<<
>>

Висновки до розділу 2

Терміни „авторське право” і „право інтелектуальної власності на твір” в ЦК України вживаються як синоніми та однозначні за змістом.

Стосовно строків чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір, то у відповідній статті ЦК України можна було б чітко сформулювати: „Майнові права інтелектуальної власності на твір набувають чинності з моменту створення твору і припиняють свою чинність через сімдесят років після смерті автора чи останнього із співавторів. Сімдесят років відліковуються з 1 січня року, що настає за роком смерті автора чи останнього із співавторів”.

Сучасність вимагає більш чіткого і рішучого обмеження свободи творчості взагалі і у сфері авторського права, зокрема. Не можна випускати у світ твори, які розбещують молодь, підривають моральні засади. В законі мають бути чітко визначені критерії оцінки поняття „достоїнство твору”.

Потребує конкретизації і уточнення норми про недоторканність творів. Частину 1 ст. 439 ЦК України сформульована таким чином, що важко зрозуміти як слід тлумачити норму „...автор має право протидіяти будь-якому перекрученню...”, які дії можуть зашкодити честі і репутації автора. На нашу думку норма повинна бути сформульована наступним чином: „Перекручення чи спотворення твору забороняється. Будь-яка інша зміна твору допускається лише зі згоди автора”. В сучасних умовах не слід допускати будь-яку зміну твору без згоди автора чи його правонаступника.

Запропоновано встановити єдину дату набуття чинності майнових прав інтелектуальної власності на всі об’єкти. Такою датою має бути визначена дата видання охоронного документа – патенту чи свідоцтва. Ця дата має бути чітко вказана в патенті (свідоцтві). В ньому ж має бути вказана дата припинення чинності майнових прав інтелектуальної власності на той чи інший об’єкт у зв’язку зі спливом строку правової охорони даного об’єкта. Це дало б можливість уникнути багатьох колізій.

В законі варто було б чітко визначити належних позивачів у справах про визнання недійсними прав інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок.

Негативні наслідки в такому разі повинна нести Установа, працівники якої припустилися помилки при видачі патенту. Якщо будуть виявлені навмисні дії з боку заявника, то в такому разі він має відшкодувати збитки, заподіяні визнанням недійсними прав інтелектуальної власності.

Не можна визнати задовільною норму ст. 477 ЦК України про можливість використання компонування ІМС будь-якою особою без дозволу і без оплати після спливу строку правової охорони.

ЦК України визначив лише основні засади правової охорони раціоналізаторських пропозицій, які також не всі можуть бути визнані задовільними. Суб’єктами права інтелектуальної власності на раціоналізаторські пропозиції не можуть бути усі юридичні особи, як проголошує ст. 483 ЦК України. Частина 2 ст. 481 ЦК України матеріальні об’єкти визнає об’єктами права інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію, що суперечить ч. 1 ст. 418 ЦК України. Не визначений чітко момент виникнення права на раціоналізаторську пропозицію.

Селекційні досягнення у рослинництві і тваринництві є одним із основних напрямків інтелектуальної, творчої діяльності. Їм також ЦК України виділив чотири статті, що явно замало. Сорти рослин, крім ЦК України, охороняються спеціальним законом про сорти рослин. Такого спеціального закону про охорону селекційних досягнень у тваринництві фактично немає. Глава 42 ЦК України містить окремі неузгодженості. Із ч.4 (6) ст. 488 ЦК України випливає, що не виключні майнові права достроково не можуть бути припинені, що не відповідає дійсності. Зазначена глава не містить норм про визнання прав інтелектуальної власності на сорти рослин, породи тварин недійсними, а також норм про право попереднього користування.

Слід визнати, що визнання юридичною особою пропозиції раціоналізаторською включає в себе усі три наведені фактори: визнання пропозиції раціоналізаторською, прийняття рішення про її використання та її фактичне використання. Авторство на сорт виникає з моменту створення сорту, право авторства – з моменту державної реєстрації.

Зміст ч. 4 ст. 488 ЦК України повністю повторює зміст ч. 6 ст. 488 ЦК України. Необхідності в цьому не було ніякої. А тому пропонуємо ч. 6 ст. 488 ЦК України виключити.

Будь-яка особа, яка в період між втратою прав на сорт заявником або власником сорту та їх відновленням добросовісно почала використовувати цей сорт або здійснила для цього ефективну і серйозну підготовку, має право безоплатно продовжувати таке використання.

Певні неузгодженості, прогалини, суперечливі положення містять норми ЦК України про комерційні найменування, торговельні марки, географічні зазначення.

Особливістю права інтелектуальної власності на торговельну марку є те, що суб’єктом цього права є не творець торгівельної марки, тобто не особа, яка створила знак для товарів і послуг, а особа (фізична чи юридична), на ім’я якої торгівельну марку зареєстровано. Між тим, відносини між творцем знака (позначення) і замовником законом не регулюються.

Поняття комерційної таємниці повинно розкриватись як відомості, які є секретними в тому розумінні, що вони в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомими та не є легкодоступними для осіб, які звичайно мають справи з таким видом відомостей, у зв’язку з цим мають комерційну цінність та були предметом адекватних існуючих обставинам заходів щодо збереження їх секретності.

Суб’єктивне право на комерційну таємницю – це юридично забезпечена особі, яка законно володіє відомостями, можливість засекречувати їх від широкої публіки, користуватися ними з метою отримання комерційної вигоди та вимагати щоб треті особи утримувались від використання незаконних методів отримання даних секретних відомостей.

<< | >>
Источник: РИШКОВА Олена Валеріївна. ЗАХИСТ ПРАВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ЗА ЦИВІЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНІ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Одеса –2007. 2007

Скачать оригинал источника

Еще по теме Висновки до розділу 2:

  1. Розділ XXІ ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ
  2. РОЗДІЛ 4 ПРАВО ЄС ЩОДО ДЕРЖАВНИХ ЗАМОВЛЕНЬ
  3. РОЗДІЛ 3 ПРОБЛЕМИ КВАЛІФІКАЦІЇ ФІКТИВНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА ТА ЙОГО ВІДМЕЖУВАННЯ ВІД СУМІЖНИХ ЗЛОЧИНІВ
  4. 1.3. Реалізація кримінальних процесуальних гарантій прав потерпілого при здійсненні досудового розслідування
  5. ВСТУП
  6. 1.1. Сутність адміністративно-правових відносин у сільському господарстві
  7. 1.2. Поняття, соціально-правовий зміст та проблеми державного управління сільським господарством у сучасних умовах
  8. ВСТУП
  9. Висновки до розділу 2
  10. 2.1. Організаційні та правові проблеми проведення дізнання у Збройних Силах України та інших військових формуваннях
  11. ВСТУП
  12. 2.1. Захист трудових прав працівників за допомогою міжнародних норм та інституцій
  13. 2.2. Місце громадських організацій у механізмі захисту трудових прав працівників
  14. 2.5 Юридичні наслідки застосування давності
  15. ВСТУП
  16. 1.4 Кримінальна відповідальність за незаконну міграцію у законодавстві інших держав
  17. 3.3 Заходи запобігання незаконній міграції