<<
>>

Судовий нормоконтроль за підзаконними актами

Підзаконним нормативним актам слід приділяти особливу увагу, щоб вони не утискали права і свободи громадян та їх законні інтереси, а служили засобом забезпечення положень норм законів, містили технології реалізації прав і свобод, проголошених у Конституції та конкретизованих у поточних законах [233, c.

14].

За статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Важливу роль у реалізації цього права відіграють адміністративні суди, оскільки саме вони зобов’язані захищати права, свободи, інтереси фізичних осіб, права й інтереси юридичних осіб у сфері публічно -правових відносин від порушень із боку суб’єктів влади під час виконання останніми управлінських функцій.

Утверджуючи верховенство закону в системі законодавства як умови забезпечення прав і свобод людини і громадянина, Конституція України визначила межі діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо їх владного впливу на суспільство, а режим законності виключним способом функціонування цих носіїв владних повноважень [77, c. 3].

Процедура оскарження нормативно -правових актів визначається у Кодексі адміністративного судочинства України, який містить норми, що встановлюють особливості провадження у справах щодо такого оскарження [346, с. 4].

Від якості актів управління, від їх відповідності Конституції України, законам України, іншим нормативним правовим актам залежить не тільки успішність реалізації правової політики держави, а й рівень довіри населення до законодавчої, виконавчої й судової гілок влади. За таких обставин питання оскарження нормативно-правових актів та розгляду відповідних справ у суді набувають особливої актуальності.

Судовий контроль є важливим і досить ефективним засобом забезпечення законності у нормотворчій діяльності органів і посадових осіб державної влади та місцевого самоврядування [139, с.

149]. Контроль судів загальної юрисдикції за законністю підзаконних правових актів являє собою один із проявів контрольної функції судової влади у сфері нормотворчості. Реалізація судових повноважень з перевірки нормативних приписів забезпечує підтримання судовою владою балансу між представницькими і виконавчими органами державної влади, між державною владою і владою територіальної громади, є найважливішим засобом збереження рівноваги всієї нормативно-правової системи.

Наявність судового способу вирішення протиріч у нормативно - правовій системі дозволяє досить швидко і ефективно нейтралізувати дію незаконних правових актів, що, безсумнівно, є чинником, що сприяє забезпеченню законності і правопорядку в державі. Судовий нормоконтроль виступає ефективним правовим засобом вирішення (пом'якшення) конфліктів між органами місцевого самоврядування та державними органами влади, а також внутрішніх конфліктів в системі державної влади.

Окремі підзаконні акти органів і посадових осіб державної влади та місцевого самоврядування можуть ставати предметом як конституційного (якщо вони піддаються оцінці на предмет відповідності Конституції), так і

адміністративного судового контролю (якщо встановлюється їх відповідність законам та підзаконним актам більш високої юридичної сили).

Судовий контроль має місце в кожній цивілізованій країні; спостережувані організаційні та функціональні відмінності існують у світі систем здійснення судового контролю, зумовлені особливостями процесу формування, організації судової влади тощо, не виключають їх єдиної мети - забезпечення правомірності актів органів публічної влади по відношенню до особам, що не володіє владними повноваженнями [368, c. 186]. Важливу роль у справі забезпечення законності і захисту порушених прав і свобод у процесі діяльності державних органів та їх службовців має відігравати адміністративна юстиція [246, c. 11] - інститут, який характеризується наявністю спеціалізованих адміністративних судів, що відокремлені від судів цивільної та кримінальної юрисдикції [64, c.

3].

Проголошення в Україні того, що права і свободи людини, їхні гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їхнє забезпечення та захист є головним обов’язком держави, зумовило необхідність створення та забезпечення ефективного механізму функціонування інститутів публічної влади, зокрема, адміністративної юстиції, процесуальною формою реалізації якої є адміністративне судочинство [212, c. 244]. Наявність адміністративного судочинства є показником відповідності національної судової системи міжнародно-правовим стандартам забезпечення прав і свобод людини і громадянина, а також утвердження принципу законності у сфері реалізації публічної влади [202, c. 4]. Забезпечення гарантій суб ’ єктивних прав громадян у відносинах з адміністративними органами є обов’язком правової держави, що й обумовило необхідність створення адміністративної юстиції в Україні, яка, з однієї сторони, має захищати суб’єктивні права громадян, а з іншої - за допомогою судової практики забезпечувати законність діяльності органів державної влади і, таким чином, сприяти зміцненню правопорядку у державі. Отже, запровадження

адміністративного судочинства зумовлене правовою природою публічно - правових спорів, де громадянину протистоїть адміністративний апарат.

Так, згідно із ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно -правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Звернення до адміністративного суду з метою оскарження підзаконного акту є способом захисту суб’єктивного права, тобто засобом, за допомогою якого може бути досягнуто припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення та (або) компенсація втрат, викликаних порушенням права.

Визнавши недійсним підзаконний акт, суд тим самим, по-перше, присікає протиправну поведінку, що знайшла вираз у виданні акта, який не

відповідає закону чи іншому правовому акту і порушує суб’єктивні права та охоронювані законом інтереси громадян або юридичних осіб, і відновлює їх права та охоронювані законом інтереси. По-друге, суд, визнавши недійсним акт, запобігає вчиненню повторного або нового акту протиправної поведінки із предмету спору як самим порушником, так і іншими особами. І нарешті, по-третє, у разі визнання судом акту недійсним порушене право підлягає відновленню або захисту іншими способами, передбаченими законодавством. Зокрема, в результаті видання акту, що не відповідає закону чи іншому правовому акту, громадянин або юридична особа мають право вимагати відшкодування збитків. Відповідно, переслідуються не тільки мета - відновити порушені права і охоронювані законом інтереси, а й інша ціль - компенсація втрат, викликаних порушенням суб’єктивного права та охоронюваного законом інтересу.

За сферою застосування способи захисту суб’єктивних прав поділяються на універсальні і спеціальні способи, що застосовуються для захисту тільки певних видів суб’єктивних прав або для захисту від певних порушень. Визнання недійсним акту державного органу або органу місцевого самоврядування, відповідно, можна віднести до універсальних способів захисту цивільних прав.

При захисті суб’єктивних прав шляхом визнання недійсним акту переслідується, зокрема, мета змусити або спонукати порушника припинити дії, що порушують суб'єктивні права та охоронювані законом інтереси, і попередити таку поведінку в майбутньому. Відповідно, даний спосіб захисту цивільних прав відноситься до другої групи.

Визнання недійсним підзаконного акту є заходом правоохоронного характеру, який застосовується судом.

Таким чином, визнання недійсним підзаконного акту органу державної влади або місцевого самоврядування є заходом захисту суб’єктивних прав, що застосовується судом з метою припинення порушення (або реальної загрози порушення) суб’єктивних прав і охоронюваних законом інтересів,

відновлення порушеного права, а також з метою попередження вчинення протиправної поведінки як самим порушником, так і іншими особами.

При цьому якщо оскаржується законність нормативного акту, то рішення суду, яке задовольняє вимогу по таких справах, завжди спрямоване на захист не тільки приватного інтересу заявника, а й публічного інтересу, оскільки нормативний акт стосується невизначеного кола осіб і розрахований на багаторазове застосування, завдяки чому, відповідно, переслідується мета захисту правопорядку в цілому [88, c. 94].

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) дійшов висновку, що за змістом ч. 2 ст. 144 Конституції України рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються прокурором у встановленому Законом України «Про прокуратуру» порядку з одночасним зверненням до суду. Тобто прокурор не може зупинити рішення органу місцевого самоврядування виключно документом прокурорського реагування, не звертаючись до суду.

Вкажемо, що після викладення Законом України «Про прокуратуру» у редакції Закону України від 18.09.2012 р. № 5288-VI зазначене повноваження зберіглося тільки щодо актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. У новому Законі України «Про прокуратуру» такого повноваження вже немає.

Рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб адміністративним судом, тобто в судовому порядку. Однак, як вважає КСУ, це не позбавляє органи місцевого самоврядування за власною ініціативою або ініціативою інших заінтересованих осіб змінити чи скасувати прийнятий ним правовий акт (у

тому числі і з мотивів невідповідності Конституції чи законам України).

Окрім цього, рішення виконавчого комітету ради з питань, віднесених до власної компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою [352, с. 58].

Помилковою слід визнати позицію адміністративних судів, які, посилаючись на статтю 99 Кодексу адміністративного судочинства України, яка встановлює строки звернення до адміністративного суду і передбачає, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, відмовляють в розгляді питання щодо законності правових актів органів і посадових осіб державної влади або місцевого самоврядування, які залишаються чинними, якщо з моменту набрання ними чинності пройшло більше ніж шість місяців [410].

2.3.2.

<< | >>
Источник: РОМАНОВ ЯРОСЛАВ ВАДИМОВИЧ. Підзаконні акти: загальнотеоретична характеристика. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Харків - 2015. 2015

Еще по теме Судовий нормоконтроль за підзаконними актами:

  1. ЗМІСТ
  2. ВСТУП
  3. Судовий нормоконтроль за підзаконними актами
  4. ВИСНОВКИ
- Авторское право РФ - Аграрное право РФ - Адвокатура России - Административное право РФ - Административный процесс РФ - Арбитражный процесс РФ - Банковское право РФ - Вещное право РФ - Гражданский процесс России - Гражданское право РФ - Договорное право РФ - Жилищное право РФ - Земельное право РФ - Избирательное право РФ - Инвестиционное право РФ - Информационное право РФ - Исполнительное производство РФ - История государства и права РФ - Конкурсное право РФ - Конституционное право РФ - Муниципальное право РФ - Оперативно-розыскная деятельность в РФ - Право социального обеспечения РФ - Правоохранительные органы РФ - Предпринимательское право России - Природоресурсное право РФ - Семейное право РФ - Таможенное право России - Теория и история государства и права - Трудовое право РФ - Уголовно-исполнительное право РФ - Уголовное право РФ - Уголовный процесс России - Финансовое право России - Экологическое право России -