Функції та завдання правоохоронної діяльності

2.3.

Необхідність існування будь-якого явища в суспільстві визначається соціальними потребами, що їх має задовольнити це явище, лише тоді його наявність є об’єктивно зумовленою.

Питання про завдання та функції правоохоронної діяльності, незважаючи на важливість їх вирішення, як і питання про її поняття та зміст, у законодавчому порядку однозначно не вирішене, однак, це не означає, що вона немає власних завдань і функцій, котрі можна встановити аналізуючи відповідні нормативно-правові акти, наукові праці тощо.

Для вирішення зазначених вище питань варто розглянути, перш за все, положення норм Конституції України. Так, зміст Основного закону нашої держави свідчить про те, що основним об’єктом, який повинен охоронятися суб’єктами правоохорони є людина – її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека, що було зазначено вище. Завдяки реалізації цього положення досягається відповідний соціальний ефект, забезпечуються суспільні та державні інтереси. Означена теза підтверджується міжнародними процесами, що відбуваються в сучасному світі і носять яскраво виражений антропоцентричний характер. В свою чергу, для ефективної охорони прав та свобод, безпеки людини в державі мають бути забезпечені конституційний лад, суверенітет і територіальна цілісність, економічна та інформаційна безпека держави в цілому. Вказані положення слід вважати основними орієнтирами при з’ясуванні мети та завдань правоохоронної діяльності, оскільки в них чітко позначені ті цінності, що повинні охоронятися.

— охорона прав та свобод людини й громадянина;

— забезпечення громадського порядку та громадської безпеки;

— підтримання правопорядку;

— втілення в життя принципу верховенства права.

Ця мета конкретизується у завданнях, що їх має виконувати правоохоронна діяльність. До них слід віднести:

1. Попередження порушень вимог норм права, запобігання протиправним посяганням на безпеку людини. В процесі здійснення правоохоронної діяльності відбувається створення умов, що роблять неможливим або утруднюють вчинення протиправних діянь, тобто відбувається профілактика правопорушень. З цього приводу слід зауважити, що правоохорона є важливим елементом системи соціальних заходів, які спрямовані на боротьбу зі злочинністю та іншими правопорушеннями та містять у собі різноманітну діяльність державних та недержавних органів та організацій й, перш за все, діяльність щодо подолання причин і умов правопорушень, попередження конкретних їх видів, впливу на правопорушників.

2. Виявлення та припинення правопорушень і зловживань правом. Кількісне та якісне зростання злочинності та правопорушності негативно відображається на процесі втілення приписів норм права в життя, впливає на стан захищеності особи. Тому суб’єкти правоохоронної діяльності зобов’язані вести боротьбу з цими соціально шкідливими явищами. Важливим напрямом є також припинення зловживань правом.

Для більш ефективного виконання вказаного завдання частина суб’єктів правоохоронної діяльності наділяється владними повноваженнями, можливістю застосування заходів державного примусу, правом встановлювати конфіденційне співробітництво з особами на засадах добровільності.

3. У випадках скоєння злочинів та інших правопорушень – їх оперативне розкриття, встановлення винних та притягнення останніх до юридичної відповідальності; недопущення необґрунтованих обвинувачень невинних. Так, ст. 2 Кримінально-процесуального кодексу України прямо зазначає, що завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний [78].

4. Нагляд за процесом правозастосування. Особливе місце серед форм реалізації норм права займає правозастосування як здійснювана в процедурно-процесуальному порядку владно-організуюча діяльність компетентних державних органів і посадових осіб, що полягає в індивідуалізації юридичних норм стосовно конкретних суб’єктів і конкретних життєвих випадків в акті застосування норм права [56, с. 388-389]. Правозастосування здійснюється, переважно, державними органами. Тому діяльність суб’єктів правоохоронної діяльності є важливим засобом контролю суспільства за діяльністю органів держави, обов’язковим елементом громадянського суспільства.

5. Неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом. Правомірні рішення прийняті суб’єктами правозастосування відповідно до вимог законодавства мають бути виконані. Особливо це стосується актів суб’єктів правоохорони взагалі та судочинства зокрема. Так, О.В. Дамаскін та М.В. Генріх зазначають, що „ неефективне здійснення регулювання організації й контролю за виконанням судових рішень може підірвати довіру суспільства до влади, не здатної забезпечити справедливість, втілену в рішеннях суду” [128, с. 4]. Рівень реалізації прав та свобод людини й громадянина напряму залежить від виконання вказаних рішень. Адже однією із умов ефективності правоохоронної діяльності є фактичне втілення в життя приписів норм права та рішень відповідних органів та організацій щодо індивідуалізації юридичних норм.

6. Юридична допомога громадянам. Зауважимо, у ст. 1 Кодексу поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку зафіксовано, що ці особи з високим ступенем відповідальності виконують свої обов’язки, як того вимагає їхня професія, служачи общині і захищаючи всіх осіб від протиправних актів. У п. „с” примітки до цієї статті вказано, що „служба суспільству передбачає, зокрема, надання послуг та допомоги тим членам общини, які з особистих, економічних, соціальних чи інших причин надзвичайного характеру потребують термінової допомоги” [129].

Перелічені вище завдання є досить загальними та абстрактними, тому вони конкретизуються у повноваженнях відповідних суб’єктів правоохоронної діяльності, що робить можливим фактичне їх виконання. Однак, не можна повністю зводити завдання правоохоронної діяльності до конкретних завдань правоохоронних органів та організації і навпаки. Адже, цілком природно, що деякі суб’єкти правоохорони виконують частину вказаних вище завдань, а не всі одразу, але, в цілому, при цьому досягається мета правоохоронної діяльності.

Для більш повного з’ясування суті правоохоронної діяльності необхідно розглянути функції, що їх виконує ця діяльність. Адже, як вказує Н.С. Юзикова: „Функції правоохоронної діяльності характеризуються чітким розподілом компетенції правоохоронних органів. Тому наявність або відсутність функцій правоохоронної діяльності є підставою для визначення відповідного правоохоронного органа” [130, с. 11].

Розглядаючи систему функцій правоохоронної діяльності, слід зазначити, що вона немає сталої структури; функції правоохорони протягом всього часу існування правоохоронної системи не були завжди однаковими, вони змінювались. Тому доречним буде зауваження, що в сучасній науковій юридичній літературі питання функцій правоохоронної діяльності потребує підвищеної уваги, переосмислення та внесення чималих коректив. Це зумовлено, перш за все, відмовою від ідей антидемократичного суспільства, значними політичними та соціально-економічними перетвореннями, гуманізацією законодавства та потребою приведення у відповідність до конституційних та міжнародних стандартів сфери правоохорони.

Проте, аналіз чинного законодавства показує, що питання про визначення правоохоронних функцій залишається невирішеним. Не змінює дану ситуацію й Закон України „Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів” [6], у ст.

Більш того, відсутній єдиний підхід, як в законодавстві нашої держави так і в науковій юридичній літературі, щодо розуміння самого поняття „функції”. Це підтверджується тим, що вказане поняття ототожнюється то з повноваженнями, то з компетенцією, то із завданнями тих чи інших органів. Зокрема, цілком справедливо, М.І. Мельник та М.І. Хавронюк зазначають, що „в одному разі законодавець під функціями розуміє призначення державного органу, його роль, місце в структурі державного апарату, коло проблем, за вирішення яких він відповідає. В іншому разі функції розуміються інакше – як певне коло дій, які має виконувати державний орган” [131, с. 11]. Так, якщо проаналізувати закони, що визначають організацію діяльності та правовий статус суду, прокуратури та органів внутрішніх справ, зокрема міліції (їх традиційно відносили до правоохоронних органів), а також Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, Управління державної охорони України (в законах, що визначають статус цих органів, останні визначені як правоохоронні), то можна встановити наступне.

В Законі України „Про судоустрій” функції судів не визначаються, лише вказано, що „правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Особи, які незаконно взяли на себе виконання функцій суду, несуть передбачену законом відповідальність” [132]. Однак можна зробити висновок про те, що функціональним призначенням судів є здійснення правосуддя.

Відповідно до ст. 5 Закону України „Про прокуратуру” „прокуратура України становить єдину систему, на яку відповідно до Конституції України та цього Закону покладаються такі функції:

1) підтримання державного обвинувачення в суді;

2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;

3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян” [133].

Згідно зі ст. 7 Закону України „Про міліцію” міліція виконує такі функції:

— адміністративну,

— профілактичну,

— оперативно-розшукову,

— кримінально-процесуальну,

— виконавчу,

— охоронну (на договірних засадах) [134].

У Законі України „Про Службу безпеки України” [135] функції цього державного органу взагалі не визначені. Лише в ст. 10 вказаного Закону зазначено, що у системі Служби безпеки України існують такі функціональні підрозділи: розвідки, контррозвідки, військової контррозвідки, захисту національної державності, боротьби з корупцією і організованою злочинною діяльністю, інформаційно-аналітичний, оперативно-технічний, оперативного документування, слідчий, урядового зв’язку, по роботі з особовим складом, адміністративно-господарський, фінансовий, військово-медичний та інші згідно з організаційною структурою Служби безпеки України. Однак, аналізуючи нормативні положення цієї статті та статей 2 (завдання Служби безпеки) і 24 (обов’язки Служби безпеки) й враховуючи, що частина зазначених підрозділів виконує допоміжні, суто внутрішні функції, що не належать до функцій правоохоронної діяльності (забезпечення урядового зв’язку, адміністративно-господарська, фінансова тощо), то до функцій цього органу можна віднести кримінально-процесуальну, оперативно-розшукову та профілактичну.

Досить непослідовним є підхід законодавця й до визначення функцій Військової служби правопорядку у Збройних Силах України. Так, наприклад, не можна вважати наступні положення ст. 8 Закону „Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України” функціями вказаного органу: „приймати та реєструвати заяви і повідомлення про злочини та інші правопорушення, вчинені у військових частинах, а також в інших місцях; взаємодіяти з військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, органами внутрішніх справ, іншими правоохоронними органами, у тому числі обмінюватися з ними інформацією для швидкого і повного розкриття злочинів та виявлення правопорушень; брати участь у виконанні завдань військовими частинами у разі їх залучення в установленому законом порядку до проведення робіт під час введення режиму воєнного або надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях; брати участь у підготовці та проведенні гарнізонних заходів; виконувати в установленому законом порядку і в межах своєї компетенції доручення слідчого, прокурора, ухвали суду та постанов суддів” [136]. Значна частина положень цієї статті не що інше як завдання Служби правопорядку.

Не згадується в Законі „Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб” про функції Управління державної охорони України [137]. Хоч із змісту цього нормативного акту можна зробити висновок про те, що основною функцією вказаного органу є охоронна.

До функцій Державної прикордонної служби віднесено: охорона державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах з метою недопущення незаконної зміни проходження його лінії, забезпечення дотримання режиму державного кордону та прикордонного режиму; здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна, а також виявлення і припинення випадків незаконного їх переміщення; охорона суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні та контроль за реалізацією прав і виконанням зобов’язань у цій зоні інших держав, українських та іноземних юридичних і фізичних осіб, міжнародних організацій; ведення розвідувальної, інформаційно-аналітичної та оперативно-розшукової діяльності в інтересах забезпечення захисту державного кордону України згідно із законами України „Про розвідувальні органи України” та „Про оперативно-розшукову діяльність”; участь у боротьбі з організованою злочинністю та протидія незаконній міграції на державному кордоні України та в межах контрольованих прикордонних районів; участь у здійсненні державної охорони місць постійного і тимчасового перебування Президента України та посадових осіб, визначених у Законі України „Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб”; охорона закордонних дипломатичних установ України; координація діяльності військових формувань та відповідних правоохоронних органів, пов’язаної із захистом державного кордону України, а також діяльності державних органів, що здійснюють різні види контролю при перетинанні державного кордону України або беруть участь у забезпеченні режиму державного кордону, прикордонного режиму і режиму в пунктах пропуску через державний кордон України [138].

Більш системно, однак, не досить послідовно наводиться перелік правоохоронних функцій у ч. 1 ст. 2 Закону України „Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів”. До цих функцій віднесено:

1) розгляд судових справ у всіх інстанціях;

2) провадження і розслідування кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення;

3) оперативно-розшукова діяльність;

4) охорона громадського порядку і громадської безпеки;

5) виконання вироків, рішень, ухвал і постанов судів, постанов органів дізнання і попереднього слідства та прокурорів;

6) контроль за переміщенням людей, транспортних засобів, товарів та інших предметів чи речовин через державний і митний кордон України;

7) нагляд і контроль за виконанням законів [6].

Питання про функції правоохоронної діяльності, як було вказано вище, залишається невирішеним і в науковій юридичній літературі. Зауважимо, досить ґрунтовно, хоч, разом з тим, дещо непослідовно, підійшли до вирішення питання системи функцій правоохоронної діяльності

М.І. Мельник та М.І. Хавронюк. Вказані правники виділяють головні та другорядні функції й наводять їх перелік. До перших віднесено:

1) профілактичну (профілактика правопорушень, які тягнуть за собою юридичну відповідальність);

2) захисну (захисту життя, здоров’я, прав, свобод, законних інтересів фізичних осіб);

3) охоронну (охорони, громадського порядку, громадської безпеки і власності;

4) ресоціалізаційну (ця функція є найбільш характерною для органів і служб у справах неповнолітніх, служб, що здійснюють адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі);

5) оперативно-розшукову;

6) розслідування злочинів;

7) судового розгляду справ;

8) розгляду справ про адміністративні правопорушення;

9) розгляду справ про фінансові та адміністративно-господарські правопорушення (іншими словами, розгляд справ про адміністративні правопорушення, вчинені юридичними особами або громадянами-підприємцями);

10) виконання вироків, рішень, ухвал і постанов судів, постанов органів дізнання і досудового слідства та прокурорів.

Як другорядні вказуються такі функції:

1) контрольна (наглядова);

2) дозвільна (надання дозволів на здійснення певної діяльності, у тому числі підприємницької, або вчинення певних дій);

3) правороз’яснювальна (у тому числі функція надання правової допомоги);

4) аналітична та/або методична;

5) інформаційна;

6) нормотворча;

7) координаційна [44, с. 28-30].

Зауважимо, перш ніж наводити перелік функцій правоохоронної діяльності, то необхідно визначити саме поняття. Загалом, під функціями правоохорони, на нашу думку, слід розуміти основні напрямки її впливу на суспільні відносини, що обумовлені її завданнями та цілями й характеризують її сутність. Однак, ці функції не можна ототожнювати з простою сукупністю функцій окремих суб’єктів правоохоронної діяльності.

Напрями правоохорони являють собою реалізацію її сутності та соціального призначення. Завдяки здійсненню цього виду діяльності забезпечується певним чином усталений порядок в суспільних відносинах, безпека особи, стимулюється активна правомірна поведінка, створюються перешкоди для свавілля та незаконного втручання в сферу особистого життя людини тощо. Адже, однією із умов існування правової держави є наявність в ній ефективної правоохоронної системи.

Відповідно до цього можна навести такі властивості функцій правоохоронної діяльності:

1. Функції правоохоронної діяльності є похідними від її сутності й визначаються призначенням цього виду діяльності в суспільстві.

2. Функції правоохоронної діяльності – це такі напрямки її впливу на суспільні відносини, необхідність в реалізації яких породжує необхідність існування правоохорони як явища правової дійсності.

3. Функції правоохоронної діяльності спрямовані на виконання завдань, що стоять перед правоохороною на даному етапі розвитку суспільства. Треба зауважити, що функції та завдання, цілі правоохоронної діяльності є близькими, але не рівнозначними поняттями. В юридичній літературі, та й в законодавстві, вони часто ототожнюються. Частково це пояснюється тим, що функції, як і завдання, слугують досягненню певної мети, а остання, в свою чергу, може виступати підставою для класифікації функцій. Тому функції, завдання та мета правоохоронної діяльності за назвою можуть співпадати, однак, таке співпадання є лексичним, але не змістовним.

4. Функції правоохоронної діяльності є напрямами її активного впливу, що упорядковують певний вид суспільних відносин. Тому важливою ознакою функції правоохорони є динамізм, дія.

5. Сталість як необхідна ознака функції характеризує безперервність, тривалість дії цієї функції [139, с.87-88].

Таким чином, враховуючи викладені вище положення до правоохоронних можна віднести такі функції:

1. Охорони (життя, здоров’я, прав, свобод та законних інтересів людини й громадянина). Необхідність виконання цієї функції й зумовлює, перш за все, наявність правоохорони як особливого виду діяльності державних органів та громадських організацій. Зміст цієї функції реалізується через охорону громадського порядку, громадської безпеки та власності, припинення порушення права та заходів, що спрямовані на його відновлення, відшкодування завданих збитків. Для виконання цієї функції частина суб’єктів правоохоронної діяльності наділяється повноваженнями щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення, проведення досудового слідства, здійснення гласних і негласних пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних заходів із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів, а також правосуддя. Тому недоцільно, на нашу думку, виділяти останні як окремі функції правоохоронної діяльності. Це – лише певні функції відповідних органів. Так, правосуддя – це функція судової системи, оперативно-розшукова –органів, уповноважених на здійснення оперативно-розшукової діяльності, проведення досудового слідства та дізнання – органів слідства та дізнання, але ніяким чином це не функції правоохоронної діяльності. Як було зазначено вище, основні напрямки правоохорони не зводяться до сукупності функцій суб’єктів, що її здійснюють. Перші є вищим ступенем узагальнення правової дійсності.

2. Профілактичну. Безпосередньо пов’язана з першою функцією й полягає у забезпеченні безпеки правоохоронюваних цінностей через розробку та виконання спеціальних заходів щодо виявлення і усунення детермінант правопорушень, а також здійснення запобіжного впливу на осіб, схильних до протиправної поведінки. Необхідність виділення цієї функції зумовлена важливістю недопущення протиправної поведінки, адже, як відомо, краще попередити правопорушення, ніж вести боротьбу з правопорушниками. Адже протиправна поведінка дестабілізує суспільні відносини, що склалися, негативно впливає на стан правопорядку в державі, завдає шкоду правам та законним інтересам людини й громадянина. Як бачимо, сама назва функції, що розглядається, вказує на її зміст – попередження порушень норм чинного права. Однак, профілактика є загальним комплексним явищем й може бути досягнута шляхом здійснення загальної та спеціальної превенції. Спеціальна превенція спрямована на формування та забезпечення правомірної поведінки осіб, що порушили вимоги норм права, загальна – на формування правомірної поведінки осіб, які не скоїли правопорушення. Таким чином, основою профілактичної функції правоохоронної діяльності є формування соціально корисної правової поведінки суб’єктів права.

3. Нагляду (контролю). Правоохоронні органи та організації, охороняючи права та свободи людини контролюють дотримання суб’єктами права виконання своїх обов’язків, вимог чинного законодавства тощо. При цьому слід пам’ятати, стаття 32 Конституції України зазначає, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини [74].

Взагалі, сутність функції нагляду полягає в тому, що суб’єкти правоохоронної діяльності, використовуючи організаційно-правові способи та засоби, з’ясовують, чи відповідає діяльність фізичних та юридичних осіб вимогам законодавства та завданням, що їх мають виконувати останні, вживають заходи щодо попередження відхилень діяльності суб’єктів права від поставлених цілей та шляхів їх досягнення, притягують до відповідальності винних. Цікавим є той факт, що деякі науковці, розглядаючи контроль як явище правової дійсності, до функцій контрольної діяльності відносять правоохорону. Так, наприклад, В.П. Бєляєв зазначає: „Дійсно, контрольна діяльність органів держави є значною мірою правоохоронною. Функція правоохорони виступає тут як функція забезпечення законності та правопорядку й спрямована на забезпечення в державі необхідного режиму законності шляхом припинення неправомірних дій посадових осіб і громадян” [140, с. 17]. До речі, в Російській Федерації діє закон, аналогічний Закону України „Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів”, що має назву „Про державний захист суддів, посадових осіб правоохоронних і контролюючих органів”.

4. Регулятивну. Ця функція покликана закріпити й упорядкувати динаміку відповідних суспільних відносин. Адже, як було зазначено при розгляді ознак правоохоронної діяльності, остання спрямована на регулювання суспільних відносин таким чином, щоб стимулювати виникнення і розвиток одних, стримувати динаміку інших, усувати причини виникнення третіх, шкідливих для суспільства відносин, а коли такі все ж виникають, то вирішувати конфлікт інтересів винятково на правовій основі. Так, О.П. Герасимов вказує, що „в основі виділення правоохоронної діяльності як функції держави серед інших її функцій лежить об’єктивна закономірність урегульованості й порядку суспільного життя... З юридичної точки зору вимоги закономірності урегульованості й порядку... виражаються насамперед у категоріях правопорядку, а механізм приведення суб’єктивної діяльності людей відповідно до цих вимог, тобто механізм використання закономірності, – у категоріях правоохоронної діяльності” [113, с. 12].

5. Каральну. Ця функція правоохоронної діяльності пов’язана, перш за все, з притягненням до юридичної відповідальності осіб, винних у вчиненні правопорушення. Зауважимо, що хоча юридична відповідальність є засобом покарання (карою), однак кара – це не самоціль, а спосіб реалізації превентивної функції (попередження вчинення нових правопорушень в майбутньому), остання була охарактеризована нами вище. Без виконання цієї функції правоохоронна діяльність була б неповноцінною. Саме тому більшість суб’єктів правоохоронної діяльності наділені державно-владними повноваженнями та можливістю застосування державного примусу. Зазначимо, що в більшості випадках громадяни звертаються до суб’єктів правоохоронної діяльності коли вже відбулося порушення норм права, тому діяльність правоохоронних органів переважно пов’язана з встановленням осіб, винних у вчиненні правопорушення та притягненням їх до юридичної відповідальності. Тому досить часто правоохоронну діяльність ототожнюють з боротьбою із правопорушеннями та покаранням правопорушників.

5. Виховну. Полягає у впливі на суб’єктів права з метою підвищення рівня правосвідомості, формування поваги до прав, стимулювання соціально-корисної поведінки особистості тощо. Виховна функція в залежності від того, на кого вона спрямована, може мати декілька схожих, але не тотожних цілей. Якщо вона впливає на волю та свідомість правопорушника, або суб’єктів, що не порушили вимоги норм права, але схильні до цього, то має таку мету: витіснення із свідомості правопорушника антисоціальних установок, правового нігілізма, формування соціально корисних стереотипів поведінки, поваги до права, моралі, виправлення особи. Коли ж виховний вплив спрямований на законослухняних осіб, то метою є формування високого рівня правосвідомості, високої правової культури, активної правомірної поведінки. Ми не вказуємо таку мету правоохоронної діяльності як перевиховання. Оскільки, перевиховати людину не можна, бо це означало б повну зміну її внутрішніх якостей та рис. До того ж, цю тезу підтверджує практика впливу на засуджених, що перебувають у місцях позбавлення волі.

Слід зауважити, що деякі науковці відрізняють функції та напрямки правоохоронної діяльності [32, с. 12; 47, с. 4-5], зазначаючи, що функції пов’язані із завданнями, що їх вирішують правоохоронні органи в боротьбі зі злочинністю та іншими правопорушеннями, а основні напрямки визначають мету діяльності правоохоронців. До таких напрямків вони відносять:

1. Прийняття нових законів і інших правових актів, спрямованих проти злочинності та всіх правопорушень.

2. Удосконалювання системи і діяльності правоохоронних органів, зобов’язаних протидіяти злочинності та всім правопорушенням, з розмежуванням їхніх повноважень і компетенції.

3. Установлення принципових, вихідних положень організації і діяльності правоохоронних органів, спрямованих на скорочення злочинності й усіх правопорушень.

4. Взаємодія правоохоронних органів при виконанні покладених на них функцій.

5. Визначення нових юридичних і науково-технічних засобів, методів і прийомів протидії злочинності та всім правопорушенням.

6. Розвиток фінансової та іншої матеріально-технічної бази для діяльності правоохоронних органів щодо протидії злочинності та всім правопорушенням.

З цим важко погодитись, оскільки вищезазначене – це лише частина завдань, що їх вирішують правоохоронні органи при здійсненні своїх функцій або ж напрями вдосконалення правоохоронної діяльності, але ніяк не напрями самої правоохоронної діяльності.

Однак, більшість науковців до напрямів (функцій) правоохоронної діяльності загалом відносять:

1) здійснення правосуддя;

2) прокурорський нагляд;

3) досудове розслідування;

4) охорона громадського порядку та громадської безпеки;

5) боротьба зі злочинністю та іншими правопорушеннями;

6) надання кваліфікованої юридичної допомоги [33, с.7; 130, с. 12; 141, с. 1].

Та з цим також важко погодитися, оскільки все назване слід віднести до видів правоохоронної діяльності, взявши за критерій класифікації зміст діяльності (змістовний критерій).

Оскільки перед нами не стоїть завдання визначення видів правоохоронної діяльності, зупинятися на цьому питанні не будемо. До того ж, його розкриття в даному підрозділі було б передчасним, оскільки не визначено механізму правоохорони взагалі та суб’єктів правоохоронної діяльності зокрема, а виділення видів правоохоронної діяльності за суб’єктами є важливим. Однак, доцільним є розгляд видів правоохорони (за змістовним критерієм), адже це дозволить краще зрозуміти сутність діяльності, що розглядається, а відтак, завдань та функцій, що стоять перед нею.

Таким чином, до видів правоохоронної діяльності за вказаним критерієм, на нашу думку, слід віднести:

1. Правосуддя – цей вид правоохорони пов’язаний з діяльністю щодо захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних осіб, підприємств, установ, організацій, об’єднань громадян, розгляду цивільних та кримінальних справ й винесення відповідних рішень, всебічного, повного та об’єктивного розгляду справ.

2) Конституційний та прокурорський нагляд – полягає у здійсненні діяльності щодо вирішення питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України, офіційного тлумачення Конституції й законів України з метою усунення порушень приписів Основного закону та інших нормативно-правових актів, попередження та припинення порушень закону, захисті законних інтересів фізичних та юридичних осіб з допомогою відповідних засобів реагування. Зауважимо, цей вид правоохоронної діяльності переважно зорієнтований на виконання функції нагляду (контролю), тому може скластися хибне враження про їхню (відповідної функції та виду правоохоронної діяльності) тотожність. Однак, в процесі здійснення цього виду правоохорони виконуються й інші функції правоохоронної діяльності.

3) Досудове розслідування – вид правоохорони, який охоплює діяльність щодо швидкого і повного розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожен, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.

4) Охорона громадського порядку та громадської безпеки – вид правоохоронної діяльності, що пов’язаний з припиненням, попередженням та профілактикою правопорушень, особливо в громадських місцях, використанням встановлених законодавством засобів та методів з метою виявлення правопорушень, притягнення винних до юридичної відповідальності. Зауважимо, відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 26 червня 1992 р. „Під виконанням обов’язків по охороні громадського порядку слід розуміти: несення постової чи патрульної служби, підтримання порядку під час демонстрацій, мітингів, інших масових заходів, при ліквідації наслідків аварії, стихійного лиха, дії по припиненню або запобіганню порушень громадського порядку, затриманню порушника тощо” [142].

5) Надання кваліфікованої юридичної допомоги, особливо тим особам, що притягаються до кримінальної відповідальності, а також надання інших юридичних послуг – вид правоохоронної діяльності щодо правової допомоги юридичним особам, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства у спірних питаннях з охорони права, захисту фізичних осіб від обвинувачення та державного гарантування охорони прав громадян відповідними органами та організаціями. Щодо останніх В.С. Ковальський зазначає: „У динамічному державному житті зросла ймовірність порушень права без формальних порушень закону. Тому захист прав громадян потрібен, незважаючи на наявність системи контролю за законністю з боку органів прокуратури, контрольні повноваження інших уповноважених органів” [39, с. 18].

Підсумовуючи все зазначене вище, слід вказати на необхідність чіткого розмежування завдань, функцій (напрямків) та видів правоохоронної діяльності. Адже, слід пам’ятати, що значна частина суб’єктів правоохорони, маючи державно-владні повноваження, як частина механізму держави, наділяються компетенцією розглядати різного роду юридичні справи і спиратися на можливість застосування державного примусу, а це вимагає чіткого окреслення кола цих органів, регламентації діяльності, законодавчого врегулювання їх компетенції.

2.4.