<<
>>

ВИСНОВКИ

Підводячи підсумки проведеного дослідження, можна сформулювати низку концептуальних пропозицій, що мають теоретичне, нормативне й відомче забезпечення діяльності військового прокурора, слідчого військової прокуратури й дізнавачів військової служби правопорядку у ЗС України у кримінальному процесі:

1. У теоретичному аспекті доцільно:

Закріпити правове становище органів військової прокуратури в нашій державі, специфіку її компетенції, правовий статус і т.д. З цією метою включити в чинний Закон України «Про прокуратуру» розділ, присвячений органам військової прокуратури, де має бути відбито: місце військової прокуратури в системі органів прокуратури України, структура, правовий статус військового прокурора при виконанні покладених на нього функцій, специфіка його повноважень – коло піднаглядних військовій прокуратурі суб'єктів, підлеглих, наприклад, Міністерству оборони України, та інші питання.

За військовими прокурорами необхідно зберегти обов'язок здійснювати нагляд за неухильним виконанням законів органами дізнання й досудового слідства по справах про військові злочини і інші злочини, що вчинені:

— військовослужбовцями Збройних Сил та інших військових формувань, дислокованих на Україні, у тому числі й відрядженими у розпорядження інших міністерств та відомств у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, а також військовозобов'язаними під час проходження ними зборів;

— службовцями Збройних Сил та інших військових формувань у зв'язку з виконанням ними своїх службових обов'язків або вчинених у розташуванні військових частин, установ, навчальних закладів підприємств чи організацій Збройних Сил чи інших військових формувань;

— групою осіб, якщо один зі злочинців є військовослужбовцем, або вчинених за участю військовослужбовця на території військової частини.

Об'єктом нагляду військового прокурора є процесуальна діяльність органів дізнання, досудового слідства, учасників процесу та всіх інших осіб, залучених у процесуальну діяльність при розслідуванні військових злочинів.

Крім того, у запропонованому розділі Закону про прокуратуру необхідно відбити: загальні принципи проходження військової служби; державне забезпечення службової діяльності працівників військової прокуратури, їх права, обов'язки й відповідальність; специфіку напрямків діяльності, здійснюваної військової прокуратурою; особливості нагляду за додержанням законів органами, що проводять дізнання й досудове слідство у Збройних Силах України; право участі військового прокурора в розгляді в судах справ (у цьому зв'язку варто було б указати, що право принесення апеляційного подання на судове рішення має працівник військової прокуратури, який брав участь у розгляді даної справи); специфіку нагляду, здійснюваного військовим прокурором, за додержанням законів у місцях застосування заходів примусового характеру (у дисциплінарних батальйонах, на гауптвахтах тощо).

Розділ про військову прокуратуру повинен закріпити принципи й напрямки здійснення координації діяльності військової прокуратури з іншими прокуратурами, що входять у систему цих органів, – територіальними, транспортними, екологічними та ін. Військові прокуратури стосовно інших прокуратур мають діяти на принципах самостійного функціонування з чітким розмежуванням функцій.

На органи військової прокуратури повинно бути покладено здійснення нагляду за виконанням законів при проведенні дізнання й досудового слідства у Збройних Силах України та інших військових формуваннях.

У даний час створено спеціальний військовий орган – військову службу правопорядку у Збройних Силах України [251], який відповідно до п. 10 ст. 7 зазначеного Закону наділено правом проведення дізнання у Збройних Силах України. У цьому Законі визначено призначення названого військового правоохоронного органу, окреслено коло його повноважень, порядок взаємодії з іншими військовими формуваннями і правоохоронними органами.

Служба правопорядку має бути незалежною від командирів військових частин і підрозділів. У зв'язку з цим вона не може бути заінтересованої в прихованні злочинів. Служити в її лавах повинні професіонали, які в обов'язковому порядку мають вищу юридичну освіту, чого до створення цієї служби сьогодні вкрай бракує офіцерам-дізнавачам ЗС. Необхідність у професіоналах пояснюється тим, що на військову службу правопорядку покладено:

— попередження у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, розташованих на території України, дисциплінарних та адміністративних правопорушень, злочинів і їх запобігання;

— охорона й забезпечення громадського порядку і військової дисципліни серед військовослужбовців і членів інших військових формувань на вулицях, майданах, вокзалах, у кінотеатрах та в інших громадських місцях;

— виявлення і розкриття злочинів, учинених у військових частинах, підрозділах, організаціях, військово-навчальних установах, підприємствах, на військових об'єктах Збройних Сил України, а також розшук осіб, які їх учинили;

— проведення дізнання по справах про злочини, вчинені військовослужбовцями Збройних Сил України чи членами інших військових формувань у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків або в розташуванні військової частини;

— захист від злочинних зазіхань на власність Збройних Сил України та інших військових формувань, особливо на зброю й боєприпаси, засоби зв'язку та ін.;

— контроль за безпечним використанням та експлуатацією транспортних засобів у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, особливо при пересуванні бойової і спеціальний автотехніки;

— виконання в передбачених випадках дисциплінарних та адміністративних стягнень, кримінальних покарань.

Однак виконання цих завдань неможливо без створення у складі служби правопорядку ЗС України спеціальних підрозділів, призначених для проведення оперативно-розшукової діяльності. Для цього в чинне законодавство необхідно внести відповідні зміни.

З метою подолання на практиці труднощів у здійсненні дізнання й відомчого контролю над ним необхідно ввести в Кримінально-процесуальний кодекс розгорнуте поняття органу дізнання, його керівника й особи, яка здійснює дізнання (дізнавача), з окресленням їх прав та обов'язків, а також належного правового врегулювання відносин між ними.

Визначити процесуальну самостійність слідчого як надану слідчому законом свободу оцінки за внутрішнім переконанням фактичних даних з погляду їх достатності для прийняття рішення про притягнення особи як обвинувачуваного і про закінчення досудового слідства у відповідній формі, а також обумовлене предметом і межами доказування право вибору слідчих дій, які забезпечують досягнення істини по розслідуваній справі, і послідовності їх виконання.

У новому КПК, на відміну від нині діючого, статті про права й обов’язки спеціаліста пропонується розмістити у главі «Учасники процесу, їх права й обов'язки».

2. У порядку de lege ferenda пропонується передбачити такі нормативні новели:

– внести зміни в ч. 4 ст. 17 Конституції України, виклавши її в наступній редакції: «Збройні Сили України та інші військові формування діють суворо в межах своєї компетенції і ніким не можуть бути використані в інших цілях: для обмеження прав і свобод громадян, з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності».

– викласти п. 3 ст. 101 КПК України в наступній редакції:

«3) начальники територіальних підрозділів військової служби правопорядку Збройних Сил України – у справах про злочини, вчинені військовослужбовцями, військовозобов'язаними під час проходження ними зборів, робітниками та службовцями Збройних Сил у зв'язку з виконанням ними своїх службових обов'язків або в розташуванні частини, з'єднання, установи Збройних Сил України, а також усіх військових формувань за межами військових частин, але на території військового гарнізону;

– командири військових частин, з'єднань, начальники військових установ, що не входять до складу Збройних Сил — у справах про всі злочини, учинені підлеглими їм військовослужбовцями, робітниками та службовцями в зв'язку з виконанням службових обов'язків або в розташуванні частини, з'єднання, установи”;

– внести відповідні зміни у відповідні статті Статуту гарнізонної і вартової служб Збройних Сил України, що стосуються повноважень начальника військового органу дізнання.

Вважаємо також необхідним внести зміни в ч. 2 ст. 119 КПК України, яка вимагає ознайомити з постановою про створення слідчої групи тільки обвинувачуваного, чим обмежується право інших учасників процесу на відвід того чи іншого члена слідчої групи. Для цього ч. 2 ст. 119 КПК пропонуємо викласти в наступній редакції:

«Постанова про призначення у справі декількох слідчих оголошується обвинувачуваному та іншим учасникам процесу».

– внести зміни в Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність»: у ст. 5 – включити в перелік підрозділів, яким дозволене провадження оперативно-розшукової діяльності, відповідні підрозділи військової служби правопорядку Збройних Сил України; у ст. 14 — розширити коло суб'єктів нагляду за додержанням законів при здійсненні цієї діяльності, включивши в нього військових прокурорів гарнізонів.

У зв'язку зі створенням професійних органів дізнання у Збройних Силах України скасувати наказом Міністра оборони України Інструкцію про проведення дізнання у Збройних Силах України.

3. У порядку вдосконалення практичної діяльності військової прокуратури та її відомчого забезпечення можна рекомендувати уточнити коло піднаглядних військовій прокуратурі суб'єктів, закріпивши його в окремому відомчому акті (наказі Генерального прокурора України). З метою забезпечення незалежності офіцерів військової прокуратури (прокурорів та слідчих) від місцевих органів військового управління пропонується комплексне вирішення вказаної проблеми шляхом зміни джерела фінансування витрат на матеріально-технічне, фінансове забезпечення діяльності військових прокуратур, яке пропонується перекласти з Міністерства оборони на Генеральну прокуратуру України, у бюджет якої закласти ці витрати.

<< | >>
Источник: ЗАРХІН ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ. ПРОБЛЕМИ НАГЛЯДУ ВІЙСЬКОВОГО ПРОКУРОРА ЗА РОЗСЛІДУВАННЯМ ЗЛОЧИНІВ. ДИСЕРТАЦІЯ на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. ХАРКІВ 2002. 2002

Скачать оригинал источника

Еще по теме ВИСНОВКИ:

  1. Стаття 411. Невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження
  2. Стаття 101. Вимоги до висновку експерта
  3. Стаття 102. Вимоги до висновку експерта.
  4. Стаття 98. Вимоги до висновку експерта
  5. ВИСНОВКИ
  6. ВИСНОВКИ
  7. ВИСНОВКИ
  8. Висновки до розділу 1
  9. Висновки до розділу 2
  10. ВИСНОВКИ
  11. Висновки до Розділу 1
  12. Висновки до Розділу 3