<<
>>

ВСТУП

Актуальність теми. Одним із головних показників цивілізованості суспільства у всі часи був і залишається рівень його уваги до розвитку науки, культури і техніки. Від того, наскільки є значним інтелектуальний потенціал суспільства і яким є ступінь його культурного розвитку, залежить, у підсумку, вирішення економічних проблем, які постають перед ним.

В останні роки технологічно та економічно розвинуті країни світу в основу своєї економічної (а в деяких випадках і політичної) стратегії на перші позиції ставлять науку та її результати.

Є очевидним той факт, що нині ефективність економіки, науково-технічний рівень виробництва, соціально-економічний прогрес у цілому, нарешті, добробут суспільства значною мірою залежать від рівня утворення й обсягу накопичених суспільством знань, від рівня й ефективності творчої діяльності у цьому суспільстві. Не буде перебільшенням стверджувати, що однією з наймогутніших рушійних сил розвитку цивілізації є творча діяльність фізичних осіб.

Ефективність будь-якого права зумовлюється його реальністю, тобто можливістю ним скористатися. У свою чергу реальність прав, у тому числі і прав інтелектуальної власності, забезпечується правовою охороною, можливістю їх захисту. Чим більш ефективним і надійним є захист суб’єктивного права, тим більшою є його реальність і віра у нього.

Охорона права інтелектуальної власності в Україні здійснюється Цивільним кодексом України (далі – ЦК України), Кримінальним, Митним кодексами, Кодексом про адміністративні правопорушення та низкою спеціальних законодавчих актів, у т.ч. різноманітними підзаконними актами. І все ж таки стан охорони та захисту прав інтелектуальної власності в Україні не можна визнати задовільним. Кількість правопорушень у сфері інтелектуальної власності поки що не зменшується.

Разом з тим, питання захисту прав інтелектуальної власності ще не зайняли належне місце у планах науково-дослідної роботи наукових установ і навчальних закладів. Хоча проблеми прав інтелектуальної власності досліджувалися багатьма як вітчизняними, так і зарубіжними науковцями: Ч.Н. Азімовим, І.А. Безклубим, М.М. Богуславським, Ю.Л. Бошицьким, О.В. Дзерою, А.С. Довгертом, Р.В. Дробов’язко, В.А. Калятіним, О.В. Кохановською, Ю.В. Носіком, О.М. Пастуховим, О.А. Підопригорою, О.О. Підопригорою, О.П. Сергєєвим, Є.О. Харитоновим, Р.Б. Шишкою, О.О. Штефан, М.Й. Штефаном, але поки що в Україні відчувається недостатність спеціальних монографічних праць, присвячених проблемам захисту прав інтелектуальної власності, хоча цих питань, в тому чи іншому аспекті, торкалися різні автори. Проте опубліковані наукові статі, присвячені питанням захисту прав інтелектуальної власності, не створюють цілісної уяви про стан захисту прав інтелектуальної власності. Разом із тим, навіть на такому рівні належним чином не були досліджені засади цивільно-правового захисту прав інтелектуальної власності за новим Цивільним кодексом України.

Водночас питання захисту прав інтелектуальної власності не можна розглядати лише як науково-теоретичне. Передусім, воно має значення для правозастосовної практики, законотворчої діяльності, а отже для навчального процесу. Спірні питання захисту права інтелектуальної власності мають загально-правове значення, тобто міжгалузеве.

Усі наведені обставини зумовлюють актуальність цього дослідження.

Крім того, доцільність дослідження зазначеної проблематики зумовлена також відсутністю узагальнення практичної діяльності правоохоронних органів, котрі все більше уваги приділяють питанням захисту прав інтелектуальної власності.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до комплексної цільової програми №0186.0.070867 “Правові проблеми здійснення майнових і особистих немайнових прав в умовах ринкової економіки”, “Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ МВС України на 2000–2006 рр. та планів науково-дослідної роботи кафедри цивільно-правових дисциплін Харківського Національного університету внутрішніх справ МВС України.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є визначення системи та стану правового забезпечення захисту прав інтелектуальної власності, виявлення окремих суперечливих положень та прогалин у сучасному цивільному законодавстві України і на підґрунті їх наукового аналізу формулювання деяких понять і категорій права інтелектуальної власності, одержання науково обґрунтованих і достовірних результатів та рекомендацій стосовно форм, способів, порядку захисту прав інтелектуальної власності, підготовка науково обґрунтованих пропозицій щодо удосконалення національного законодавства у цій галузі.

Для досягнення зазначеної мети у дослідженні ставилися та вирішувалися такі задачі: визначення соціально-економічної ролі, значення та змісту прав інтелектуальної власності; виявлення особливостей здійснення прав інтелектуальної власності; визначення об’єктів захисту прав інтелектуальної власності; визначення поняття порушення прав інтелектуальної власності та визначення його складу; розгляд існуючого механізму захисту прав суб’єкта прав інтелектуальної власності з погляду на його відповідність світовій практиці та вироблення конкретних рекомендацій щодо розвитку та удосконалення вітчизняного законодавства.

Об’єктом дослідження є цивільні правовідносини, що виникають при порушенні прав інтелектуальної власності.

Предметом дослідження є вітчизняні та зарубіжні наукові розробки, ідеї та концепції захисту прав інтелектуальної власності, система чинних в Україні законодавчих та інших нормативних актів з питань регулювання відносин у сфері здійснення прав інтелектуальної власності та їх захисту, а також відповідні зарубіжні акти законодавства.

Методи дослідження випливають з вимог комплексного та об’єктивного аналізу явищ суспільного життя та міждисциплінарного підходу до поставлених задач. Дослідження здійснено на основі формально-логічного, порівняльно-правового, історико-правового, формально-догматичного методів та суто юридичних прийомів та методів як окремо, так і в комплексі та різних поєднаннях.

За допомогою формально-логічного методу опрацьовано положення нормативно-правових актів у сфері прав інтелектуальної власності, які регулюють питання захисту права інтелектуальної власності. На основі порівняльно-правового методу здійснено порівняння положень законодавств України, Німеччини, Франції та інших країн, що дозволяє визначити поняття права інтелектуальної власності, виокремити не тільки спільне, але й відмінне в регулюванні питань цивільно-правового захисту прав інтелектуальної власності, виявити прогалини в цивільному законодавстві України, вирішити питання про запозичення кращого досвіду. Історико-правовий метод використовувався для вивчення становлення та розвитку механізму цивільно-правового захисту прав інтелектуальної власності. За допомогою формально-догматичного методу проведено тлумачення відповідних цивільно-правових норм та окремих понять та категорій, що стосуються предмета дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у новому висвітленні проблем захисту прав інтелектуальної власності і підтверджується рядом розроблених і сформульованих в дисертації положень:

уперше:

- у загальному контексті дослідження проблем захисту прав інтелектуальної власності крім „класичних” об’єктів права інтелектуальної власності, приділено увагу проблемам, пов’язаним зі створенням „сучасних” об’єктів права інтелектуальної власності, комп’ютерних програм, біотехнологій, веб-сайтів. Досліджено створення та поширення об’єктів за допомогою цифрових систем поширення, нових засобів зв’язку, домашніх аудіо- та відеозаписів, електронної торгівлі;

- у загальному контексті дослідження проблем захисту прав інтелектуальної власності на підставі аналізу проблем співвідношення доменних імен в Інтернеті, товарних знаків та об’єктів авторського права, зроблено висновок про те, що доменне ім’я як засіб індивідуалізації віртуального середовища має відповідати системі комерційних найменувань та торговельних знаків. Система реєстрації комерційних найменувань та торговельних знаків повинна мати пріоритет перед реєстрацією доменних імен;

- обґрунтований висновок, що чинне законодавство України про інтелектуальну власність не містить поняття порушення права інтелектуальної власності у зв’язку з чим пропонується авторське формулювання доповнень до ст. 431 ЦК України:

“Порушенням прав інтелектуальної власності є будь-яке завдання моральної (немайнової) і (або) майнової шкоди суб’єкту (носію, володільцю, власнику) цього права протиправними діями, де протиправними вважаються дії, вчинені без дозволу уповноваженої особи або всупереч закону.

Посягання є одним із видів порушення прав інтелектуальної власності і являє собою підготовку, замах на вчинення цивільного правопорушення. Якщо зазначене посягання не завдало моральної і (або) майнової шкоди, то воно не визнається порушенням прав інтелектуальної власності”;

- зроблено висновок, що цивільно-правовий механізм захисту прав інтелектуальної власності в сучасних умовах не здатен повною мірою забезпечити її захист. Компенсаційний принцип стосовно прав інтелектуальної власності має бути замінено на кратний, згідно з яким розмір майнової відповідальності збільшується у два і більше разів в залежності від розміру завданих збитків та інших обставин за принципом: чим більші збитки (шкода), тим суворішою є відповідальність;

набули подальшого розвитку та аргументування:

- висновок, що право на захист порушених прав інтелектуальної власності мають не тільки творці, але й інші особи, за якими закон визнає право на використання об’єкта інтелектуальної власності, що належить іншій особі. У таких випадках вони виступають як самостійні суб’єкти права на захист.

Це обґрунтовується тим, що коло суб’єктів на захист права інтелектуальної власності є значно ширшим за коло суб’єктів права інтелектуальної власності. Крім суб’єктів права інтелектуальної власності, право на захист мають також спадкоємці та інші фізичні та юридичні особи, яким закон надає право на захист недоторканності літературних, художніх та інших творів; особи, які використовують об’єкти права інтелектуальної власності у порядку “вільного використання”; особи, які мають право попереднього використання; особи, які почали використовувати об’єкти прав інтелектуальної власності, строки охорони на які сплили та ін.;

- в загальному контексті дослідження захисту прав інтелектуальної власності була аргументована теза про те, що поняття “честь”, “гідність” не можуть застосовуватись до юридичних осіб. Визначено, що, ділова репутація – це сукупність якостей і оцінок, з якими їх носій асоціюється в очах своїх контрагентів, клієнтів, споживачів, колег по роботі, прихильників, виборців і персоніфікується серед інших суб’єктів у цій сфері. Під діловою репутацією необхідно розуміти і ті асоціації, які викликає діяльність суб’єктів права інтелектуальної діяльності у широкої громадськості, в інших осіб у державі та за її межами;

- положення, що в Україні існує декілька рівнів правового регулювання відносин у сфері інтелектуальної власності: право ЄС, міжнародно-правовий та національний рівні. Право ЄС, як автономна правова система, складається переважно з директив та регламентів. Міжнародно-правовий рівень вміщує в себе міжнародні конвенції, національний – конституційні та звичайні закони, підзаконні нормативні акти;

- положення про те, що відсутність визначення поняття інтелектуальної діяльності є істотним недоліком в системі захисту права інтелектуальної власності, оскільки через це ускладнюється визначення об’єкта правопорушення у цій галузі;

- ідея щодо необхідності розробки Кодексу про права інтелектуальної власності для регулювання тих суспільних відносин, що виникають в процесі створення та використання об’єктів права інтелектуальної власності, зокрема, з норм управлінського та процедурного характеру.

Кодекс про права інтелектуальної власності має бути додатковим до ЦК України законодавчим актом, що має регулювати питання прав інтелектуальної власності, не врегульовані ЦК України.

Основним принципом цього Кодексу повинно стати його гуманістичне спрямування. Результати інтелектуальної, творчої діяльності – інтелектуальна власність – має створюватися лише в інтересах людини, суспільства і всього людства. Результати творчої діяльності, які можуть завдавати шкоди людині, навколишньому середовищу є суспільно небезпечними, мають бути категорично заборонені.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони поглиблюють наукові та практичні знання про цивільно-правовий захист прав інтелектуальної власності. Одержані результати можуть бути використані в нормотворчій практиці, для створення найбільш ефективного регулювання захисту прав інтелектуальної власності.

Отриманий теоретичний доробок може служити основою для подальших теоретичних та прикладних досліджень з проблем здійснення цивільно-правового захисту прав інтелектуальної власності. Результати дослідження можуть бути також використані при написані наукових праць, навчальних посібників та методичних рекомендацій для удосконалення підготовки юристів, які працюють у сфері інтелектуальної власності.

Апробація результатів дисертації. Дисертація підготовлена на кафедрі цивільно-правових дисциплін Харківського національного університету внутрішніх справ, де неодноразово проводилося її обговорення. Основні наукові висновки пройшли апробацію за участі автора у круглому столі “Охоронюваний законом інтерес в цивільному праві та процесі” (м. Харьків, грудень 2005 р.) та IV Міжнародній науково-методичній конференції “Римське право і сучасність” (м. Одеса, 19–20 травня 2006 р.)

Отримані автором результати використовувалися в лекціях, на практичних та семінарських заняттях, проведених у Кримському економічному інституті Київського національного економічного університету ім. В. Гетьмана.

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертаційного дослідження відображені у 5 наукових статтях, надрукованих у збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань, затверджених ВАК України.

Структура дисертації зумовлена її цілями, завданнями та предметом дослідження і включає вступ, 3 розділи, що містять 7 підрозділів, висновки, список використаних джерел у кількості 270. Загальний обсяг роботи становить 201 сторінку. Текст дисертації – 178 сторінок.

<< | >>
Источник: РИШКОВА Олена Валеріївна. ЗАХИСТ ПРАВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ЗА ЦИВІЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНІ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Одеса –2007. 2007

Скачать оригинал источника

Еще по теме ВСТУП:

  1. Розділ III ВСТУП НА ДИПЛОМАТИЧНУ СЛУЖБУ
  2. Стаття 12. Вступ на дипломатичну службу
  3. Стаття 13. Вимоги до осіб, які претендують на вступ на дипломатичну службу
  4. Стаття 154. Примушування до вступу в статевий зв'язок
  5. ВСТУП
  6. ВСТУП
  7. ВСТУП
  8. ВСТУП
  9. ВСТУП
  10. ВСТУП