<<
>>

3.1. Проблеми повноважень військового прокурора по здійсненню нагляду за розслідуванням злочинів у Збройних Силах України

В умовах зростання тяжких злочинів, особливо корисливо-насильницьких, і переваги організованих форм злочинності ускладнилася діяльність слідчого апарату і військових органів дізнання у Збройних Силах по розкриттю, всебічному, повному й об'єктивному розслідуванню злочинів, виявленню й викриттю осіб, які їх учили, реалізації прав і законних інтересів потерпілих.

Злочинність загрожує основним підвалинам державності і конституційної законності, безпеки громадян [328, с. 7], у тому числі й військовослужбовців. Важливе значення в боротьбі зі злочинністю у Збройних Силах приділяється органам досудового слідства. Якість слідчої роботи, безсумнівно, багато в чому залежить від оптимальної організації прокурорського нагляду [126, с. 10]. Тому на прокуратуру покладається підвищена відповідальність за стан законності в цій сфері [198, с. 21]. У свою чергу, підвищення ефективності прокурорського нагляду, як справедливо вказав Генеральний прокурор України, є однією з актуальних проблем, що стоять перед наукою і практикою [243].

Визначальним чинником посилення боротьби зі злочинністю, як вірно помітив П. Шумський, є додержання законності в діяльності самих правоохоронних органів [386, с. 54], що звертається особлива увага й у наказах Генерального прокурора України [272, с. 199].

Швидке й повне розкриття злочинів є одним із найважливіших завдань кримінального судочинства, досягненню виконання яких сприяє нагляд військового прокурора за додержанням законодавства в діяльності слідчих військової прокуратури й органів дізнання у Збройних Силах.

У зв'язку з вищевикладеним у площині розглянутої проблеми має важливе значення з'ясування поняття «зміст нагляду військового прокурора за додержанням законів при розслідуванні злочинів у Збройних Силах». Так, С.І. Ожегов термін «зміст» визначає як «єдність усіх основних елементів цілого, її властивостей і зв'язків, яка існує і виражається у формі і є невіддільною від неї» [219, с.

606]. Форма – це зовнішній вираз якого-небудь змісту, а також внутрішня побудова, структура, визначений і визначальний порядок предмета чи порядок протікання процесу на відміну від його аморфного матеріалу (матерії), змісту або вмісту [363, с. 489]. Зміст у взаємодії з формою є визначальною і разом з тим рухливою, динамічною стороною цілого; форма охоплює систему стійких зв'язків предмета, явища, процесу. Філософські категорії форми і змісту можна повністю застосувати до права, хоча вони й одержують у праві своє специфічне вираження.

Під поняттям “зміст нагляду військового прокурора за додержанням законів при розслідуванні злочинів у Збройних Силах” варто розуміти врегульовану законом діяльність військового прокурора по забезпеченню дотримання законів слідчими військової прокуратури й органами, наділеними правом проведення дізнання у Збройних Силах України, у ході порушення кримінальних справ, проведення дізнання і досудового слідства, що полягає в попередженні, виявленні порушень законів, вживанні заходів по їх усуненню, а також по припиненню злочинів і притягненню винуватих до відповідальності.

Діяльність військового прокурора в розглянутій сфері здійснюється шляхом реалізації передбачених законом його повноважень, за межі яких він не вправі виходити, тобто вона протікає в конкретних процесуальних формах.

У теорії прокурорського нагляду під формами нагляду за розслідуванням розуміються зазначені в законі засоби (повноваження плюс порядок їх реалізації), надані прокуророві з метою забезпечити неухильне додержання органами дізнання і досудового слідства встановлених правил розслідування злочинів і досягнення завдань кримінального судочинства [305, с. 152; 30, с. 279]. Із цього випливає висновок: роль форми полягає, наприклад, у тому, що зміст не може існувати без форми. А це значить, що діяльність військового прокурора за додержанням законів при розслідуванні злочинів неможлива без тих правових засобів, якими він наділений законодавцем.

У взаємодії з формою зміст є визначальним, вирішальним, а форма, у свою чергу, впливає на зміст.

Звідси випливає важливість всебічного аналізу форм прокурорського нагляду, узагальнення практики їх застосування й подальшого удосконалення.

Уся діяльність військового прокурора, військових органів дізнання й досудового слідства у кримінальному судочинстві протікає у визначеній законом процесуальній формі, що зобов'язує провадити слідчі дії в необхідному порядку з додержанням установлених умов і послідовності.

Оскільки, процесуальна форма встановлена законом, вона в однаковій мірі обов'язкова для всіх учасників кримінального судочинства. Вона нерозривно зв'язана зі змістом, завданнями діяльності і принципами процесу, покликана забезпечити встановлення об'єктивної істини у справі і правильне застосування закону. При цьому кримінально-процесуальний закон виходить з того, що діяльність органів дізнання й досудового слідства по кожній кримінальній справі має забезпечити всебічність, повноту, об'єктивність і швидкість дослідження обставин справи.

Процесуальна форма — це не формальність, а необхідна умова правильності розслідування й вирішення кримінальних справ. Вона є гарантією встановлення істини, забезпечення принципу справедливості при застосуванні примусових заходів.

Незважаючи на те, що між категоріями форми і змісту існує діалектичний зв'язок, вони представляють різні сторони явища, процесу об'єктивної дійсності. Діяльність військового прокурора на кожній із стадій досудового слідства здійснюється в різних, але суворо встановлених законом формах.

Аналіз форм нагляду за розслідуванням дає можливість визначити саму суть, зміст аналізованої функції прокурора і сформулювати висновок про його процесуальне становище під час дізнання й судового слідства.

Прокурор перевіряє як законність здійснюваних слідчими й дізнавачами процесуальних дій, так і необхідність та повноту їх виконання в конкретних умовах.

Згідно зі ст. 29 Закону України «Про прокуратуру» предметом прокурорського нагляду у сфері боротьби зі злочинністю є додержання законів органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство. Нагляд за законністю при розслідуванні злочинів у Збройних Силах покликаний сприяти здійсненню військовими органами дізнання і слідчими військової прокуратури функції боротьби зі злочинністю, а також попереджати і припиняти порушення законності з їх боку.

У стадії досудового слідства функція військового прокурора як органу охорони законності знаходить свій вираз у здійсненні повноважень по нагляду за додержанням законів у діяльності слідчих військової прокуратури й військових органів дізнання, де з погляду свого процесуального положення прокурор є власне керівником розслідування. За даними анкетування працівників військових прокуратур, проведеного нами в 2001 р., у загальному обсязі роботи військових прокуратур гарнізонів частка нагляду за додержанням законів органами, що здійснюють дізнання й досудове слідство, становить 70-75 %, з яких понад 20% становить саме нагляд за додержанням законів військовими органами дізнання.

До керівництва цією діяльністю тісно примикають і методи прокурорського нагляду. Метод – спосіб досягнення визначеної мети, сукупність прийомів або операцій практичного чи теоретичного освоєння дійсності [363, с. 266]. Упорядкована і систематизована сукупність прийомів, способів служить меті в максимально короткий строк домогтися найповнішого і якісного виконання конкретних завдань.

Методи прокурорського нагляду нерозривно пов'язані з предметом і змістом наглядової діяльності військового прокурора і залежать від них. Це твердження випливає з філософії: «Метод не є щось відмінне від свого предмета і змісту» [65, с. 108]. Методи залежать також від поставленої мети і виконуваних завдань. Звідси випливає, що реалізація функцій нагляду неможлива без застосування конкретних методів, неможливе також і використання будь-якого методу нагляду поза встановленим законом форм. Однак єдність форм і методів прокурорського нагляду не означає, що ці поняття тотожні. Кожне з них наповнене конкретним змістом і має чітко окреслені межі.

Викладене вище дозволяє визначити методи прокурорського нагляду за виконанням законів у діяльності слідчих військової прокуратури та військових дізнавачів як систему взаємозалежних і упорядкованих операцій, прийомів, способів використання військовим прокурором закріплених законом форм нагляду з метою успішного виконання завдань, що стоять перед ним.

Реалізуючи свої повноваження по виявленню, усуненню й попередженню порушень законів, військовий прокурор повинен у рамках закону застосовувати такі прийоми і способи, знайти таку оптимальну їх послідовність і порядок їх використання, щоб вирішити ці завдання найефективніше.

Процес здійснення нагляду в розглядуваній сфері шляхом отримання відомостей військовим прокурором про стан додержання законів у діяльності слідчих військової прокуратури, військових органів дізнання, їхнього аналізу, синтезу, порівняння, абстрагування, узагальнення, індукції та дедукції завершується висновком про наявність чи відсутності порушень законів. Це означає, що військовий прокурор застосовує конкретну форму нагляду, використовуючи різні способи, прийоми перевірки як окремо, так і в сукупності. Проте встановлені законом форми нагляду самі по собі не можуть гарантувати ефективності їхнього застосування. Успішна їх реалізація досягається комплексним використанням вироблених наукою і практикою методів прокурорського нагляду. При цьому С.Г. Березовська і В.К. Звірбуль дуже точно, з нашого погляду, зауважують: якщо правові засоби прокурорського нагляду визначають, що можуть і що зобов'язані робити прокурори, то методи – як їм рекомендується здійснювати конкретні дії [265, с. 23].

Використання тієї чи іншої форми нагляду знаходить своє закріплення у відповідному процесуальному акті: у письмовій вказівці, у постанові військового прокурора, у протоколі виконаної військовим прокурором слідчої дії, у резолюції прокурора при санкціонуванні зазначених у законі рішень слідчого, дізнавача і т.д.

Письмова фіксація застосування форм нагляду, як вірно зазначає В.Н. Гречуха, має виключно важливе значення, тому що є засобом закріплення прийнятого військовим прокурором рішення і доведення його до відома адресатів. Вона служить однією з гарантій ефективності нагляду, тому що посилює значення кожного рішення військового прокурора, зобов'язує його вчасно і повно виявляти допущені порушення законів, застосовувати найбільш діючі засоби припинення порушень, чітко й конкретно формулювати будь-яке рішення. Крім того, вона дозволяє вищестоящому прокуророві контролювати регулярність здійснення нижчестоящим прокурором нагляду, контролювати законність, обґрунтованість та ефективність прийнятих рішень [69, с. 59].

З іншого боку, письмове закріплення рішень військового прокурора зобов'язує слідчого військової прокуратури чи дізнавача точно, неухильно й у встановлені строки виконувати вимоги, що містяться в них, не допускає їх двоїстого тлумачення.

Форми прокурорського нагляду за законністю діяльності органів досудового розслідування закріплені у ст. 29-31 Закону України «Про прокуратуру» і в ч. 1 ст. 227 КПК України. Їх прийнято класифікувати на форми по перевірці законності й обґрунтованості: 1) залучення до кримінальної відповідальності осіб, які вчинили злочини; 2) застосування примусових заходів; 3) проведення окремих слідчих дій; 4) порушення, призупинення і припинення кримінальних справ [267, с. 161].

Використання військовим прокурором форм і методів нагляду тісно пов'язано з наданими йому повноваженнями, що реалізуються у процесі застосування тих чи інших форм і методів нагляду. У свою чергу, форми й методи нагляду виступають засобом реалізації повноважень прокурора.

Повноваження прокурора, на наш погляд, доцільно підрозділяти на наступні групи по: 1) попередженню порушень законності (відвід слідчого, особи, яка провадить дізнання, відмова в дачі згоди на провадження окремих слідчих дій, у тому числі відмова у припиненні кримінальної справи, та ін.); 2) виявленню порушень законності (перевірка матеріалів кримінальної справи, розгляд скарг учасників процесу, участь прокурора у слідчих діях та ін.; 3) усуненню порушень законності (скасування незаконних постанов слідчого, дача вказівок про проведення повторних слідчих дій, повернення справи для проведення додаткового розслідування тощо). Вважаємо, що під поняттям “згода прокурора” слід розуміти позитивний результат розгляду прокурором, у тому числі і військовим, процесуальних дій органу дізнання, а також подання слідчого щодо подальшого спрямування розслідування кримінальної справи, його відповідність вимогам закону. Однак, при отриманні від слідчого подання до суду, наприклад, про продовження строків тримання обвинуваченого під вартою (ст. 165-3 КПК України), прокурор не зв’язаний строком, вказаним у поданні останнього. Він може, склавши нове подання, порушити перед судом клопотання про зміну цього строку, не виходячи за межі процесуальних повноважень суду. Що ж стосується нагляду за дотриманням слідчими процесуальних строків, то, як свідчить практика військових прокуратур, по кримінальним справам, пов’язаним з розслідуванням військових та інших злочинів, вчинених організованими злочинними угрупованнями, закінчити розслідування у встановлений КПК України двомісячний строк неможливо. Так, у 2000 р. у встановлений законом двомісячній строк не закінчено жодної справи, у тримісячній строк – лише 4 %, у строк до 4 місяців – 87 %, понад 4 місяці –9 % справ [70]. Тому пропонується встановити строк слідства по таких справах, а також строк утримання обвинувачених під вартою до чотирьох місяців.

Крім названих, ми вважаємо, необхідним виділити також повноваження прокурора по притягненню винуватих у порушенні закону начальників військових органів дізнання і підлеглих їм дізнавачів, а також слідчих військових прокуратур до відповідальності [267,с.162]. За 2000 р. військовими прокурорами гарнізонів скасовано постанов військових органів дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи з одночасним порушенням кримінальної справи – 52 (1999 р. — 59), про незаконне припинення кримінальних справ – 8 (1999 р. – 94), про призупинення провадження по кримінальних справах — 4 (1999 р. — 4), про незаконне порушення кримінальних справ – 0 (1999 р. — 1), тобто у процентному відношенні допущені в 2000 р. військовими органами дізнання порушення кримінально-процесуального закону становили: незаконна відмова в порушенні справи — 81%; незаконне припинення провадження по справах — 13%; незаконне призупинення провадження по справах — 6% [17]. У цьому ж році, за даними військового апеляційного суду Центрального реґіону України, військовими судами гарнізонів не вносилися окремі ухвали військовим прокурорам про допущені військовими органами дізнання порушення кримінально-процесуального законодавства [10]. Аналогічна картина спостерігається і по місцевих військових судах інших реґіонів України.

Зазначені цифри свідчать про високу ефективність прокурорського нагляду в названій сфері і про необхідність його подальшого вдосконалення. Крім цього, із 1079 порушених у 2000 р. кримінальних справ 72 порушено військовими органами дізнання, тобто близько 7 %, а військовими прокурорами і слідчими військових прокуратур – близько 93 %. Наведена класифікація повноважень військового прокурора, на нашу думку, служить з'ясуванню всього обсягу його компетенції стосовно військових дізнавачів і слідчих військової прокуратури на етапі досудового слідства.

Вона, з нашої точки зору, має досить умовний характер, оскільки на практиці часом неможливо окреслити чіткі межі між повноваженнями прокурора по попередженню порушень законів і по їх усуненню. Наприклад, дача вказівок слідчому військової прокуратури, передача будь-якої справи від одного слідчого іншому, санкціонування, затвердження перелічених у законі дій слідчого сприяють як усуненню порушень законів, так і їх попередженню.

Можна, звичайно, говорити про якійсь (хоча й у меншій мірі) аморфні грані між повноваженнями по виявленню порушень і по їх попередженню. Приміром, прокурор, одержуючи від слідчого або начальника військового органу дізнання чи військового дізнавача пояснення з приводу скарги, що надійшла, на його дії, повідомляє, у зв'язку з чим провадиться перевірка. Незалежно від того, підтвердиться чи не підтвердиться факт зазначеного у скарзі порушення, проте сам факт перевірки вже служить засобом попередження таких порушень.

Класифікація повноважень прокурора випливає з логіки його діяльності по виявленню порушень законів і вживанню конкретних заходів до їх усунення і попередження. Так, перш ніж дати згоду на взяття під варту обвинувачуваного, прийняти рішення про притягнення до кримінальної відповідальності військовослужбовця, скасувати незаконну і необґрунтовану постанову слідчого військової прокуратури, затвердити обвинувальний висновок тощо, прокуророві належить ретельно перевірити відповідні матеріали кримінальної справи, а іноді й особисто здійснити окремі слідчі дії, тобто застосувати одну з форм виявлення порушень законів.

Виявивши порушення закону або їх передумови при перевірці кримінальної справи чи інших матеріалів при розгляді клопотань і скарг, а також беручи участь у провадженні окремих слідчих дій, військовий прокурор використовує свої конкретні повноваження для усунення подібних порушень законів і попередження вчинення їх надалі. Так, він дає відповідні вказівки, повертає справу для проведення додаткового розслідування, передає справу від одного слідчого військової прокуратури іншому, змінює склад слідчої групи та ін. Використання прокурором тих чи інших форм нагляду і своїх повноважень залежить від конкретного етапу розслідування кримінальні справи.

Аналіз законодавства про прокуратуру дозволяє дійти висновку, що практично всі повноваження військового прокурора притаманні всім чи декільком галузям прокурорського нагляду. Це цілком зрозуміло, тому що галузі прокурорського нагляду об'єднані спільністю цілей і завдань, що стоять перед прокуратурою України (ст. 4 Закону України «Про прокуратуру»).

До таких загальних повноважень військового прокурора, властивих, зокрема, і нагляду за виконанням законів слідчими військової прокуратури і військовими дізнавачами, належать: витребування для перевірки матеріалів про вчинені або підготовлювані злочини, кримінальних справ, документів та інших відомостей про злочини; витребування від посадових осіб необхідних документів і відомостей. Крім того, у зв'язку з наявними даними про порушення законів військовий прокурор вправі зажадати від керівників міністерств, відомств, командування військових частин та установ, посадових осіб військового управління та ін. проведення ревізій діяльності підвідомчих і підконтрольних їм підприємств, установ, організацій, розгляду скарг громадян на порушення законів, уживання заходів до притягнення винуватих до відповідальності тощо.

Незважаючи на те, що ці загальні повноваження військового прокурора притаманні, як правило, усім сферам прокурорського нагляду, проте застосування їх у кожній із них має свої особливості. Так, для наглядової діяльності військового прокурора за додержанням законів при розслідуванні злочинів особливості використання перелічених загальних повноважень нагляду полягають у тому, що останні суворо реґламентовані кримінально-процесуальним законодавством, на відміну, скажімо, від повноважень прокурорів у сфері загального нагляду, названих лише в Законі України «Про прокуратуру». Ці особливості пояснюються специфікою предмета прокурорського нагляду в різних його царинах.

Таким чином, розглянуті нами аспекти дозволяють дати визначення поняттю «правові форми нагляду військового прокурора за додержанням законів при розслідуванні злочинів».

Правові форми нагляду військового прокурора за додержанням законів при розслідуванні злочинів — це закріплена законом кримінально-процесуальна діяльність військового прокурора на окремих етапах прокурорського нагляду, а також послідовність і порядок здійснення таких дій шляхом використання наданих йому законом повноважень.

При здійсненні нагляду за додержанням законів органами досудового слідства й дізнання у Збройних Силах України та інших військових формуваннях військовий прокурор зобов'язаний прагнути так застосовувати надані йому форми нагляду, використовувати такі методи, щоб з найменшою витратою часу, сил і засобів у максимально короткий строк отримати найефективніші результати. Вибір оптимальних, способів, прийомів, послідовності застосування форм нагляду залежить від низки обставин і насамперед від досконалості прокурорського нагляду, що визначає його результативність [116, с. 19].

Із прийняттям нової Конституції вперше в Україні на конституційному рівні вирішено питання про прокурорський нагляд за додержанням законів органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, дізнання й досудове слідство. Ця обставина вимагає від усіх працівників військової прокуратури сконцентрувати максимум зусиль на даному напрямку прокурорської діяльності. З метою забезпечення законності в цій царині Президент України поставив завдання підсилити нагляд прокуратури за законністю в діяльності правоохоронних органів, принципово реагувати на кожне порушення закону, на неналежне виконання службових обов'язків у боротьбі зі злочинністю [292, с. 27].

У цьому зв'язку набуває актуальності проблема правового становища суб'єктів кримінального процесу, дослідження якої можливо в різних аспектах [8, с. 64].

Перш ніж безпосередньо перейти до розгляду процесуального становища військового прокурора, вважаємо за необхідне зупинитися на поняттях «кримінально-процесуальна діяльність» і «суб'єкти кримінального процесу». Кримінально-процесуальною діяльністю називається сукупність процесуальних дій учасників процесу, які виконують свої функції й обов'язки і здійснюють свої права. Провадження по кримінальній справі складається саме з таких дій, передбачених кримінально-процесуальними законами, й оформляється у вигляді процесуальних актів [332, с. 94]. Сутність діяльності прокурора у кримінальному процесі виявляється в його спрямованості на захист суспільного й державного ладу, прав і законних інтересів громадян і юридичних осіб від злочинних зазіхань. У цьому смислі кримінально-процесуальна діяльність прокурора має правоохоронний характер. Разом із тим кримінальний процес — це активна діяльність по попередженню і розкриттю злочинів [349, с. 28]. Кримінальне судочинство являє собою складну й багатогранну діяльність низки органів та осіб, коло яких визначено законом [9, с. 2]. Тому з'ясування питання про поняття суб'єктів кримінального процесу має важливий правовий зміст.

У перебігу порушення, розслідування, розгляду справи, прийняття й виконання рішень, перевірки їх законності й обґрунтованості правоохоронним органам приходиться вступати в різні правові відносини з широким колом громадян, посадових осіб, представників підприємств, установ, організацій, органів державної влади й управління. Однак не всі ці відносини є кримінально-процесуальними, отже, не всі посадові особи, організації, державні органи і т.д. відносяться до кола тих, хто має статус суб'єкта карно-процесуальної діяльності. Тому, наприклад, указівки по кримінальній справі, що виходять від органу державної влади, який не має такого статусу, для правоохоронного органу є не тільки необов'язковими, а й незаконними, що тягнуть за собою встановлену законом відповідальність для особи, яка дала такі вказівки. У свою чергу, й розпорядження правоохоронного органу, адресовані особам, які не належать до суб'єктів кримінального процесу, не мають юридичної сили [393, с. 87].

Ми поділяємо точку зору Р.Х. Якупова, який під суб'єктом кримінального процесу розуміє будь-яку особу (орган, установу, підприємство, організацію), наділену відповідними процесуальними правами й обов'язками і здійснюючу в їх межах процесуальні дії (стримування від них) [393, с. 90]. При цьому ці суб’єкти наділені законом різними за характером й обсягом правами, маючи різні обов'язки, здійснюють різні процесуальні функції. Однак загальним для них є те, що вони в тій чи іншій формі беруть участь у справі, вступають між собою у процесуальні правовідносини.

Сучасна кримінально-процесуальна наука виділяє три групи суб'єктів кримінального процесу: а) органи, що ведуть кримінальний процес (або основні суб'єкти кримінально-процесуальної діяльності); б) учасники кримінального процесу; в) інші суб'єкти кримінального процесу [9, с. 2]. Існують й інші точки зору з цього питання. У науковій літературі ми знаходимо від 2-х [288, с. 50; 325, с. 89-121] до 10-ти класифікаційних груп [33, с. 173, 174]. На наш погляд, найбільш прийнятна перша класифікація, яка враховує також місце спеціалістів, перекладачів, експертів та інших суб’єктів, які сприяють органам, що ведуть процес.

При такій класифікації військовий прокурор належать до першої групи. Будучи суб'єктом кримінального процесу, він наділений відповідною процесуальною компетенцією, завдяки якій має можливість впливати на хід і результат руху кримінальної справи, розслідуваної військовими слідчими чи дізнавачами.

Правове становище військового прокурора у сфері кримінального процесу, його завдання й повноваження визначаються Конституцією України (ст. 121), КПК України [216], а також Законом України «Про прокуратуру» [276, с. 181-210]. Основним його обов'язком є своєчасне вживання у всіх стадіях кримінального судочинства передбачених законом заходів по усуненню всяких порушень закону, хто б їх не вчинив. При цьому однією з важливих ланок у цьому процесі є посилення прокурорського нагляду за законністю діяльності військових органів дізнання і досудового слідства. Це пов'язано з тим, що в жодній сфері діяльності органів державної влади й управління не порушуються так гостро права й законні інтереси громадян, як у сфері кримінального судочинства [23, с. 161]. Ніякі інші порушення законів не заподіюють людям таких моральних і фізичних страждань, як порушення, пов'язані з незаконним затриманням чи арештом, необґрунтованим притягненням до відповідальності й осудом невинуватого. Прокурор тут виступає у двох іпостасях: а) як представник держави, який вживає заходів справедливого, правомірного покарання осіб, які вчинили злочини; б) як представник держави, який захищає права та свобод громадян, інтереси держави, порушені вчиненим злочином [371, с. 63]. Крім того, як вірно помітив Л.М. Давиденко, нагляд на досудовому слідстві — це своєрідна підготовка для активних і успішних дій прокурора в суді [84, с. 94]. Прокуратура в цілому і кожен військовий прокурор, зокрема, покликані забезпечувати утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і захист від неправомірних зазіхань гарантованих Конституцією та іншими законами України, міжнародно-правовими актами соціально-економічних та інших особистих прав та свобод людини і громадянина, а також закріпленої Основним Законом незалежності Республіки, її суспільного й державного ладу, політичної й економічної систем, так само як і інших охоронюваних законом соціальних цінностей.

Специфічними є методи вирішення військовим прокурором цих завдань у кримінальному судочинстві. Вони втілюються в різні процесуальні форми залежно від тих конкретних завдань, що стоять перед певною стадією процесу і потребують виконання й вирішення [219, с. 165].

Найбільш широкими повноваженнями військовий прокурор наділений у досудових стадіях кримінального процесу — порушення кримінальної справи і досудове слідство. Від нього, зокрема, як і від слідчого військової прокуратури, залежить подальший рух справи, її припинення, призупинення, передача в суд для розгляду по суті. У досудових стадіях кримінального процесу військовий прокурор повною мірою реалізує свою функцію нагляду за виконанням закону: він вправі (і зобов'язаний) безпосередньо вживати заходів до усунення порушень закону, якщо вони були допущені при провадженні дізнання й досудового слідства.

У стадії порушення кримінальної справи військовий прокурор здійснює нагляд за законністю порушення кожної кримінальної справи, а також має право й сам її порушити. Якщо справа порушена слідчим або органом дізнання без законних приводів чи підстав, військовий прокурор скасовує постанову слідчого або органу дізнання, відмовляючи тим самим у порушенні справи. У випадку безпідставної відмови в порушенні справи військовий прокурор своєю постановою скасовує постанову слідчого чи органу дізнання і сам порушує кримінальну справу (ст. 100 КПК України).

У стадії досудового розслідування, здійснюючи нагляд за виконанням законів органами дізнання й досудового слідства, військовий прокурор зобов'язаний уживати заходів щодо: а) охорони прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у кримінально-процесуальному судочинстві; б) забезпечення швидкого й повного розкриття злочинів; в) викриття винуватих; г) забезпечення правильного застосування Закону: щоб кожного, хто вчинив злочин, було притягнуто до відповідальності і щоб жодного з невинуватих не було покарано (ст. 2 КПК). Він зобов'язаний суворо стежити за тим, щоб жоден громадянин, жоден військовослужбовець не зазнав незаконного й необґрунтованого притягнення до кримінальної відповідальності чи незаконного обмеження у правах. Військовий прокурор, зокрема, зобов'язаний уживати заходів до виявлення умов, що сприяли вчиненню злочину, до їх усунення, а також до залучення громадськості до боротьби з правопорушеннями.

Військовий прокурор відповідно до ст. 227 КПК наділений усіма повноваженнями по нагляду за додержанням законів військовими органами, що здійснюють дізнання й досудове слідство в даній стадії процесу. Крім цього, у межах своєї компетенції він здійснює нагляд за додержанням законів під час тримання на гауптвахті у відповідності до вимог Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України військовослужбовців з числа рядового та сержантського складу, заарештованих начальниками військових органів дізнання, або військовими комендантами гарнізонів по підозрі у вчиненні злочинів до обрання слідчими відносно них запобіжного заходу. При цьому він має низку істотних прав, у тому числі: право відвідувати в будь-який час відповідні установи, опитувати затриманих, арештованих, засуджених, знайомитися з документами, на підставі яких ці особи затримані, арештовані чи засуджені, та ін. Військовий прокурор або його заступник зобов'язаний негайно звільнити своєю постановою кожного затриманого без законних підстав у дисциплінарній частині чи на гауптвахті в порядку затримання або досудового арешту [54, с. 175, 176].

Так, відповідно до пунктів 25, 59 Статуту гарнізонної і вартової служб облік затриманих військовослужбовців ведеться: у військовій комендатурі гарнізону — у книзі обліку затриманих військовослужбовців за встановленою формою (військове звання, прізвище, ім'я та по батькові, номер військової частини, її поштова адреса, підпорядкованість і найменування оперативного командування, кому повідомлено і ким вжиті заходи); на гауптвахті — у книзі обліку заарештованих, які перебувають на гауптвахті. Черговий помічник військового коменданта, приймає затриманих військовослужбовців, складає протокол про затримання, записує затриманих у книгу обліку, організовує медичний огляд і розміщає в камерах тимчасово затриманих до ухвалення рішення військовим комендантом гарнізону [281]. На військового прокурора покладається здійснення нагляду за додержанням перелічених вище й інших вимог названого Статуту.

Таким чином, специфіка повноважень військового прокурора визначається особливостями функціонування Збройних Сил України та інших військових формувань, існуванням різних видів військових органів дізнання, наявністю у їх начальників додаткових повноважень, наданих їм Дисциплінарним статутом Збройних Сил України [111, с. 167-171].

<< | >>
Источник: ЗАРХІН ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ. ПРОБЛЕМИ НАГЛЯДУ ВІЙСЬКОВОГО ПРОКУРОРА ЗА РОЗСЛІДУВАННЯМ ЗЛОЧИНІВ. ДИСЕРТАЦІЯ на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. ХАРКІВ 2002. 2002

Скачать оригинал источника

Еще по теме 3.1. Проблеми повноважень військового прокурора по здійсненню нагляду за розслідуванням злочинів у Збройних Силах України:

  1. Стаття 28. Залучення Збройних Сил України, інших військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, які утворені відповідно до законів України, для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій
  2. Стаття 216. Підслідність
  3. Стаття 295. Порядок продовження строку досудового розслідування прокурором
  4. Стаття 297-2. Клопотання слідчого, прокурора про здійснення спеціального досудового розслідування
  5. Стаття 303. Рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, та право на оскарження
  6. Стаття 114-1. Перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань
  7. Стаття 124-1. Ненадання транспортних засобів поліцейським та медичним працівникам, а також ненадання військових транспортних засобів посадовим особам Військової служби правопорядку у Збройних Силах України
  8. Стаття 185-7. Публічні заклики до невиконання вимог поліцейського чи посадової особи Військової служби правопорядку у Збройних Силах України
  9. Стаття 235-1. Військова інспекція безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України
  10. ЗАРХІН ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ. ПРОБЛЕМИ НАГЛЯДУ ВІЙСЬКОВОГО ПРОКУРОРА ЗА РОЗСЛІДУВАННЯМ ЗЛОЧИНІВ. ДИСЕРТАЦІЯ на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. ХАРКІВ 2002, 2002
  11. ЗМІСТ
  12. ВСТУП
  13. 1.2. Правові основи організації та діяльності військової прокуратури
  14. Розділ ІІ. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ТА ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ У ЗБРОЙНИХ СИЛАХ УКРАЇНИ та ІНШИХ ВІЙСЬКОВИХ ФОРМУВАНнях
  15. 2.1. Організаційні та правові проблеми проведення дізнання у Збройних Силах України та інших військових формуваннях
  16. 2.2. Організаційні та правові аспекти в роботі слідчого військової прокуратури та шляхи її оптимізації