<<
>>

1.2. Правові основи організації та діяльності військової прокуратури

У період побудови правової держави[3] [40, с. 31; 176, с. 3, 4; 213, с. 51; 234, с. 23; 379, с. 6], здійснення судово-правової реформи значних змін у розвитку нашого суспільства, подальшого захисту прав і законних інтересів юридичних і фізичних осіб законодавство також повинно зазнати серйозних якісних змін.

Воно має бути спрямовано на розширення й подальший розвиток демократизму, втілення в життя принципів соціальної справедливості, зміцнення гарантованих Конституцією України прав та свобод громадянина і людини в нашій незалежній державі.

Історія розвитку українського законодавства про прокуратуру й теорію прокурорського нагляду дає великі можливості для використання всього цінного, що накопичено за цей період наукою та практикою. Водночас необхідно врахувати й серйозні негативні прояви у практиці правоохоронних органів: упередженість і тенденційний підхід, факти необґрунтованої затримки й арештів, незаконного залучення громадян до кримінальної відповідальності тощо. На ці обставини у своїх наукових дослідженнях посилається також і О.Г. Александровський [3, с. 1; 6, с. 223; 175, с. 7-9; 352, с. 3-11; 364, с. 4].

Здійснення судово-правової реформи безпосередньо стосується й законодавства про військову прокуратуру. Його розвиток разом із військовою реформою як складовою частиною державно-правової реформи спрямовано на створення необхідного рівня військової безпеки держави, всебічного розвитку всієї оборонної структури відповідно до політичних, економічних, соціальних змін у суспільстві, а також перспектив розвитку сучасної міжнародної ситуації. Ці проблеми порушуються багатьма правниками, наприклад, О.В. Ігнатенком, Д.О. Кущем та ін. [128, 181].

За новою Конституцією України функції прокуратури скорочуються. Так, Основний Закон держави не закріплює загального нагляду й досудового слідства як обов’язку прокуратури. Водночас Перехідними положеннями (розд.

XV, п. 9) передбачено, що прокуратура продовжує виконувати, відповідно до чинних законів, функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів та функцію досудового слідства до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів по контролю за виконанням законів, і до формування системи досудового слідства та введення в дію законів, що регулюють її функціонування. У зв'язку з викладеним питання про нормативне врегулювання діяльності військової прокуратури стає ще актуальнішим.

Дійовий прокурорський нагляд у Збройних Силах України, безумовна відповідальність працівників правоохоронних органів за точне й неухильне додержання законності, демократичних принципів правосуддя, рівності громадян перед законом є надійною гарантією забезпечення режиму законності[4] [301, с. 41] в державі [52, с. 105], втілення в життя вимог Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки [156], Національної програми боротьби з корупцією [212] та низки інших нормативних актів.

Варто підкреслити, що зміни суспільно-політичної ситуації, реформування армії та флоту, що викликали організаційно-правові зміни і в діяльності органів військового управління [374, с. 148], зовсім не відбилися на тому, що військова прокуратура за всіх умов сприяє зміцненню законності, правопорядку й дисципліни у Збройних Силах та інших військових формуваннях, підвищенню їх бойової готовності. Вона неухильно стоїть на сторожі прав військовослужбовців і членів їх родин [293, с. 39], а також сприяє підвищенню правової культури військовослужбовців, у тому числі знанню міжнародних норм права війни, міжнародного гуманітарного права. Завданням останнього є не тільки гуманізація збройних конфліктів, а й їхнє попередження, стабілізація мирних взаємин між державами [244, с. 2].

Як правильно зазначив О.М. Савенков, актуальність участі військових прокурорів у захисті прав і свобод військовослужбовців обумовлюється особливостями проходження військової служби, до числа яких він відносить , у першу чергу наступне: обмеження у виборі місця проживання та свободи пересування; заборона займатися іншими видами діяльності; відсутність можливості домагатися поновлення порушених прав колективно; тверда реґламентація військової праці, особливо для військовослужбовців за призовом; відсутність можливості вибору форм і змісту видів постачання; перебування на утриманні членів родини та ін.

[303, с. 44]. Вагомість цих проблем, на наш погляд, істотно зростає в період проведення військової реформи і значного скорочення чисельності Збройних Сил України.

Нинішнє правове становище військової прокуратури визначається новою Конституцією України, Декларацією про державний суверенітет України, Актом проголошення незалежності України [2], Законом України «Про прокуратуру», прийнятим Верховною Радою України в листопаді 1991 р. [275] та іншими законами, що діють на території держави, а також указами Президента України, обов'язковими для виконання на всій території країни.

Основний Закон України залишається головною методологічною правовою базою самого існування прокуратури як єдиного і централізованого контрольного конституційного органу, його якісного і структурного розвитку в сучасній державі. Конституція спрямована на подальший розвиток демократії. Як ніколи раніше, в ній розроблено конституційні гарантії правоохорони і право захисту людини і громадянина, його свободи й законні інтереси [286, с. 4]. В Основному Законі визначено, що прокуратура становить єдину систему і залишається важливою формою державної діяльності. Така побудова органів прокуратури не тільки дозволяє їм діяти в єдиному напрямку і здійснювати нагляд за виконанням законів, незалежно від яких би то не було інших державних органів і посадових осіб, а й в умовах сьогодення є надійною гарантією існуючого державного устрою України, її загального правового фундаменту [4, с. 20].

Визначений у Конституції (ст. 122) порядок призначення на посаду і звільнення з неї Генерального прокурора Президентом України за узгодженням із Верховною Радою України забезпечує Генеральному прокуророві незалежність від інших органів при здійсненні керівництва всією системою органів прокуратури. Усі нижчестоящі прокурори, у тому числі й військові, призначаються на посаду і звільняються з неї Генеральним прокурором України.

У той же час належить визнати, що присвоєння військових звань, матеріально-технічне забезпечення військових прокуратур і забезпечення всіма нормами постачання її особового складу Міністерством оборони України накладає певний негативний відбиток на роботу військових прокуратур, про що буде вказано далі.

Про це також свідчить і досвід країн ближнього зарубіжжя [23, с. 110; 138, с. 11, 12].

Закон України «Про прокуратуру» є актом прямої дії. Він безпосередньо на основі Конституції реґламентує виконання прокурорами своїх професійних обов'язків, здійснення найважливішої державної функції забезпечення верховенства Закону.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про прокуратуру» систему органів прокуратури становлять: Генеральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва й Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, а також військові прокуратури.

До органів військових прокуратур належать: Головне управління військових прокуратур Генеральної прокуратури України, військові прокуратури Західного, Північного й Південного реґіонів України, а також військова прокуратура Військово-Морських Сил України (на правах обласних), військові прокуратури гарнізонів (на правах міських) [349].

Діяльність органів військової прокуратури і повноваження військових прокурорів визначаються також міжнародними й міждержавними договорами й угодами, такими, наприклад, як договори про надання правової допомоги, про порядок зносин прокурорів із судово-слідчими органами іноземних держав [105, с. 336-340] та інші, а також міжнародними конвенціями [278].

До інших законодавчих актів, що реґламентують правові відносини в сфері нагляду військового прокурора і визначають його предмет, варто віднести Закони «Про оборону України» [268], «Про Збройні Сили України» [261], «Про Прикордонні війська України» [274], «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України» [253], «Про оперативно-розшукову діяльність» [269], «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» [270] і цілу низку інших.

У цих законах як самостійні норми і правила містяться положення: про нагляд за законністю діяльності відповідних органів, здійснюваний Генеральним прокурором України і підлеглими йому прокурорами, у тому числі й військовими; про необхідність узгодження з Генеральною прокуратурою України тих чи інших правил, реґламентованих у відповідних положеннях; про провадження окремих дій виключно за санкцією прокурора; про нагляд прокурора за законністю прийнятих рішень органами дізнання і досудового слідства.

Складовою частиною закону про прокуратуру є норми, що реґламентують процесуальну діяльність військових прокурорів у кримінальному й цивільному судочинстві. При цьому Закон про прокуратуру встановлює, що повноваження прокурорів, у тому числі й військових, які беруть участь у судовому розгляді справ, визначаються процесуальним законодавством України. Таким чином, відповідні процесуальні кодекси також включаються в загальну систему законодавства, що реґламентує діяльність військової прокуратури. Ось чому відповідно до чинного кримінально-процесуального законодавства військовий прокурор на всіх стадіях кримінального судочинства зобов'язаний вчасно вживати передбачені законом заходи по усуненню будь-яких порушень закону, хто б їх не вчинив.

Правові відносини у сфері прокурорського нагляду реґламентуються також і правовими актами Генерального прокурора України. Згідно зі згаданим Законом він наділений правом видавати накази, розпорядження й інструкції, давати вказівки, обов'язкові для всіх органів прокуратури. А його вказівки з питань слідчої роботи обов'язкові до виконання всіма слідчими органами незалежно від їхньої відомчої належності [271, с. 186-191].

Відповідно до Перехідних положень Конституції України розробляється новий закон «Про прокуратуру» [277]. Його прийняття має своєю метою забезпечити належний рівень правової реґламентації діяльності прокуратури суверенної держави. Основу Закону мають становити найважливіші положення сучасної концепції прокурорського нагляду, насамперед відмова від виконання прокуратурою цілої низки невластивих їй функцій. Реалізовуючи певне правонаступництво, з огляду на практику, що склалася у прокурорському нагляді, новий закон повинний містити в собі серед інших питань перелік принципів її організації і діяльності прокуратури, її функцій і повноважень прокурорського нагляду та ін.

Цей Закон за своїм правовим призначенням має зайняти особливе місце серед інших нормативних актів, що визначають компетенцію органів військової прокуратури по окремих галузях нагляду за виконанням законів та основних напрямках її діяльності. Він повинен бути досить універсальним, оскільки йому належить регулювати діяльність і військових прокурорів у повному обсязі як по предмету і межах нагляду, так і по повноваженнях щодо усунення встановлених порушень закону. У той же час таке положення не виключає можливості посилатися в окремих випадках на норми законів інших галузей права.

З нашого погляду, основне призначення військової прокуратури має бути спрямовано на зміцнення демократичної, соціальної, правової держави та забезпечення національної безпеки України, а діяльність її органів — на всебічне укріплення верховенства закону, зміцнення правопорядку й захист від неправомірних зазіхань на прав та свободи людини і громадянина, конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності, законності і правопорядку шляхом підтримки державного обвинувачення, нагляду за додержанням законів, представництва інтересів громадян і держави в суді тощо.

Однак новий Закон України «Про прокуратуру», що повинен закріпити правове становище органів прокуратури в державі, на нашу думку, не зможе повною мірою визначити специфіку компетенції військової прокуратури, її правового статусу. Розв’язати цю проблему могло б доповнення зазначеного Закону новим розділом, присвяченим особливостям організації й забезпечення діяльності органів військової прокуратури (за прикладом деяких зарубіжних країн, як-то: Російської Федерації, Республіки Польщі та деяких інших) [221; 207, с. 178]. До речі, варто згадати, що раніше в СРСР діяло Положення про військову прокуратуру [237].

У новому розділі Закону про прокуратуру мають бути відображені: місце військової прокуратури в системі органів прокуратури України, структура, правовий статус військового прокурора при виконанні покладених на нього функцій, специфіка його повноважень (коло піднаглядних військовій прокуратурі суб'єктів, підлеглих, наприклад, Міністерству оборони України) та інші питання. Саме тому військовій прокуратурі належить здійснювати свої повноваження незалежно від яких би то не було державних органів влади й військового управління, громадських формувань, підкоряючись тільки Генеральному прокуророві України.

Призначення розділу дисертації про військову прокуратуру полягло б у тому, щоб не тільки визначити перелік повноважень військового прокурора в різноманітних сферах нагляду, а й з’ясувати принципи організації й діяльності військової прокуратури, її систему, кадрову політику тощо.

Основними принципами організації і діяльності військової прокуратури, з нашої точки зору, повинні стати: 1) верховенство права; 2) законність; 3) поєднання інтересів військовослужбовців і держави; 4) пріоритетність прав і свобод військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, дислокованих на Україні, членів їхніх родин, а також військовозобов'язаних під час проходження ними зборів; 5) єдиноначальність і централізація; 6) незалежність і підпорядкування виключно Конституції й законам України; 7) гласність; 8) позапартійність.

За військовими прокурорами необхідно зберегти обов'язок здійснювати нагляд за неухильним виконанням законів органами дізнання й досудового слідства по справах про військові та інші злочини, що вчинені:

— військовослужбовцями Збройних Сил, Прикордонних військ, Служби безпеки України, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Військово-Морських Сил України та інших військових формувань, дислокованих на Україні, як і військовозобов'язаними під час проходження ними зборів;

— службовцями Збройних Сил та інших військових формувань у зв'язку з виконанням службових обов'язків в розташуванні військових частин, установ, навчальних закладів, підприємств чи організацій Збройних Сил та інших військових формувань;

— групою осіб, якщо один з обвинувачуваних є військовослужбовцем, який учинив військовий злочин, або за участю військовослужбовця на території військової частини [273, с. 236, 237].

Предмет нагляду за розслідуванням злочинів — точне додержання тих законів, які мають застосовуватися в ході розслідування злочинів. Він указує на те, за чим саме здійснюється нагляд, що складає його програму, які правові критерії при цьому використовуються і що ними забезпечується.

Поняття об'єкта нагляду розкриває, на що він поширюється, де здійснюється, що військовий прокурор оцінює, застосовуючи правові критерії, і на що він впливає, виявляючи порушення закону й домагаючись їх усунення.

Об'єктом нагляду військового прокурора є процесуальна діяльність органів дізнання, досудового слідства, учасників процесу та всіх інших осіб, яких залучають до процесуальної діяльності при розслідуванні військових і загальнокримінальних злочинів.

Крім того, у розділі, присвяченому військовій прокуратурі, необхідно відбити: загальні принципи проходження військової служби; державне забезпечення службової діяльності працівників військової прокуратури, їх права, обов'язки й відповідальність; специфіку напрямків діяльності, здійснюваної військовою прокуратурою; особливості нагляду за додержанням законів органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність (у випадку створення структур, яким таке право буде надано законом), дізнання, досудове слідство у Збройних силах України; право участі військового прокурора в розгляді справ у судах (у цьому зв'язку варто було б указати, що право апеляційного подання на судове рішення має працівник військової прокуратури, який брав участь у розгляді даної справи); специфіку нагляду, здійснюваного військовим прокурором, за додержанням законів у місцях застосування заходів примусового характеру (у дисциплінарних батальйонах, на гауптвахтах) та ін.

Розділ про військову прокуратуру має закріпити принципи й напрямки здійснення координації діяльності військової прокуратури з іншими правоохоронними органами, у тому числі й з іншими існуючими органами прокуратури. Військовим прокуратурам належить діяти стосовно інших прокуратур на принципах самостійного функціонування з чітким розмежуванням функцій.

У будь-якій державі побудова Збройних Сил здійснюється на основі принципів, обумовлених інтересами обороноздатності країни. Законність у Збройних Силах через це може бути забезпечена лише при неухильному й послідовному врахуванні особливого характеру завдань, виконуваних армією, флотом, іншими військовими формуваннями, організаціями військового управління, специфіки формування й дислокації військ. Збройні Сили України як військова організація повинні знаходитися в стані високої боєздатності, забезпечувати реальний захист незалежності нашої республіки й вирішувати інші завдання, покладені на них законом. Усе це вимагає особливої організації військового управління, яке відрізняється від управління, здійснюваного за територіальним принципом. Система органів військового управління містить у собі такі ланки, як штаби оперативних командувань Сухопутних військ (Західного, Північного й Південного), ВМС України, гарнізони, військові об'єднання і з'єднання, що не мають «прив'язки» до конкретних адміністративно-територіальних утворень. У їх основі лежить міжрегіональний підхід до розташування військ, особливий характер взаємин із територіальними органами державної влади й господарського управління [297, с. 6]. Внаслідок високої значимості забезпечення законності у військах, чітко вираженої специфіки організації й управління Збройними Силами військова прокуратура історично першою визначилася як самостійний особливий вид спеціалізованої прокуратури[5] [59, с. 144]. Практика її діяльності підтвердила правильність такого рішення. Вона ж однозначно говорить про необхідність збереження військової прокуратури в даний час і розвитку в майбутньому.

Про специфіку діяльності військових прокуратур говорить і та обставина, що військові прокурори здійснюють нагляд за виконанням законів органами військового управління, військовими частинами й установами. Ця сфера діяльності прокурора відрізняється тим, що містить у собі предмет нагляду й повноваження, властиві іншим галузям нагляду (Наприклад, якщо прокурор здійснює нагляд за діяльністю адміністрації військової установи, то він користується засобами й повноваженнями по нагляду за додержанням і застосуванням законів).

Ретельний аналіз чинного законодавства, а також відомчих актів дозволив нам уточнити коло суб'єктів, законність діяльності й законність рішень яких піднаглядні військовій прокуратурі. Серед них: Управління справами Міністерства оборони України, Головне управління залізничних військ, Військово-повітряні Сили, штаб Тилу Збройних Сил України, Головне фінансово-економічне управління, Головне управління кадрів, Генеральний штаб, Головне управління Сухопутних військ, Головне управління військової освіти України, штаб озброєння Збройних Сил України, Управління ракетних військ і артилерії, Головне управління інженерних військ, Управлінні служби військ і режиму, Управління ракетно-космічного озброєння, Головне управління військ Протиповітряної оборони, Управління радіоелектронної боротьби, Головне управління розвідки МО України, Головне організаційно-мобілізаційне управління, Головне управління військ РХБ захисту, Головне оперативне управління Генерального штабу, Центральне бронетанкове управління, управління будівельних військ, Центральне управління авіатехніки й озброєння, Головне управління виховної роботи, Управління замовлень і зв'язку з промисловістю, Головне військово-медичне управління, Управління зовнішніх зв'язків, Центр верифікації ВР України, Головне управління розквартирування військ і капітального будівництва, Головне управління військового будівництва, Спортивний комітет МО України, Головне управління зв'язку автоматизованих систем, Центральне управління військових повідомлень, Центральне ракетно-артилерійське управління, Управління кораблебудування й озброєння, Управління ВМС України, Головне управління внутрішніх військ МВС України, Управління державної охорони України, Служба безпеки України, Прикордонні війська, війська Цивільної оборони Міністерства з надзвичайних ситуацій. Військовий прокурор також здійснює нагляд за додержанням законів військовослужбовцями, відрядженими в розпорядження інших міністерств і відомств у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

На органи військової прокуратури покладено здійснення нагляду за виконанням законів при проведенні дізнання й досудового слідства, що здійснюється в цих установах і формуваннях. На військових прокурорів покладено обов'язок по підтримці державного обвинувачення у військових судах, участі в межах їхніх повноважень у розгляді судами цивільних та арбітражних справ, внесенню апеляційних і касаційних подань на постанови, рішення, вироки й визначення військових судів, а також у порядку перегляду судових справ за нововиявленими обставинами.

Особливого значення набуває діяльність військової прокуратури у світлі сучасної концепції військового будівництва, тому, на нашу думку, у результаті доповнення Закону України «Про прокуратуру» окремим розділом, присвяченим військовій прокуратурі, діяльність цієї прокуратури як державного інституту буде мати більш повний і якісний зміст [113, с. 173-178].

На додаток до раніше наведеного хотілося б підкреслити, що збереження військової прокуратури як складника системи органів прокуратури України, на наш погляд, обумовлено наступними чинниками:

1) необхідністю спеціалізації прокурорського нагляду, оскільки військова прокуратура є одним із видів спеціалізованих прокуратур, що діють в особливих умовах існування військових формувань, дислокованих за екстериторіальним принципом, особливих правовідносин, реґламентованих загальновійськовими Статутами й актами військового управління;

2) наявністю спеціальної підслідності кримінальних справ (по військових злочинах);

3) забезпеченням здійснення прокурорських повноважень при проведенні військовими формуваннями антитерористичних заходів на території України, наданні військової допомоги іншим державам, у випадку участі в міжнародному військовому співробітництві й у міжнародних миротворчих операціях на підставі міжнародних договорів України в порядку й на умовах, визначених законодавством України, а також у бойовій обстановці;

4) необхідністю додержання законності військовими формуваннями, залученими до здійснення заходів щодо забезпечення правового режиму військового й надзвичайного стану, посилення охорони державного кордону України та виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу України та їх правового оформлення, ліквідації надзвичайних ситуацій [261] природного й техногенного характеру[6] [13].

У зв'язку з викладеним ми цілком поділяємо точку зору В.В. Клочкова, В.Б. Ястребова, В.П. Рябцева та інших про те, що поки існують Збройні Сили, доти буде зберігатися потреба в існуванні військової прокуратури [147, с. 56].

Правове становище військового прокурора має істотні особливості. По-перше, це статус військовослужбовця, який покладає на нього певні обов’язки й надає додаткові права, передбачені загальновійськовими статутами Збройних Сил України, які іноді суперечать їх професійним обов'язкам (обов’язки командира, начальника), по-друге, - повноваження по здійсненню нагляду за дотриманням законів, притаманні лише прокурорам.

Зокрема, на військових прокурорів і слідчих згідно зі Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України поширюються загальні права й обов'язки військовослужбовців ЗС України та їх взаємовідносини, правила внутрішнього порядку в установі. Усі офіцери військових прокуратур поряд з присягою працівника прокуратури приймають Військову присягу на вірність українському народові [237, с. 171, 172]. Дисциплінарній Статут Збройних Сил України визначає обов'язки всіх військовослужбовців, у тому числі й офіцерів військових прокуратур, що стосуються додержання військової дисципліни, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, порядок подання й розгляду заяв, пропозицій і скарг. Усі військовослужбовці Збройних Сил України незалежно від своїх військових звань, службового становища й заслуг повинні неухильно керуватися вимогами цього Статуту [237, с. 208]. Так, відповідно до ст. 31 Статуту внутрішньої служби військовий прокурор згідно із займаною посадою керівника установи є прямим начальником для всіх військовослужбовців (офіцерів, солдат, сержантів, старшин, прапорщиків), підпорядкованих йому за службою.

Із ст. 32 Статуту випливає, що всі офіцери військових прокуратур є начальниками відповідно до свого військового звання:

- молодші офіцери ( від молодшого лейтенанта до капітана юстиції – для всіх сержантів, старшин, рядових і матросів Збройних Сил України та інших військових формувань);

- старші офіцери юстиції (підполковник, майор,) – для всіх прапорщиків, мічманів, сержантів і старшин, рядових і матросів ЗС України;

- генерал-лейтенанти, генерал-майори й полковники юстиції – для всіх молодших офіцерів, прапорщиків і мічманів, сержантів, старшин, рядових і матросів;

- генерал-полковники юстиції – для старших і молодших офіцерів, прапорщиків і мічманів, сержантів і старшин, рядових і матросів.

Згідно із статтями 49-57 Статуту на військовослужбовців військових прокуратур поширюються правила військової ввічливості за правилами Стройового статуту Збройних Сил України. На військового прокурора як на командира ст. 58 Статуту покладено додаткові обов'язки перед державою: відповідати за бойову й мобілізаційну готовність військової прокуратури, бойову підготовку, виховання, військову дисципліну тощо. Розділ 8 Статуту визначає порядок дій військовослужбовців, у тому числі й військових прокуратур, під час підйому за бойовою тривогою та збору особового складу.

Крім того, Дисциплінарний статут Збройних Сил України надає військовому прокуророві такі дисциплінарні права щодо окремих категорій його підлеглих, яких не мають інші прокурори.

Відповідно до ст. 8 Статуту обсяг дисциплінарних повноважень військового прокурора обмежено лише його військовим званням. Так, військовий прокурор із військовим званням майора, підполковника юстиції має дисциплінарні повноваження командира батальйону, полковник юстиції – командира полку, генерал-майор юстиції – командира дивізії; генерал-лейтенант юстиції – командира корпусу; генерал-полковник юстиції – командувача військ оперативного командування.

Це, зокрема, означає, що військовий прокурор у військовому званні майора, підполковника юстиції має право підлеглих йому рядових, матросів, сержантів та старшин строкової служби (крім тих, хто служить за контрактом), які займають посади за штатом прокуратур, розробленим організаційно-мобілізаційним управлінням Генерального штабу Збройних Сил України, за вчинену дисциплінарну провину віддавати під арешт з триманням на гауптвахті до 5-ти діб (ст. 58); у званні полковника юстиції – до 7-ми діб, позбавляти військового звання «старший солдат» («старший матрос»), понижувати у військовому званні на один ступінь від старшого сержанта (головного старшини) та нижче (ст. 59); у званні генерал-майора юстиції – до 10 діб, а військовослужбовців, які служать за контрактом – до 7-ми діб, понижувати у військовому званні на один ступінь старшин (головних корабельних старшин), у тому числі й з переведенням на нижчу посаду, тощо. Але дія загальновійськових статутів Збройних Сил України, як ми вважаємо, має поширюватися на діяльність військових прокурорів і слідчих лише частково, не зачіпаючи питання виконання прокурорами та слідчими своїх службових повноважень, які здійснюються на загальних засадах, однакових для всіх прокуратур.

Так, має свої особливості дисциплінарна відповідальність офіцерів військової прокуратури. За часів СРСР ст. 35 Положення про військову прокуратуру, затверджене Указом Президії Верховної Ради СРСР від 4 серпня 1981 р. [237], передбачало дисциплінарну відповідальність військових прокурорів і слідчих за правилами Дисциплінарного статуту Збройних Сил СРСР. Відповідно до ст. 48 Закону України “Про прокуратуру” від 5 листопаду 1991 року [276] вказані офіцери несуть дисциплінарну відповідальність так саме, як і всі інші працівники прокуратури – згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України.

Невизначеність правового статусу військового прокурора призводить до того, що фактично на військового прокурора загальновійськовими статутами покладені обов'язки командира військового формування. У результаті цього виникає потреба обмежити виконання ними обов’язків військової служби, як це передбачено для військових суддів.

Крім того, на відміну від вказаного вище Положення про військову прокуратуру, ст. 36 якого вказувала, що “особовий склад військових прокуратур і Головної військової прокуратури входить до штатної чисельності Збройних Сил СРСР…”, чинний Закон “Про прокуратуру” такого визначення не дає, на відміну від ст. 63 Закону України “Про судоустрій” [282], де зазначено, що судді військових судів входять до штатної чисельності Збройних Сил України. Стаття 52 цього Закону лише покладає на Міністерство оборони України забезпечення військових прокуратур службовими приміщеннями, транспортом, охороною й засобами зв'язку, а особовий склад – обмундируванням (про інші види постачання в Законі нічого не сказано). Разом із тим у ст. 36 раніше діючого Положення про військову прокуратуру [237] було передбачено, що «особовий склад військових прокуратур і Головної військової прокуратури входить до штатної чисельності Збройних Сил СРСР і забезпечується всіма видами постачання нарівні з особовим складом військових частин та установ Міністерства оборони СРСР».

На наш погляд, ці недоліки мають бути усунені шляхом внесення відповідних змін до чинного закону, у тому числі доповнення вказаної вище ст. 52 Закону України “Про прокуратуру” після слів “... а особовий склад – ...” словами “всіма видами забезпечення, передбаченого для особового складу військових частин та установ Міністерства оборони України”.

Таким чином, вважаємо, що додаткові повноваження військового прокурора, що витікають з їхнього Статусу військовослужбовця, ще не свідчать про те, що військова прокуратура є військовим формуванням, оскільки його особовий склад входить лише до штатної чисельності Збройних Сил України, а не до їх складу.

На нашу думку, військова прокуратура насамперед є військовим правоохоронним органом у складі системи органів прокуратури України відповідно до свого основного призначення, а додаткові повноваження військових прокурорів слід розглядати як спеціальні, що забезпечують виконання завдань військовими прокурорами ( за нормами міжнародного права – комбатантами ) у специфічних умовах армійського та флотського життя в мирний і воєнний час, під час введення в країні надзвичайного стану, при виконанні військами завдань, пов'язаних з ліквідацією наслідків природних і техногенних катастроф, боротьби з терористичними угрупованнями, виконання миротворчих місій військовими формуваннями України за межами держави відповідно до міжнародних зобов'язань тощо. З нашої точки зору, правовий статус військового прокурора і слідчого військової прокуратури повинен бути аналогічним статусу військового судді. З метою забезпечення незалежності військових прокурорів і слідчих військової прокуратури пропонується доповнити Закон України “Про прокуратуру” новим розділом, присвяченим організації діяльності військової прокуратури, до якого включити статтю про особливості статусу військових прокурорів і слідчих військової прокуратури такого змісту:

Стаття __. Особливості статусу військових прокурорів і слідчих військової прокуратури

1. Військові прокурори і слідчі військової прокуратури перебувають на військовій службі і входять до штатної чисельності Збройних Сил України.

2. Військові звання військовим прокурорам і слідчим військової прокуратури присвоюються Президентом України за поданням Генерального прокурора України, якщо інше не встановлено законом. Строки й порядок присвоєння військових звань, порядок звільнення з військової служби прокурорів і слідчих визначаються законом.

3. Військові прокурори і слідчі військової прокуратури крім здійснення своїх службових повноважень не можуть залучатися до виконання інших обов’язків військової служби.

<< | >>
Источник: ЗАРХІН ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ. ПРОБЛЕМИ НАГЛЯДУ ВІЙСЬКОВОГО ПРОКУРОРА ЗА РОЗСЛІДУВАННЯМ ЗЛОЧИНІВ. ДИСЕРТАЦІЯ на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. ХАРКІВ 2002. 2002

Скачать оригинал источника

Еще по теме 1.2. Правові основи організації та діяльності військової прокуратури:

  1. Розділ II ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ ВИЩОГО АНТИКОРУПЦІЙНОГО СУДУ
  2. Глава 74. Структура та організація діяльності органів доходів і зборів
  3. Стаття 120. Організація діяльності Експертної установи з розслідування авіаційних подій
  4. Стаття 131. Особливості статусу благодійних та інших неприбуткових організацій у сфері господарювання
  5. Стаття 137. Порядок організації і діяльності житлово-будівельних кооперативів
  6. 2.1. Поняття та сутність організації роботи місцевих загальних судів
  7. 2.3. Організаційне забезпечення діяльності судів.
  8. Стаття 7. Загальні збори членів організації колективного управління
  9. Стаття 11. Щорічний звіт про діяльність організації колективного управління
  10. Стаття 13. Декларування майнових прав. Вилучення майнових прав з управління організації колективного управління
  11. Стаття 16. Акредитація організацій колективного управління