<<
>>

ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ ЗА ТЕМОЮ

Сучасним дослідникам відомо декілька редакцій та досить велика кількість списків Кормчих книг (більше ніж 180), як рукописних, так і існуючих у друкованому вигляді.

Вперше зацікавленість Кормчими книгами як об’єктами досліджень виникає у XVIII сторіччі, причому одразу між істориками та юристами починаються суперечки щодо значення, змісту та ролі Кормчих у розвитку права.

Відомий дослідник російської історії М.М. Карамзін особисто знайшов два з найстаріших списків Кормчої: Синодальний чи так званий Софійсько-Новгородський, датований приблизно 1280-им роком, та Рязанський, датований 1284-им роком. Карамзін зміг вірно датувати ці списки й визначити візантійське коріння більшості їхніх правових норм, що було видатним досягненням для кінця XVIII – початку XIX сторіч. Разом з тим Карамзін суттєво обмежував роль, яку відігравали Кормчі у системі правового регулювання Київської Русі, що він і зазначив у “Історії держави Російської”: “…Росіяни у тринадцятому сторіччі вже мали переклад грецького Номоканону, або Кормчої книги: вона зберігалася у новгородському соборі і була правилом для вирішення випадків, що стосувалися совісті християн…” [49, 459]

Одним з найвизначніших дослідників Кормчих книг став відомий фахівець з історії Київської Русі, шанувальник української культури та київських старожитностей, митрополит Київський та Галицький Євген (Євфімій Болховітінов). Митрополит Євген, проаналізувавши усі відомі йому списки Кормчих, зокрема той, який сам знайшов у бібліотеці М.П. Румянцева, визначив, що збірки складаються з двох частин: перша – перекладені з новогрецької мови статті візантійської збірки Номоканон Фотія, а друга – руські доповнення і додатки [12, 236].

На початку XIX сторіччя історики вважали, що першою перекладеною з грецької мови збіркою була та, що отримав митрополит Кирило з Болгарії напередодні свого виступу на Володимирському соборі 1274 р.

Митрополит Євген у своїх дослідженнях дійшов висновку щодо існування більш ранньої версії, яка йому не відома, але за своїм змістом має бути схожа на Софійський список [12, 240]. Його версія підтвердилася, коли відомий дослідник рукописів В.М. Ундольський у архівах Московської патріаршої бібліотеки знайшов список, що отримав назву Єфремівський через згадку в маргіналіях на його полях писця Єфрема [131, 38-56]. Єфремівський список, який дав назву Єфремівській редакції, є найдавнішою з відомих дослідникам Кормчою, що була у використанні в Київській Русі.

Наступним дослідником Кормчої книги початку ХІХ ст. став Г.А. Розенкампф. В історії вивчення Кормчих Розенкампф став першим дослідником - юристом за освітою, можливо через це в своїх працях він більше цікавився Кормчою саме як юридичним, а не історичним пам’ятником. Свої міркування щодо класифікації списків та редакцій Кормчих, Розенкампф базував на юридичному змісті їхніх статей [108]. Розенкампф диспутував з митрополитом Євгеном щодо типів класифікацій та варіантів перекладів, але і сам, як людина релігійна, вважав вплив церкви на розвиток та формування права Київської Русі безперечним, що і зазначив у своїй монографії: “…Исторія Каноническаго и Исторія Гражданскаго права въ первыхъ вhкахъ … Государства не могутъ быть раздhляемы и разсматриваемы порознь одна отъ другой…” [108, ІІІ]

Основною метою своїх досліджень Розенкампф вважав продовження розробок митрополита Євгена: “…открыть въ сихъ законоположеніяхъ первоначальный Рускій и первоначальный Греческій составъ…”[108, VII]. Він вперше висловив ідею впливу Кормчих на пізніше світське законодавство: “…сіи изслhдованія наконецъ служатъ къ объясненію вопроса: какое вліяніе имhла Кормчая книга на законодательство и на успhхи просвhщенія народа?…” [108, 2] На жаль, у своїх працях Розенкампф і митрополит Євген не мали можливості дослідити найстаріший з відомих зараз Єфремівський список Кормчої, відкриття якого суттєво змінило погляди вчених на все, що пов’язано з дослідженням Кормчих як історичного та юридичного джерела.

Не міг обійти стороною Кормчі книги митрополит Макарій у своєму дослідженні історії руської церкви, який за старішу з відомих йому вказує Устюзьку Кормчу ХІІІ ст., однак стверджує, що перший переклад Кормчих мав відбутися на території Київської Русі за Ярослава Мудрого [73, 82]. Макарій визначає, що Устави Ярослава та Володимира створювалися як додаткові статті Кормчих і були невід’ємною частиною збірок [73, 84].

Дослідження Г.А. Розенкампфа про роль Кормчих у формуванні правової системи Київської Русі продовжив відомий історик середини XIX сторіччя Н.В. Калачов у монографії “О значеніи кормчей въ системh древняго русскаго права”, надрукованої у 1850 році. На основі текстів Кормчих Калачов робить вдалі спроби систематизувати джерела статей Кормчих, самі статті чи групи статей, коментує “Обозреніе Кормчей книги” Розенкампфа, визначає її місце та значення в правовій системі Київської Русі тощо [48, 83-85]. Калачов зупиняється і на класифікації редакцій Кормчих книг, пропонує огляд статей, які входять до складу списків Кормчих, на прикладі її друкованого варіанту, а також додатки і примітки до основного тексту монографії [48, 1-80].

Нову яскраву сторінку у вивченні перших та найстаріших відомих на території Київської Русі списків та редакцій Кормчих книг відкрив відомий фахівець з канонічного права А.С. Павлов. У своєму “Первоначальному славяно-русскому Номоканоні” він зазначає, що його наукові студії закінчуються списками останньої чверті XIII ст. У передмові, вказуючи основні цілі своєї праці він пише: “… доказывая существованіе и употребленіе у насъ въ XI и XII вhкh, славянскаго перевода византійских источниковъ церковного права, авторъ старался также съ возможною точностію опредhлить первоначальный составъ славяно-русскаго номоканона…” [86, 1]. Також увага Павлова була присвячена й окремим статтям Кормчих як самостійним творам [88, 143-154]. Одним з найзначніших висновків Павлова, який пізніше критикувався Бенешевичем та Щаповим та підтримувався Міловим, стало визначення Київської Русі як місця перекладу Єфремівської Кормчої. Після Павлова окремі статті Кормчих досліджували також Н.В. Степанов [123, 256-320], М.Б. Свердлов [115, 123-125] та Е.К. Піотровська [95, 147-153].

Роботи, присвячені рукописним спискам Кормчих, є в творчому спадку видатного дослідника старослов’янської мови та автора її словника І.І. Срезневського, але його дослідження більшою мірою присвячені лексичним та лексикографічним особливостям списків. Також Срезневський зробив постатейний аналіз найстаріших списків Кормчих книг різних редакцій [120, 20-43].

Норми внутрішнього та зовнішнього церковного права, велика частина яких містилася у змісті Кормчих різних редакцій, також вивчалися фахівцем з канонічного права архімандритом Іоанном, результати досліджень якого були викладені у надрукованій в 1850 р. монографії “Опытъ курса церковнаго законовhдhнія”. Але архімандрит Іоанн досліджував канонічне право Православної Церкви за станом на середину XIX ст., не заглиблюючись в історію церковного права і не торкаючись рукописних списків Кормчої [5, 1-514]. Дослідження Іоанна взагалі не стосуються законодавчих актів світської влади, які регулювали відносини кліриків та мирян в тих галузях права, що традиційно були у юрисдикції церкви, але часто регламентувалися нормами світського походження.

Кормчі книги, як джерела світського та церковного права, у своїх працях згадували також такі видатні дослідники, як М.С. Грушевський [29, 289], М.Н. Ясинський [150, 103-111], на великому значенні Кормчих для формування правової системи Русі наполягав В. Ключевський [52, 393], М.Ф. Володимирський-Буданов [20, 68] та Н. Заозерський [37, 43].

Наприкінці XIX ст. дослідженням співвідношення текстів джерел візантійського світського та церковного права, на основі яких були створені Кормчі книги, займався видатний візантиніст В.Н. Бенешевич, праці якого стали безцінними для сучасних дослідників. Досконало вивчивши джерела візантійського права, Бенешевич почав працювати над аналізом відомих йому ранніх списків Кормчих, особливу увагу присвятивши вже визначеному на той час як найстарішому Єфремівському списку. Менш ніж за рік, Бенешевич дійшов висновку, що джерелом частини тексту Єфремівського списку є Синтагма 14 титулів Третьої редакції, яка була перекладена з новогрецької на старослов’янську мову. Найвідомішою фундаментальною працею Бенешевича, яка, можна сказати, вказала шлях майбутнім дослідникам Кормчих книг, стало “… видання тексту Древньослов’янської кормчої 14 титулів без тлумачень паралельно з грецькими джерелами…” [144, 28], тобто, фактично, тексту Кормчої Єфремівської редакції [9, 1-840]. У 1938 після відповідних звинувачень, “ворога народу” Бенешевича було розстріляно разом з його дітьми, значна частина його досліджень втрачена, а самі Кормчі на значний термін виведені з поля наукових досліджень.

Тривалий час до вивчення пропонувалася їх “руська” частина, причому, як правило, князівського авторства, а саме “Руська правда” Ярослава Мудрого, “Устав князя Володимира Святославовича про десятини, суди та людей церковних”, “Устав князя Ярослава про церковні суди”. Історичне, юридичне та суспільне значення цієї частини Кормчих ми ні в якому разі не намагаємося зменшити чи знецінити, однак, нам здається, що досить розповсюджене у радянській історичній науці вивчення частини без бачення цілого, вилучення окремих фактів та документів із загального суспільно-історичного контексту не може дати повної та об’єктивної картини дійсності. Тим не менш треба відзначити відомих дослідників радянського періоду, що присвятили свої праці дослідженням “Руської правди”, “Уставу князя Володимира”, “Уставу князя Ярослава” – С.В. Юшкова [90, 1-283], Б.Д. Грекова [27, 1-566], А.А. Зиміна [41, 1-421], В.Т. Пашуто [91, 57-204; 92, 1-69] та ін.

Більшість дослідників Радянського Союзу, які вивчали норми князівського права, а саме, Устави та Руську Правду, як правило не згадували, що ці джерела історично були частинами Кормчих. Коли ж раптово назва “Кормчі” з’являлася в їх працях, попередні дослідники збірок зазначалися як “…дворянські та буржуазні історики…концепції (яких) про …візантійське законодавство як джерело норм давньоруського права є помилковими…” [138, 198-204], а самі Кормчі “…виявилось, що в багатому світі давньоруської думки … займають скромне місце…”[92, 17].

Тим часом у Варшаві була надрукована праця відомого українського каноніста Лотоцького, який вже тоді зазначав недостатню увагу юристів безпосередньо до Кормчих книг та й взагалі до церковного права України [68, 13]. Монографія Лотоцького звертала більшу увагу на вітчизняні джерела церковного права України, включаючи й вітчизняні статті Кормчих, які були близькі сучасникам, зазначала їх велику значущість в правовій системі України протягом її розвитку [68, 3].

Фактично, з початку ХХ сторіччя, тобто з праць В.Н. Бенешевича, і до 70-х років, у СРСР дослідженням Кормчих не займалися і вони взагалі не згадувалися ані як історичні джерела, ані як джерела права Київської Русі і більш пізніх часів (не дивлячись на те, що ці збірки були у використанні до кінця XIX сторіччя). На початку 70-х років академік Я.Н. Щапов зацікавився рукописними Кормчими та, визначивши їх важливе місце в правовій системі Київської Русі, присвятив їм свої дослідження, розпочавши цим сучасний етап вивчення цього джерела права [142, 71-78; 143, 48-58; 146, 1-232]. Згодом була видана всебічна і дуже цінна для майбутніх дослідників Кормчих монографія Я.Н. Щапова “Візантійський та південнослов’янський правовий спадок на Русі XI – XIII ст.” [144, 1-291]. Монографія присвячена найстарішим Кормчим, розділеним на давньослов’янську, сербську та руську редакції, зокрема, співвідношенню самих редакцій та їх списків. Щапов відносить Єфремівську Кормчу до давньослов’янської редакції, відстоюючи її створення та переклад за межами Київської Русі [144, 24-25].

Серед сучасних дослідників Кормчих необхідно згадати Л.В. Мілова, стаття якого заперечувала тезі Щапова і підтримувала версію Павлова щодо визначення Київської Русі в якості місця перекладу Єфремівської Кормчої [79, 105-123], та Р.Г. Пихоя, який присвятив свою статтю питанням часу перекладу Синтагми 14 титулів [96, 308-310]. Слід згадати також статтю Г.В. Алфьорової, присвячену елементам давньоруського містобудівельного законодавства, що містили в собі Кормчі [2, 195-220]. Однак Алфьорова більшість своїх висновків грунтує на друкованій Кормчій, а старіші рукописні списки тільки згадує.

Серед закордонних дослідників ХХ ст. на Єфремівську Кормчу звертав увагу видатний візантиніст Ф. Дворнік, що відображено у його статті, надрукованій в 1956 р. у збірці DOP [154, 73-122], де він доводить вплив візантійських політичних ідей на формування правової системи Київської Русі. Дворнік визначає, статус Кормчих, зокрема, Єфремівської, як офіційних збірок руського церковного права [154, 78], та своєрідних “носіїв” вказаних візантійських ідей.

Розпад Радянського Союзу призвів до створення на Україні “… нової історичної концепції, переосмислення всієї історії, починаючи з часів Київської Русі…” [6, 45], що дозволило переглянути роль Кормчих у історії держави і права нашої держави. Сучасні вітчизняні та зарубіжні дослідники зазначають, що вплив Церкви, та основного джерела церковного права – Кормчих книг, на формування правової системи нашої країни є беззаперечним і суттєвим [141, 35; 126, 77; 58, 58; 129, 398-409].

Отже ми бачимо, що за майже двохсотрічну історію вивчення Кормчих книг, перелік дослідників, що присвячували їм свої праці, не дуже великий за кількістю, до того ж більшу його частину складають науковці дорадянських часів. Частина цих праць, що була написана до відкриття Ундольським найстарішого з відомих зараз Єфремівського списку, не дивлячись на їхню цінність з методологічного погляду та глибину наукового змісту, практично не може бути використана сучасними дослідниками через відсутність у авторів цих праць повних фактографічних даних на момент їх написання. Крім того, жодний з вищеописаних авторів не проводив повного аналізу правових норм рукописних Кормчих.

Зараз до Кормчих книг знов повертається увага науковців і ми сподіваємося, що сучасні громадяни України не виключать зі своєї пам’яті та свого життя те, що їх давні предки вважали за “кормило” “…корабля на хвилях житейського моря… (що)…стають … за спасенне стерно…” [68, 77].

<< | >>
Источник: Цвєткова Юліанна Володимирівна. Єфремівська Кормча – джерело права Київської Русі (кінець ХІ – початок ХІІ ст.). Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2003. 2003

Скачать оригинал источника

Еще по теме ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ ЗА ТЕМОЮ:

  1. 1.3. Становлення та реформування місцевих загальних судів, як основної ланки системи правосуддя
  2. 2.1. Поняття та сутність організації роботи місцевих загальних судів
  3. ЗМІСТ
  4. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ ЗА ТЕМОЮ
  5. 2.2. Система суб’єктів адміністративної юрисдикції у сільському господарстві України
  6. 4.3. Забезпечення договірної свободи сторін у процесі надання адміністративних послуг у сільському господарстві
  7. 2.2. Процесуальні норми в адміністративно-юрисдикційних провадженнях
  8. Стан наукової розробки проблем злочинності у сфері нотаріальної діяльності
  9. Характеристика особистості злочинця у сфері нотаріальної діяльності
  10. Зміст
  11. РОЗДІЛ 1 ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ ТА ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЧИННОГО ЗАКОНОДАВСТВА ЗА ТЕМОЮ ДОСЛІДЖЕННЯ
  12. 2.2. Організаційні та правові аспекти в роботі слідчого військової прокуратури та шляхи її оптимізації
  13. СПИСОК використаної ЛіТЕРАТУРи
  14. 2.2. Структура єдиної системи підвищення кваліфікації прокурорсько-слідчих працівників.
  15. Національна академія прокуратури України в системі підвищення кваліфікації прокурорів.
  16. 2.1. Поняття та сутність організації роботи місцевих загальних судів
  17. ВСТУП
  18. Взаємовідносини адвокатури та держави в процесі надання кваліфікованої правової допомоги
  19. Прийняття рішення судом присяжних за результатами розгляду кримінального провадження.