, вказує на те, що кримінальна поведінка – це прояв певних властивостей «соціальної особи», тобто властивостей її волі і свідомості, що надають поведінці кримінальний характер» [121, с. 198–199].

Таким чином, до причин вчинення як незаконної міграції, так і незаконного переправлення осіб через державний кордон України, більшою мірою належить характеристика суб’єктивних ознак осіб, які вчиняють такі дії. Як показує аналіз кримінальних проваджень, особи прагнуть задовольнити свої інтереси, як правило корисливі, у протизаконний спосіб, нехтуючи не лише встановленим порядком переміщення людей між країнами, а й посягаючи на суверенітет держави в частині захисту держаних кордонів. Керує поведінкою цих осіб бажання діяти у спосіб, який не співвідноситься із вимогами законодавства у відповідній сфері.

О. М. Костенко розвиває кримінологічну концепцію комплексу сваволі та ілюзій як причин та умов вчинення злочину. Зокрема, згідно з цією концепцією «злочин – це порушення законів соціальної природи, втілених людьми в кримінальне законодавство». Якщо злочин – це порушення законів соціальної природи, то це означає, що воля і свідомість, які проявляються у вигляді злочину, мають властивості, що протиставляють їх законам соціальної природи.

Такі властивості має воля, яка перебуває у стані сваволі, і свідомість, що знаходиться в стані ілюзій, утворюючи єдиний комплекс, який можна назвати «комплексом сваволі і ілюзій» [122, с. 11]. Також О. М. Костенко визначає, що «все, що приводить до утворення у людини комплексу сваволі та ілюзій, слід визначати як причини злочинності, а все, що сприяє прояву цього комплексу, який вже утворився у людини, у вигляді вчинення злочину, – це умови злочинності» [121, с. 203 – 204].

Таким чином, будь-які умови, що сприяють незаконній міграції, такі як відсутність контролю за окремими ділянками державного кордону України, неефективність діяльності контролюючих органів, технічна незахищеність кордону держави тощо є лише тими умовами, завдяки яким протизаконні інтереси суб’єктів злочинів, які вчиняють незаконну міграцію, легше задовольнити.

Умови, що обумовлюють вчинення злочинів, які полягають у незаконній міграції, надають можливість реалізувати у конкретній обстановці злочинні цілі особи. При цьому слушною є позиція Н. М. Ярмиш, яка вважає, що умовою можна назвати будь-яку обставину, від якої так чи інакше залежить щось. Немає нічого не обумовленого, як немає жодної обставини, яка сама по собі не обумовила щось інше. Тому немає сенсу говорити про умову взагалі. Будь-яка обставина є умовою не сама по собі, а тільки стосовно тієї події, яка від неї залежить [373, с. 213–214]. Ураховуючи наведене, зазначимо, що причини незаконної міграції можна визначити як вибір суб’єктом злочину протиправної поведінки для здійснення міграційних процесів, що сформувався внаслідок різних причин у конкретного суб’єкта злочину, а умовами незаконної міграції слід визначати ті обставини, завдяки яким суб’єкт незаконної міграції вчиняє відповідний злочин за конкретних обставин.

М. Г. Колодяжний наголошує на тому, що «багатогранність проблеми незаконної міграції, підвищена суспільна небезпечність та поширеність всіма регіонами України злочинів щодо недоторканності державних кордонів обумовлює наявність кількох груп їх детермінантів, відмінних за своїм характером [110, с. 6]. Причини та умови незаконної міграції корелюються із відповідними загальними причинами міграції як явища, що носить позитивний характер з огляду на існуючі процеси глобалізації у сучасному світі. Таким чином, аналіз причини та умов незаконної міграції слід проводити з урахуванням аналізу тих причин та умов, що обумовлюють існування міграційних процесів взагалі.

Варто зазначити, що у міжнародному праві умови, що сприяють еміграції та імміграції часто називають факторами. Так, зокрема, фактори, які стимулюють міграційний відтік («відштовхуючі фактори») Pushfactors – це умови та обставини в країні походження, які змушують або стимулюють її жителів до еміграції. До таких факторів можуть відноситись політичні, расові чи релігійні переслідування, війна, безробіття, техногенні катастрофи тощо. [166, с. 22] У свою чергу фактори, які стимулюють міграційний притiк («притягуючі фактори») Pullfactors – це умови та обставини, які стимулюють імміграцію до даної країни (яка є «привабливою» для іммігрантів). До таких факторів можуть відноситись високі стандарти життя/високі зарплати, попит на робочу силу, політична та релігійна свобода і т.д. [166, с. 22]. Наведені вище групи умов надають можливість дослідити особливості міграційних процесів залежно від того, які з наведених умов переважають.

Умови незаконної міграції можуть бути різними. Так, В. О. Корольов зазначає, що «під детермінантами незаконного переправлення осіб через державний кордон України розуміються такі негативні явища і процеси, які мають різне детермінуюче значення, але у своїй сукупності і взаємодії породжують, сприяють, видозмінюють і обумовлюють існування і прояви злочинності у сфері нелегальної міграції. Залежно від походження їх можна поділити на: соціально-економічні; політико-ідеологічні; соціально-психологічні; нормативно-правові; організаційно-управлінські» [118, с. 189]. У ст. 3 вище вказаного Рішення про Концепцію співробітництва держав-учасниць СНД у протидії незаконній міграції від 16 вересня 2004 р. встановлено, що основними факторами, що викликають міграцію населення, є: економічний, політичний, етнічний, соціально-психологічний і екологічний [275].

Класифікацію основних умов незаконної міграції, що впливають на скоєння адміністративних правопорушень на державному кордоні України, наводить Л. В. Серватюк, поділяючи їх на політичні (зовнішньо-політичні та внутрішньо-політичні), економічні, психологічні, соціологічні, нормативно-правові, воєнні, суб’єктивні та об’єктивні [284]. У свою чергу М. Г. Колодяжний поділяє детермінанти незаконної міграції на соціально-економічні, організаційно-управлінські та технічні [110, с. 7].На нашу думку, найбільш вдалою слід визнати класифікацію умов незаконної міграції, визначену М. Г. Колодяжним. Таким чином до основних умов незаконної міграції будемо відносити соціально-економічні, організаційно-управлінські та технічні.

Соціально-економічні умови незаконної міграції можна поділити на умови незаконної еміграції та імміграції. До соціально-економічних умов незаконної еміграції населення України до іноземних державу протизаконний спосіб, зокрема, належать:

– низький соціальний рівень життя населення та неналежний соціальний захист. Соціально не захищені верстви населення або не отримують підтримку держави, або отримують соціальні виплати у такому розмірі, який не надає можливості задовольнити найнеобхідніші потреби людини. Варто вказати, що в преамбулі до Протоколу зазначено з посиланням на Резолюцію 54/212 Генеральної Асамблеї ООН від 22 грудня 1999 р. про необхідність зміцнювати міжнародне співробітництво в галузі міжнародної міграції та розвитку з метою сприяння усуненню корінних причин міграції, особливо тих, які пов'язані з убогістю [259]. При цьому девальвація національної валюти у 2014–2015 роках призвела до збідніння населення. Тому відсутність можливості забезпечити необхідні для життя соціальні потреби сприяє збільшенню еміграції громадян до країн ЄС та РФ;

– економічна криза, в якій перебуває держава упродовж багатьох років, призводить до відсутності конкуренції на ринку праці, що зумовлює неможливість отримувати достатню оплату праці. Починаючи з 2014 р., слід констатувати значне погіршення економічної ситуації в державі внаслідок втрати економічного потенціалу через анексію АРК та проведення АТО в окремих районах Донецької та Луганської областей;

– високий рівень безробіття населення, особливо у сільській місцевості, що створює умови для незаконної міграції, оскільки безробітні часто не мають ні стажу кваліфікованої роботи, ні належно оформлених документів, необхідних для законного виїзду за кордон з метою працевлаштування, внаслідок чого обирають незаконні шляхи еміграції до країн, в яких краща економічна ситуація. Слушною є думку М. Г. Колодяжного, що «соціально-економічні детермінанти пов’язані з глибокою соціально-економічною кризою, що впродовж усього періоду незалежності України зрізною концентрацією негативно впливає на всі верстви населення. Тому багато громадян України, а ще більше вихідців переважно з азійських країн вимушені шукати кращої долі у більш розвинених та благополучних державах» [110, с. 7]. Значне підвищення рівня безробіття населення за останні роки обумовлене відсутністю комплексних державних програм щодо працевлаштування внутрішньо переміщених осіб. А це, у свою чергу, зумовлює значний дисбаланс на ринку праці в Україні, не сприяє підвищенню рівня заробітних плат населення, забезпечення працевлаштування населення та скорочення безробіття.

За статистичними даними, станом на 1 січня 2016 р. кількість безробітних становила в Україні 490,8 тис. осіб, з них допомогу з безробіття отримували 398,2 тис. осіб. Варто зазначити, що безробіття не лише призводить до трудової міграції громадян України за кордон, як законними, так і незаконними шляхами. Безробіття сприяє вибору злочинної поведінки. Проаналізовані нами дані судової статистики щодо засуджених за ст. 332 КК продемонстрували, що найбільшу питому вагу складала така категорія засуджених, які були працездатними особами, але які ніде не працювали і не навчалися (їх частка коливалася від 67% у 2012 р. до 55% у 2015 р.). Таким чином, відсутність постійного місця роботи сприяла формуванню злочинної мотивації у осіб, які вчинили незаконне переправлення осіб через державний кордон. З огляду на наведене, забезпечення працевлаштування населення сприятиме усуненню умов, що сприяють незаконній міграції;

– наявність збройних конфліктів на території України та анексія території АРК. Варто зазначити, що за даними ООН у 2014 р. через конфлікт на Донбасі понад 800 тис. людей стали внутрішньо переміщеними в Україні, а 271 тис. шукали притулку в РФ. Загалом внаслідок анексії території АРК та збройного конфлікту на Сході України 1,3 млн. українців були змушені залишити свої домівки і стали вимушеними переселенцями. За цим показником Україна посідає 9 місце у світі [378]. Також, за даними Державної служби з надзвичайних ситуацій близько 890 тис. українців, переселилися у сусідні країни, серед яких на першому місці РФ, де 341 тис. громадян України шукають притулку, і ще 396,5 тис. осіб шукають іншого легального статусу перебування [196]. Таким чином, збройні конфлікти на території України за останній час стали вагомою умовою, що спричинила та на сьогодні спричиняє значне збільшення як внутрішніх переселенців, які в подальшому з огляду на втрату житла, роботи тощо можуть стати мігрантами, в тому числі і незаконними, так і мігрантів-громадян України, що з огляду на нестабільну безпекову ситуацію в Україні вирішують емігрувати до інших країн та обирають незаконні способи здійснення міграційних процесів.

До соціально-економічних умов незаконної імміграції іноземців та осіб без громадянства до України варто віднести:

– більш вищий рівень соціального та економічного добробуту в Україні порівняно з окремими Азійськими країнами, країнами-членами СНД тощо. Досить часто Україна є не лише країною транзиту, а й країною призначення мігрантів, що через різні причини залишаються в Україні. На сьогодні у нашій державі вже сформувалися в’єтнамська, іранська, арабська, китайська, турецька, індійська та пакистанська діаспори. Формується діаспора вихідців з країн Африки. За офіційними даними, в Україні проживають близько 8 тис. китайців, 6–8 тис. в’єтнамців і близько 6 тис. афганців [210, с. 12-13];

– особливості географічного розташування України. Як відомо, наша держава межує з багатьма країнами-членами ЄС, які більшість незаконних мігрантів розглядають як країну призначення. Водночас, на сьогодні все більше незаконних мігрантів обирають шлях тимчасової легалізації на території України та поступовий пошук шляхів потрапляння до країн ЄС. Складність переправлення через кордони країн-членів ЄС та ефективна політика ЄС щодо депортації незаконних мігрантів до країни, з території якої вони намагались переправитися до ЄС, обумовлює концентрацію незаконних мігрантів на території України. Оскільки Україна віднесена до країн-транзитерів мігрантів, тому багато «транзитних» мігрантів з азійських країн, яким не вдалося перетнути кордони ЄС, не повертаються в країну-походження, а залишаються на території України. В свою чергу це зумовлює погіршення соціально-економічного стану в державі. Г. Ю. Нуфер слушно зазначає про те, що незаконна міграція здійснює негативний вплив на соціально-економічну ситуацію в країні перебування мігрантів, підвищується рівень злочинності, збільшується навантаження на соціальну сферу [193, с. 150]. Окрім того, незаконна міграція є дестабілізуючим фактором впливу на стан ринку праці в країні, викликає проблеми у сфері зайнятості населення, сприяє соціальній напруженості в суспільстві, а також загостренню міжнаціональних відносин [66, с. 7];

– прибутковість організації незаконної міграції через територію України. С. О. Філіппов однією з основних причин незаконної міграції називає саме цю причину і вказує, що, наприклад, з Лівії відправляється до 20 човнів на тиждень, сирійці сплачують до 2,5 тис. доларів, марокканці – до 1,5 тис. доларів, жителі Гани, Єгипту, Еритреї, Іраку, Сомалі – до 1 тис. доларів. Це, на його думку, забезпечує корисливу мотивацію організаторів незаконного переправлення [351, с. 174]. Оскільки незаконні мігранти згідно з вимогами міжнародних договорів не підлягають кримінальній відповідальності за порушення порядку здійснення міграційних процесів, а самостійне міждержавне переміщення є практично неможливим, незаконні мігранти використовують послуги осіб, які забезпечують їм переправлення через державний кордон тих чи інших країн, а також сприяють у незаконному перебуванні на території країни-призначення шляхом надання транспортних послуг, житла, вироблення документів, що надають право на постійне або тимчасове проживання (легалізація), працевлаштування тощо. Як правило, такі дії вчиняються з корисливим мотивом, що і визначає організацію незаконної міграції як надприбутковий бізнес не лише в частині незаконного переправлення осіб через державний кордон, а й в частині організації незаконного перебування іноземців та осіб без громадянства на території України без правових підстав;

– наявність збройних конфліктів та (або) надскладна суспільно-політична та соціально-економічна обстановка у різних державах світу, що обумовлює бажання людей будь-яким способом виїхати до іншої країни. Ця умова сприяє незаконній міграції до України іноземців та осіб без громадянства як з країн Азії (Сирія, Афганістан, Пакистан тощо), так і з країн, що безпосередньо межують з Україною, зокрема мова йде про незаконних мігрантів з території Придністровської Республіки (держави, не визнаної міжнародним співтовариством).

До організаційно-управлінських умов незаконної міграції та злочинів, пов’язаних із незаконною міграцією слід віднести недоліки в діяльності системи державних органів, до повноважень яких віднесено ведення міграційної політики держави:

– відсутність в Україні (до 2014 р.) єдиного державного органу, що здійснює комплексну міграційну політику держави, контроль за незаконною міграцією та міграційною обстановкою загалом. Лише 20 серпня 2014 р. постановою КМУ затверджено Положення про ДМСУ як центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії незаконній міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів [231]. На ДМСУ покладено повноваження у сфері протидії незаконній міграції, обліку іноземців та осіб без громадянства на території України, видача дозволів на тимчасове та постійне проживання в Україні тощо;

– неузгодженість дій органів ДМСУ, МВСУ та ДПСУ у забезпеченні контролю перетинання державного кордону України та знаходження на її території іноземців та осіб без громадянства. Відсутність єдиного демографічного реєстру та національної системи біометричної верифікації та ідентифікації громадян України, іноземців та осіб без громадянства унеможливлює як швидкий прикордонний контроль населення, що переміщується через державний кордон України, так і зумовлює відсутність єдиного обліку на території України іноземців та осіб без громадянства, яким надано певний правовий статус для тимчасового перебування. Зазначене поширюється і на недоліки у забезпеченні контролю за перетинанням адміністративного кордону тимчасово окупованої території.

– ускладнена процедура легалізації іноземців та осіб без громадянства, які нелегально перебувають в Україні, що зумовлює пошук цими особами незаконних шляхів легалізації або призводить до перебування в Україні без правових підстав без обліку;

– відсутність договорів про реадмісію з окремими країнами світу та неналежне виконання міжнародних договорів з окремими державами, що межують з Україною про реадмісію. Реадмісія встановлює зобов'язання держав, які закріплюються в міжнародних угодах, прийняти назад осіб, які незаконно прибули на територію однієї із Договірних Сторін, або прибувши законно втратили підстави для перебування у такій країні. Україна у 2012 р. уклала договір про реадмісію незаконних мігрантів з РФ. Проте з часу укладення цього договору в багатьох випадках РФ ігнорує взяті не себе зобов’язання та не приймає на свою територію незаконних мігрантів. Оскільки Україна межує з невизнаними державами (Придністровська Республіка), а окремі ділянки державного кордону непідконтрольні органам влади, відсутні договірні сторони для укладення угод про реадмісію, хоча ці території через відсутність міжнародних зобов’язань використовуються для транзиту незаконних мігрантів;

– обмеження дії національного кримінального законодавства різних країн за суб’єктом та територією. Про такий недолік вказує, зокрема С. О. Філіппов [351, с. 174]. У першу чергу йдеться про закріплення в усіх кримінальних кодексах положення про невидачу громадян держави для кримінального переслідування на території інших держав. Оскільки незаконна міграція (її організація) віднесена до злочинів міжнародного характеру, тому для ефективного притягнення осіб до відповідальності, встановлення транснаціональних організованих форм співучасті важливою є наявність двохсторонніх угод між країнами про правову допомогу у кримінальних справах, ефективні механізми екстрадиції тощо. Разом з тим, не менш важливим є добросовісне виконання державами взятих на себе міжнародних зобов’язань. Слід зазначити, що на сьогодні, наприклад, РФ вибірково підходить до виконання договору про правову допомогу у кримінальних справах з Україною, що в умовах значної протяжності спільного кордону не сприяє як розслідуванню, так і судовому розгляду кримінальних проваджень за ст.ст. 332, 3321 КК;

– високий рівень корупції у правоохоронних органах. Адже вчинення незаконного переправлення осіб через державний кордон неможливе без корупційних зв’язків представників організованих злочинних груп із працівниками ДПСУ та інших органів кримінальної юстиції [110, с. 3, 7– 8]. Зазначимо, що непоодинокими є випадки участі службових осіб органів ДПСУ та ДМСУ у незаконному переправленні мігрантів через державний кордон України та їх незаконній легалізації. До прикладу, за повідомленням прес-служби СБУ 12 січня 2016 р. припинено діяльність транснаціонального організованого угруповання, яке організувало канал нелегальної міграції з країн Азії до ЄС транзитом через територію України. До «пакета послуг» входило також отримання за підробленими документами в'їзних віз до країн ЄС. Вартість переправлення становила три тисячі Євро з мігранта. До організованого злочинного угруповання, яке діяло на території кількох областей України, причетні співробітники ДМСУ та ДПСУ. При цьому обшуки було проведено в офісних приміщеннях туристичних агенцій, бюро, приватних підприємств, що задіяні у каналі нелегальної міграції на території Запорізької, Харківської, Чернівецької областей та м. Києві. Вилучено бланки паспортів громадянина України, нотаріальні бланки, фіктивні довідки про працевлаштування, підроблені печатки та штампи органів державної влади [282]. Ця умова має загальний характер та свідчить про необхідність посилення внутрішнього контролю органів державної влади, що здійснюють міграційну політику, за діяльністю службових осіб цих органів, обліком бланків документів суворої звітності, зокрема, бланків паспортів України, печаток та штампів органів державної влади тощо. Варто зазначити, що законодавчі механізми щодо посилення боротьби із корупцією вдосконалювалися протягом 2014–2015 р.р. в ході реалізації Антикорупційної стратегії держави, що обумовило появу антикорупційних органів (Національне антикорупційне бюро України) та створення механізмів перевірки обліку доходів та витрат державних службовців, способу їх життя з метою усунення ризиків їх незаконного збагачення;

– недосконалість міграційного законодавства. Ю. О. Соломко зазначає, що це створює умови щодо зловживань нелегальним в’їздом (на етапі співбесід з іноземцями не встановлюється дійсна мета в’їзду в Україну, це призводить до того, що після прибуття на територію України іноземці переходять на нелегальне становище з метою подальшого незаконного перетинання кордону до країн ЄС); зловживань процедурою отримання статусу біженця, криміналізації процесів, пов’язаних з тимчасовим утриманням та видворенням мігрантів тощо (при видачі довідок про перебування в процедурі отримання статусу біженця не проводиться перевірка заявників про можливу причетність до скоєння злочинів через можливості дипломатичних установ в України та за кордоном) [293, с. 204]. Разом з тим, наголосимо на недоліках обраної законодавцем моделі правового регулювання міграційних процесів. Зокрема, йдеться про ліберальність законодавства у частині відсутності кримінальної відповідальності за незаконне перетинання державного кордону України.

Як було зазначено у підрозділі 1.3 дисертації, норми КК на сьогодні забезпечують протидію незаконному переправленню іноземців та осіб без громадянства через державний кордон України або адміністративний кордон тимчасово окупованої території. Разом з тим, з огляду на відсутність кримінальної відповідальності за організацію незаконного перебування цих осіб на території України не приділено належної уваги як з боку законодавця, так і органів виконавчої влади проблемі незаконного перебування іноземців та осіб без громадянства в України без законних підстав. До прикладу, у 2013 р. в ЄС за незаконне переправлення через кордон ЄС затримано 107 тис. незаконних мігрантів, разом з тим виявлено на території країн ЄС за цей же період 353, 9 тис. незаконних мігрантів [151, с. 9]. Таким чином, поряд з незаконним переправленням осіб через державний кордон сприятливою умовою для обрання України як країни-транзиту незаконних мігрантів, або ж країни-перебування таких мігрантів є ліберальне законодавство в частині відсутності кримінальної відповідальності за організацію перебування на території України незаконних мігрантів та відсутність обліку іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон з правом на тимчасове перебування тощо.

При цьому слушною є позиція В. С. Сокова, який зазначає про те, що незаконна міграція як соціально-правове явище складається із сукупності злочинів, пов’язаних з порушенням встановленого національним законодавством порядку в’їзду, виїзду, транзитного проїзду, проживання, трудової діяльності іноземних громадян або осіб без громадянства під час їх переміщення на територію, по території або з території держави [291, с. 136]. Отже, організація незаконного перебування на території України мігрантів повинна також визнаватися кримінально-караним діянням. Зазначимо, що під час проведення анкетування нами було поставлено питання щодо доцільності криміналізації дій, що полягають в забезпеченні незаконного перебування на території України іноземців та осіб без громадянства. Із 200 респондентів, 170 респондентів (85%) відповіли ствердно, що підтверджує наші попередні висновки із зазначеного питання.

Таким чином, удосконалення кримінально-правового захисту порядку здійснення міграційних процесів є важливою складовою усунення тих умов, що сприяють незаконній міграції як в Україну, так і через її територію до інших країн.

Окрему групу умов, що сприяють незаконній міграції складають технічні умови, до яких належить стан захищеності державного кордону України та його оснащення технічними засобами протидії незаконному перетинанню як в пунктах пропуску, так і поза ними. Окремо слід розглядати технічну захищеність адміністративного кордону тимчасово окупованої території.

Незаконна міграція є злочином міжнародного характеру, тому умови технічного характеру в аспекті захищеності державного кордону відрізняються залежно від того, з якими територіями (державами, квазі-державами) Україна межує по лінії кордону та які заходи можуть бути здійснені а основі міждержавної взаємодії по охороні його спільних ділянок. Сучасна воєнно-політична ситуація обумовлює таку класифікацію умов незаконної міграції технічного характеру:

– умови для незаконної міграції на ділянках державного кордону з іншими державами. Основною умовою, що сприяє незаконній міграції на таких ділянках державного кордону є відсутність системи інтегрованого управління кордонами, недостатнє інженерне обладнання лінії державного кордону для унеможливлення випадків безконтрольного перетинання та неузгодженість спільного прикордонного контролю у взаємодії із державами-сусідами. Зазначимо, що у проведеному нами анкетуванні на запитання про те, які умови можливо віднести до недоліків технічного забезпечення недоторканності державного кордону України, всі респонденти обрали саме ці три умови як основні, що сприяють незаконній міграції.

Зауважимо, що у Розпорядженні КМУ «Про схвалення Концепції Державної цільової правоохоронної програми «Облаштування та реконструкція державного кордону» на період до 2020 року» констатовано основні недоліки технічного оснащення ділянок державного кордону України, які одночасно є умовами технічного характеру, що сприяють незаконній міграції. Зокрема, до них слід віднести: часткова відсутність позначення на місцевості державного кордону з РФ; незавершеність процесів демаркації державного кордону з Республікою Білорусія та Республікою Молдова; незабезпечення облаштування прикордонної смуги та відсутність додаткових інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об’єктів; незавершення розбудови мережі пунктів пропуску через державний кордон, забезпечення їх сучасним інженерно-технічним обладнанням; відсутність державної інтегрованої інформаційної системи висвітлення надводної і підводної обстановки в акваторії Чорного і Азовського морів та басейнах річок Дніпро і Дунай для виявлення загроз [253]. Наведені недоліки обумовлюють високі ризики безперешкодного перетину державного кордону поза пунктами пропуску. Внаслідок зазначених недоліків в умовах відсутності суцільних інженерних перешкод для перетинання державного кордону значного поширенню набули, як наголошує А. З. Сорока, випадки коли при залишенні території України незаконні мігранти та їх переправники обирають спосіб переміщення незаконних мігрантів безпосередньо через державний кордон самостійно із вказівкою напрямку руху та об’єктів, яких вони повинні досягти після перетину державного кордону, або ж у супроводі провідника, як правила, жителя прикордонних областей, який знає місцевість у прикордонній зоні [294, с. 177].При цьому варто враховувати, що в інженерному та технічному забезпеченні захищеності державного кордону найгірша ситуація простежується на ділянках державного кордону з РФ. Про наявність вищезазначених проблемних питань вказано також у Розпорядженні КМУ «Про схвалення Стратегії розвитку Державної прикордонної служби» [254].

– умови незаконної міграції на ділянках державного кордону України з державами, невизнаними міжнародним співтовариством. Як окремі умови, що сприяють незаконній міграції варто вказати про відсутність повноцінного технічного та інженерного облаштування державних кордонів Придністровською Республікою (межує Вінницька та Одеська області загальною протяжністю 452 км.). Зважаючи на відсутність міжнародної співпраці із цією Республікою, відсутня як міждержавна взаємодія по спільному захисту державного кордону, обміну інформацією задля усунення ризиків незаконної міграції, так і можливість проведення демаркації лінії державного кордону;

– умови незаконної міграції на ділянках адміністративного кордону з тимчасово окупованою територією АРК. У зв’язку із незаконною анексією території АРК та визнання цієї території тимчасово окупованою обумовило необхідність облаштування адміністративного кордону з тимчасово окупованими територіями, нових пунктів пропуску, шо не обладнані інженерно та технічно.

– умови незаконної міграції на ділянках адміністративного кордону з тимчасово окупованою територією терористичними організаціями «ДНР» та «ЛНР» в окремих районах Донецької та Луганської областей, що складає близько 410 км. лінії державного кордону. Поряд з цим, слід зазначити, що адміністративний кордон із тимчасово окупованою територією цих областей є значно більшим з огляду на особливості розташування лінії розмежування. Лінія адміністративного кордону з тимчасово окупованими територіями в окремих районах Донецької та Луганської областей не обладнаний інженерно та технічно, фортифікаційні споруди побудовані лише у пунктах пропуску. Зазначені умови надають можливість у багатьох випадках безконтрольно здійснювати перетинання лінії адміністративного кордону з ТОТ України, в тому числі і використовувати такі ділянки для переправляння незаконних мігрантів. Слід зазначити, що у зв’язку із тимчасовою окупацією АРК та проведення АТО в окремих районах Донецької та Луганської областей, частина державного кордону України позбавлена захисту, що дає підстави визнати умовою незаконної міграції втрату контролю державою над частиною державного кордону.

В аспекті технічного оснащення ділянок державного кордону України існують окремі умови, що сприяють незаконній міграції, які визначають різні рівні ризиків незаконного переправлення осіб через державний кордон України та можуть бути класифіковані залежно від території, що межує з ділянками державного або адміністративного кордону таким чином: 1) на ділянках державного кордону з іншими державами; 2) на ділянках державного кордону з квазі-державами; 3) на ділянках адміністративного кордону з тимчасово окупованою територією АРК; 4) на ділянках адміністративного кордону з ТОТ терористичними організаціями «ДНР» та «ЛНР» в окремих районах Донецької та Луганської областей.

Сукупність причини та умов, що обумовлюють існування незаконної міграції, формують в межах тієї чи іншої держави міграційну обстановку. Так, наприклад, у ст. 2 Рішення про Концепцію співробітництва держав-учасниць СНД у протидії незаконній міграції від 16 вересня 2004р. визначено поняття міграційної обстановки (ситуації) як сукупності факторів, обумовлених в'їздом, перебуванням, транзитним проїздом і виїздом іноземних громадян і осіб без громадянства, що впливають на соціально-економічну і демографічну ситуацію, внутрішньополітичне і зовнішньополітичне становище і національну безпеку держави [275]. Визначення особливостей міграційної обстановки в державі надає можливість як з’ясувати проблемні питання щодо ефективності законодавчого забезпечення здійснення міграції у встановлених законодавством формах, так і виявляти прогалини у правовому регулюванні, в тому числі і у сфері протидії незаконній міграції.

Під час проведеного анкетування респондентам було поставлено запитання щодо того, які умови на сьогодні найбільше сприяють незаконній міграції. Респонденти у своїх відповідях вказали на такі основні умови: ліберальне законодавство України у сфері здійснення міграційних процесів (90%); відсутність технічного захисту державного кордону України з РФ (80%); наявність непідконтрольних органам державної влади ділянок державного кордону на території АРК та в окремих районах Донецької та Луганської областей (60%); географічне розташування України та наявність безпосередніх кордонів із кількома країнами ЄС (60%).

У цьому контексті зазначимо, що на сьогодні особливостями міграційної обстановки в Україні є значні обсяги еміграції громадян України до країн ЄС, використання території України іноземцями та особами без громадянства для транзиту при здійсненні міграційних процесів до країн ЄС, вибір іноземцями та особами без громадянства України як країни призначення міграції. Обрання незаконних способів міграції самими мігрантами передбачає незаконне перетинання державного кордону України, або адміністративного кордону із ТОТ України та створює умови для вчинення іншими особами суспільно небезпечних діянь, передбачених у ст.ст. 332, 3321 КК. При цьому, відсутня відповідальність за незаконну міграцію в частині організації та/або сприянні незаконним мігрантам у перебуванні в України.

В аспекті існуючої міграційної обстановки, на нашу думку, законодавцем не враховано, що за кримінологічним поділом держав Україні на сьогодні належить не лише до країн, громадяни яких здійснюють еміграцію та транзитних країн щодо іноземців та осіб без громадянства. Україна також є країною-призначенням мігрантів із Південно-Східної Азії, окремих країн СНД, що вимагає перегляду міграційної політики у сфері регулювання порядку перебування на території України іноземців та осіб без громадянства. Варто зазначити, що у проведеному нами анкетуванні на запитання щодо того, до якої з груп країн (країни походження мігрантів, країни-транзитери мігрантів та країни, куди прямують мігранти) належить Україна, 100% респондентів відповіли, що Україна – це країна-транзитер мігрантів. Водночас 70% (140 осіб) віднесли Україну також до групи країн призначення мігрантів.

Таким чином, причинами незаконної міграції, її організації слід визначити сформовану у її суб’єктів мотивацію здійснити міграційні процеси у протизаконний спосіб. В свою чергу умовами незаконної міграції, її організації слід визначити соціально-економічні, організаційно-управлінські, технічні умови. Серед соціально-економічних умов та технічних умов, що сприяють незаконній міграції, варто окремо виділити умову наявності збройних конфліктів на території України та тимчасову окупацію частини території нашої держави.

<< | >>
Источник: ОГНЄВ ТАРАС ЄВГЕНІЙОВИЧ. НЕЗАКОННА МІГРАЦІЯ: КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВІ ТА КРИМІНОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. КИЇВ –2016. 2016

Скачать оригинал источника

Еще по теме 3.1 Причини та умови вчинення злочинів, пов’язаних із незаконною міграцією:

  1. 2.1. Захист трудових прав працівників за допомогою міжнародних норм та інституцій
  2. ЗМІСТ
  3. ВСТУП
  4. 1.1 Стан дослідження проблем кримінально-правової та кримінологічної протидії незаконній міграції
  5. 1.4 Кримінальна відповідальність за незаконну міграцію у законодавстві інших держав
  6. 2.1 Об’єктивні ознаки злочинів, що полягають у незаконній міграції (ст.ст. 332, 3321 КК України)
  7. 2.2 Суб’єктивні ознаки злочинів, що полягають у незаконній міграції (ст.ст. 332, 3321 КК України)
  8. 2.3 Кваліфікуючі ознаки злочинів, що полягають у незаконній міграції (ст.ст. 332, 3321 КК України)
  9. 3.1 Причини та умови вчинення злочинів, пов’язаних із незаконною міграцією
  10. 3.2 Особа злочинця, який вчиняє незаконне переправлення осіб через державний кордон України
  11. 3.3 Заходи запобігання незаконній міграції
  12. ВИСНОВКИ