<<

ДОДАТКИ

Додаток А

Тривалість строків давності за КК

Строк давності Ст. 49 КК Ст. 80 КК
Два роки у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі
Три роки у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі у разі засудження до покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості
П’ять років у разі вчинення злочину середньої тяжкості у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин
Десять років у разі вчинення тяжкого злочину у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин
П'ятнадцять років у разі вчинення особливо тяжкого злочину у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин

Строк давності Ч.
2 ст. 106 КК
Ч. 3 ст. 106 КК
Два роки у разі вчинення злочину невеликої тяжкості у разі засудження до покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, а також при засудженні до покарання у виді позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості
П’ять років у разі вчинення злочину середньої тяжкості у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років за тяжкий злочин
Сім років у разі вчинення тяжкого злочину у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше п’яти років за тяжкий злочин
Десять років у разі вчинення особливо тяжкого злочину у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за особливо тяжкий злочин

Строк давності Ч. 2 ст. 96-5 КК
Три роки у разі вчинення злочину невеликої тяжкості
П’ять років у разі вчинення злочину середньої тяжкості
Десять років у разі вчинення тяжкого злочину
П’ятнадцять років у разі вчинення особливо тяжкого злочину

Додаток Б

Співвідношення видів злочинів за ступенем тяжкості та строків давності

Вид злочину (ст. 12 КК) Передбачене покарання Строк давності (ст. 49) Строк давності (ст. 96-3) Строк давності (ч. 2 ст. 106) Строк давності (ст. 80) Строк давності (ч. 3 ст. 106)
Злочин невеликої тяжкості у виді позбавлення волі на строк не більше двох років,

або інше, більш м'яке покарання за винятком основного покарання у

виді штрафу в розмірі понад три тисячі нмдг

два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості два роки – у разі вчинення злочину невеликої тяжкості два роки – у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі два роки – у разі засудження до покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, а також при засудженні до покарання у виді позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості
три роки – у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі три роки – у разі засудження до покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості

Злочин середньої тяжкості у виді штрафу в розмірі не більше десяти тисяч

нмдг або позбавлення волі

на строк не більше п'яти років

п’ять років – у разі вчинення злочину середньої тяжкості п’ять років – у разі вчинення злочину середньої тяжкості п’ять років – у разі вчинення злочину середньої тяжкості п’ять років – у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злоч п’ять років – у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років за тяжкий злочин
Тяжкий злочин у виді штрафу в розмірі не більше двадцяти п'яти тисяч

нмдг або позбавлення волі

на строк не більше десяти років

десять років – у разі вчинення тяжкого злочину десять років – у разі вчинення тяжкого злочину сім років – у разі вчинення тяжкого злочину десять років – у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин сім років – у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше п’яти років за тяжкий злочин
Особливо тяжкий злочин у виді штрафу в розмірі понад двадцять п'ять

тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення

волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі

п’ятнадцять років – у разі вчинення особливо тяжкого злочину п’ятнадцять років – у разі вчинення особливо тяжкого злочину десять років – у разі вчинення особливо тяжкого злочину п’ятнадцять років – у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин десять років – у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за особливо тяжкий злочин

Додаток В

Види злочинів невеликої тяжкості з урахуванням виду та розміру максимального покарання, передбаченого в санкції статті Особливої частини КК

Вид покарання Максимальний розмір покарання Статті (частини статей) Всього
Штраф від 50 до 200 нмдг ч.
9 ст. 158
19
до 1000 нмдг ч. 1 ст. 183
від 500 до 1000 нмдг ч. 1 ст. 216, ч. 1 ст. 227, ч. 1 ст. 368-3, ч. 1 ст. 368-4
від 500 до 2000 нмдг ч. 1 ст. 205, ч. 1 ст. 364-1
від 750 до 2000 нмдг ч. 1 ст. 231-1
від 1000 до 2000 нмдг ч. 1 ст. 204, ч. 1 ст. 224, ч. 1 ст. 229, ч. 1 ст. 232-2
від 1000 до 3000 нмдг ст. 206, ч. 1 ст. 209-1, ч. 1 ст. 222, ч. 1 ст. 232, ч. 1 ст. 365-2
від 2000 до 3000 нмдг ст. 219
Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю до трьох років ч. 1 ст. 212, ч. 1 ст. 212-1, ст. 223, ч. 1 ст. 239, ч. 1 ст. 323 5
Громадські роботи до 100 год. ч 1 ст. 213 2
від 100 до 240 год. ч. 1 ст. 353
Виправні роботи до 1-го року ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 126 9
до 2-х років ч. 1 ст. 139, ст. 145, ч. 1 ст. 168-1, ч. 1 ст. 172, ч. 2 ст. 184, ч. 1 ст. 362
від 1-го до 2-х років ч. 1 ст. 368
Арешт до 3-х міс. ч. 1 ст. 343, ст. 356 24
до 6-ти міс. ч. 1 ст. 136, ч. 1 ст. 154, ч. 2 ст. 180, ч. 1 ст. 184, ч. 1 ст. 192, ч. 1 ст. 193, ч. 1 ст. 195, ч. 1 ст. 197-1, ч. 2 ст. 244, ст. 285, ст. 293, ч. 1 ст. 298-1, ч. 1 ст. 299, ст. 339, ч. 1 ст. 337, ч. 2 ст. 337, ч. 1 ст. 374, ч. 1 ст. 376, ч. 1 ст. 385, ст. 386, ч. 2 ст. 387, ст. 395
Обмеження волі до 2-х років ст.. 124, ч. 2 ст. 125, ст.. 128, ч. 1 ст. 134, ч. 1 ст. 144, ч. 5 ст. 158, ч. 1 ст. 164, ч. 1 ст. 165, ч. 1 ст. 173, ч. 1 ст. 180, ч. 1 ст. 197, ст.. 247, ст.. 254, ч. 1 ст. 271, ст.. 284, ч. 1 ст. 302, ч. 1 ст. 355, ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 360, ч. 1 ст. 368-2, ч. 1 ст. 369, ч. 1 ст. 384, ч. 1 ст. 387, ч. 1 ст. 388, ч. 1 ст. 389 86
до 3-х років ст.. 132, ч. 1 ст. 143, ч. 1 ст. 150, ч. 1 ст. 158-1, ч. 1 ст. 159, ч. 1 ст. 162, ч. 1 ст. 163, ч. 1 ст. 171, ч. 1 ст. 174, ч. 1 ст. 182, ч. 1 ст. 188-1, ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 197-1, ч. 1 ст. 210, ч. 1 ст. 238, ч. 1 ст. 239-1, ч. 1 ст. 239-2, ч. 1 ст. 241, ч. 3 ст. 243, ч. 1 ст. 248, ч. 1 ст. 249, ч. 1 ст. 252, ч. 1 ст. 253, ч. 1 ст. 268, ст.. 290, ст.. 295, ч. 1 ст. 300, ч. 1 ст. 301, ч. 1 ст. 310, ч. 1 ст. 311, ч. 1 ст. 313, ч. 1 ст. 318, ч. 1 ст. 319, ч. 1 ст. 325, ч. 1 ст. 326, ч. 1 ст. 327, ч. 1 ст. 342, ч. 1 ст. 351, ч. 1 ст. 353, ч. 1 ст. 357, ч. 3 ст. 357, ч. 2 ст. 358, ст.. 363, ч. 1 ст. 363-1, ст.. 364, ст.. 366, ч. 1 ст. 371, ч. 1 ст. 381, ч. 2 ст. 389, ч. 1 ст. 389-1, ч. 1 ст. 397
до 4-х років ч. 1 ст. 142
до 5-ти років ч. 1 ст. 161, ч. 2 ст. 171, ч. 1 ст. 242, ч. 1 ст. 282, ч. 1 ст. 196, ч. 1 ст. 347, ч. 2 ст. 3512
від 2-х до 5-ти років ч. 1 ст. 369-2
Тримання в дисциплінарному батальйоні до 1-го року ч.
1 ст. 412
1
Позбавлення волі до 2-х років ст. 118, ч. 1 ст. 133, ч. 1 ст. 135, ч. 1 ст. 140, ч. 1 ст. 151, ч. 1 ст. 157, ч. 1 ст. 159-1, ч. 2 ст. 159-1, ч. 1 ст. 175, ч. 1 ст. 176, ч. 1 ст. 177, ч. 1 ст. 240, ч. 1 ст. 244, ч. 1 ст. 269, ч. 1 ст. 298, ст. 344, ч. 1 ст. 350, ч. 1 ст. 361, ч. 1 ст. 361-2, ч. 1 ст. 390, ч. 1 ст. 394, ч. 1 ст. 403, ч. 1 ст. 405, ч. 1 ст. 409, ч. 1 ст. 413 25

Додаток Д

Ступінь тяжкості злочинів, передбачених статтею 96-3 КК

Стаття 109 «Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади»
Частина 1 тяжкий злочин
Частина 2 злочин середньої тяжкості
Частина 3 злочин середньої тяжкості
Стаття 110 «Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України»
Частина 1 злочин середньої тяжкості
Частина 2 тяжкий злочин
Частина 3 особливо тяжкий злочин
Стаття 113 «Диверсія»
Частина 1 особливо тяжкий злочин
Стаття 146 «Незаконне позбавлення волі або викрадення людини»
Частина 1 злочин середньої тяжкості
Частина 2 злочин середньої тяжкості
Частина 3 тяжкий злочин
Стаття 147 «Захоплення заручників»
Частина 1 тяжкий злочин
Частина 2 особливо тяжкий злочин
Стаття 160 «Порушення законодавства про референдум»
Частина 1 злочин середньої тяжкості
Частина 2 злочин середньої тяжкості
Частина 3 злочин середньої тяжкості
Стаття 209 «Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом»
Частина 1 тяжкий злочин
Частина 2 особливо тяжкий злочин
Частина 3 особливо тяжкий злочин
Стаття 258 «Терористичний акт»
Частина 1 тяжкий злочин
Частина 2 особливо тяжкий злочин
Частина 3 особливо тяжкий злочин
Стаття 258-1 «Втягнення у вчинення терористичного акту»
Частина 1 злочин середньої тяжкості
Частина 2 тяжкий злочин
Стаття 258-2 «Публічні заклики до вчинення терористичного акту»
Частина 1 злочин середньої тяжкості
Частина 2 злочин середньої тяжкості

Стаття 258-3 «Створення терористичної групи чи терористичної організації»
Частина 1 особливо тяжкий злочин
Стаття 258-4 «Сприяння вчиненню терористичного акту»
Частина 1 тяжкий злочин
Частина 2 особливо тяжкий злочин
Статті 258-5 «Фінансування тероризму»
Частина 1 тяжкий злочин
Частина 2 тяжкий злочин
Частина 3 особливо тяжкий злочин
Стаття 260 «Створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань»
Частина 1 злочин середньої тяжкості
Частина 2 тяжкий злочин
Частина 3 тяжкий злочин
Частина 4 особливо тяжкий злочин
Частина 5 особливо тяжкий злочин
Стаття 262 «Викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних

матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживанням службовим становищем»

Частина 1 тяжкий злочин
Частина 2 тяжкий злочин
Частина 3 особливо тяжкий злочин
Стаття 306 «Використання коштів, здобутих від незаконного

обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів, прекурсорів, отруйних чи сильнодіючих речовин або отруйних чи сильнодіючих лікарських засобів»

Частина 1 особливо тяжкий злочин
Частина 2 особливо тяжкий злочин
Стаття 368-3 «Підкуп службової особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми»
Частина 1 злочин невеликої тяжкості
Частина 2 злочин середньої тяжкості
Стаття 368-4 «Підкуп особи, яка надає публічні послуги»
Частина 1 злочин невеликої тяжкості
Частина 2 злочин середньої тяжкості
Стаття 369 «Пропозиція або надання неправомірної вигоди службовій особі»
Частина 1 злочин невеликої тяжкості
Частина 2 злочин середньої тяжкості
Частина 3 тяжкий злочин
Частина 4 тяжкий злочин
Частина 5 тяжкий злочин
Стаття 369-2 «Зловживання впливом»
Частина 1 злочин невеликої тяжкості
Частина 2 злочин середньої тяжкості
Частина 3 тяжкий злочин
Стаття 436 «Пропаганда війни»
Частина 1 злочин середньої тяжкості
Стаття 437 «Планування, підготовка, розв’язування або ведення агресивної війни»
Частина 1 особливо тяжкий злочин
Частина 2 особливо тяжкий злочин
Стаття 438 «Порушення законів та звичаїв війни»
Частина 1 особливо тяжкий злочин
Частина 2 особливо тяжкий злочин
Стаття 442 «Геноцид»
Частина 1 особливо тяжкий злочин
Частина 2 злочин середньої тяжкості
Стаття 444 «Злочини проти осіб та установ, що мають міжнародний захист»
Частина 1 тяжкий злочин
Частина 2 злочин невеликої тяжкості
Стаття 447 «Найманство»
Частина 1 тяжкий злочин
Частина 2 тяжкий злочин

Додаток Е

Перелік злочинів, за вчинення яких давність не застосовується відповідно до Конвенції ООН про незастосування давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства від 26 листопада 1968 року, Європейській конвенції про незастосування строків давності до злочинів проти людяності та воєнних злочинів від 25 січня 1974 року та Римського статуту Міжнародного кримінального суду від 17 липня 1998 року

Вид злочинів Назва Конвенції Злочини, за вчинення яких давність не застосовується
воєнні злочини Статут Нюрнберзького міжнародного військового трибуналу від 8 серпня 1945 року, підтверджуються резолюціями 3 (I) від 13 лютого 1946 року та 95 (I) від 11 грудня 1946 року Генеральної Асамблеї ООН порушення законів або звичаїв війни:

– вбивства, катування чи відведення в рабство чи для інших цілей цивільного населення окупованої території;

– вбивства чи катування військовополонених або осіб, що знаходяться в морі;

– вбивства заручників;

– пограбування громадської чи приватної власності;

– безглузде руйнування міст чи сіл;

– розорення

«серйозні порушення» Женевські конвенції про захист жертв війни від 12 серпня 1949 року
Женевська конвенція 1949 року про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях (ст. 50) порушення, що пов’язані з будь-яким із таких діянь, якщо їх скоєно проти осіб чи майна, що знаходяться під захистом, забезпечуваним цією Конвенцією:

– умисним вбивством,

– тортурами,

– нелюдським поводженням, зокрема біологічними експериментами,

– умисним заподіянням тяжких страждань або серйозного тілесного ушкодження й шкоди здоров’ю,

– із широкомасштабним руйнуванням і привласненням майна, не виправданими воєнною необхідністю й здійсненими незаконно та умисно

Женевська конвенція 1949 року про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, які зазнали корабельної аварії, зі складу збройних сил на морі (ст. 51) порушення, що пов’язані з будь-яким із таких діянь, якщо їх скоєно проти осіб чи майна, що знаходяться під захистом, забезпечуваним цією Конвенцією:

– умисним вбивством,

– тортурами,

– нелюдським поводженням, зокрема біологічними експериментами,

– умисним заподіянням тяжких страждань або серйозного тілесного ушкодження й шкоди здоров’ю,

– із широкомасштабним руйнуванням і привласненням майна, не виправданими воєнною необхідністю й здійсненими незаконно та умисно

Женевська конвенція 1949 року про поводження з військовополоненими (ст. 130) порушення, що пов’язані з будь-яким з таких діянь, якщо їх учинено проти осіб або майна, які користуються захистом цієї Конвенції:

– умисне вбивство,

– тортури,

– нелюдське поводження, зокрема біологічні експерименти,

– умисне заподіяння тяжких страждань або серйозного тілесного ушкодження або шкоди здоров’ю,

– примушування військовополоненого до служби в збройних силах ворожої держави,

– умисне позбавлення прав військовополоненого на справедливе та належне судове розслідування, передбачених цією Конвенцією

Женевська конвенція 1949 року про захист цивільного населення під час війни (ст. 147) порушення, що охоплюють такі дії, якщо їх здійснено проти осіб або власності, які перебувають під захистом цієї Конвенції:

– умисне вбивство,

– тортури,

– нелюдяне поводження, зокрема біологічні експерименти, які умисно спричинять великі страждання чи серйозні травми тілу чи здоров’ю,

– нелегальна депортація,

– переведення або нелегальне ув’язнення особи, що перебуває під захистом,

– примушення особи, що перебуває під захистом, служити в збройних силах ворожої держави,

– умисне відбирання в особи, що перебуває під захистом, прав на справедливий і офіційний судовий процес, рекомендований цією Конвенцією,

– захоплення полонених,

– широкомасштабне руйнування і привласнення власності, не виправдане воєнною необхідністю, і здійснюване незаконним чином і безцільно.

злочини проти людства, незалежно від того, чи були вони вчинені під час війни або в мирний час Статут Нюрнберзького міжнародного військового трибуналу від 8 серпня 1945 року, підтверджуються резолюціями 3 (I) від 13 лютого 1946 року та 95 (I) від 11 грудня 1946 року Генеральної Асамблеї ООН – планування, підготовка, розв’язання або ведення агресивної війни або війни в порушення міжнародних договорів, угод чи запевнень,

– участь в загальному плані або змові, спрямованих до здійснення кожного з вищевикладених дій;

– вбивства,

– винищування,

– поневолення,

– заслання,

– інші жорстокості, вчинені щодо цивільного населення до або під час війни,

– переслідування з політичних, расових або релігійних мотивів в метою здійснення або у зв'язку з будь-яким злочином

вигнання в результаті збройного нападу чи окупації і нелюдські дії, які є наслідком політики апартеїду Конвенція ООН про припинення злочину апартеїду та покарання за нього від 30 листопада 1973 року апартеїд – це нелюдські акти, вчинені з метою встановлення і підтримання панування однієї расової групи людей над будь-якою іншою, її систематичне гноблення, зокрема, позбавлення членів расової групи життя, їх незаконний арешт та утримування у в’язницях, умисне створення таких умов для расової групи, що призведе до повного або часткового фізичного знищення тощо.
злочин геноциду, навіть якщо ці дії не являють собою порушення внутрішнього законодавства тієї країни, в якій вони були скоєні Конвенція про запобігання злочинові геноцид та покарання за нього від 9 грудня 1948 року під геноцидом розуміються такі дії, вчинені з наміром знищити, повністю або частково, яку-небудь національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку:

а) вбивство членів такої групи;

b) заподіяння серйозних тілесних ушкоджень чи розумового

розладу членам такої групи;

c) навмисне створення для якої-небудь групи таких життєвих умов, які розраховані на повне або часткове фізичне знищення її;

d) заходи, розраховані на запобігання дітородіння в середовищі такої групи;

е) насильницька передача дітей з однієї людської групи

в іншу.

Караними є такі діяння:

а) геноцид;

b) змова з метою здійснення геноциду;

c) пряме і публічне підбурювання до вчинення геноциду;

d) замах на здійснення геноциду;

e) співучасть у геноциді.

будь-які аналогічні порушення законів війни, що діють під час набрання чинності Конвенцією, і звичаїв війни, які існують у цей час і які не охоплюються зазначеними вище положеннями Женевських конвенцій коли відповідне конкретне порушення має особливо серйозний характер або за фактичними обставинами і умисним характером, або за масштабами передбачуваних наслідків
будь-які інші порушення норм або звичаїв міжнародного права, які можуть бути надалі встановлені і які відповідна Договірна Держава вважає відповідно до заяви, зробленої згідно зі статтею 6, таким, що має характер, аналогічний до тих, що згадані в пунктах 1 або 2 цієї статті

Римський статут Міжнародного кримінального суду
злочин геноциду будь-яке з наступних діянь, вчинених з наміром знищити, повністю або частково, яку-небудь національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку:

a) вбивство членів такої групи;

b) заподіяння серйозних тілесних ушкоджень чи розумового розладу членам такої групи;

c) умисне створення для якої-небудь групи таких життєвих умов, які розраховані на повне або часткове фізичне знищення її;

d) заходи, розраховані на запобігання дітородіння в середовищі такої групи;

e) насильницька передача дітей з однієї людської групи в іншу.

злочини проти людяності будь-яке з наступних діянь, які вчиняються в рамках широкомасштабного або систематичного нападу на будь-яких цивільних осіб, якщо такий напад здійснюється свідомо:

a) вбивство;

b) винищення;

c) поневолення;

d) депортація або насильницьке переміщення населення;

e) ув’язнення або інше жорстоке позбавлення фізичної свободи в порушення основоположних норм міжнародного права;

f) катування;

g) згвалтування, обернення в сексуальне рабство, примус до проституції, примусова вагітність, примусова стерилізація або будь-які інші форми сексуального насильства порівнянної тяжкості;

h) переслідування будь-якої ідентифікованої групи або спільності з політичних, расових, національних, етнічних, культурних, релігійним, гендерними, як це визначається в пункті 3, або інших мотивів, які повсюдно визнані неприпустимими

згідно з міжнародним правом, у зв'язку з будь-якими діяннями, зазначеними в даному пункті, або будь-якими злочинами, підпадають під юрисдикцію Суду;

i) насильницьке зникнення людей;

j) злочин апартеїду;

k) інші нелюдські діяння аналогічного характеру, полягають в умисному заподіянні сильних страждань або серйозних тілесних ушкоджень або серйозної шкоди психічному або фізичному здоров’ю.

агресія планування, підготовка, ініціювання або здійснення особою, яка в змозі фактично здійснювати керівництво та контроль за політичними або військовими діями держави, акту агресії, який в силу свого характеру, серйозності та масштабів є грубим порушенням Статуту ООН[4]. Акт агресії – це застосування сили однією державою проти іншої, не охоплюючи випадки застосування сили як самооборони та дій, санкціонованих Радою Безпеки ООН:

1. Вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або

будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є наслідком такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або її частини.

2. Бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.

3. Блокада портів чи берегів держави збройними силами іншої держави.

4. Напад збройними силами держави на суходільні, морські чи повітряні сили або

морські чи повітряні флоти іншої держави.

5. Застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави згідно угоди з державою, яка їх приймає, в порушення умов, передбачених цією угодою, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди.

6. Дії держави, яка дозволяє, щоб її територія, надана нею у розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акта агресії проти третьої держави.

7. Заслання державою чи від імені держави озброєних банд, угруповань та регулярних сил або найманців, що здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави настільки серйозного характеру, що це дорівнює перерахованим вище

актам, або її істотна участь в них [5].

Резолюції 3314(XXIX) Генеральної Асамблеї

ООН від 14 грудня 1974 р.

військові злочини a) серйозні порушення Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, а саме будь-яке з наступних діянь проти осіб або майна, що охороняються згідно з положенням відповідної Женевської конвенції:

i) умисне вбивство;

ii) тортури або нелюдське поводження, включаючи біологічні експерименти;

iii) умисне заподіяння сильних страждань або серйозних тілесних ушкоджень або шкоди здоров’ю;

iv) незаконне, безглузде і великомасштабне знищення і привласнення майна, не викликане військовою необхідністю;

v) примус військовополоненого або іншої особи, яка охороняється до службі у збройних силах ворожої держави;

vi) умисне позбавлення військовополоненого або іншого охоронюваної особи права на справедливе і нормальне судочинство;

vii) незаконна депортація або переміщення чи незаконне позбавлення волі;

viii) захоплення заручників;

b) інші серйозні порушення законів і звичаїв, у міжнародних збройних конфліктах у встановлених рамках міжнародного права, а саме одну з таких діянь:

i) умисні напади на цивільне населення як таке або окремих цивільних осіб, які не беруть безпосередньої участі у військових діях;

ii) умисні напади на цивільні об’єкти, тобто об’єкти, які не є військовими цілями;

iii) умисне нанесення ударів по персоналу, об’єктам, матеріалами, підрозділам або транспортним засобам, задіяним у наданні гуманітарної допомоги або в місії з

підтримки миру відповідно до Статуту ООН, поки вони мають право на захист, яким користуються цивільні особи або цивільні об’єкти з міжнародного права збройних конфліктів;

iv) умисне вчинення нападу, коли відомо, що такий напад стане причиною випадкової загибелі або каліцтва цивільних осіб або шкоди цивільним об’єктам або обширного,

довгострокового і серйозного збитку навколишньому природному середовищу,

який буде явно непорівнянний з конкретним і безпосередньо очікуваною загальною військовою перевагою;

v) напад на незахищені міста, села, житла або будівлі, або якщо вони не є військовими цілями чи їх обстріл із застосуванням будь-яких засобів;

vi) вбивство або поранення комбатанта, який, склавши зброю або не маючи інших засобів захисту, беззастережно здався;

vii) неналежне використання прапора парламентера, національного прапора або військових знаків розрізнення та форми ворога або ООН, а також відмітних емблем,

встановлених Женевськими конвенціями, що приводить до загибелі людей або заподіянню їм серйозних фізичних каліцтв;

viii) переміщення, прямо або опосередковано, окупуючою державою частини її власного цивільного населення на окуповану нею територію, або депортація чи переміщення частини населення окупованої території в межах кордонів або за межі цієї

території;

ix) умисне нанесення ударів по будівлях, призначених для цілей релігії, освіти, мистецтва, науки або благодійності, історичних пам’ятників, госпіталях і місць

зосередження хворих і поранених, за умови, що вони не є військовими цілями;

x) заподіяння особам, які перебувають під владою супротивної сторони, фізичного каліцтва або вчинення над ними медичних чи наукових експериментів будь-якого роду, які не виправдані необхідністю медичного, зуболікарського або лікарняного лікування відповідної особи і не здійснюються в її інтересах і які викликають смерть або серйозно загрожують здоров’ю такої особи чи осіб;

xi) віроломне вбивство або поранення осіб, які належать до ворожої нації чи армії;

xii) заява про те, що пощади не буде;

xiii) знищення або захоплення майна ворога, за винятком випадків, коли таке знищення або захоплення настійно диктуються військової необхідністю;

xiv) оголошення скасованими, припиненими або неприпустимими в суді прав та позовів громадян супротивної сторони;

xv) примус громадян супротивної сторони до участі у військових діях проти їх власної країни, навіть якщо вони перебували на службі воюючої сторони до початку війни;

xvi) розграбування міста чи населеного пункту, навіть якщо він захоплений штурмом;

xvii) застосування отрути або отруєної зброї;

xviii) застосування задушливих, отруйних або інших газів і будь-яких аналогічних рідин, матеріалів або засобів;

xix) застосування куль, які легко розриваються або сплющуються в тілі людини, таких, як оболонкові кулі, тверда оболонка яких не покриває всього сердечника або має надрізи;

xx) застосування зброї, боєприпасів і техніки, а також методів ведення війни такого характеру, які викликають надмірні пошкодження або непотрібні страждання або які є

невибірковими за своєю суттю в порушення норм міжнародного права збройних конфліктів, за умови, що така зброя, такі боєприпаси, така техніка і такі методи ведення війни є предметом всеосяжної заборони та включені у додаток до цього Статуту;

xxi) посягання на людську гідність, зокрема образливе і принизливе звернення;

xxii) згвалтування, обернення в сексуальне рабство, примус до проституції, примусова вагітність, як вона визначена в пункті 2 «f» статті 7, примусова стерилізація і

будь-які інші види сексуального насильства, що представляють собою грубе порушення Женевських конвенцій;

xxiii) використання присутності цивільного особи або іншого особи, що охороняється для захисту від військових дій певних пунктів, районів або збройних сил;

xxiv) умисне нанесення ударів по будівлях, матеріалами, медичним установам та транспортним засобам, а також персоналу, що використовують у відповідності з міжнародним правом відмітні емблеми, встановлені Женевськими конвенціями;

xxv) умисне вчинення дій, що піддають громадянське населення голоду, як засобу ведення війни шляхом позбавлення його предметів, необхідних для виживання, включаючи умисне створення перешкод для надання допомоги, як це передбачено в Женевських конвенціях;

xxvi) набір або вербування дітей віком до п’ятнадцяти років в складу національних збройних сил або їх використання для активної участі в бойових діях.

c) у випадку збройного конфлікту неміжнародного характеру серйозні порушення статті 3, загальної для чотирьох Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, а саме: будь-яке з наступних діянь, скоєних стосовно осіб, які не беруть активної участі у військових діях, включаючи військовослужбовців, які склали зброю, та осіб, виведених з ладу в результаті хвороби, поранення, утримання під вартою або з якоїсь іншої причини:

i) посягання на життя і особистість, зокрема вбивство в будь-якій формі, заподіяння каліцтв, жорстоке поводження і тортури;

ii) посягання на людську гідність, зокрема образливе і принижуюче ставлення;

iii) захоплення заручників;

iv) винесення вироків і приведення їх у виконання без попереднього судового розгляду, проведеного створеним в установленому порядку судом, що забезпечує дотримання всіх судових гарантій, які за загальним визнанням є обов’язковими.

d) Пункт 2 «c» застосовується до збройних конфліктів неміжнародного характеру і, таким чином, не застосовується до випадків порушення внутрішнього порядку і виникнення напруженості, таких як безпорядки, окремі й спорадичні акти насильства чи інші акти аналогічного характеру.

e) Інші серйозні порушення законів і звичаїв, застосовних в збройних конфліктах неміжнародного характеру у встановлених рамках міжнародного права, а саме одну з таких діянь:

i) умисне нанесення ударів по цивільному населенню як такому, а також умисне напад на окремих цивільних осіб, які не беруть безпосередньої участі у військових діях;

ii) умисне нанесення ударів по будівлях, матеріалами, медичним установам та транспортним засобам, а також персоналу, що використовують у відповідності з міжнародним правом відмітні емблеми, передбачені Женевськими конвенціями;

iii) умисне нанесення ударів по персоналу, об’єктам, матеріалами, підрозділам або транспортним засобам, задіяним у наданні гуманітарної допомоги або в місії з

підтримки миру відповідно до Статуту ООН, поки вони мають право на захист, якою користуються цивільні особи або цивільні об’єкти з права збройних конфліктів;

iv) умисне нанесення ударів по будівлях, призначеним для цілей релігії, освіти, мистецтва, науки або благодійності, історичних пам’ятників, госпіталях і місць

зосередження хворих і поранених, за умови, що вони не є військовими цілями;

v) розграбування міста чи населеного пункту, навіть якщо він узятий штурмом;

vi) згвалтування, обернення в сексуальне рабство, примус до проституції, примусова вагітність, як вона визначена в пункті 2 «f» статті 7, примусова стерилізація і

будь-які інші види сексуального насильства, також представляють собою грубе порушення статті 3, загальної для чотирьох Женевських конвенцій;

vii) набір або вербування дітей віком до п’ятнадцяти років в склад збройних сил чи груп або використання їх для активної участі в бойових діях;

viii) віддача розпоряджень про переміщення цивільного населення з причин, пов'язаних з конфліктом, якщо тільки цього не вимагають міркування безпеки відповідного цивільного населення або нагальна необхідність військового характеру;

ix) віроломний вбивство або поранення комбатанта ворога;

x) заяву про те, що пощади не буде;

xi) заподіяння особам, які знаходяться у владі інший сторони в конфлікті, фізичних каліцтв або вчинення над ними медичних або наукових експериментів будь-якого роду, що не виправдані необхідністю медичного, зуболікарського або лікарняного лікування відповідної особи і не здійснюються в його інтересах і які спричиняють смерть або серйозно загрожують здоров’ю такої особи або осіб;

xii) знищення або захоплення майна ворога, за винятком випадків, коли таке знищення або захоплення настійно диктуються обставинами конфлікту.

Додаток Ж

Злочини, передбачені КК України, за вчинення яких давність не застосовується

Злочини проти основ національної безпеки України
Ст. 109 Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади Ч. 5 ст. 49 КК
Ст. 110 Посягання на територіальну цілісність або недоторканність України
Ст. 111 Державна зрада
Ст. 112 Посягання на державного або громадського діяча
Ст. 113 Диверсія
Ст. 114 Шпигунство
Ст. 114-1 Перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань
Злочини проти миру та безпеки людства
Ст. 437 Планування, підготовка, розв’язування або ведення агресивної війни Ч. 5 ст. 49, ч. 6 ст. 80 КК
Ст. 438 Порушення законів та звичаїв війни
Ст. 439 Застосування зброї масового знищення
Ч. 1 ст. 442 Геноцид

Додаток З

Проект Закону України та пояснювальна записка до нього, розроблені за результатами дисертаційного дослідження

З.1

Проект Закону України

Про внесення змін до Кримінального кодексу України

щодо застосування давності

Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:

І. Внести до Кримінального кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 25-26, ст. 131) такі зміни:

1) вилучити статтю 49;

2) доповнити статтею 74-1 такого змісту:

«Стаття 74-1 «Звільнення від покарання у зв’язку із закінченням строків давності.

1. Особа звільняється від покарання, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки:

1) два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості;

2) п'ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

3) десять років - у разі вчинення тяжкого злочину;

4) п'ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

2. Якщо особа вчинила готування до злочину, то строки давності визначаються в розмірі половини строку, встановленого за відповідний закінчений злочин у частині першій цієї статті.

3. Якщо особа вчинила замах на злочин, то строки давності визначаються в розмірі двох третин строку, встановленого за відповідний закінчений злочин у частині першій цієї статті.

4. Перебіг строків давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, переховується від органів досудового слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності та її місцезнаходження невідоме. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання. У цьому разі строки давності, передбачені пунктами 1-4 частини першої цієї статті, подвоюються, якщо перебіг давності не був перерваний вчиненням нового середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого злочину.

5. Перебіг строків давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новий середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий умисний злочин. Обчислення давності в цьому разі починається з дня вчинення нового злочину. При цьому строки давності обчислюються окремо за кожний злочин.

6. Питання про застосування давності до особи, що вчинила особливо тяжкий злочин, за який згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі не може бути призначено і заміняється позбавленням волі на строк п'ятнадцять років.

7. Давність не застосовується щодо осіб, які вчинили злочини проти миру та безпеки людства, злочини проти порядку несення військової служби (військові злочини) або інші злочини, передбачені міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Примітка 1. У статтях 49, 80, 96-5 та 106 цього Кодексу строк давності починає перебіг з нуля годин наступної доби після тієї, протягом якої було вчинено злочин або набрав чинності обвинувальний вирок суду.

Примітка 2. У статтях 49, 80, 96-5 та 106 цього Кодексу строк давності закінчується до нуля годин відповідної доби, на який припадає останній день строку давності).

Примітка 3. Якщо особа вчинила злочин, обов’язковою ознакою складу якого є спричинення суспільно небезпечних наслідків, то днем вчинення злочину є день повного виконання суспільно небезпечного діяння.

Примітка 4. Якщо особа вчинила готування до злочину або замах на злочин, то днем вчинення злочину є день, протягом якого було припинено злочинну діяльність особи з причин, що не залежали від її волі.

Примітка 5. Якщо особа вчинила продовжуваний або триваючий злочин, то днем вчинення злочину є день, протягом якого було вчинено останню тотожну дію, що в сукупності з іншими утворює продовжуваний злочин або день, коли був фактично припинений злочинний стан з волі або поза волею особи, яка вчинила злочин.

Примітка 6. Якщо злочин було вчинено у співучасті з розподілом ролей, то днем вчинення злочину є день, протягом якого співучасник вчинив дії, обумовлені рольовим розподілом ролей »;

3) у статті 80:

частину першу викласти в такій редакції:

«1. Особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання законної сили обвинувальним вироком суду його не було виконано в такі строки:

1) два роки - у разі засудження за злочин невеликої тяжкості;

2) п'ять років - у разі засудження за злочин середньої тяжкості;

3) десять років - у разі засудження за тяжкий злочин;

4) п'ятнадцять років - у разі засудження за особливо тяжкий злочин»;

у першому реченні частини третьої після слова «перебіг» доповнити словом «строків»;

третє речення частини третьої викласти в такій редакції: «У цьому разі строки давності, пунктами 1-5 частини першої цієї статті, подвоюються, якщо перебіг давності не був перерваний вчиненням нового середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого умисного злочину»;

у першому реченні частин четвертої після слова «перебіг» доповнити словом «строків», після слова «тяжкий» доповнити словом «умисний»;

доповнити частину четверту третім реченням такого змісту: «При цьому строки давності обчислюються окремо за кожний злочин»;

у другому реченні частини п’ятої слова «позбавленням волі» замінити на «позбавленням волі на строк п'ятнадцять років»;

частину шосту викласти в такій редакції: «6. Давність не застосовується щодо осіб, які вчинили злочини проти миру та безпеки людства, злочини проти порядку несення військової служби (військові злочини) або інші злочини, передбачені міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України»;

4) у статті 96-5:

назву статті викласти в такій редакції: «Звільнення юридичної особи від застосування заходів кримінально-правового впливу у зв’язку із закінченням строків давності»;

пункт перший частини першої викласти в такій редакції: «1) два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості»;

доповнити статтю частинами другою та третьою такого змісту:

«2. Якщо уповноважена особа юридичної особи вчинила готування до злочину, то строки давності визначаються в розмірі половини строку, встановленого за відповідний закінчений злочин у частині першій цієї статті.

3. Якщо уповноважена особа юридичної особи вчинила замах на злочин, то строки давності визначаються в розмірі двох третин строку, встановленого за відповідний закінчений злочин у частині першій цієї статті»;

у зв’язку з цим частини другу, третю та четверту вважати відповідно частинами четвертою, п’ятою та шостою;

у першому реченні частини четвертої слова «Перебіг давності застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру зупиняється» замінити на слова «Перебіг строків давності зупиняється»;

друге речення частини четвертої викласти в такій редакції: «У таких випадках перебіг давності відновлюється з дня з’явлення уповноваженої особи із зізнанням або її затримання»;

доповнити частину четверту третім реченням такого змісту: «У цьому разі строки давності, передбачені пунктами 1-4 частини першої цієї статті, подвоюються, якщо перебіг давності не був перерваний вчиненням нового злочину, зазначеного у статті 96-3 цього Кодексу»;

перше речення частини п’ятої викласти у такій редакції: «Перебіг строків давності переривається, якщо до закінчення передбачених у частинах першій та другій цієї статті строків її уповноважена особа вчинила будь-який умисний злочин, зазначений у статті 96-3 цього Кодексу»;

частину шосту об’єднати з частиною п’ятою;

частину шосту викласти у такій редакції:.

«6. Питання про застосування давності до юридичної особи, якщо її уповноважена особа вчинила особливо тяжкий злочин, за який згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі не може бути призначено і заміняється позбавленням волі на строк п'ятнадцять років»;

доповнити частиною сьомою такого змісту: «Давність не застосовується у випадку, якщо уповноважена особа юридичної особи вчинила злочини проти миру та безпеки людства, злочини проти порядку несення військової служби (військові злочини) або інші злочини, передбачені міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України»;

5) у статті 106:

частину другу викласти у такій редакції: «2. Щодо осіб, зазначених у частині першій цієї статті, строки давності, передбачені в частині першій статті 49 та частині першій статті 80 цього Кодексу скорочуються вдвічі»;

частину третю вилучити;

5) перший абзац частини другої статті 389 викласти у такій редакції: «Ухилення від відбування громадських, виправних робіт або службових обмежень для військовослужбовців, особою, засудженою до цього покарання,…»;

ІІ. Кримінально-виконавчий кодекс України (Відомості Верховної Ради України 2004, № 3-4, ст. 21) доповнити статтею 47-1 такого змісту:

«Стаття 47-1. Наслідки ухилення від відбування покарання у виді службових обмежень для військовослужбовців.

1. Ухиленням засудженого від відбування покарання у виді службових обмежень для військовослужбовців є:

невиконання встановлених обов’язків;

порушення порядку та умов відбування покарання; вчинення проступку, за який його було притягнуто до адміністративної відповідальності;

допущення більше двох разів протягом місяця прогулів, а також більше двох порушень трудової дисципліни протягом місяця або поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння.

2. У разі ухилення засудженого від відбування покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю він притягується до кримінальної відповідальності відповідно до ст. 389 Кримінального кодексу України».

ІІ. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.

З.2

Пояснювальна записка

до проекту Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо застосування давності»

1. Обґрунтування необхідності прийняття акта

Давність у Кримінальному кодексі України (КК Украйни) є одним з дієвих засобів загальної та спеціальної превенції у кримінальному праві України. Закінчення перебігу строків давності за кримінальним правом України є одним з важливих підстав звільнення від кримінальної відповідальності, звільнення від покарання, звільнення від покарання та його відбування, звільнення від застосування заходів кримінально-правового характеру, відповідне питання повною мірою не врегульоване, мають місце суперечності між кримінально-правовими нормами про давність, окремі питання не закріплено на законодавчому рівні, а також не відповідають міжнародним договорам, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

У законопроекті запропонована вилучити статтю 49 КК України, а відповідні положення перенести до субінституту звільнення від покарання.

У законопроекті пропонується уніфікувати окремі законодавчі формулювання норм про давність, зокрема, строки давності, які б залежали від ступеня тяжкості вчиненого злочину (стаття 12 КК України), а також привести у відповідність нормативні формулювання з властивостями правового часу.

Іншим аспектом законопроекту є доповнення статті 49 примітками 1-6, в яких визначається початковий та кінцевий моменти перебігу строків давності, визначення того, що потрібно вважати днем вчинення злочину з матеріальним складом, незакінченого злочину, продовжуваного та триваючого злочину, злочину, вчиненого у співучасті з розподілом ролей..

Законопроект також спрямований на те, щоб максимально урахувати меншу ступінь суспільної небезпеки незакінчених злочинів. У зв’язку з чим пропонується у статтях 49 та 96-5 КК України передбачити «скорочені» строки давності порівняно з вчиненням закінченого злочину.

Ураховуючи меншу ступінь суспільної небезпеки осіб, які вчинили злочини у віці до 18-ти років, виноситься пропозиція встановити вдвічі менші строки давності, ніж ті, що визначено у ч. 1 ст. 49 та ч. 1 ст. 80 КК України.

Законопроект спрямований також на те, щоб привести у відповідність перелік тих злочинів, за вчинення яких давність не застосовується, з міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

2. Цілі й завдання прийняття акта

Метою прийняття Закону є вдосконалення кримінального законодавства України в частині застосування давності.

3. Загальна характеристика та основні положення проекту акта

Законопроектом пропонується вилучити статтю 49 КК, передбачити нову статтю 74-1 – звільнення від покарання у зв’язку із закінченням строків давності, доповнити статтю 96-5 КК України частинами другою та третьою, в яких передбачити скорочені строки давності у випадку вчинення готування до злочину та замаху на злочин; статті 80 та 96-5 КК України пропонується доповнити положенням, що строки давності подвоюються, якщо їх перебіг не був перерваний вчиненням нового середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого злочину; запропоновано підставою перебігу строків давності визнавати вчинення не будь-якого злочину, а середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого умисного злочину; викласти у новій редакції частину 6 статті 80, а також доповнити статтю 96-5 КК України новою частиною, в яких передбачити, що давність не застосовується щодо осіб, які вчинили злочини проти миру та безпеки людства, злочини проти порядку несення військової служби (військові злочини) або інші злочини, передбачені міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

4. Стан нормативно-правової бази у даній сфері правового регулювання

У даній сфері правового регулювання нормативно-правовою базою є виключно КК України.

5. Фінансово-економічне обґрунтування

Реалізація Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо застосування давності» не потребує додаткових витрат з Державного бюджету України.

6. Прогноз соціально-економічних та інших наслідків прийняття акта

Прийняття Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо застосування давності» сприятиме вдосконаленню застосування кримінально-правових норм про давність.

Додаток К Лист Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України

Додаток Л Акт впровадження наукових результатів у діяльність ВССУ

Додаток М

Акт впровадження у навчальний процес Київського університету права НАН України

Додаток Н

Анкета, яка використовувалася при проведені опитування суддів, прокурорів, слідчих органів внутрішніх справ

На кафедрі кримінального права та процесу Київського університету права НАН України проводиться дисертаційне дослідження давності у кримінальному праві України. З метою вивчення думки суддів, прокурорів, слідчих проводиться це

АНКЕТУВАННЯ.

Анкетування анонімне. Просимо взяти у ньому участь.

Ваші кваліфіковані відповіді сприятимуть повноті і всебічності дослідження.

Дякуємо за участь в анкетуванні.

Відомості про респондента

1. Рід занять:

? Суддя;

? Прокурор;

? Слідчий;

? .

2. Стаж роботи за спеціальністю ___ років.

3. З якого моменту, на Вашу думку, починають перебіг строки давності?

? починаючи з тієї доби, протягом якої був вчинений злочин, набрав законної сили обвинувальний вирок суду;

? починаючи з нуля годин наступної доби після тієї, протягом якої був вчинений злочин, набрав законної сили обвинувальний вирок суду.

4. З якого моменту, на Вашу думку, починають перебіг строки давності у випадку вчинення злочину з матеріальним складом?

? з дня настання суспільно небезпечних наслідків;

? з дня вчинення останнього суспільно небезпечного діяння, яке входить в об’єктивну сторону відповідного складу злочину.

5. Чи потрібно, на Вашу думку, визначати у КК України менші строки давності у випадку вчинення незакінченого злочину?

? так;

? ні.

6. З якого моменту, на Вашу думку, починає перебіг строк давності у випадку вчинення злочинів у співучасті (якщо має місце складна співучасть)?

? починаючи з дня, протягом якого була завершена роль, що виконував конкретний співучасник;

? починаючи з дня вчинення злочину виконавцем (співвиконавцем).

7. З якого моменту, на Вашу думку, починає перебіг строк давності у випадку вчинення продовжуваного злочину?

? починаючи з дня вчинення останнього тотожного діяння з числа тих, що об’єднані єдиним злочинним наміром і складають продовжуваний злочин;

? починаючи з дня вчинення першого тотожного діяння з числа тих, що об’єднані єдиним злочинним наміром і складають продовжуваний злочин.

8. З якого моменту, на Вашу думку, починає перебіг строк давності у випадку вчинення триваючого злочину?

? починаючи з дня фактичного припинення дії або бездіяльності з волі або поза волею особи;

? починаючи з дня вчинення початкової дії або бездіяльності.

9. Чи потрібно, на Вашу думку, у КК України визначати кінцевий момент перебігу строків давності, яким на сьогодні визнається день набрання вироком законної сили?

? так;

? ні;

? Ваш варіант _________________________________________________

10. Чи потрібно, на Вашу думку, закріплювати у КК України положення про те, що визнається днем вчинення злочину у випадку скоєння особою злочину з матеріальним складом, незакінченого злочину, триваючого або продовжуваного злочину, а також злочину у співучасті з розподілом ролей?

? так, щодо всіх зазначених вище випадків вчинення злочину;

? так, лише у випадку скоєння особою злочину з матеріальним складом;

? так, лише у випадку скоєння особою незакінченого злочину;

? так, лише у випадку скоєння особою триваючого або продовжуваного злочину;

? так, лише у випадку скоєння особою злочину у співучасті з розподілом ролей;

? ні, в жодному випадку, оскільки це загромадить КК України.

11. Чи доцільно, на Вашу думку, передбачити єдиний строк давності за вчинення злочинів невеликої тяжкості?

? так, цей строк доцільно передбачити у 2 роки;

? так, цей строк доцільно передбачити у 3 роки;

? ні, потрібно, щоб строки давності за вчинення злочинів невеликої тяжкості були диференційованими та становили 2 та 3 роки.

12. Вчинення якого злочину залежно від форми вини, на Вашу думку, є підставою для переривання строків давності?

? лише умисного злочину;

? лише необережного злочину;

? як умисного, так і необережного злочину.

13. За вчинення яких злочинів, на Вашу думку, законодавець повинен не застосовувати строки давності?

? за вчинення злочинів проти основ національної безпеки;

? за вчинення злочинів проти миру та безпеки людства;

? за вчинення військових злочинів;

? за вчинення злочинів проти життя;

? за вчинення умисних вбивств;

? за вчинення корупційних злочинів;

? за вчинення злочинів, передбачених міжнародними конвенціями, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України;

? Ваш варіант_______________________________________________

14. Чи потрібно, на Вашу думку, при прийнятті рішення про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності встановлювати як згоду підозрюваного чи обвинуваченого на це, а також визнання ним своєї вини в інкримінованому злочині?

? так;

? ні;

? Ваш варіант.

15. Чи доцільним, на Вашу думку, є самостійне закріплення у КК звільнення від кримінальної відповідальності та звільнення від покарання у зв’язку із закінченням строків давності (ст. 49 та ч. 5 ст. 74 КК)?

? так;

? ні.

Додаток П

Результати анкетування з проблем давності

у кримінальному праві України

У процесі дисертаційного дослідження давності у кримінальному праві України було проведено анкетування практичних працівників. Для цього було розроблено анкету, яка включала 15 питань з найбільш дискусійних питань дисертаційного дослідження.

Респондентами були: судді судів Рівненської, Львівської, Київської, Полтавської, Запорізької областей (по 20 осіб), прокурори цих областей (по 20 осіб), а також слідчі органів внутрішніх справ цих областей (по 20 осіб). Усього – 300 осіб.

Анкетування проводилося упродовж квітня – травня 2014 року.

Респондентам було запропоновано відповісти на питання, з якого моменту починають перебіг строки давності? Результати розподілилися практично навпіл. Так, 158 осіб (52,7 %) відповіло, що строки давності починають перебіг з тієї доби, протягом якого був вчинений злочин, набрав законної сили обвинувальний вирок суду; а 142 особи (47,3 %) дали відповідь, що вони починають перебіг з нуля годин наступної доби після тієї, протягом якої був вчинений злочин, набрав законної сили обвинувальний вирок суду.

Щодо того, з якого моменту починають перебіг строки давності у випадку вчинення злочину з матеріальним складом 102 особи (34 %) вважає, що з дня настання суспільно небезпечних наслідків, а 198 осіб (64 %) – з дня вчинення останнього суспільно небезпечного діяння, яке входить в об’єктивну сторону відповідного складу злочину.

Наступне запитання в анкеті було приділено тому, чи потрібно визначати у КК менші строки давності у випадку вчинення незакінченого злочину. Були отримані наступні відповіді: так – 223 особи (74,3 %); ні – 77 осіб (25,7 %).

Респондентам було запропоновано дати відповідь на запитання про те, з якого моменту починає перебіг строк давності у випадку вчинення злочинів у співучасті (якщо має місце складна співучасть). Відповіді розділилися наступним чином: починаючи з дня, протягом якого була завершена роль, що виконував конкретний співучасник – 199 осіб (66,3 %); починаючи з дня вчинення злочину виконавцем (співвиконавцем) – 101 особа (33,7 %).

Відповідаючи на питання, з якого моменту починає перебіг строк давності у випадку вчинення продовжуваного злочину, було одержано такі відповіді: починаючи з дня вчинення останнього тотожного діяння з числа тих, що об’єднані єдиним злочинним наміром і складають продовжуваний злочин – 287 осіб (95,7 %); починаючи з дня вчинення першого тотожного діяння з числа тих, що об’єднані єдиним злочинним наміром і складають продовжуваний злочин – 13 осіб (4, 3%).

Наступне запитання в анкеті було приділено тому, з якого моменту починає перебіг строк давності у випадку вчинення триваючого злочину. Були отримані такі відповіді: починаючи з дня фактичного припинення дії або бездіяльності з волі або поза волею особи – 212 осіб (70,7 %); починаючи з дня вчинення початкової дії або бездіяльності – 88 осіб (29,3 %).

Респондентам було запропоновано дати відповідь на запитання про те чи потрібно у КК України визначати кінцевий момент перебігу строків давності, яким на сьогодні визнається день набрання вироком законної сили. Так відповіло 278 осіб (92,7 %), ні – 22 особи (7,3 %).

В анкетах було поставлене наступне запитання: чи потрібно, на Вашу думку, закріплювати у КК України положення про те, що визнається днем вчинення злочину у випадку скоєння особою злочину з матеріальним складом, незакінченого злочину, триваючого або продовжуваного злочину, а також злочину у співучасті з розподілом ролей? В результаті: 260 осіб (86,7%) осіб відповіло «так, щодо всіх зазначених вище випадків вчинення злочину»; 2 особи (0,7 %) – «так, лише у випадку скоєння особою злочину з матеріальним складом»; 16 осіб (5,3 %) – «так, лише у випадку скоєння особою незакінченого злочину»; 8 осіб (2,7 %) – «так, лише у випадку скоєння особою триваючого або продовжуваного злочину»; 9 осіб (3 %) – «так, лише у випадку скоєння особою злочину у співучасті з розподілом ролей»; 5 осіб (1,7 %) – «ні, в жодному випадку, оскільки це загромадить КК України».

Відповідаючи на питання, чи доцільно передбачити єдиний строк давності за вчинення злочинів невеликої тяжкості, респонденти відповіли таке: «так, цей строк доцільно передбачити у 2 роки» – 83 особи (27,7 %); «так, цей строк доцільно передбачити у 3 роки» – 72 особи (24 %); «ні, потрібно, щоб строки давності за вчинення злочинів невеликої тяжкості були диференційованими та становили 2 та 3 роки» – 145 осіб (48,3 %).

Іншим запитанням до респондентів було: вчинення якого злочину залежно від форми вини є підставою для переривання строків давності. В результаті: 234 особи (78 %) вважає, що лише умисного злочину; 2 особи (0,7 %) – лише необережного злочину; 64 особи (21,3 %) – як умисного, так і необережного злочину.

На запитання, за вчинення яких злочинів законодавець повинен не застосовувати строки давності, респонденти відповіли таке: «за вчинення злочинів проти основ національної безпеки» – 80 осіб (26,7 %); «за вчинення злочинів проти миру та безпеки людства» – 51 особа (17 %); «за вчинення військових злочинів» – 25 осіб (8,3 %); «за вчинення злочинів проти життя» – 12 осіб (4 %), «за вчинення умисних вбивств» – 25 осіб (8,3 %); «за вчинення корупційних злочинів» – 10 осіб (3,3 %); за вчинення злочинів, передбачених міжнародними конвенціями, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України – 97 осіб (32,4 %).

Респондентам було запропоновано відповісти на таке запитання: чи потрібно, на Вашу думку, при прийнятті рішення про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності встановлювати як згоду підозрюваного чи обвинуваченого на це, а також визнання ним своєї вини в інкримінованому злочині? Результати: так – 74 особи (24,7 %); ні – 226 осіб (75,3 %).

Насамкінець, респондентам було запропоновано відповісти на питання щодо доцільності самостійного закріплення у КК звільнення від кримінальної відповідальності та звільнення від покарання у зв’язку із закінченням строків давності (ст. 49 та ч. 5 ст. 74 КК). Результати: більшість стверджує, що існування таких двох норм доцільно – 189 осіб (63 %); інші 111 осіб (37 %) вважають це недоцільним.

Загальні висновки проведеного анкетування

Таким чином, в результаті проведеного анкетування трьохсот суддів, прокурорів та слідчих органів внутрішніх справ можна зробити такі висновки.

Враховуючи дискусійність багатьох питань, пов’язаних з інститутом давності у кримінальному праві України, окремі відповіді на запропоновані в анкеті запитання розподілилися навпіл. Зокрема, це стосується питання про те, з якого моменту починають перебіг строки давності? 52,7 % опитаних відповіло, що з тієї доби, протягом якого був вчинений злочин, набрав законної сили обвинувальний вирок суду; а 47,3 % - з нуля годин наступної доби після тієї, протягом якої був вчинений злочин, набрав законної сили обвинувальний вирок суду. Цей результат анкетування пояснюється, зокрема, тим, що момент початку перебігу строків давності у КК України не визначений. А в судовій практиці практично завжди початок перебігу строків давності рахується, починаючи з тієї доби, протягом якого був вчинений злочин, набрав законної сили обвинувальний вирок суду.

Четверте, шосте, сьоме та восьме запитання анкети були присвячено з’ясуванню думки практичних працівників щодо початку перебігу строків давності у випадку вчинення злочинів з урахуванням специфіки їх об’єктивної сторони, а також того, чи вчинено злочин у співучасті.

На питання про те, з якого моменту починають перебіг строки давності у випадку вчинення злочину з матеріальним складом 64 % респондентів вважає, що з дня вчинення останнього суспільно небезпечного діяння, яке входить в об’єктивну сторону відповідного складу злочину, а 34 % – з дня настання суспільно небезпечних наслідків. Щодо початку перебігу строків давності у випадку вчинення злочинів у співучасті (якщо має місце складна співучасть) 66,3 % опитаних осіб зазначили, що ним є день, протягом якого була завершена роль, що виконував конкретний співучасник за вчинення злочину, а 33,7 % – з дня вчинення злочину виконавцем (співвиконавцем). 95,7 % респондентів вважає, що перебіг строк давності у випадку вчинення продовжуваного злочину починається з дня вчинення останнього тотожного діяння з числа тих, що об’єднані єдиним злочинним наміром і складають продовжуваний злочин, а 4, 3% вважає, що з дня вчинення першого тотожного діяння з числа тих, що об’єднані єдиним злочинним наміром і складають продовжуваний злочин. Що стосується визначення початку перебігу строків давності у випадку вчинення триваючого злочину, то 70,7 % про анкетованих осіб вважає, що з дня фактичного припинення дії або бездіяльності з волі або поза волею особи, а 29,3 % про анкетованих осіб – з дня вчинення початкової дії або бездіяльності. На нашу думку, різний підхід практичних працівників щодо початку перебігу строків давності у випадку вчинення злочинів з урахуванням особливостей їх об’єктивної сторони, а також того, чи вчинено злочин у співучасті, обумовлений відсутністю законодавчого закріплення відповідних питань у КК України. Це, на нашу думку, не сприяє однаковому підходу у правозастосовній практиці щодо застосування «давнісних» норм.

Відповідаючи на питання про те, чи потрібно визначати у КК менші строки давності у випадку вчинення незакінченого злочину, ствердні відповіді дало 74,3 % респондентів, а 25,7 % опитаних вважає, що строки давності у випадку вчинення незакінченого злочину мають бути такими ж, як і у випадку скоєння закінченого посягання. Вважаємо, що мають рацію перші з опитаних. Оскільки незакінчений злочин все ж має меншу ступінь суспільної небезпеки порівняно із закінченим злочином.

Очевидно, враховуючи значущість законодавчого закріплення початку перебігу строків давності, 98,3 % опитаних вважає, що у КК України це доцільно здійснити. При цьому на думку 86,7% респондентів початок перебігу строків давності необхідно законодавчо встановити у випадку вчинення злочину з матеріальним складом, незакінченого злочину, триваючого або продовжуваного злочину, а також злочину у співучасті з розподілом ролей; 5,3 % респондентів – лише у випадку скоєння особою незакінченого злочину; 3 % респондентів – лише у випадку скоєння особою злочину у співучасті з розподілом ролей; 2,7 % респондентів – лише у випадку скоєння особою триваючого або продовжуваного злочину; 0,7 % респондентів – лише у випадку скоєння особою злочину з матеріальним складом. І тільки 1,7 % респондентів висловилися за те, щоб не передбачати у КК України «ні, в жодному випадку, оскільки це загромадить КК України початок перебігу строків давності у випадку вчинення злочину з матеріальним складом, незакінченого злочину, триваючого або продовжуваного злочину, а також злочину у співучасті з розподілом ролей, оскільки це загромадить текст цього Кодексу.

Окрім цього, 92,7 % опитаних вважає, що у КК України важливо не лише встановлювати початок перебігу строків давності, а й закінчення такого перебігу, яким на сьогодні є день набрання вироком законної сили. Лише 7,3 % опитаних негативно висловилися щодо цього.

Більшість опитаних осіб (51,7 %) вважає, що у КК України доцільно передбачити єдиний (недиференційований) строк давності за вчинення злочинів невеликої тяжкості. При цьому 27,7 % опитаних вважає, що за вчинення усіх злочинів цього ступеня тяжкості має бути встановлено двохрічний строк давності, 24 % опитаних – трирічний строк давності. На думку 48,3 % опитаних строк давності за вчинення злочинів невеликої тяжкості має бути диференційованим та становити відповідно два та три роки.

Враховуючи підвищену ступінь суспільної небезпеки умисних злочинів, 78 % респондентів вважають, що лише вчинення таких злочинів є підставою переривання строків давності. 21,3 % респондентів вважає, що такою підставою є вчинення як умисного, так і необережного злочину (як це має місце у чинному КК України). І лише на думку 0,7 % респондентів підставою переривання строків давності є вчинення особою як умисного, так і необережного злочину.

Законодавець на виконання міжнародних зобов’язань може не застосовувати строки давності за вчинення відповідних злочинів. На думку 32,4 % проанкетованих, строки давності повинні не застосовуватися за вчинення злочинів, передбачених міжнародними конвенціями, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України; 26,7 % осіб вважає, що за вчинення злочинів проти основ національної безпеки, 17 % – за вчинення злочинів проти миру та безпеки людства, по 8,3 % – за вчинення військових злочинів та умисних вбивств, 4 % – за вчинення злочинів проти життя, та 3,3 % – за вчинення корупційних злочинів.

Враховуючи наявність різного підходу практичних працівників до з’ясування того, чи потрібно при прийнятті рішення про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності встановлювати як згоду підозрюваного чи обвинуваченого на це, а також визнання ним своєї вини в інкримінованому злочині, 75,3 % респондентів вважають, що визнання вини за вирішення цих питань встановлювати не потрібно, натомість 24,7 % респондентів вважає, що необхідно встановлювати і згоду підозрюваного чи обвинуваченого на це, і визнання ним своєї вини в інкримінованому злочині.

Насамкінець, респондентам було запропоновано відповісти на питання щодо 63 % опитаних вважає доцільним самостійного закріплення у КК звільнення від кримінальної відповідальності та звільнення від покарання у зв’язку із закінченням строків давності (ст. 49 та ч. 5 ст. 74 КК).

Отже, в результаті проведеного анкетування було одержано підтвердження нашим науковим пропозиціям у дисертаційному дослідженні як щодо вдосконалення кримінального законодавства України, так і практики правозастосування.

<< |
Источник: ГОЛОВЧАК МАР’ЯН МИХАЙЛОВИЧ. ДАВНІСТЬ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2014. 2014

Скачать оригинал источника

Еще по теме ДОДАТКИ:

  1. Стаття 10. Додаткові гарантії безпеки суддів Вищого антикорупційного суду
  2. Глава 27. Додаткові гарантії соціального захисту
  3. Стаття 122. Додаткові гарантії соціального захисту осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту та працівників органів управління та сил цивільного захисту
  4. Глава 30. Додаткові функції суб’єктів забезпечення цивільного захисту
  5. Стаття 105. Додатки до протоколів
  6. Стаття 106. Підготовка протоколу та додатка
  7. Стаття 462. Основні та додаткові адміністративні стягнення
  8. Стаття 52. Основні та додаткові покарання
  9. Стаття 25. Основні і додаткові адміністративні стягнення
  10. Додатки
  11. Додатки
  12. Додатки
  13. ДОДАТКИ
  14. Додатки
  15. Додатки
  16. Додатки
  17. ДОДАТКИ
  18. ДОДАТКИ
  19. ДОДАТКИ