<<
>>

Стадії підзаконного нормотворчого процесу

Нормотворчий процес є стадійним. Слід зазначити, що в юридичній літературі прийнято розділяти нормотворчий процес на стадії, які представляють собою організаційні форми здійснення нормотворчості. Зміст

стадій, їх склад значною мірою залежать від змісту того нормативного правового акту, який готується, складності проблеми, що вирішується, тощо [95, с. 115].

Стадію можна визначити як частину процесу, в межах якого учасники виконують обов’язкові або можливі дії, що оформлюються в передбачених випадках відповідними юридичними документами.

Стадійний характер нормотворчості обумовлений тим, що на кожній стадії вирішуються різні задачі й функції. Сам процес нормотворчості можна представити як сукупність стадій, які поєднані єдиною метою, нерозривні і знаходяться у постійній взаємодії [357, с. 289].

Умовно можна виділити такі стадії підзаконного нормотворчого процесу:

1. Підготовка проекту нормативно -правового акта (визначення предмета регулювання, підготовка тексту, розробка концепції).

Перш за все, має бути визначено, чи є потреба у правовому регулюванні тих чи інших відносин, чи перебувають вони в межах дії права або, можливо, підлягають регулюванню виключно з боку інших соціальних регуляторів (релігії, моралі тощо).

В цілому, слід пам’ятати, що під час нормотворчості в нормативно - правових актах мають закріплюватися норми права, які є результатом узагальнення найбільш важливих повторювальних суспільних відносин, а також засобом витіснення шкідливої суспільної практики. Крім того, нормотворчість нерідко створює необхідні правові умови розвитку нових відносин, в яких зацікавлене суспільство, або, навпаки, не допускає розвиток нової небажаної практики. Право, що зароджується в суспільстві, завдяки нормотворчій діяльності уповноважених суб’єктів набуває формальної визначеності, державного захисту, системності, що суттєво підвищує його регулятивну ефективність.

Вибір предмета регулювання нормативно -правового акта на рівні підзаконного регулювання є першим етапом його підготовки. Предмет

регулювання нормативно-правового акта визначається одним із трьох способів:

1) вказівка на необхідність його прийняття міститься в законодавстві;

2) уповноважені суб’єкти на основі аналізу соціально-економічного розвитку суспільних відносин доходять висновку про необхідність його підготовки;

3) фізичні або юридичні особи, виходячи зі своїх групових або корпоративних інтересів, доходять висновку про необхідність його підготовки [20, c. 9; 354, c. 4].

Обов’язковим при підготовці тексту проекту є виконання вимог нормопроектної техніки, до яких належать: певний мовний стиль; стереотипний термінарій; внутрішня логіка; уніфікована структура. В юридичній літературі наводяться аргументи на користь додаткової юридичної підготовки осіб, які залучені до підзаконної нормотворчості [20, c. 10].

2. Внесення проекту нормативно -правового акта до правотворчого суб’єкта.

Суб’єктом права підзаконної нормотворчої ініціативи вважається особа, праву якої вносити проект нормативно-правового акта до нормотворчого органу кореспондує обов’язок відповідального структурного підрозділу нормотворчого органу здійснити аналіз внесеного проекту на відповідність встановленим вимогам, дати висновок щодо цього. Так, наприклад, згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України «Про засади регуляторної діяльності» подавати до регуляторних органів пропозиції про необхідність підготовки проектів регуляторних актів, а також про необхідність їх перегляду мають право:

громадяни, їх об'єднання;

суб'єкти господарювання, їх об'єднання;

наукові установи;

консультативно-дорадчі органи, що створені при органах державної влади та органах місцевого самоврядування і представляють інтереси громадян та суб'єктів господарювання.

Реалізація права підзаконної нормотворчої ініціативи суттєво впливає на формування правової системи, і тому вимагає однакової правової регламентації на всій території України: коло суб’єктів права підзаконної нормотворчої ініціативи; умови внесення і особливості оформлення проектів нормативно-правих актів; строки розгляду нормотворчим органом внесених нормотворчих пропозицій [21, с.

197].

3. Проходження проекту нормативно-правового акта в органі, який наділений правотворчими повноваженнями. Так, наприклад, в місцевій раді на цій стадії відбувається попереднє обговорення проекту в постійній комісії; обговорення проекту на пленарному засіданні; прийняття рішення за проектом.

Цей етап нормотворчої діяльності регламентується виключно на рівні підзаконних актів (регламентів, методичних рекомендаці, положень тощо), що розробляються самим суб’єктом нормотворчих повноважень. Так, зокрема, регламент Луцької міської ради передбачає, що секретар Ради організовує та забезпечує підготовку та попередній розгляд постійними комісіями проектів рішень, що виносяться на розгляд Ради. Питання, які належать до відання кількох постійних комісій Ради, можуть, за ініціативою самих комісій а також за дорученням Ради, Міського голови, Секретаря Ради розглядатися постійними комісіями спільно. Висновки та реко мендації прийняті постійними комісіями на їх спільних засіданнях підписуються головами відповідних постійних комісій. Зауваження, висновки, рекомендації та пропозиції подаються у письмовій формі. Попередній розгляд кожного проекту рішення у постійних комісіях триває, як правило, не більше двох тижнів. Зауваження та пропозиції до проектів рішень узагальнюються авторами проекту рішення для розгляду на пленарному засіданні Ради. Після розгляду постійною комісією Ради проекту рішення яке належить до її відання та компетенції, голова комісії (а в разі відсутності голови комісії - заступник голови комісії, секретар комісії) візує проект.

Щодо постійних комісій, то, наприклад, Закон України «Про засади

державної регуляторної політики» передбачає, що сільські, селищні, міські, районні у містах, районні та обласні ради з метою реалізації покладених на них повноважень у здійсненні державної регуляторної політики можуть створювати у своєму складі постійні комісії з питань реалізації державної регуляторно ї політики або можуть покладати ці повноваження на одну з існуючих постійних комісій відповідної ради. А ось виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад з цією ж метою створюють у своєму складі в межах граничної чисельності структурні підрозділи з питань реалізації державної регуляторної політики або покладають реалізацію цих повноважень на один з існуючих структурних підрозділів чи окремих посадових осіб відповідного виконавчого органу ради. Відповідальний структурний підрозділ виконавчого органу сільської, селищної, міської ради здійснює організаційне забезпечення здійснення державної регуляторної політики сільським, селищним та міським головою.

Внесений у встановленому порядку проект розглядається і обговорюється суб’єктом нормотворчості, його відповідними органами та службами. При цьому з’ясовується економічна, соціально -політична та юридична обґрунтованість проекту, його відповідність планам прийняття нормативно-правових актів.

Рішення міської ради з будь-якого питання після його обговорення приймається на її пленарному засіданні у такій послідовності:

- проект рішення ставиться на голосування за основу;

- після цього ставляться на голосування, у порядку надходження, усі зміни та доповнення, що надійшли під час обговорення проекту;

- проект рішення ставиться на голосування в цілому як рішення з урахуванням змін та доповнень, підтриманих більшістю депутатів від загального складу ради.

У випадку надходження пропозиції про неприйнятність запропонованого проекту рішення та зняття його з розгляду, вона ставиться на голосування першою.

Прийнятим може бути лише рішення, проект якого поданий у письмовому вигляді та розданий депутатам.

Можливе прийняття рішення ради спочатку по пунктах, розділах, а потім - в цілому.

У випадку надходження двох або більше пропозицій до одного і того ж пункту рішення, усі пропозиції ставляться на голосування, а прийнятою вважається та, що набрала більшу в порівнянні з іншими кількість голосів [323].

На цій стадії можливим є публічне обговорення проекту нормативно - правового акта із залученням широкого кола зацікавлених суб’єктів (державних органів, підприємств, установ, громадських організацій тощо) та експертних установ. Усе це дозволяє врахувати громадську думку, віднайти компромісні, збалансовані нормотворчі рішення.

У разі необхідності проект направляється для проведення експертизи (правової, фінансово -економічної, кримінологічної, наукової, екологічної та ін.). Наприклад, під час правової експертизи з’ясовується відповідність проекта Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини, міжнародним договорам України, acquis Communautaire. Експертиза оцінює також внутрішню узгодженість змісту проекту, його відповідність вимогам нормотворчої техніки тощо.

За результатами розгляду проекту уповноважений суб’єкт може прийняти одне із рішень: а) ухвалити нормативно -правовий акт; б) повернути проект для доопрацювання, внесення до нього необхідних змін та доповнень із зазначенням зауважень і строку доопрацювання; в) відхилити проект нормативно-правового акта.

Втім, в спеціальному законодавстві відсутні конкретні правила-вимоги, які регламентували б не лише порядок нормотворчої діяльності постійних комісій, але й порядок документального оформлення проектів програм чи правових актів. Це актуалізує необхідність прийняття єдиних правил, змістом

яких була б регламентація нормотворчого процесу, починаючи від підготовки до процедурного завершення роботи над проектами відповідних правових актів [119, с. 72].

Узагальнена схема руху проекту в колегіальному органі, наділеному повноваженням із прийняття підзаконного правового акту складається з двох етапів:

попереднє о бговорення проекту у відповідальній постійній комісії;

обговорення і прийняття рішення за проектом на засіданні відповідного колегіального органу.

Суб’єкти нормотворчої діяльності повинні дотримуватися цієї послідовності. Її недотримання є підставою для оскарження законності прийнятого нормативно-правового акта.

Діяльність постійної комісії з попереднього обговорення проекту включає: вивчення й аналіз проекту, узагальнення відгуків, зауважень і пропозицій, які надійшли до проекту, підготовку висновку щодо проекту. Постійна комісія може провести слухання щодо проекту із залученням представників зацікавлених осіб, громадськості, засобів масової інформації, фахівців-експертів.

4. Промульгація нормативно-правового акта (підписання

уповноваженою особою; присвоєння реєстраційного номера).

5. Введенні в дію нормативно-правового акта.

Близький до наведеного вище перелік стадій нормотворчого процесу пропонує в своєму дисертаційному дослідженні М.О. Петришина, виокремлюючи у межах муніципального нормотворчого процесу такі загальні стадії:

1) ініціювання необхідності розробки й прийняття нормативного правового акта (визначення предмета, постановка цілі правового регулювання);

2) прийняття рішення про підготовку проекту нормативного акта;

3) розробка проекту правового акта;

4) попередній розгляд проекту акта;

5) офіційний розгляд радою проекту акта з дотриманням установлених процедур;

6) прийняття нормативного правового акта, його о формлення, опублікування, набрання чинності [250, c. 14].

Це є загальні стадії нормотворчого процесу. Вони можуть бути деталізовані щодо тих чи інших підзаконних актів. Так, наприклад, щодо підзаконних актів уряду можна виокремити такі стадії:

1) підготовка і подання проекту акта до Кабінету Міністрів України;

2) підготовка проекту акта у Секретаріаті Кабінету Міністрів України;

3) розгляд проекту акта в Урядовому комітеті;

4) прийняття акта на засіданні Кабінету Міністрів України;

5) введення акта в дію.

На кожній з перерахованих стадії можна виділити певні етапи: на першій - етапи встановлення необхідності прийняти акт, розроблення проекту акта, його узгодження, проведення правової експертизи проекту, подання проекту акта до суб’єкта, наділеного правотворчими повноваженнями; на другій - етапи реєстрації, аналізу і фахової експертизи проекту, юридичної експертизи і редагування, візування та організаційного забезпечення проведення засідання Урядового комітету; на третій - етапи безпосереднього розгляду проекту акта, ухвалення щодо нього рішення; на четвертій - етапи представлення проекту акта, його обговорення, голосування за проектом, прийняття щодо нього рішення; на п'ятій - етапи оформлення акту відповідно до вимог його форми і змісту, візування акту, підписання акту і зазначення потрібних реквізитів, набрання актом чинності.

Крім того, до нормотворчого процесу можуть включатися додаткові стадії, якщо має місце прийняття регуляторного акту. Дотримання схеми послідовного проходження нормотворчого процесу - один із шляхів поліпшення якості підзаконного нормотворення і зниження кількості незаконних нормативно-правових актів.

2.1.3.

<< | >>
Источник: РОМАНОВ ЯРОСЛАВ ВАДИМОВИЧ. Підзаконні акти: загальнотеоретична характеристика. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Харків - 2015. 2015

Еще по теме Стадії підзаконного нормотворчого процесу:

  1. 2.4 Основні напрямки удосконалення процедур прийняття адміністративних актів органами прокуратури
  2. ЗМІСТ
  3. ВСТУП
  4. Стадії підзаконного нормотворчого процесу
  5. Висновки до Розділу 2
  6. Список використаних джерел
- Авторское право РФ - Адвокатура России - Административное право РФ - Административный процесс РФ - Арбитражный процесс РФ - Банковское право РФ - Вещное право РФ - Гражданский процесс России - Гражданское право РФ - Договорное право РФ - Жилищное право РФ - Земельное право РФ - Избирательное право РФ - Инвестиционное право РФ - Информационное право РФ - Исполнительное производство РФ - История государства и права РФ - Конкурсное право РФ - Конституционное право РФ - Муниципальное право РФ - Оперативно-розыскная деятельность в РФ - Право социального обеспечения РФ - Правоохранительные органы РФ - Предпринимательское право России - Природоресурсное право РФ - Семейное право РФ - Таможенное право России - Теория и история государства и права - Трудовое право РФ - Уголовно-исполнительное право РФ - Уголовное право РФ - Уголовный процесс России - Финансовое право России - Экологическое право России -