<<
>>

3.1. Поняття та основні заходи загальносоціального запобігання злочинам у сфері нотаріальної діяльності

Запобігання злочинності як розділ кримінології являє собою, так би мовити, її квінтесенцію, те, для чого кримінологічні дослідження викликаються до життя. Без теорії і практики запобігання злочинності весь масив кримінологічних знань залишався б простим набором фактів та узагальнень, що не мав би прикладного, соціально корисного характеру. Синтез цих знань та формулювання на його основі конкретних заходів щодо запобігання злочинності виводять будь-яке кримінологічне дослідження на справжній науковий рівень, не дозволяють кримінології відриватись від об’єктивної реальності, а навпаки, роблять будь-яке кримінологічне дослідження необхідною умовою прийняття рішень в рамках проведення кримінально-правової політики.

Теорія запобігання злочинності є достатньо розробленою у вітчизняній кримінологічній літературі. Однак поряд з цим поняттям вживаються й інші: попередження злочинності, протидія злочинності, боротьба із злочинністю, профілактика злочинності (злочинів). Навколо коректності вживання цих термінів, співвідношення позначених ними понять, у науковій літературі відбувається перманентна дискусія. Це вимагає від науковця, який займається вузьким кримінологічним дослідженням, визначитися із власними науковими позиціями з цього питання, оскільки від цього залежить певною мірою коректність у зборі та викладенні матеріалу, формулювання відповідних наукових висновків.

Так, О.М. Литвинов та Т.С. Гавриш, розглядаючи питання профілактики злочинів, відзначили небезспірність терміну «попередження злочинності»

(рос. - «предупреждение преступности». - М.С.), але при цьому визнають усталеність і загальновживаність цього терміну. Попередження злочинності визначається ними як «частина боротьби із злочинністю, що полягає у здійсненні економічних, політичних, ідеологічних, виховних та інших заходів з протидії злочинності, як діяльність з виявлення та усунення причин злочинності, окремих видів і груп злочинів, з недопущення закінчення злочинів на ранніх етапах становлення злочинної поведінки» [158, С. 8]. При цьому науковці, слідуючи за В.П. Филоновим [Филонов В.П. Состояние, причины преступности в Украине и ее предупреждение: Мнография. - Донецк: Изд-во «Донеччина», 1999. - С. 272-275], Н.Ф. Кузнєцовою, Г.М. Мінковським [148, С. 156], та іншими вченими, пропонують розуміти профілактику злочинності і попередження злочинності як синонімічні терміни.

Практично на тих же позиціях стоїть авторський колектив підручника «Профілактика злочинів» під загальною редакцією професора О.М. Джужи [247]. Профілактика злочинів розглядається тут як основа запобігання злочинності і визначається як «особливий вид соціального управління, покликаний забезпечити безпеку право охоронюваних цінностей, який полягає у розробленні і реалізації цілеспрямованих заходів щодо виявлення й усунення причин та умов злочинності, а також здійснення профілактичного впливу на осіб, схильних до протиправної поведінки» [146]. Однак при цьому автори підручника стверджують, що профілактика злочинів є більш широким поняттям, ніж поняття запобігання злочинності, не наводячи власного визначення останнього. Фактично запобігання злочинності зводиться ними до запобігання злочинам, яке пропонується розглядати як специфічний напрям спеціально-кримінологічної профілактики, що складається із сукупності заходів, спрямованих на окремі групи та конкретних осіб, які виношують злочинні наміри, замислюють вчинення злочинів і позитивно сприймають злочинний спосіб життя, з метою відмови від злочинної мотивації та наміру або продовження злочинної діяльності [246, С.

14].

Існує й протилежна думка: що попередження злочинності є більш широким поняттям, родовим по відношенню до профілактики злочинності, протидії злочинності тощо [265; 2, С. 30; 93, С. 130; 55; 152. С. 93].

Терміни «попередження злочинності» та «запобігання злочинності» піддавались й критиці з боку окремих науковців. Аргументами такої критики виступало те, що злочинність не можна попередити, їй не можна запобігти, оскільки у кожний момент часу вона вже існує. Не можна запобігти виникненню того, що вже є частиною об’єктивної реальності. З огляду на це, злочинності можна лише протидіяти, не дозволяючи їй набирати загрожуючих для суспільства обертів. У зв’язку з цим пропонується в якості узагальненого вживати термінологічний зворот «протидія злочинності» [61]. Він набув певного визнання серед кримінологів, про що може свідчити досить значна частина дисертаційних досліджень кримінологічної спрямованості, теми яких розкриваються саме через протидію злочинності певного виду чи на певному рівні.

Поряд з протидією злочинності іноді у науковій літературі, а також переважно у побутовому й суспільно-політичному лексиконі вживається термін «боротьба із злочинністю». Він історично походить від «війни із злочинністю», яка була оголошена в радянський період й тривалий час «велась», поки не прийшло розуміння того, що перемогти злочинність, користуючись військовою термінологією, шляхом її повної капітуляції, об’єктивно неможливо. Боротьба із злочинністю за змістом та емоційним забарвленням є близькою до протидії, з тією різницею, що боротьба - це процес, що має сенс лише за умови досягнення певного результату, якого об’єктивно можна досягти, тобто кінцевий процес. Безкінечна боротьба - це нонсенс. На це, зокрема, звертає увагу С.С. Стрельцов, який пише: "поняття «боротьба», яка в своєму загальному розумінні передбачає перемогу однієї сторони над іншою, в нашому випадку відображає відповідну форму державної реакції відносно злочинів, які необхідно «побороти». Але, з нашої точки зору, до таких злочинів, які в результаті боротьби потрібно спочатку «перемогти», а потім і «викорінити», потрібно віднеститільки такі діяння, котрі за своїми основними показниками не тільки не співпадають, а й протирічать передусім основним принципам суспільної моральності, які існують у відповідній державі, і для таких діянь, що важливо підкреслити, не існує об’єктивних причин виникнення та існування" [258, С. 124]. Від себе ж можемо додати, що такими злочинами, напевно, є ті, що суперечать відомим десяти заповідям біблейським. В цілому ж загальновизнано, що перемогти, побороти злочинність шляхом її повного зникнення неможливо. Тому боротьба із злочинністю з нормативних актів та сторінок, присвячених кримінологічним дослідженням, поступово перекочовує до сфери політичних лозунгів та декларацій.

Різноманітність поглядів на термінологічний апарат теорії запобігання злочинності викликала до життя й думку про те, що всі намагання побудувати ієрархію згаданих вище термінів не дають нічого для практики і є надуманими, оскільки всі вони є взаємозамінними синонімами і позначають одне й те ж: щось попередити, не допустити [146, С. 108, 110]. Варто зазначити, що введення у науковий обіг згаданих вище термінів завжди відповідним чином аргументувалось, і являло собою черговий етап розвитку кримінологічної науки. З повагою ставлячись до прихильників кожної з наведених вище точок зору, беручи до уваги те, що детальний аналіз порушеної проблематики виходить за межі цього дослідження, мусимо зізнатись, що найбільш переконливою у цьому питанні вважаємо концепцію А.П.

Закалюка та його послідовників, який стверджував, що неможна розглядати ці терміни як синонімічні, оскільки всі вони мають загальну змістовну діяльнісну основу, яка полягає у вчиненні дій для недопущення якогось явища, події, вчинку, однак водночас мають різне функціональне значення та отримали на практиці окреме смислове навантаження. Виходячи з цього, він ґрунтовно відстоював первісність та найбільш узагальнений характер терміну «запобігання злочинності», як такого, що найбільш точно відображує відповідне поняття як об’єкт пізнання [85, С. 318-323].

Отже, ми виходимо з того, що запобігання злочинності - це різновид суспільної соціально-профілактичної діяльності, функціональний зміст та мета якої полягає у перешкоджанні дії детермінантів злочинності та їх проявів, передусім причин і умов останніх, через обмеження, нейтралізацію, а за можливістю - усунення їхньої дії [85, С. 323]. Тобто, у буквальному значенні запобігання злочинності - це діяльність з перешкоджання вчиненню злочинів, скорочення їх кількості і зменшення розмірів злочинності. Профілактика злочинності у такому разі виступає як діяльність, спрямована на виявлення та усунення причин та умов злочинності на загальному рівні, відносно всього масиву злочинності. Перешкоджання ж формуванню злочинного наміру вчинити конкретний злочин, або вчиненню злочину, яке вже розпочалося, буде мати характер відвернення та, відповідно, припинення конкретного злочину.

Так чи інакше, у подальшому розгляд проблем запобігання злочинності у сфері нотаріальної діяльності буде здійснюватися нами з урахуванням теорії запобігання злочинності у концепції, сформульованій А.П. Закалюком, якщо інше не буде застережено окремо.

Загальновизнано, що запобігання злочинності - це вид соціального управління, суспільної діяльності, яка не є однорідною, а різниться за цілями, характером, суб’єктами, засобами, сферами впливу, рівнями, масштабами та іншими критеріями. Запобігання злочинності у сфері нотаріальної діяльності - частина цього процесу, що породжує питання про його місце у загальній системі запобігання злочинності. Так, А.П. Закалюк зазначає, що за рівнями функціонування злочинності та її проявів, передусім їхніх причин і умов, виокремлюють три рівні діяльності щодо запобігання злочинності: загальносуспільний, груповий та індивідуальний [85, С. 326]. Такої ж думки дотримується, наприклад, Б.М. Грек [154, С. 105]. Прихильники термінів «профілактика злочинів», «попередження злочинів», як найбільш узагальнюючих, також виділяють три рівні відповідної діяльності: загальносоціальну профілактику, профілактику у соціальних групах і колективах, індивідуальну профілактику (ранню і безпосередню) [319; 146, С. 116; 246, С. 19].

Перший з них, звичайно, здійснюється відносно причин та умов злочинності загальносуспільного рівня. Індивідуальний - спрямовується щодо причин та умов конкретного злочинного прояву. У контексті цього дослідження найбільш інтерес являє собою груповий рівень запобігання злочинності, який визначається А.П. Закалюком як такий, здійснюється стосовно причин і умов злочинних проявів певної соціальної групи, що виділена за соціальною чи соціально-демографічною ознакою (злочинність робітників, службовців, жінок, неповнолітніх та ін.) або належністю до спільного середовища (за місцем проживання, праці, навчання, дозвілля тощо). Чіткої та загальновизнаної структури групового запобігання злочинності в кримінологічній науці поки не створено. Та й навряд чи це об’єктивно можливо. Разом з тим, на наш погляд, запобігання злочинності на рівні соціальних груп характеризується досить складною структурою, оскільки один і той же суб’єкт може належати до різних соціальних груп, і злочинні прояви у його поведінці можуть детермінуватись факторами, характерними для різних соціальних груп одночасно.

Загальносоціальний рівень запобігання злочинності в науковій літературі визначається по-різному, однак при цьому завжди зберігається його суть, яка зводиться до того, що «це сукупність економічних, культурно- виховних, ідеологічних, організаційно-управлінських, правових, технічних заходів, як правило, довготривалого характеру, які забезпечують належне функціонування й розвиток існуючої системи суспільних відносин і опосередковано спрямовані на протидію злочинності» [71, С. 56].

Ці заходи розробляються і здійснюються органами державної влади й управління без мети безпосереднього запобігання злочинам, а з метою вирішення поточних і перспективних завдань соціально-економічного розвитку держави, для усунення протиріч суспільного життя. Разом з тим вони мають ефектом усунення негативних явищ і процесів у різних сферах суспільного життя, які детермінують злочинність як свій наслідок. Загальносоціальне запобігання злочинності ґрунтується на тій простій думці, що спочатку усувати соціальні протиріччя загального характеру, оскільки не можна позбутись негативних явищ другорядного значення, не усунувши головних негативних явищ, з якими вони нерозривно пов’язані. Особливо явно це проявляється в процесі економічної і соціальної реформ в Україні, які проходять непослідовно і супроводжуються глобальним загостренням соціальних протиріч у всіх сферах суспільного життя, а на час завершення роботи над цим дослідженням - ускладнені неоднозначними політичними та геополітичними процесами в Україні та навколо неї.

В цілому загальносоціальне запобігання злочинам у сфері нотаріальної діяльності має здійснюватися через політику держави в економічній, соціальній, правовій та інших сферах. Важко не погодитись з думкою В. В. Г оліни про те, що проведення в країні обґрунтованої кримінологічної політики створює необхідні економічні, соціальні, психологічні, організаційні, правові та інші передумови для ефективного спеціально-кримінологічного запобігання злочинності [53, С. 23].

Запобігання злочинам у сфері нотаріальної діяльності на загальносоціальному рівні має становити узгоджену систему заходів політичного, економічного, соціального, правового, управлінського характеру, спрямованих на випередження появи передумов цього злочину, їх послаблення, нейтралізацію та усунення. Кокретний перелік заходів загально соціального запобігання злочинам у сфері нотаріальної діяльності, як й іншим злочинам, не може претендувати на вичерпність та досконалість, оскільки набір цих заходів, їх комбінація та пріоритетність мають залежати від конкретно-історичних умов. Разом з тим наше дослідження не може бути повним без спроби все ж таки навести своє бачення системи таких заходів.

У політичній сфері заходи загальносоціального запобігання злочинам у сфері нотаріальної діяльності мають полягати в такому:

- формування діяльності політичних інститутів у державі на основі передбачуваності, послідовності, програмованості, чіткої визначеності та наступності між політичними елітами, що змінюють одна іншу, в питання державного будівництва;

- створення системи виховання у всіх осіб, причетних до системи юстиції, в дусі високих моральних та професійних якостей, розуміння, що злочинність у сфері нотаріальної діяльності підриває авторитет і силу держави, етичні основи суспільної свідомості, та врешті-решт сприяє руйнуванню державності;

- визначеність, послідовність і активізацію у проведенні антикорупційної політики, викорінення у нотаріусів, схильних до корупційних вчинків, відчуття можливості їх безкарного вчинення;

- підвищення державної ініціативи та необхідних організаційних зусиль щодо створення громадських формувань, незалежних структур для зростання активності населення в запобіганні злочинам у сфері нотаріальної діяльності.

В економічній сфері до заходів запобігання злочинам у сфері нотаріальної! діяльномті можна запропонувати такі:

- встановлення більш чітких правил майнового обороту, що опосередковується нотаріальною діяльністю;

- удосконалення механізму обмеження легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом; розроблення системи заходів щодо зменшення сфери й обсягу тіньової економіки;

- запровадження ефективної системи контролю за доходами та видатками суб’єктів нотаріальної діяльності та членів їх сімей, за аналогією з відповідними вимогами антикорупційного законодавства до державних службовців;

- запровадження системи мінімальних та максимальних тарифів на нотаріальні послуги, обов’язкової як для державних, так і для приватних нотаріусів.

У соціальній сфері запобігання злочинам у сфері нотаріальної діяльності може полягати в наступному:

- проведення реформування системи оплати праці державних нотаріусів та доведення її до рівня задоволення соціально значимих потреб відповідно до їх соціального статусу;

- удосконалення системи пенсійного та соціального страхування нотаріусів.

У сфері вдосконалення державного управління нотаріальною діяльністю уявляється за необхідне:

- привести структуру та кількість нотаріального корпусу у відповідність до міжнародних стандартів;

- удосконалити систему підбору кадрів нотаріату, створити умови, коли нотаріусом може стати особа незалежно від свого майнового стану;

- запровадити контроль за походженням коштів, за рахунок яких особа починає нотаріальну діяльність;

- запровадити відкритий реєстр відомостей про нотаріусів, які були притягнуті до юридичної відповідальності у зв’язку із здійсненням своїх повноважень;

- запровадити правовий інститут періодичної атестації нотаріальних кадрів;

- переглянути питання про надання нотаріусам функцій державного реєстратора прав на нерухоме майно та їх обтяжень;

- створити відповідні бази даних з обов’язковою їх перевіркою для обліку кандидатів, які претендують на зайняття посад у системі нотаріату;

- запровадити ефективні механізми позбавлення нотаріусів, які скомпрометували себе вчиненням протиправних діянь, у зв’язку з чим щодо них прийнято рішення про анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю, можливості займати протягом певного строку посади в органах державної влади та місцевого самоврядування, в судовій владі, правоохоронних органах та адвокатурі;

- розробити та впровадити систему громадського контролю за діяльністю органів органів та посадових осіб нотаріату з метою забезпечення прозорості їх діяльності.

Правові заходи, як уявляється, є не менше важливими у загальносоціальній діяльності із запобігання злочинності у нотаріальній сфері, ніж політичні чи управлінські. При цьому ці заходи мають втілюватись синхронно за допомогою різних галузей права, і кримінально-правові заходи не повинні бути першими. Навпаки, вони мають, так би мовити, бути венцем такої діяльності, який би логічно завершував весь комплекс правових запобіжних заходів. Тому доцільно виділяти цивільно-правові, адміністративно-правові та кримінально-правові заходи запобігання злочинам у сфері нотаріальної діяльності.

Зокрема, до цивільно-правових заходів необхідно включити наступні:

- встановлення чітких основ та особливостей цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну неправомірною поведінкою при здійсненні нотаріальної діяльності;

- перегляд переліку нотаріальних дій та їх співвідношення із способами судового захисту порушеного права у напрямку їх скорочення або, принаймні, позбавлення сили виконавчого документу окремих з них (перш за все це стосується виконавчого напису нотаріуса);

- встановлення категорій осіб, звільнених від оплати нотаріальних послуг, також категорій, що мають право на пільгову оплату;

- постійне удосконалення цивільного законодавства з метою зменшення ризиків зловживання правом як з боку нотаріусів так і з боку інших осіб;

- внесення змін до цивільного процесуального законодавства у напрямку надання нотаріусу окремого процесуального статусу, за допомогою якого, з одного боку, нотаріуси могли б сприяти розгляду цивільних справ, а з іншого - існував би реальний механізм притягнення нотаріуса до відповідальності за порушення, допущені під час вчинення нотаріальних дій.

Адміністративно-правовими заходами запобігання злочинам у сфері нотаріальної діяльності можуть бути наступні:

- розширення та поглиблення правового регулювання професійної діяльності у сфері надання публічних послуг у напрямку чіткого встановлення критеріїв та вимог до здійснення такої діяльності, відмежування їх від адміністративних послуг;

- удосконалення правового регулювання управління нотаріальною діяльністю, конкретизація та наповнення реальним змістом повноважень органів нотаріального самоврядування, в першу чергу тих, що мають контрольно-наглядові функції у сфері нотаріату;

- правове оформлення інституту дисциплінарної відповідальності нотаріусів, з чітким встановлення підстав, порядку та меж притягнення до такої відповідальності;

- вжиття заходів щодо збільшення прозорості у процесі формування нотаріального корпусу;

- законодавче закріплення основ пенсійного забезпечення нотаріусів, в першу чергу приватних, а також вирішення питань їх соціального забезпечення, формування у нотаріусів відчуття соціальної захищеності навіть після завершення професійної кар’єри;

- запровадження при набутті статусу нотаріуса процедур, аналогічних спеціальній перевірці при прийнятті на державну службу;

- удосконалення правового регулювання адміністративної відповідальності нотаріусів;

- збільшення вікового цензу для осіб, які мають намір займатись нотаріальною діяльністю.

Заходами запобігання злочинам у сфері нотаріальної діяльності організаційного характеру можуть бути:

- створення організаційних та матеріально-технічних умов, за яких посада державного нотаріуса буде не менш привабливою за статус приватного нотаріуса (зокрема, надання різного роду пільг для державних нотаріусів у віддалених місцевостях);

- вжиття заходів щодо того, щоб постійно зменшувати кількість місцевостей, не забезпечених присутністю нотаріуса;

- скасування плати за допущення до складання кваліфікаційного іспиту або її обмеження фактичними витратами на його проведення, з метою створення рівних можливостей для кандидатів незалежно від їх матеріального становища;

- вжиття заходів щодо збільшення відкритості нотаріату, але з урахуванням балансу з інтересами дотримання нотаріальної таємниці;

- запровадження громадського контролю за нотаріальною діяльністю шляхом викладення у відкритому режимі інформації про нотаріусів, притягнення їх до відповідальності, зупинення та анулювання свідоцтв про право на зайняття нотаріальною діяльності;

- запровадження обов’язкового страхування нотаріусами своєї професійної відповідальності або навіть створення певного гарантійного фонду виплат особам, які потерпіли від незаконних дій нотаріусів;

- посилення соціального захисту помічників та стажистів нотаріусів;

- повернення до системи обмеження кількості нотаріусів у певному нотаріальному окрузі залежно від кількості населення на одного нотаріуса;

- збільшення переліку нотаріальних дій з використанням обов’язкових розрахунків, а також введення обов’язковості безготівкової оплати нотаріальних послуг.

Заходи запобігання злочинам у сфері нотаріальної діяльності кримінально-правової спрямованості пропонуються наступні:

- виокремлення у Особливій частині КК групи злочинів у сфері нотаріальної діяльності за ознакою спеціального суб’єкта - нотаріуса;

- криміналізація умисного розголошення нотаріальної таємниці;

- здійснення вказаних шляхів з урахуванням необхідності уникнення диференціації кримінальної відповідальності державного та приватного нотаріуса залежно від їх статусу;

- удосконалення підходів до пеналізації злочинів у сфері нотаріальної діяльності у контексті вироблення єдиних підходів до встановлення покарань за такі злочини у кримінальному законі;

- створення у правоохоронних органах підрозділів, завданням яких є боротьба із злочинами у сфері надання публічних послуг, або інша спеціалізація відповідної оперативно-розшукової та процесуальної діяльності у правоохоронних органах;

- розроблення методики розслідувань злочинів у сфері нотаріальної діяльності та інших криміналістичних аспектів боротьби з такими злочинами;

- запровадження окремого кримінологічного спостереження за злочинністю у сфері нотаріальної діяльності зметою збору, зберігання та використання статистичної інформації про відповідні злочини.

Суб’єктами запобігання злочинам у сфері нотаріальної діяльності в тій чи іншій мірі виступають: Верховна Рада України; Міністерство юстиції України; Нотаріальна палата України та органи нотаріального самоврядування та контролю, окремі нотаріуси; Державна фіскальна служба України; прокуратура та правоохоронні органи; суди.

Верховну Раду України ми поставили на перше місце не випадково. Зважаючи на те, що вона є єдиним органом законодавчої влади в Україні, запобіжний вплив її діяльності на будь-які сфери суспільно-політичного та економічного життя країни важко переоцінити. Не є виключенням й сфера нотаріальної діяльності. Уявляється, що на запобігання злочинності у цій сфері Верховна Рада України має впливати як у політичній, так й у формально- юридичній площині. В першому випадку саме на Верховній Раді лежить тягар створення в країні такої політичної обстановки, яка сприяла б встановленню режиму законності, правопорядку, взаємної відповідальності людини і держави, поширення правової культури та атмосфери нетерпимості до протиправної діяльності, так би мовити, громадського поріцання злочинної поведінки. У формально-юридичному сенсі слід нагадати, що відповідно до Констутиції України виключно законами визначається як організація і діяльність нотаріату, так і підстави та засади юридичної відповідальності (ст. 92).

На жаль, можна констатувати, що на сьогоднішній день питання діяльності нотаріату, і тим більше запобігання злочинності у цій сфері, не є пріоритетним у діяльності ВР. Більше того, рівень законопроектів залишає бажати кращого, а висновки Головного науково-екпертного управління апарату ВР залишаються поза увагою. Наприклад, за час роботи ВР восьмого скликання (з листопада 2014 року) на розгляді Комітету ВР з питань правової політики та правосуддя, який є головним у питанні розгляді законопроектів щодо організації та діяльності нотаріату, перебувало лише п’ять законопроектів, які тим чи іншим чином стосувались питань діяльності нотаріату. При цьому один проект суперечливіший за інший.

Так, проектом Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо доповнення повноважень по вчиненню нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування у населених пунктах, де немає нотаріусів», внесеним народними депутатам Заболотним Г. М. і Домбровським О.Г. (реєстраційний № 1615), пропонується надати посадовим особам органів місцевого самоврядування в місцевостях, де немає нотаріусів, повноваження щодо посвідчення правочинів щодо відчуження рухомого майна, право власності на ячке не підлягає державній реєстрації, а також щодо посвідчення довіреностей (крім довіреностей на право розпорядження нерухомим майном, довіреностей на управління і розпорядження корпоративними правами та довіреностей на розпорядження транспортними засобами) [244]. Іншим законопроектом (реєстраційний № 1041), внесеним народним депутатом Міщенко С.Г., останнє із згаданих повноважень пропонується надати посадовим особам місцевого самоврядування незалежно від того, чи у відповідній місцевості нотаріус [243].

На наш погляд, такі пропозиції не мають нічого спільного із завданнями, які покладаються на органи місцевого самоврядування, з одного боку, та на нотаріат - з іншого. Навпаки, пропозиції подібного роду криють в собі значні корупційні ризики, оскільки посадові особи значно більше за нотаріусів залежать від впливу зовнішніх факторів, тиску з боку політичних сил. До того ж, вони просто не зможуть фахово надавати ці послуги, навіть якщо буде запроваджено відповідне навчання, про що також зазначається у першому з наведених нами законопроектів. Лишається лише сподіватись, що буде врахована критика цього законопроекту з Головного науково-експертного управління Аппарату ВР, яке у своєму висновку, зокрема, зазначає: «надання посадовим особам органів місцевого самоврядування права виконувати функції нотаріусів у населених пунктах, де є нотаріуси, не узгоджується ні з природою служби в органах місцевого самоврядування, ні з природою нотаріату. Згідно із статтею 1 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» під такою службою розуміється «професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом». За цих умов покладення на посадових осіб органів місцевого самоврядування виконання окремих повноважень нотаріусів у тих населених пунктах, де останніх немає, що передбачено, зокрема, у чинній редакції ст. 37 Закону України «Про нотаріат», пов‘язано, перш за все, з тим, що такі дії мають бути проведені невідкладно, а не з фактичним покладенням на посадових осіб відповідних органів місцевого самоврядування виконання функцій нотаріусів» [243]. Звертається у цьому висновку й увага на те, що що у Законі про нотаріат встановлена відповідальність нотаріуса за шкоду, заподіяну особі внаслідок його незаконних або недбалих дій, а щодо посадових осіб органів місцевого самоврядування така відповідальність не запроваджується, що може мати негативний ефект для захисту прав громадян.

Жодного законопроекту щодо удосконалення правового регулювання кримінальної відповідальності за злочини у сфері надання публічних послуг на разі у ВР не перебуває. Актуальність же таких законодавчих змін є нагальною, оскільки вже стало очевидним, що підхід, за яким нотаріус є суб’єктом того ж злочину, що й адвокат, оцінювач, експерт, арбітражний керуючий, третейський суддя тощо, є невиправданим, оскільки не враховує особливості правового статусу нотаріуса.

Диференціація кримінальної відповідальності нотаріуса з урахуванням особливостей його статусу, разом з вирішенням низки інших питань, пов’язаних з цим статусом, на законодавчому рівні, має бути першим кроком у реалізації завдань запобігання злочинності у сфері нотаріальної діяльності.

Другим за значенням суб’єктом запобігання злочинності у сфері нотаріальної діяльності, є, на нашу думку, Міністерство юстиції України. Як відомо, МЮ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику, зокрема, у сфері нотаріату. Для цього на МЮ покладені завдання щодо організації роботи нотаріату, протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму (щодо нотаріусів, адвокатів та інших осіб, які надають юридичні послуги). Відповідно до пп. 69 п. 4 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою КМУ від 02.07.2014 року № 228, МЮ здійснює низку функцій, а саме:

здійснює державне регулювання нотаріальної діяльності, зокрема встановлює умови допуску громадян до її провадження;

здійснює контроль за організацією нотаріату, керівництво державними нотаріальними конторами, перевіряє організацію нотаріальної діяльності нотаріусів, дотримання ними порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства;

перевіряє нотаріусів як спеціальних суб’єктів, на яких покладено функції державного реєстратора;

видає та анулює в установленому законом порядку свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю;

встановлює порядок виготовлення та знищення печатки приватного нотаріуса, вимоги до робочого місця (контори) приватного нотаріуса;

затверджує порядок проведення перевірки організації нотаріальної діяльності державних і приватних нотаріусів, дотримання ними порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства, порядок підвищення кваліфікації працівників органів нотаріату, нотаріусів та помічників нотаріусів;

установлює правила професійної етики нотаріусів;

здійснює аналітично-методичне забезпечення нотаріальної діяльності, узагальнює та регулює нотаріальну практику, готує для нотаріусів роз’яснення з питань, що належать до компетенції Міністерства, забезпечує надання нотаріусам методичної допомоги у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Крім того, МЮ забезпечує ведення Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів, Єдиного реєстру нотаріусів, Державного реєстру обтяжень рухомого майна, Спадкового реєстру, Єдиного реєстру довіреностей, забезпечує в установленому законодавством порядку організацію доступу до реєстрів інформаційної мережі єдиних та державних реєстрів Мін'юсту; забезпечує організацію роботи Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату та Комісії з питань застосування санкцій за порушення вимог актів законодавства, що регулюють діяльність у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму; здійснює підготовку нотаріально оформлених документів для їх консульської легалізації, надає консульським установам і дипломатичним представництвам допомогу з питань вчинення нотаріальних дій; проставляє апостиль на офіційних документах, що видаються органами юстиції та судами, а також на призначених для використання на території іноземних держав документах, що оформляються нотаріусами.

Як можна побачити, МЮ має чи не найбільш запобіжний потенціал у питанні протидії злочинності у сфері нотаріальної діяльності, оскільки ніхто інший не має стільки важелів впливу на кожного окремого нотаріуса і на нотаріат в цілому. Треба також брати до уваги й повноваження МЮ у сфері боротьби із корупцією, адже саме на МЮ покладені функції антикорупційної експертизи нормативно-правових актів, ведення реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення і т.ін.

Нотаріальна палата України, є недержавною неприбутковою

професійною організацією, яка об’єднує всіх нотаріусів України на засадах обов’язкового членства відповідно до статті 16 Закону про нотаріат.

НПУ в своїй діяльності керується Конституцією України, Законом України «Про нотаріат», іншими законодавчими актами та Статутом НПУ, який є установчим документом.

Метою діяльності НПУ є об’єднання на професійній основі зусиль нотаріусів для виконання покладених на них Законом про нотаріат обов’язків і забезпечення їхніх прав, представництво професійних інтересів нотаріусів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, втілення та застосування фундаментальних принципів системи нотаріату латинського типу, а також принципів нотаріальної етики, положень латинського нотаріату, захист професійних інтересів та соціальних прав нотаріусів, сприяння підвищенню професійного рівня нотаріусів та надання їм методичної допомоги, захист інтересів фізичних і юридичних осіб при заподіянні їм шкоди внаслідок незаконних дій або недбалості нотаріуса.

19 квітня 2013 року НПУ була зареєстрована відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців».

Згідно з пунктом 3.2. Статуту НПУ з моменту державної реєстрації НПУ її членами стають всі нотаріуси, які працюють у державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах або здійснюють приватну нотаріальну діяльність. Згода нотаріуса на набуття членства в НПУ не потребується.

Таким чином, статус НПУ прописаний у законодавстві таким чином, що вона має вплив на діяльність нотаріату не менший, ніж МЮ. Принаймні у питаннях, що стосуються поточної діяльності нотаріусів.

3.2.

<< | >>
Источник: САЛАМАТОВА МАРИНА ВОЛОДИМИРІВНА. КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ЗАПОБІГАННЯ ЗЛОЧИНАМ У СФЕРІ НОТАРІАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Запоріжжя - 2015. 2015

Скачать оригинал источника

Еще по теме 3.1. Поняття та основні заходи загальносоціального запобігання злочинам у сфері нотаріальної діяльності:

  1. Стаття 211. Заходи щодо запобігання банкрутству суб'єктів підприємництва
  2. Стаття 108. Невідкладні заходи щодо запобігання стихійному лихові, спричиненому шкідливою дією вод, аваріям на водних об'єктах та ліквідації їх наслідків
  3. САЛАМАТОВА МАРИНА ВОЛОДИМИРІВНА. КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ЗАПОБІГАННЯ ЗЛОЧИНАМ У СФЕРІ НОТАРІАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Запоріжжя - 2015, 2015
  4. ЗМІСТ
  5. ВСТУП
  6. Стан наукової розробки проблем злочинності у сфері нотаріальної діяльності
  7. Нотаріат в Україні: поняття, завдання, правове регулювання і принципи діяльності
  8. Злочини у сфері нотаріальної діяльності: кримінально-правова характеристика
  9. РОЗДІЛ 2 КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗЛОЧИННОСТІ У СФЕРІ НОТАРІАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
  10. Злочинність серед нотаріусів: поняття та показники
  11. Детермінація злочинності у сфері нотаріальної діяльності
  12. Характеристика особистості злочинця у сфері нотаріальної діяльності
  13. РОЗДІЛ 3 ЗАПОБІГАННЯ ЗЛОЧИНАМ У СФЕРІ НОТАРІАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
  14. 3.1. Поняття та основні заходи загальносоціального запобігання злочинам у сфері нотаріальної діяльності