Висновки до розділу 1

Проведені у розділі 1 дослідження дають підстави зробити наступні висновки:

Синтезуючи наукові погляди щодо визначення адміністративно-правових відносин та екстраполюючи їх на певну сферу суспільно-корисної діяльності чи економічну галузь, зокрема на аграрний сектор, підставно сформулювати наступний висновок: під адміністративно-правовими відносинами в аграрному секторі слід розуміти врегульовані нормами адміністративного права суспільні відносини у цій галузі у вигляді стійких правових зв’язків між їх сторонами (суб’єктами), що виникають у процесі реалізації ними суб’єктивних прав та обов’язків на підставі приписів адміністративно-правових норм, якими встановлені і гарантовані.

Проаналізовані теоретичні визначення предметів регулювання адміністративних та аграрних правовідносин дають підставу виділити критерії розмежування таких предметів. Ними є:

2) присутність (чи відсутність) серед суб’єктів правовідносин державного органу, органу місцевого самоврядування або громадської організації, наділених владно-розпорядчими державними функціями по відношенню до іншого суб’єкта цих правовідносин;

2) наявність у аграрних правовідносинах управлінського характеру самоврядування і демократії.

Таким чином, суспільні відносини, одним із суб’єктів яких виступає державний орган, орган місцевого самоврядування або громадська організація, наділені владно-розпорядчими державними функціями по відношенню до іншого суб’єкта цих правовідносин, не залежно від галузевої, функціональної чи територіальної сфери (зокрема такі, що виникають у аграрній сфері), підставно віднести до предмету адміністративного права. Будь-які інші організаційно-управлінські відносини, що виникають у аграрній сфері, одним із суб’єктів яких не виступають зазначені вище суб’єкти права, або у них присутні самоврядування і демократія, підставно відносити до предмету аграрного права.

Наведене свідчить про дуалістичну (подвійну) правову природу деяких норм та підінститутів адміністративного права, що підтверджується наявністю перших не лише в адміністративно-правових актах, а й у нормативно-правових актах інших галузей права, зокрема земельно-правових та еколого-правових, і, відповідно, врегулюванням ними одночасно адміністративно-правових і земельно-правових та адміністративно-правових і еколого-правових відносин.

Враховуючи стан адміністративно-правових відносин на сучасному етапі розвитку нашої держави, підставно запропонувати концептуальну модель таких відносин, складають яку такі основні, найбільш значущі для суспільства види адміністративно-правових відносин:

- державно-управлінські відносини;

- адміністративно-деліктні відносини;

- адміністративно-сервісні відносини (відносини з надання адміністративних послуг).

У межах такої моделі запропоновані: - теоретичне визначення адміністративно-правових відносин в аграрному секторі: під адміністративно-правовими відносинами в аграрному секторі слід розуміти врегульовані нормами адміністративного права суспільні відносини у цій галузі у вигляді стійких правових зв’язків між їх сторонами (суб’єктами), що виникають у процесі реалізації ними суб’єктивних прав та обов’язків на підставі приписів адміністративно-правових норм, якими встановлені і гарантовані; - теоретичне визначення та пропозиція введення у теорію адміністративного права категорії „адміністративний правочин”, виклавши його таким чином: під адміністративним правочином слід розуміти належним чином документально оформлені взаємні правомірні дії фізичних (юридичних) осіб та державних органів, організацій і підприємств чи органів місцевого самоврядування, або односторонні правомірні дії управомоченої сторони (державного органу, органу місцевого самоврядування чи їх посадових осіб), що ведуть до виникнення, зміни чи припинення адміністративних прав і обов’язків у конкретно визначеної особи (осіб); - обгрунтування, теоретичне визначення та пропозиція введення у теорію адміністративного права інституту адміністративних правочинів як системи адміністративно-правових норм, що регулюють однорідні адміністративно-правові відносини у частині належним чином документально оформленого встановлення, зміни чи припинення адміністративних правообов’язків для конкретно визначеної особи (осіб).

Проведена класифікація адміністративних правочинів, яка передбачає їх поділ на: - акти управління; - індивідуальні правозастосовчі акти; - адміністративні договори.

Дістали подальшого розвитку низка теоретичних визначень:

- під принципами державного управління слід розуміти фундаментальні, науково обгрунтовані і здебільшого законодавчо закріплені положення, які відображають об’єктивні, універсальні, необхідні закономір­ності взаємовідносин між суб’єктом та об’єктом управління, при­чому взаємовідносини змінюються відповідно до змін форм дер­жави;

- принципи державного управління економікою – це фундаментальні, науково обгрунтовані і здебільшого законодавчо закріплені положення, які відображають об’єктивні, універсальні, необхідні закономірності взаємовідносин між керівним суб’єктом державного управління еко­номікою та економічною сферою в цілому та її структурними елемента­ми, причому взаємовідносини відповідають існуючій формі держави.

- принципи державного управління аграрним сектором економіки визначені як фундаментальні, науково обгрунтовані і здебільшого законодавчо закріплені положення, які відображають відповідні існуючій формі держави об’єктивні, універсальні, необхідні закономірності взає­мовідносин між керівним суб’єктом державного управління аграрним сектором економіки та відповідними об’єктами управління.

Обгрунтований принцип забезпечення продовольчої безпеки в державному управлінні аграрним сектором економіки країни та, відповідно, запропоновано доповнити систему принципів державного управління цією економічною галуззю принципом забезпечення продовольчої безпеки.

Виділені найважливіші на даному етапі розвитку сільськогосподарської галузі держави принципи державного управління нею; такими є: державний аграрний протекціонізм, цільова державна підтримка сільського господарства, рівність усіх форм господарювання, поєднання економічних і соціальних цілей, правова захищеність аграрного підприємництва. Підставою для такого твердження слугує значимість останніх для відродження галузі як потужного економічного напрямку в економічній системі України, що забезпечить не лише розвиток власне галузі як виробництва, а й відновлення соціальної складової аграрної сфери вцілому – зайнятості сільського населення та створення сучасної соціально-побутової інфраструктури на селі.

Обгрунтовується думка про те, що єдино правильним і законним для адміністративних правочинів є використання виключно державної – української мови, а в адміністративному процесі, у разі необхідності, залучення перекладача відповідно до нормами КУпАП та КАС України.