<<
>>

ВЕРХОВЕНСТВО ПРАВА ЄС

Незважаючи на те, що про верховенство права ЄС без­посередньо у Договорі не йдеться, Європейський суд сформу­лював цей принцип, виходячи з зобов'язання забезпечувати застосування права ЄС, що міститься у ст.5 (ЄС)2. Це верхо­венство стосується не тільки законів, прийнятих до запровад­ження в дію положення ЄС, але й більш пізнього законодав­ства.

У вищезгаданій справі Ван Генд єн Лоос право Співто­вариства розглядалось як правопорядок, окремий від країн — членів Є С Однак у справі 6/643 було запроваджено доктрину верховенства.

Ця справа стосувалась колізій, що виникли між деякими положеннями Договору та законом Італії про націо­налізацію електричної компанії, прийнятим пізніше. У мілан­ському суді відповідач пан Коста, викликаний за відмову сплатити свій рахунок (символічну суму 1925 ліри, або при­близно 1 долар США), доводив, що компанія порушила зако­нодавство ЄС. Позивач вважав, що "lex posterior" (італійський закон стосовно націоналізації електричної компанії), був прий­нятий пізніше, ніж італійський акт про ратифікацію, який інкорпорував право ЄС. Отже, перший мав пріоритет. Італій­ський суд направив до Європейського суду і до власного

1 119631 ECR 1 at 12.

Див. нижче. 3 Справа 6/64, Costa [1964] ECR 585.

52

конституційного суду запит щодо пріоритетності права. Цього разу Європейський суд чітко підтвердив принцип верховенст­ва, пославшись на справу Ван Генд: країни ЄС "обмежили свої суверенні права". Звернувшись до Договору, він заявив, що ст.189 (ЄС) вказувала на передачу повноважень інститутам Співтовариства; ст.5 (ЄС) наголошувала на зобов'язанні країн-членів дотримуватися законодавства ЄС. Суд дійшов виснов­ку: "Інтегрування до права кожної країни ЄС положень, які вироблені у Співтоваристві і відповідають духу Договору, унеможливлює пріоритетність односторонніх заходів над пра­вовою системою, визнаною на основі взаємності. Право ЄС не може тлумачитися кожною конкретною країною так само, як і внутрішнє законодавство.

Отже законодавство, що створюється на підставі Догово­ру, є самостійним джерелом права і не може через його оригінальну і своєрідну природу, внутрішні законодавчі акти тлумачитися у будь-якій формі без того, аби не позбавити його особливостей права ЄС і не поставити під сумнів юридичну базу Співтовариства".

У справі 11/701 колізія виникла між регламентом ЄС та положеннями конституції Німеччини. Позивач оскаржував положення регламенту, що ніби-то порушує принцип про­порційності, закладений у конституції Німеччини, і на цій підставі вимагав його скасування. Звичайно, будь-який закон, що порушує конституцію, є недійсним, оскільки в ієрархії юридичних норм конституція займає вищий щабель і є зако­ном прямої дії. Право ЄС було інкорпоровано у законодавство Німеччини через закон і ратифікаційний акт. У конституції ж не існувало положення, що право ЄС може мати переважну юридичну силу: ст.24 передбачала лише передачу суверенних повноважень міжурядовим інститутам. Отже перед судом (ад­міністративний суд м. Франкфурта) постало питання: якщо існує протиріччя між регламентом і конституцією Німеччини, то чому належить пріоритет? Німецький суддя звернувся за роз'ясненням одночасно до Європейського суду та власного конституційного суду. Європейський суд прийняв з цього приводу дуже жорстку постанову. Правочинність законодав-

1 Справа 11/70, Internationale Handclsgesellschaft [1970] ECR 1125.

53

чого акта ЄС не можна оцінювати з точки зору національного законодавства.

"...Право, яке виникло на підставі Договору, не може нехтуватися у суді на основі норм національного законодавст­ва будь-якої природи, законність актів Співтовариства, їхня дія на території будь-якої країни-члена не може ставитися під сумнів на підставі тверджень, що вони обмежують фундамен­тальні права, сформульовані у конституції країни, або прин­ципи конституційного ладу країни".

Значення верховенства європейського права чіткіше ви­значено у справі Simmenthal1. Європейський суд наголосив, що принцип пріоритетності поширюється як на попереднє, так і на майбутнє законодавство.

"Згідно принципу верховенства права ЄС співвідношен­ня між положеннями Договору та заходами прямої дії ін­ститутів Співтовариства, з одного боку, і національним зако­нодавством країн-членів, з другого, є таким, що ці положення і заходи автоматично заперечують застосування будь-яких положень чинного національного законодавства, що їм супе­речать, не тільки після набуття чинності, але, оскільки вони є складовою частиною і мають пріоритетність у правопорядку, що застосовується на території країн ЄС, також перешкоджа­ють фактичному схваленню нових національних заходів до тієї міри, до якої вони можуть бути несумісними з положеннями Співтовариства". У цьому випадку Європейський суд заклав нову правову базу у фундамент принципу верховенства.

Верховенство пов'язане з процедурою звернення ст.177 (ЄС). Як зауважив Європейський суд, для ефективності такої процедури відповідь на звернення повинна застосовуватися у національних судах. Це було б неможливо в разі, якщо б право ЄС не мало верховенства над національним законодавством. Суд наполягав на зобов'язанні національних судів застосувати право ЄС в усій повноті, особливо застерігав від ігнорування будь-якої норми національного законодавства, що може за­шкодити судовому захисту прав фізичних осіб.

Зобов'язання про ігнорування суперечливого національно­го законодавства було чіткіше унаочнено у справі Factortame2.

1 Справа 106/77, Simmenthal [1978] ECR 629.

2 Справа С-213/89, R.Secrctary of State for Transport, ex parte Factortame

Ltd [1990] ECR 1-2433.

54

Вкотре було підкреслено, що основою для прийняття свого рішення Європейський суд визначив важливість забезпечення як ефективності права ЄС в цілому згідно ст.5 (ЄС), так і процедури звернення відповідно до Ст.177 (ЄС). Країни-члени не повинні застосовувати будь-яку норму, що пере­шкоджає ефективному впровадженню процедури звернення. У справі Фактортаме позивачі оскаржували норму британського законодавства, що обмежувала можливості реєстрації судна як британського фізичними особами і компаніями, які мали постійний зв'язок з країною. Позивачами були іспанські ком­панії, яким відмовили у реєстрації їхніх кораблів. Через коро­лівський привілей було неможливо оскаржити дії міністра транспорту, що стало перешкодою для звернення. Лише тимча­сові заходи, вжиті до остаточного рішення, запобігли збиткам, яких зазнали компанії, не маючи можливості експлуатувати кораблі. Європейський суд послався на справу Сіменталь і розширив рамки норми у цій справі до тимчасових заходів.

"Необхідно додати, що максимальному застосуванню права ЄС може заважати саме те, що норми національного законодавства можуть перешкоджати діям суду, який займа­ється вирішенням суперечки в рамках права ЄС, надати тимчасовий судовий захист з метою забезпечення цілковитої ефективності рішення, котре необхідно прийняти з посилан­ням на права, що відповідають нормам права Є С. Тому суд, що за цих обставин має гарантувати тимчасовий судовий захист, якщо це не передбачається нормою національного законодавства, зобов'язаний не застосовувати таку норму".

Якщо у справі Фактортаме розглядався принцип тимча­сового незастосування норми національного законодавства, за деяких обставин верховенство права ЄС може вимагати від країн-членів анулювати закони, що йому суперечать1, а не тільки не застосовувати їх. Існування суперечливого націо­нального законодавства з огляду на юридичну стабільність провокує ситуацію невизначеності, що є неприпустимим яви­щем. Питання щодо застосування права ЄС або національного законодавства не повинне виникати.

Такий підхід свідчить про непохитну рішучість Євро­пейського суду зберегти принцип верховенства. Яскравим свідченням цього є справа Коста проти ЕНЕЛ. Європейський

Справа 67/73, Commission v. France [1974] ECR 359.

55

суд дуже чітко підтвердив своє формулювання стосовно того, що "сила права ЄС не може змінюватись залежно від рівня поваги до внутрішнього законодавства у країні, без загрози для досягнення цілей Договору", наполягаючи у справі 11/70, що не повинно бути ніяких непорозумінь стосовно пріоритетності. Навіть не найактивніша сфера технічного законодавства Спів­товариства розроблена ефективніше, ніж найповажніша націо­нальна конституційна норма. У справі Сіменталь суд підтвер­див, що незастосування суперечливих норм національного законодавства є завданням для кожного суду або трибуналу будь-якої країни Є С

<< | >>
Источник: Татам Алан. Право Європейського Союзу; Підручник для студентів вищих навчальних закладів / Переклад з англійської. — К.: "Абрис",1998. - 424 с. 1998

Еще по теме ВЕРХОВЕНСТВО ПРАВА ЄС:

  1. Стаття 8. Верховенство права
  2. Стаття 6. Верховенство права
  3. Стаття 10. Верховенство права та законодавство, відповідно до якого суд вирішує справи
  4. Стаття 11. Верховенство права та джерела права, що застосовуються судом
  5. §3. Соотношение российского законодательства в области защиты прав человека с основными международными стандартами..
  6. Последствия терроризма для прав человека
  7. 3.1. Имплементация международного права прав человека во внутригосударственном правеιsft
  8. ВЕРХОВЕНСТВО ПРАВА ЄС
  9. Права людини
  10. Границы логики и аргументация в праве
  11. Государство как субъект права
  12. 2.3. Особливості повноважень прокурора у забезпеченні прав і законних інтересів потерпілого
  13. § 1. Генезис формирования идеи права и его социального назначения
  14. § 3. Сопутствующие элементы теоретической модели взаимосвязи нормы права, правоотношения и юридического факта
  15. Структура и компетенция Межамериканского суда по правам человека
  16. 1.2. Правові основи організації та діяльності військової прокуратури
  17. 1.3. Поняття, зміст і значення форм захисту трудових прав працівників