<<
>>

3.2 Особа злочинця, який вчиняє незаконне переправлення осіб через державний кордон України

Ураховуючи те, що у КК передбачена відповідальність за незаконне переправлення осіб через державний кордон України, зупинимося у цьому підрозділі на характеристиці особи, яка вчинила незаконне переправлення осіб через державний кордон України.

Як зазначав М. С. Таганцев, юридична вивчення злочинного діяння не може обмежуватися вивченням тільки самого діяння, забуваючи особу, яка його вчинила; властивості та якості злочинця визначають умови застосування кримінального закону, впливають на встановлення розміру покарання тощо [300, с.

15]. Вивчення ознак особи злочинця, що вчиняє той чи інший злочин, надає можливість встановити причини та умови вчинення злочину, а також отримати вихідні дані для розроблення та впровадження заходів протидії злочинності. На думку Н. С. Скриннікової «особа злочинця – це абстрактне поняття, за допомогою якого в кримінологічній практиці створюється загальний портрет людини, яка вчинила злочин, та яке дає змогу: визначити найбільш типові негативні риси характерні конкретним злочинцям за основними кримінологічними показниками; побачити, які з цих рис є найбільш поширеними в особі та безпосередньо пов’язаними зі злочинною поведінкою та її мотивацією; встановити причини формування негативних властивостей та якостей особи, під впливом яких вона вчинила злочин; дослідити взаємозв’язок загально-соціальних детермінантів із біологічними особливостями особи на різних етапах її соціалізації; навести типологію злочинців» [288, с. 154]. Як наголошує М. С.Тацій, «характеристика особи злочинця, вивчення її властивостей та ознак дозволяє правильно визначити характер і ступінь суспільної небезпеки злочинного діяння, встановити причини конкретного злочину та злочинності в цілому, розробити науково обґрунтований прогноз та здійснити програмування профілактичних заходів» [302, с. 1008].

У кримінологічній науці визначено основні групи ознак особи, встановлення яких дозволить встановити усі характерні риси особи злочинця та сформувати за усередненими показниками його кримінологічний портрет. О. Є. Михайлов зазначає, що у кримінології особу злочинця розглянуто в трьох підсистемах: соціально-демографічній (стать, вік, освіта, соціальна належність, матеріальне становище, громадянство, психічне здоров’я); соціально-рольовій (функціональна), до якої належить сукупність видів діяльності осіб у системі суспільних відносин як громадянина, члена трудового колективу, сім’янина тощо; морально-психологічній, яка відображає ставлення особистості до соціальних цінностей і виконуваних соціальних функцій [163, с 100].

Ураховуючи наведене вище, кримінологічне дослідження ознак особи злочинця, який вчиняє незаконне переправлення осіб через державний кордон України, буде проведене з урахуванням визначених у кримінологічній науці критеріїв та за даними судової статистики щодо складу засуджених за ст. 332 КК у 2012–2015 роках [202]. На нашу думку, аналіз статистичних даних за останні чотири роки надасть можливість дійти об’єктивних результатів дослідження та виокремити змінні характеристики ознак особи злочинця.

Перш за все слід зазначити, що за даними судової статистики ДСА України у 2012 р. за вчинення злочину, передбаченого ст. 332 КК засуджено 73 особи, у 2013 р. – 95 осіб, у 2014 р. – 102 особи, у 2015 р. – 69 осіб.

Соціально-демографічні ознаки особи, яка вчиняє незаконне переправлення осіб через державний кордон України.

У кримінологічній науці до них належать, зокрема, стать, вік, сімейне становище, освіта, рід занять, громадянство.

Громадянство. Протягом аналізованого періоду судами України було засуджено: у 2012 р. 56 громадян України (76,7%) та 17 іноземців (23, 3%), у 2013 р. 67 громадян України (70,5%) та 28 іноземців(29, 5%),у 2014 р. 76 громадян України (74,5%), 26 іноземців (25, 5%), у 2015 р. 56 громадян України (80%) та 13 іноземців (20%). Таким чином, частка засуджених іноземців складає приблизно 25%, при цьому ця величина за чотири останні роки фактично залишається сталою. Таким чином, у більшості випадків незаконне переправлення осіб через державний кордон України вчиняє громадянин України.

Стать. Як показує аналіз судової статистики за 2012–2015 роки, в Україні незаконне переправлення осіб через державний кордон України вчиняє здебільшого особа чоловічої статі. Приблизно їх питома вага становить 90% у загальній кількості засуджених осіб за ст. 332 КК. Як показало вибіркове вивчення матеріалів кримінальних проваджень за ст. 332 КК у 2015 р. середній вік чоловіків, що вчинили відповідний злочин, становив 45 років. Наймолодшому злочинцю протягом 2015 р. виповнилося 19 років, а найстаршому – 67.

Вік. Протягом періоду, що аналізувався, найбільш криміногенно активною була група осіб у віці 30-50 років. Так, у 2012 р. питома вага засуджених осіб цієї вікової категорії склала 55%, у 2013 р. –60%, у 2014 р. – 63%, а у 2015 р. 59%. Таким чином, найбільш криміногенно вразливою групою осіб, які вчинили незаконне переправлення осіб через державний кордон України, становили найбільш активна в економічному плані частина населення. Позитивною тенденцією є те, що за останні чотири роки за ст. 332 КК засуджено двох неповнолітніх. А питома вага осіб, що скоїли незаконне переправлення осіб через державний кордон України у віці від 18 до 25 років складала 20% у 2012 р.,11,5% у 2013 р., 10 % у 2014 р. та 22% у 2015 р.. Таким чином, на нашу думку, здійснюючи протидію незаконній міграції, особливу увагу слід приділяти особам у віці 30–50 років. Водночас не слід забувати, що спостерігається й збільшення кількості осіб, засуджених за ст. 332 КК. Тому ця обставина обов’язково має враховуватися.

Освіта. Фактично аксіоматичним у кримінологічній науці є твердження, що освітній рівень визначає соціальний бік життя та діяльності людини. При цьому чим вищим є освітній рівень особи, тим меншою є ймовірність вчинення нею злочинів. І навпаки, низький рівень певною мірою може сприяти формуванню в особи антисоціальних установок, що призводять до вчинення різноманітних правопорушень, у тому числі злочинів. У 2012 р. найбільшу частку склали засуджені з повною загальною середньою освітою (36%) та професійно-технічною освітою (26%); у 2013 р. – з повною загальною середньою освітою (46%) та базовою загальною середньою освітою (17,9%); у 2014 р. – з повною загальною середньою освітою (38%) повною вищою освітою (23%); у 2015 р. – з повною загальною середньою освітою (30%), базовою загальною середньою освітою (20%), професійно-технічною освітою (25%). За аналізований період лише у 7-мизасуджених не було освіти. Таким чином, як правило, особа злочинця, який вчиняє незаконне переправлення осіб через державний кордон України, має повну загальну середню освіту.

Соціально-рольові ознаки особи злочинця, який вчиняє незаконне переправлення осіб через державний кордон України також мають важливе кримінологічне значення, оскільки характеризують таку особу в системі існуючих соціальних інститутів, що проявляється в належності особи до певної соціальної групи, взаємодії з іншими індивідами в різних сферах життя.

Ю. М. Антонян зазначає, що функціонування в будь-якій сфері людської практики пов’язане з певним статусом людини, з деякими обов’язками та правами. Суспільство загалом і безпосереднє оточення (сім’я, виробничий колектив, побутове середовище тощо) встановлюють приписи певної поведінки, якої вони прагнуть від індивіда залежно від сфери прояву та ситуації [5, с. 34].

Професійна належність. У проаналізований період найбільшу питому вагу складала така категорія засуджених, які були працездатні особи, які ніде не працювали і не навчалися (їх частка коливалася від 67% у 2012 р. до 55% у 2015 р.). Друга по кількості засуджених осіб група – це безробітні. Їх частка у загальній кількості засуджених за ст. 332 КК протягом 2012–2015 років становила 14%.

Аналіз статистики показує, що за родом занять найбільшу кількість засуджених становлять особи працездатного віку, які ніде на працювали і не навчалися. Водночас спостерігається дві основні тенденції: стала питома вага серед засуджених за ст. 332 КК, приватних підприємців (у середньому 7% від загальної кількості засуджених), а також поява протягом 2014-2015 років серед засуджених військовослужбовців (5,8% – у 2014 р. та 1,3% – у 2015 р.).

Разом з тим, у переважній більшостіза характеристиками соціально-рольових ситуацій щодо осіб, які вчиняють незаконне переправлення через державний кордон слід визначити, що такі особи не працевлаштовані тапрагнуть задовольнити свої інтереси у протизаконний спосіб, зокрема отримати матеріальну вигоду за незаконне переправлення мігрантів через державний кодон, або ж вчинення інших альтернативних діянь, передбачених у ст. 332 КК. Таким чином, на нашу думку, ці особи розглядають вчинення дій, криміналізованих у ст. 332 КК як спосіб заробітку.

Кримінально-правові ознаки. У юридичній літературі зазначається про те, що «до кримінально-правових ознак, об’єднаних в самостійну підсистему, потрібно віднести: досягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність, осудність, наявність, або навпаки відсутність ознак спеціального суб’єкта, наявність або відсутність судимості, обтяжуючих або пом’якшуючих вину обставин, вид злочину, вчиненого особою, мотиви злочину, способи його вчинення та інше. Вказані кримінально-правові ознаки впливають на кваліфікацію вчиненого і призначення покарання. Але для кримінолога вони також становлять інтерес, оскільки часто кримінально-правові риси особистості можуть доповнювати і навіть десь пояснювати деякі морально-психологічні сторони особистості злочинця» [14, с. 65 – 66]. Важливе значення для побудови кримінологічного портрету особи злочинця мають дані щодо кількості вчинених злочинів особами, які на час його вчинення мали не зняту та не погашену судимість. За період 2012–2015 років за ст. 332 КК загалом засуджено 339 осіб. З них 23 мали не зняту і непогашену судимість.

З огляду на аналіз статистичних данихпитома вага осіб, які мали незняту або непогашену судимість, середзасуджених за ст. 332 КК протягом 2012–2015 років становить 6,7%. При цьому 5,6% засуджених мали лише одну судимість, 0,8% – дві судимості, а 0,29% – три і більше судимостей. Тобто злочин, передбачений ст. 332 КК вчиняє, як правило, особа, яка раніше не мала судимості. Загалом такі злочини характеризуються невисоким рівнем рецидиву.

Звертає увагу та обставина, що серед засуджених за ст. 332 КК переважає загальний рецидив. За цією статтею зазвичай засуджувалися особи, які мали судимість за вчинення злочинів проти життя та здоров’я особи, злочинів, пов’язаних із незаконним обігом наркотичних засобів, злочинів проти власності, злочинів проти громадського порядку, злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту. У жодному випадку серед засуджених не було спеціального рецидиву.Типовою кримінологічною ознакою особи, яка вчинила злочин, передбачений у ст. 332 КК, є наявність у неї загального рецидиву.

Щодо встановлення ознак співучасті у вчиненні злочину, передбаченого ст. 332 КК зазначимо, що у складі групи осіб за попередньою змовою засуджено: у 2012 р. 27 осіб (37%), у 2013 р. – 25 осіб (26%), у 2014 р. 47 осіб (41%), у 2015 р. (30 осіб (43%). У складі організованої групи: у 2012 р. 14 осіб (19%), у 2013 р. – 17 осіб (18%), у 2014 р. – 7 (майже 7%), у 2015 р. – 7 (10,5%).

Аналіз наведених статистичних даних свідчить про те, що в середньому за останні 4 роки незаконне переправлення осіб через державний кордон у 37% випадків вчиняється групою осіб за попередньою змовою. Відповідно організованою групою вчиняється майже 14 % злочинів.

Під час характеристики особи винуватого важливого значення набуває аналіз заходів реагування держави в особі уповноважених органів на вчинення злочину, передбаченого у ст. 332 КК. В. В. Сташис зазначав, що «серед заходів державного реагування на вчинені злочини та осіб, що їх вчинили, кримінальне покарання набуває першорядного значення. У ньому знаходить відбиття від імені держави негативна оцінка вчиненого злочину і самого злочинця. Применшення цієї ролі є неприпустимим, таким, що суперечить каральній і запобіжній сутності кримінального покарання» [296, с. 41].

Питання вибору виду та розміру покарання, яке слід призначити особі, яка вчинила злочин, передбачений у ст. 332 КК або застосування тих положень законодавства, що визначають умови звільнення від кримінальної відповідальності чи від відбування покарання лежить у площині судового розсуду, поняття якого визначене у постанові судової палати у кримінальних справах ВС України від 23 січня 2014 р., зокрема «поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (його права та обов’язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості та достатності обраного покарання тощо» [212].Слушною є позиція Т. А. Денисової, яка зазначає, що практика призначення покарань за чинними нормами КК України, повинна базуватися на тому, що покарання завжди повинно відповідати тяжкості вчиненого (culpaepoenaparesto), особі винного, враховувати обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання, бути справедливим, достатнім, а отже, адекватним [73, с. 150].

Призначення засудженому необхідного та достатнього покарання надає можливість досягти його мету покарання. Перейдемо до характеристики видів покарань, що призначалися особі, яка вчинила незаконне переправлення осіб через державний кордон України.

Види покарань. Згідно з санкціями ст. 332 КК основним покаранням, яке може призначатися за вчинення будь-якого виду злочину (основного або кваліфікованого) є позбавлення волі від трьох до п'яти років (ч. 1), від п'яти до семи років (ч. 2), від семи до дев'яти років (ч. 3). Окрім того, за вчинення кваліфікованих видів злочину законодавець допускає застосування обов’язкових додаткових покарань: позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років (ч.ч. 2, 3), конфіскація майна (ч. 3).

Аналіз призначених покарань показує, що покарання у виді позбавлення волі у 2012 р. було призначено для 17 засуджених (23%), у 2013 р. – для 27 осіб (28%), у 2014 р. – для 23 осіб (22%), у 2015 р.– для 18 осіб (18%). Таким чином, реальне покарання у виді позбавлення волі призначалося судами лише кожному четвертому засудженому. Варто зазначити, що за середніми показниками за 2012–2015 роки близько 6 % засудженим за ст. 332 КК із застосуванням ст. 69 КК призначалося покарання у виді штрафу, що не передбачено санкцією статті. Зокрема частка такого покарання у 2012 р. складає (1,36%), у 2013 р. – (11,5%), у 2014 р. – (8%), у 2015 р. – (2,5%).

Щодо додаткових покарань, то конфіскація майна у 2012 р.призначаласядо 8-ми засуджених (11%), у 2013 р. – до 14-ти засуджених (15%), у 2014 р. – до 13 засуджених (13%), у 2015 р. – щодо 11 засуджених (16%). Таким чином, застосування додаткового покарання у виді конфіскації майна за аналізований період складає в середньому 14%.

Що стосується такого покарання, як позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, то воно призначалося судами не так часто. Так, у 2012 р.воно призначалося 1-му засудженому, у 2013 р. – 4-м засудженим, у 2014 р. – 9-ти засудженим, у 2015 р. – 1-му засудженому.Така зміна у динаміці цього виду покарання пояснюється, зокрема, загальною тенденцією безробіття, коли відповідний вид покарання не може застосовуватися.

Одним із заходів реагування держави на вчинений злочин, передбачений у ст. 332 КК, є звільнення від відбування покарання з випробуванням. Згідно з ч. 1 ст. 75 КК якщо суд, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Недотримання цих вимог призводить до скасування призначеного судом покарання.

Аналіз статистичних даних щодо застосування судами ст. 75 КК до осіб, які вчинили незаконне переправлення осіб через державний кордон України, показує, що цей захід реагування держави застосовувався у 2012 р. при призначенні покарання у 75% випадків, у 2013 р. – у 60% випадках, у 2014 р. – у 68% випадків, у 2015 р. – у 70% випадків. Отже, за середніми показниками за 4 роки звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовано у 68 % випадків.

Згідно з ч. 1 ст. 69 КК, відповідно до якої за наявності кількох обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК за цей злочин. Як показує аналіз судової статистики, протягом 2012–2015 рр. ст. 69 КК застосовувалася до кожного четвертого засудженого за ст. 332 КК. Так, у 2012 р.– до 11 осіб (15%), у 2013 р. – до 35 осіб (37%), у 2014 р. – до 28 осіб (27%) та у 2015 р. – до 16 осіб (23%). Таким чином, в середньому до 26% засуджених.

До осіб, які вчинили злочин, передбачений у ст. 332 КК, застосовуються й угоди про визнання винуватості. Кримінальний процесуальний інститут провадження на підставі угод передбачений у нормах КПК та спрямований на застосування спрощеного порядку кримінального провадження у випадку укладення угоди між сторонами кримінального провадження. Важливе кримінологічне значення застосування такого виду провадження полягає в обов’язку підозрюваного, обвинуваченого під час укладення угоди визнати свою вину та зобов’язатися сприяти виявленню злочинів, у яких він обвинувачується. Таким чином, засуджений за ст. 332 КК на підставі угоди про визнання винуватості визнає вину та співпрацює з органами досудового розслідування, оскільки відповідно до умов угоди він взяв на себе обов’язки сприяти виявленню інших злочинів у сфері незаконного переправлення осіб через державний кордон України. За даними судової статистики у 2013 р. щодо 43 засуджених за ст. 332 КК постановлено вирок на підставі угоди про визнання винуватості, що складає 45%. У 2014 р. – щодо 55 (54 %). Таким чином, кожен другий засуджений за ст. 332 КК укладає угоду про визнання винуватості та бере на себе обов’язки сприяти у виявленні інших злочинів у сфері незаконного переправлення осіб через державний кордон України, що має важливе значення для підвищення ефективності протидії злочинності у цій сфері.

Таким чином суди при призначенні покарання за ст. 332 КК в переважній більшості випадків застосовують положення ст. 75 КК та звільняють засуджених від відбування покарання з випробуванням. У 2013–2014 роках половина засуджених за ст. 332 КК уклали угоду з прокурором про визнання винуватості та зобов’язалися сприяти виявленню злочинів, що полягають в незаконному переправленні осіб через державний кордон України, що свідчить про ефективність застосування цього кримінального процесуального інституту для забезпечення протидії злочинності.

У кримінології вивчення особистості злочинця побудовано на аналізі закономірностей його злочинної поведінки, злочинності як масовогоявища, її детермінації, причинності та розробці науково обґрунтованих рекомендацій по боротьбі зі злочинністю [109, с. 45].

Як слушно зазначає З. А. Загиней, «однією з новацій у кримінології є вивчення особистості злочинця шляхом побудови його кримінологічного портрета, що розкриває особливості особистості злочинця [88, с. 52–53]. Кримінологічний портрет злочинця – описовий процес створення штучного образу конкретної людини із застосуванням соціологічних, психологічних, кримінологічних прийомів та способів для встановлення об’єктивних індивідуальних рис злочинця, який досліджується з метою розроблення конкретних індивідуальних, групових або загально соціальних профілактичних заходів [157, с. 1430]. В. М. Кудрявцев наголошує, що в цілому особистість злочинця можна охарактеризувати як своєріднумодель, соціальний і психологічний портрет, який володіє специфічними рисами [133, с. 153]. Саме наявність таких рис, сукупність яких була наявні у особи під час вчинення нею злочину, дозволяє на основі статистичних даних визначити мотиваційні характеристики злочинної поведінки. При цьому, оскільки дослідженню підлягають риси особи злочинця, сукупність соціального і психологічного портрету злочинця, до яких додаються ознаки кримінально-правового характеру, утворюють його кримінологічний портрет.

Таким чином, кримінологічний портрет особи, яка вчиняє незаконне переправлення осіб через державний кордон надає можливість через особливості конкретної особистості злочинця встановити загальні процеси його соціально негативного становлення, що в свою чергу сприяє розробленню та практичному втіленню ефективних способів ресоціалізації такої особи. Узагальнений портрет особи такого злочинця дозволяє виявляти типові закономірності наявності тих чи інших рис злочинця, які найчастіше їм притаманні. А оскільки такий аналіз обов’язково передбачає аналіз статистичних даних, кримінологічний портрет особи злочинця виявляє ті негативні риси, які свідчать про формування мотивації злочинної поведінки особи, яка криміналізована у конкретній статті КК. Характеристика особи злочинця, яка вчиняє незаконне переправлення осіб через державний кордон України, можуть служити основою для подальшого вивчення питань протидії злочинам, що посягають на недоторканність державного кордону України та є основою для розроблення спеціальних кримінологічних заходів, спрямованих на усунення причин та умов вчинення злочину, передбаченого у ст. 332 КК.

На основі проведеного дослідження за результатами аналізу ознак суб’єкта та характеристики особи злочинця, який вчинив незаконне переправлення осіб через державний кордон України, проведеної на основі даних судової статистики за 2012–2015 роки, розроблено кримінологічний портрет особистості такого злочинця. В основному злочин, передбачений у ст. 332 КК, вчиняє особа чоловічої статі у співучасті з іншою особою, громадянин України, у віці від 30 до 50 років, як правило з повною загальною середньою освітою або професійно-технічною освітою, який не працює та не навчається, раніше не судимий.

<< | >>
Источник: ОГНЄВ ТАРАС ЄВГЕНІЙОВИЧ. НЕЗАКОННА МІГРАЦІЯ: КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВІ ТА КРИМІНОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. КИЇВ –2016. 2016

Скачать оригинал источника

Еще по теме 3.2 Особа злочинця, який вчиняє незаконне переправлення осіб через державний кордон України:

  1. ВСТУП
  2. 1.1 Стан дослідження проблем кримінально-правової та кримінологічної протидії незаконній міграції
  3. 2.1 Об’єктивні ознаки злочинів, що полягають у незаконній міграції (ст.ст. 332, 3321 КК України)
  4. 3.2 Особа злочинця, який вчиняє незаконне переправлення осіб через державний кордон України
  5. 3.3 Заходи запобігання незаконній міграції
  6. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ