<<
>>

Висновки до розділу 1

Тенденції розвитку науки, культури, техніки, виробництва свідчать про істотне зростання ролі і значення інтелектуальної, творчої діяльності для соціально-економічного розвитку України.

Цей вид суспільно-корисної діяльності набуває все більшого пріоритету, що, у свою чергу, потребує відповідного правового забезпечення, яке у сучасних умовах України поки що не здатне забезпечити належний рівень розвитку творчості та захисту прав суб’єктів.

Захист права інтелектуальної власності є лише однією складовою, одним із елементів системи охорони права інтелектуальної власності. Захисту підлягає не результат, не об’єкт творчості, а саме право на цей результат чи об’єкт. Захищається право інтелектуальної власності, а не об’єкт цієї власності.

З розвитком науки і техніки виникають нові форми об’єктивного вираження творів. Наприклад, електронна. У цьому випадку ускладнюється встановлення авторства на твір. Тому пропонується встановити обов’язок реєстрації свого права, яка б носила лише фіксаційний характер. Така реєстрація полегшувала б можливість автору доводити своє авторство.

Основним принципом інтелектуальної, творчої діяльності є її гуманістичне спрямування. Результати цієї діяльності – інтелектуальна власність має створюватися лише в інтересах людини, суспільства і всього людства. Результати творчої діяльності, які можуть приносити шкоду людині, є суспільно небезпечні, можуть наносити шкоду навколишньому середовищу, мають бути категорично заборонені.

Конституція України проголошує свободу інтелектуальної, творчої діяльності. Цю конституційну норму слід розуміти як свободу у межах закону. Разом з тим, чинне законодавство України про інтелектуальну власність, спеціальна література не містять визначення поняття інтелектуальної діяльності. На думку автора, інтелектуальну діяльність можна було б визначити як творчу діяльність, спрямовану на створення такого об’єкта, на досягнення такого результату, який відзначається встановленою законом новизною, оригінальністю і певним позитивним ефектом.

Це певний крок у розвитку суспільства, який характеризується певними якісними ознаками.

Встановлено що позитивна риса чинного законодавства України про інтелектуальну власність – це прагнення максимально наблизитись до міжнародних стандартів. Його розвиток йде сьогодні, здебільшого, шляхом запозичень.

Нами визначено декілька рівнів правового регулювання відносин у сфері інтелектуальної власності: право ЄС, міжнародно-правовий та національний. Право ЄС, як автономна правова система, складається переважно з директив та регламентів. Міжнародно-правовий рівень вміщує в себе міжнародні конвенції, національний – конституційні та звичайні закони, підзаконні нормативні акти.

Напрямками консолідації національного законодавства про інтелектуальну власність необхідно обрати ЦК України та спеціальне законодавство. Пропонується щоб останнє було представлене Кодексом про інтелектуальну власність, який охопить своїм опосередкуванням ті спеціальні суспільні відносини, які складаються в процесі створення та використання об’єктів права інтелектуальної власності, зокрема, з норм управлінського та процедурного характеру.

Інтелектуальна власність – це результат творчої діяльності, об’єктом якої є нематеріальні блага: ідеї, думки, образи, що отримали об’єктивну форму. Вона вказує на стан присвійності такого результату одним суб’єктам і відчуженість іншим.

Право інтелектуальної власності – це суб’єктивне право, особи на будь-який результат інтелектуальної, творчої діяльності, що отримав об’єктивну форму свого вираження. Вказане поняття більш точніше відображає окреслене право та призведе до ефективнішого захисту останнього ніж те, що відображено у ст. 418 ЦК України.

Зміст суб’єктивного права на результати інтелектуальної, творчої діяльності має залежати від виду об’єкта та певного юридичного факту чи складу. Загальний зміст права інтелектуальної власності розкривається через такі правомочності, як володіння, користування та розпорядження. Разом з тим, ці правомочності не вичерпують всього змісту права інтелектуальної власності.

Безперечно, що, і володіння, і користування, і розпорядження об’єктами права власності і об’єктами права інтелектуальної власності має свої специфічні особливості.

Управління інтелектуальною, творчою діяльністю та її результатами – інтелектуальною власністю вимогам ринкової економіки в сучасних умовах відповідає не в повній мірі. Істотними недоліками сучасного управління інтелектуальною діяльністю і інтелектуальною власністю в Україні є відсутність центрального органу, який би відав організацією реалізації на державному рівні раціонального використання здобутків творчої діяльності та єдиного кодифікованого акту про інтелектуальну власність. ЦК України визначає лише основні принципи і засади правової охорони інтелектуальної власності. Численні закони України про інтелектуальну власність не створювали єдиної і цільної системи правової охорони інтелектуальної власності. Зараз ці закони приводяться лише у відповідність до ЦК України.

Поняття права інтелектуальної власності, визначення якого містить ст. 418 ЦК України, страждає певними неточностями. Далеко не всі результати інтелектуальної, творчої діяльності визнаються об’єктами права інтелектуальної власності, як вказується у ст. 418 ЦК України.

Істотним недоліком чинного законодавства України про інтелектуальну власність є відсутність відпрацьованого економіко-правового механізму визначення обсягу використання, порядку обчислення розміру винагороди, порядку і строків її виплати. Ця обставина істотно знижує ефективність законодавства про інтелектуальну власність, що відповідним чином впливає на рівень творчої активності.

<< | >>
Источник: РИШКОВА Олена Валеріївна. ЗАХИСТ ПРАВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ЗА ЦИВІЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНІ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Одеса –2007. 2007

Скачать оригинал источника

Еще по теме Висновки до розділу 1:

  1. Розділ XXІ ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ
  2. РОЗДІЛ 4 ПРАВО ЄС ЩОДО ДЕРЖАВНИХ ЗАМОВЛЕНЬ
  3. РОЗДІЛ 3 ПРОБЛЕМИ КВАЛІФІКАЦІЇ ФІКТИВНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА ТА ЙОГО ВІДМЕЖУВАННЯ ВІД СУМІЖНИХ ЗЛОЧИНІВ
  4. 1.3. Реалізація кримінальних процесуальних гарантій прав потерпілого при здійсненні досудового розслідування
  5. ВСТУП
  6. 1.1. Сутність адміністративно-правових відносин у сільському господарстві
  7. 1.2. Поняття, соціально-правовий зміст та проблеми державного управління сільським господарством у сучасних умовах
  8. ВСТУП
  9. Висновки до розділу 2
  10. 2.1. Організаційні та правові проблеми проведення дізнання у Збройних Силах України та інших військових формуваннях
  11. ВСТУП
  12. 2.1. Захист трудових прав працівників за допомогою міжнародних норм та інституцій
  13. 2.2. Місце громадських організацій у механізмі захисту трудових прав працівників
  14. 2.5 Юридичні наслідки застосування давності
  15. ВСТУП
  16. 1.4 Кримінальна відповідальність за незаконну міграцію у законодавстві інших держав
  17. 3.3 Заходи запобігання незаконній міграції
  18. Стадії підзаконного нормотворчого процесу
  19. ВСТУП
  20. Висновки до розділу