<<
>>

ВИСНОВКИ

У результаті проведеного дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України і практики його реалізації, теоретичного осмислення численних наукових праць у галузі адміністративного, цивільного, аграрного, земельного та екологічного права, автором сформульовано низку висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованим на подальший розвиток теорії адміністративного права шляхом формування нових і вдосконалення існуючих правових конструкцій, категорій і понять, внесення науково-обгрунтованих пропозицій по удосконаленню чинного адміністративного законодавства України.

Основні з них такі:

1. Синтезуючи наукові погляди щодо визначення адміністративно-правових відносин та екстраполюючи їх на певну сферу суспільно-корисної діяльності чи економічну галузь, зокрема на аграрний сектор, підставно сформулювати наступне визначення: під адміністративно-правовими відносинами в аграрному секторі слід розуміти врегульовані нормами адміністративного права суспільні відносини у цій галузі у вигляді стійких правових зв’язків між їх сторонами (суб’єктами), що виникають у процесі реалізації ними суб’єктивних прав та обов’язків на підставі приписів адміністративно-правових норм, якими встановлені і гарантовані.

2. Аналіз наукових позицій щодо визначення предметів регулювання адміністративних та аграрних правовідносин дає підставу виділити критерії розмежування таких предметів. Ними є:

1) наявність (чи відсутність) серед суб’єктів правовідносин державного органу, чи органу місцевого самоврядування або громадської організації, наділених владно-розпорядчими державними функціями по відношенню до іншого суб’єкта цих правовідносин;

2) наявність у аграрних правовідносинах управлінського характеру самоврядування і демократії.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що суспільні відносини, одним із суб’єктів яких виступає державний орган, орган місцевого самоврядування або громадська організація, наділені владно-розпорядчими державними функціями по відношенню до іншого суб’єкта цих правовідносин, не залежно від галузевої, функціональної чи територіальної сфери (зокрема такі, що виникають у аграрному секторі), підставно віднести до предмету адміністративного права. Будь-які інші організаційно-управлінські відносини, що виникають у аграрній сфері, одним із суб’єктів яких не виступають зазначені вище суб’єкти права, або у них присутні самоврядування і демократія, підставно відносити до предмету аграрного права.

Наведене дає підставу для висновку про дуалістичну (подвійну) правову природу деяких норм та підінститутів адміністративного права, що підтверджується наявністю перших не лише в адміністративно-правових актах, а й у нормативно-правових актах інших галузей права, зокрема земельно-правових та екологічно-правових, і, відповідно, врегулюванням ними одночасно адміністративно-правових і земельно-правових, та адміністративно-правових і екологічно-правових відносин.

3. Запропонована концептуальна модель адміністративно-правових відносин у галузі сільського господарства, в основу якої покладені такі основні, найбільш значущі для суспільства види адміністративно-правових відносин: - державно-управлінські відносини; - адміністративно-деліктні відносини; - адміністративно-сервісні відносини (відносини з надання адміністративних послуг);

4. Під принципами державного управління слід розуміти фундаментальні, науково обгрунтовані і здебільшого законодавчо закріплені положення, які відображають об’єктивні, універсальні, необхідні закономір­ності взаємовідносин між суб’єктом та об’єктом управління, при­чому зміст взаємовідносин змінюється відповідно до змін форм держави;

відповідно, принципи державного управління економікою – це фундаментальні, науково обгрунтовані і здебільшого законодавчо закріплені положення, які відображають об’єктивні, універсальні, необхідні закономірності взає­мовідносин між керівним суб’єктом державного управління еко­номікою та економічною сферою в цілому та її структурними елемента­ми, причому взаємовідносини відповідають існуючій формі держави.

5. Вбачається підставним принципи державного управління аграрним сектором економіки визначити як фундаментальні, науково обгрунтовані і здебільшого законодавчо закріплені положення, які відображають відповідні існуючій формі держави об’єктивні, універсальні, необхідні закономірності взає­мовідносин між керівними суб’єктами державного управління аграрним сектором економіки та відповідними об’єктами управління.

6. Найважливішими на даному етапі розвитку сільськогосподарської галузі держави принципами державного управління нею є:

- державний аграрний протекціонізм;

- цільова державна підтримка сільського господарства;

- забезпечення продовольчої безпеки;

- рівність усіх форм господарювання;

- поєднання економічних і соціальних цілей;

- правова захищеність аграрного підприємництва.

Підставою для такого твердження слугує значимість останніх для відродження галузі як потужного економічного напряму в економічній системі України, що забезпечить не лише розвиток власне галузі як виробництва, а й відновлення соціальної складової аграрної сфери вцілому – зайнятості сільського населення та створення сучасної соціально-побутової інфраструктури на селі.

7. Проведений аналіз стану продовольчої безпеки в Україні на межі ХХ та ХХІ століть дає підстави обгрунтувати принцип забезпечення продовольчої безпеки в державному управлінні аграрним сектором економіки країни та, відповідно, доповнити систему принципів державного управління цією економічною галуззю принципом забезпечення продовольчої безпеки.

Дотримання і реалізація зазначеного принципу у процесі державного управління аграрним сектором економіки держави є об’єктивно необхідним державним кроком, оскільки від того, наскільки суворо і повсякденно він буде діяти, залежить продовольча безпека держави, що конкретизується у стані життєздатності населення держави, а відтак – існуванні українського етносу взагалі.

8. Становлення ринкової економіки в Україні, на жаль, супроводжується деякими негативними похідними, серед яких і тимчасові кризові явища на селі в цілому, і в аграрному виробництві зокрема. В умовах тотального зубожіння села, масового занепаду аграрного виробництва гостро постає питання забезпечення належної збереженості вирощеного урожаю, продукції тваринництва, техніки та інших товаро-матеріальних цінностей на селі. Охорона майна сільськогосподарських товаровиробників, як комплекс організаційно-правових заходів, у таких соціально-економічних умов постає в новому світлі: це питання повинно розглядатися як обов’язкове у господарсько-підприємницькій діяльності на усіх стадіях виробничого процесу у сільському господарстві, а тому повинне стати одним із принципово важливих напрямів контрольної діяльності держави у галузі сільськогосподарського виробництва, що поки що не знайшло належного відображення у діяльності контрольних органів у сільському господарстві.

9. Адміністративно-юрисдикційні повноваження державних сільськогосподарських інспекцій за критерієм повноти класифіковані:

- повні адміністративно-юрисдикційні повноваження;

- неповні адміністративно-юрисдикційні повноваження;

- державно-владні повноваження з окремими ознаками адміністративної юрисдикції.

10. Обґрунтоване існування та запропоновано введення у науковий обіг теорії адміністративного права і процесу окремого комплексного правового інституту – інституту адміністративної юрисдикції в аграрному секторі, під яким розуміється система правових норм, що регулюють організаційно-правовий статус, права і обов’язки суб’єктів адміністративно-юрисдикційного процесу в аграрному секторі, правила, за якими він здійснюється, його принципи, послідовність дій тощо.

11. Враховуючи конституційне закріплення принципу верховенства права (ч. 1 ст. 8), непорушність права приватної власності (ч. 4 ст. 41) та застосування конфіскації майна виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом (ч. 6 ст. 41), дефініції правової категорії майна, визначеної чинним Цивільним кодексом України (ст. 177), визнається дискусійним концептуальний підхід теорії адміністративного права до інституту адміністративної відповідальності у частині правомірності юрисдикційних повноважень усіх, крім суду, органів адміністративної юрисдикції по накладенню адміністративних стягнень у вигляді штрафу, та обгрунтована позиція щодо неконституційності таких повноважень у несудових органів адміністративної юрисдикції.

12. Запропонована систематизація органів адміністративної юрисдикції в аграрному секторі економіки України за критерієм відомчої належності. З урахуванням об’єднання контрольно-інспекційних органів, підвідомчих МінАП України, назвою „державні сільськогосподарські інспекції”, така систематизація може мати наступний вигляд: систему органів адміністративної юрисдикції в аграрному секторі економіки України складають державні сільськогосподарські інспекції, інспекційні органи Мінохоронприроди та Держкомводгоспу України.

13. Подано теоретичне визначення та запропоновано введення у теорію адміністративного права категорії „адміністративний правочин”, виклавши його таким чином: під адміністративним правочином слід розуміти належним чином документально оформлені взаємні правомірні дії фізичних (юридичних) осіб та державних органів, організацій і підприємств чи органів місцевого самоврядування, або односторонні правомірні дії управомоченої сторони (державного органу, органу місцевого самоврядування чи їх посадових осіб), що ведуть до виникнення, зміни чи припинення адміністративних прав і обов’язків у конкретно визначеної особи (осіб); обгрунтувано існування та запропоновано введення у теорію адміністративного права інституту адміністративних правочинів як системи адміністративно-правових норм, що регулюють однорідні адміністративно-правові відносини у частині належним чином документально оформленого встановлення, зміни чи припинення адміністративних правообов’язків для конкретно визначеної особи (осіб).

Проведена класифікація адміністративних правочинів, яка передбачає їх поділ на: – акти управління; – індивідуальні правозастосовчі акти; – адміністративні договори.

14. Обгрунтовується позиція про конституційність використання мовою адміністративних правочинів виключно державної – української мови, а в адміністративному процесі, у разі необхідності, залучення перекладача згідно з нормами КУпАП та КАС України.

15. Сформульоване визначення адміністративного правопорушення у сільському господарстві, під яким розуміється протиправне діяння (дія або бездіяльність), яке посягає на встановлений у державі порядок, яким врегульовано суспільні відносини у аграрному секторі економіки, та яке завдає шкоди рослинному, тваринному фонду, або містить реальну загрозу її спричинення, за яке законодавством передбачено застосування заходів адміністративного впливу.

16. Проведена класифікація адміністративних деліктів у аграрному секторі економіки за об’єктом посягання – виділені чотири основні групи:

а) потрава посівів, зіпсуття або знищення зібраного врожаю сільськогосподарських культур, пошкодження насаджень колективних сільськогосподарських підприємств, інших державних і громадських чи фермерських господарств (стаття 104); порушення порядку та умов ведення насінництва та розсадництва (стаття 104-1); порушення правил щодо боротьби з карантинними шкідниками і хворобами рослин та бур'янами (стаття 105); вивезення матеріалів, що не пройшли карантинну перевірку або відповідну обробку (стаття 106);

б) невжиття заходів щодо забезпечення охорони посівів снотворного маку чи конопель, місць їх зберігання та переробки (стаття 106-1);незаконні посів та вирощування снотворного маку чи конопель (стаття 106-2);

в) порушення правил щодо карантину тварин та інших ветеринарно-санітарних вимог (стаття 107); порушення законодавства про племінну справу у тваринництві (стаття 107-1);

г) грубе порушення механізаторами правил технічної експлуатації сільськогосподарських машин і техніки безпеки (стаття108).

Таким чином, перша група деліктів у сільському господарстві посягає на суспільні відносини у галузі рослинництва, друга – на суспільні відносини у галузі рослинництва особливого роду, порушення яких становить підвищену суспільну небезпеку (наркотична сировина), третя група – на суспільні відносини у галузі тваринництва, четверта – на суспільні відносини у сфері використання технічних засобів, тобто там, де існує підвищена небезпека для життя та здоров’я людини. Критерієм наведеного поділу є видовий об’єкт суспільних відносин.

17. Адміністративні стягнення за проступки у галузі сільського господарства є майновими. Штраф є найпоширенішим адміністративним стягненням за проступки у галузі сільського господарства; як адміністративне стягнення, штраф застосовується у всіх адміністративних санкціях за проступки у сільському господарстві, крім відповідальності за грубе порушення механізаторами правил технічної експлуатації сільськогосподарських машин і техніки безпеки. Конфіскація майна за адміністративні правопорушення у сільському господарстві застосовується разом із штрафом за незаконний посів та вирощування снотворного маку чи конопель (стаття 106-2 адміністративного кодексу). До стягнень, спрямованих особисто на правопорушника у сільському господарстві, можна віднести позбавлення права керувати трактором, комбайном, іншими самохідними сільськогосподарськими машинами на строк до одного місяця за грубе порушення правил технічної експлуатації сільськогосподарських машин і технічної безпеки (стаття 108 адміністративного кодексу України).

18. Аналіз наукових розробок дає підставу класифікувати адміністративні стягнення у сільському господарстві:

- за ступенем визначеності санкції за проступки у сільському господарстві є відносно визначені, оскільки уповноваженому органу надано право визначення розміру адміністративного стягнення в рамках, передбачених санкцією правової норми. Навіть санкція статті 108 КУпАП, яка передбачає настання відповідальності за грубе порушення механізаторами правил технічної експлуатації тракторів, комбайнів, інших самохідних сільськогосподарських машин і правил техніки безпеки під час їх експлуатації має невизначений характер – позбавлення права керування зазначеними машинами на строк до одного місяця;

- за ступенем варіативності санкції за проступки у сфері сільського господарства відносяться до стягнень, що чітко зафіксовані санкцією правової норми і не передбачають можливості вибору серед інших видів;

- за тривалістю впливу санкції за проступки у сфері сільського господарства є одномоментними, оскільки застосовуються до винної особи одноразово у повному обсязі – накладенням штрафу. Виключенням є ст. 108 КУпАП, яка передбачає настання відповідальності за грубе порушення механізаторами правил технічної експлуатації тракторів, комбайнів, інших самохідних сільськогосподарських машин і правил техніки безпеки під час їх експлуатації у формі позбавлення права керування зазначеними машинами на строк до одного місяця;

- за суб’єктом застосування санкції за проступки у сфері сільського господарства можна віднести до стягнень широкого кола застосування, оскільки вони можуть накладатися декількома уповноваженими органами;

- за ознакою особи, на яку накладається адміністративне стягнення санкції за проступки у сфері сільського господарства можна віднести до змішаних стягнень, оскільки вони мають універсальний характер і застосовуються як до юридичних так і до фізичних осіб (штраф). Винятком є стаття 108 КУпАП, де суб’єктом адміністративного проступку можуть бути лише механізатори, до яких застосувується адміністративне стягнення у формі позбавлення права керування сільськогосподарськими машинами на строк до одного місяця.

19. Паритетність сторін адміністративно-правових відносин має інтегрований характер, її гарантії забезпечуються наявністю, з одного боку, механізму оскарження дій, наслідком якого є своєрідна відповідальність посадової особи у вигляді скасування її незаконного рішення та, з іншого – механізму притягнення посадової особи до відповідальності за адміністративне правопорушення, наслідком чого є безпосередні несприятливі наслідки для посадової особи персонально.

Звичайно ж не можна вести мову про юридичну рівність сторін, оскільки це суперечило б фундаментальним засадам адміністративного права. Разом з тим, імперативність в адміністративному праві зовсім не означає диктату однієї сторони і безправ’я іншої. Рівність сторін всерівно існує, але в інший площині, іншому якісному стані, і цей стан, це адміністративно-правове явище може бути охарактеризоване як паритетність сторін адміністративних правовідносин, яка полягає у відповідності взаємних суб’єктивних прав і обов’язків посадової особи та суб’єкта аграрного господарювання.

Підставою паритетності є не стільки сам факт адміністративної деліктоздатності посадової особи, оскільки це її невід’ємна характеристика, скільки особливий тип взаємовідносин, які складаються саме в процесі повсякденної діяльності службової особи, і який звичайно іменується позитивною адміністративною відповідальністю. Іншими словами, позитивна і ретроспективна відповідальність посадовця в комплексі, постійна наявність першої і загроза виникнення другої у разі неправомірної поведінки, можливість ініціативи суб’єкта аграрного господарювання у порушенні процедури притягнення посадовця до адміністративної відповідальності, кореспондування взаємних суб’єктивних прав і обов’язків у своїй сукупності зумовлюють таку характеристику, характерну рису адміністративних правовідносин в площині службовець – суб’єкт аграрного господарювання, як паритетність сторін адміністративних правовідносин.

20. Аналіз різних підходів дає підстави зробити висновок про доцільність вживання терміну „адміністративні (виконавські) послуги” (адміністративно-виконавські послуги). При цьому ми виходимо з наступних міркувань.

Перша частина терміну „адміністративні” вказувала б на те, що дана послуга є різновидом „публічної послуги”, тобто на те, що суб’єктом надання таких послуг є органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. А природа діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо надання цих послуг витікає із природи діяльності цих органів, маємо на увазі владно-розпорядчу діяльність, оскільки надання таких послуг завжди витікає із повноважень вищезазначених органів.

Друга частина терміну „виконавські”, як правильно відзначив В.Б. Авер’янов, вказувала б на виконавсько-зобов’язальний аспект діяльності адміністративних органів. Це, у свою чергу, вказує на те, що адміністративний орган зобов’язаний вчинити певні владно-розпорядчі дії пов’язані з реалізацією прав суб’єктів правовідносин, які до них звернулися. Крім того, вказувало б також на те, що суб’єкт правовідносин у цьому випадку стоїть „вище” адміністративного органу і його завдання (адміністративного органу) полягають у якісному виконанні свого обов’язку, адже надання послуги – це задоволення певних потреб суб’єктів правовідносин.

Ще одним аргументом на користь введення поняття „адміністративно-виконавські послуги” може слугувати наступне. Вся діяльність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо розгляду і вирішення індивідуальних адміністративних справ за зверненням приватних осіб, у тому числі включаючи надання різноманітних адміністративних (управлінських) послуг – у вигляді дозвільно-реєстраційних та інших подібних дій за своєю суттю не є управлінською [14, с. 113-116]. А відтак, на нашу думку, не доцільно вживати дефініцію „управлінські послуги”.

21. Уявляється, що адміністративно-виконавські послуги, що надаються у сільському господарстві, за характером вирішуваних питань підставно класифікувати на:

3) загальні адміністративно-виконавські послуги у сільському господарстві. До таких послуг слід віднести:

- реєстрацію суб’єктів господарювання, основним видом яких є здійснення сільськогосподарського виробництва;

- реєстрацію осіб, які ведуть особисте селянське господарство тощо;

2) спеціальні адміністративно-виконавські послуги у сільському господарстві. До таких послуг слід віднести:

- надання аграрним суб’єктам господарювання землі для ведення сільськогосподарської діяльності. Віднесення даної послуги до спеціальної пов’язано насамперед з тим, що апріорі земля в сільському господарстві є основним засобом виробництва, і відповідно без наявності якого неможливо таким суб’єктам реалізувати свої статутні завдання;

- отримання спеціальних ліцензій на здійснення окремих видів діяльності, наприклад, ліцензій на господарську діяльність з виробництва, зберігання і реалізації племінних (генетичних) ресурсів тощо, тобто отримання дозвільних документів, які необхідні для здійснення сільськогосподарської діяльності;

- отримання Сертифікатів ветеринарної експертизи тощо, тобто дозвільних документів, які необхідні для реалізації вирощеної сільськогосподарської продукції та продуктів первинної переробки.

22. Підставною є підтримка позиції В.М. Гаращука [77, с. 109-114], що справляння плати за надання адміністративних послуг характеризується «подвійною оплатою» за рахунок сплати громадянами податків, а потім ще і безпосередньої оплати надання відповідної послуги органом державної виконавчої влади. Ст. 6 Конституції України проголошує, що органи виконавчої влади здійснюють свої повноваження у межах встановлених Конституцією і відповідно до законів України; ст. 67 Конституції України визначає, що кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Таким чином, громадяни України, сплачуючи податки, виконують свій конституційний обов’язок, а реалізувати право на безкоштовне одержання послуг, яке визначено як Конституцією, так і іншими законодавчими та підзаконними нормативно-правовими актами не можуть. Стає очевидним, що державні органи стягують плату за адміністративні послуги незаконно. Саме це визначає неконституційність справляння зазначеної плати.Такі послуги, у разі гострої потреби можуть надавати створені державні підприємства.

23. Необхідно посилити увагу щодо застосування адміністративної відповідальності до посадових осіб у галузі сільськогогосподарства, оскільки практика показує, що нині вона значно послабилася. Причиною цього є кваліфікація беззаперечного адміністративного проступку дисциплінарним, а це призводить до значного зниження ступеня ефективності юридичної відповідальності в галузі управління сільським господарством.

24. Договірна свобода сторін у процесі надання управлінських послуг у галузі сільського господарства є важливою складовою загального процесу демократизації суспільства. Потреба у забезпеченні договірної свободи сторін у процесі надання адміністративних послуг випливає з основних цілей та завдань адміністративної реформи в Україні – трансформації державного управління у сервісне, соціально орієнтоване державне регулювання з переважанням приватних інтересів. Внаслідок прискорення демократичних перетворень в Україні зросла роль та розширилася сфера застосування інститутів приватного права у публічно-правовій сфері. Вітчизняна доктрина адміністративного права повернулася до активної розробки адміністративних договорів.

25. Надання адміністративних послуг є особливим видом адміністративних договорів. Відтак надання адміністративних послуг недержавними структурами має відбуватися на основі адміністративного договору про передачу відповідних повноважень або договорів про безпосереднє надання послуг. Забезпечення договірної свободи сторін у такого роду угодах є важливим аспектом загального режиму законності у сфері надання адміністративних послуг, оскільки обов’язковим учасником таких відносин виступає суб’єкт владних повноважень.

Під договірною свободою сторін у процесі надання адміністративних послуг слід розуміти свободу волевиявлення сторін адміністративного договору.

Забезпечення договірної свободи сторін у процесі надання адміністративних послуг у галузі сільського господарства має два аспекти:

1) забезпечення договірної свободи при укладенні адміністративних договорів про концесію публічної служби (такі договори мають правовстановлюючий характер);

2) забезпечення договірної свободи при споживанні адміністративних послуг у сфері сільського господарства (носять правозастосовний характер договору).

26. З метою чіткого визначення обсягу обмеження договірної свободи при укладенні субординаційних адміністративних договорів про надання адміністративних послуг доцільно, на нашу думку, запровадити інститут суспільної необхідності у адміністративному праві. Примусове укладення договорів про делегування повноважень на надання адміністративних послуг у галузі сільського господарства можливе у тому випадку, коли держава невзмозі надати такі послуги у певній місцевості, або надати той чи інший вид послуг, але серед населення існує критичний попит на них.

27. Яскраво виражений імперативний характер порядку односторонньої зміни чи припинення адміністративних договорів потребує перегляду. Особливо це стосується сфери надання адміністративних послуг у сільському господарстві. Концесія публічної служби у цій специфічній галузі народного господарства повинна бути привабливою для залучення матеріальних ресурсів та праці. Фінансові ризики фізичної особи-підприємця, недержавної установи, підприємства, організації, що виконують публічні обов’язки держави з практичної реалізації прав громадян, повинні бути зведені до мінімуму. У випадках припинення договору з підстав захисту публічних інтересів держава повинна забезпечити фінансову рівновагу сторін та відшкодування збитків добросовісному постачальнику адміністративних послуг, викликаних припиненням договору.

28. Враховуючи соціальну роль адміністративних послуг та місце цього інституту в системі адміністративного права України, принцип договірної свободи сторін при наданні адміністративних послуг заслуговує виділення в якості самостійного принципу здійснення державної влади.

Забезпечення договірної свободи сторін у процесі надання адміністративних послуг є ознакою соціальної орієнтованості держави та визначає реальне місце демократичних і правових засад у процесі практичного здійснення державної влади.

Гарантування і реальне забезпечення договірної свободи у процесі надання адміністративних послуг у сільському господарстві сприятиме створенню позитивного іміджу органів державної влади серед учасників аграрного виробництва, формуванню партнерських відносин між ними, активізації споживання адміністративних послуг у аграрній сфері та наближенню сфери надання адміністративних послуг у сільському господарстві до стану прозорої, чітко організованої системи правовідносин.

<< | >>
Источник: КУРИЛО ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ. АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОВІДНОСИНИ У СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ УКРАЇНИ. Дисертація на здобуття наукого ступеня доктора юридичних наук. Київ-2007. 2007

Скачать оригинал источника

Еще по теме ВИСНОВКИ:

  1. Стаття 411. Невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження
  2. Стаття 101. Вимоги до висновку експерта
  3. Стаття 102. Вимоги до висновку експерта.
  4. Стаття 98. Вимоги до висновку експерта
  5. ВИСНОВКИ
  6. ВИСНОВКИ
  7. ВИСНОВКИ
  8. Висновки до розділу 1
  9. Висновки до розділу 2
  10. ВИСНОВКИ
  11. Висновки до Розділу 1
  12. Висновки до Розділу 3
  13. Висновки до розділу 1
  14. Висновки до розділу 2
  15. Висновки до розділу 1.
  16. ВИСНОВКИ ЗА РОЗДІЛОМ
  17. ВИСНОВКИ ЗА РОЗДІЛОМ
  18. ВИСНОВКИ